Озимий ячмінь

Господарське значення

Зерно озимого ячменю, яке містить у середньому понад 12% білка, до 65% БЕР, близько 2,1% жиру, використовують як концентрований корм (в 1 кг його 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну), для виробництва круп, а також у пивоварній промисловості; солому (в 1 ц 36 корм, од.) і полову згодовують худобі у вигляді грубих кормів. Вирощують його також у зеленому конвеєрі.

Озимий ячмінь має певні переваги над ярим: при нормальній перезимівлі більш урожайний; достигає раніше, ніж ярий ячмінь (на 10- 16 днів), що дає змогу поліпшити забезпечення тварин концентратами у період літнього вичерпання минулорічних резервів зерна.

Морфобіологічні та екологічні особливості

Озимий ячмінь – підвид Hordeum vulgaer L., шестирядний ячмінь, різновид var. pallidum ser., має всі колоски в трійках плодоносні (рис. 2.1.13).

Зерно плівчасте, колоскові луски вузькі, колос солом'яно-жовтий, нещільний, ості довгі, зазубрені. Кількість члеників колосового стрижня 10,5-13,0 на 4 см. Форма колоса чотиригранна, прямокутна; опущення колосового стрижня коротке або довге, повстяне. Ості довші за колос в 1,2-2,0 рази. Перехід квіткової луски в ость поступовий, іноді різкий. Зерно еліптичне, видовжено-еліптичне, видовжене; жовте, зеленувате, жовте із зеленуватим відтінком; крупне, дрібне, середнє. Квіткова луска груба, середньогруба, середньозморшкувата, негруба; бічні жилки квіткової луски зазубрені. Основна щетинка в зерні довга, повстяна, волосиста, довговолокниста.

Рис. 2.1.13. Озимий ячмінь: а – колосовий стрижень; б – колоски; в – колос (загальний вигляд); г – колоски в "трійці"

Серед озимих культур озимий ячмінь є найменш морозостійким. Він гине вже при зниженні температури біля вузла кущення до мінус 12-14°С. Особливо різко знижується його стійкість проти низьких температур та інших несприятливих умов зимівлі при ранніх строках сівби. Це пов'язано з тим, що в нього коротша стадія яровизації (35-45 днів), ніж в озимої пшениці та жита (40-65 днів). Дуже шкодить озимому ячменю різка зміна температур у зимовий і ранньовесняний періоди. Добре витримує високі літні температури (понад 35°С), мало терпить на півдні у дні тривалої спеки. Відзначається високою посухостійкістю протягом всього періоду вегетації. Транспіраційний коефіцієнт рідко перевищує 400. При нестачі вологи в грунті та суховіях більш стійкий проти запалу, ніж інші злакові культури. Має недостатньо розвинену кореневу систему, тому вибагливий до грунтів і формує максимальний урожай на родючих чорноземах, каштанових і темно-сірих суглинкових грунтах. Погано росте і розвивається як на кислих, так і на засолених ґрунтах.

Озимий ячмінь рано навесні швидко йде в ріст і, як наслідок, у нього скорочується вегетаційний період. Він на 6-9 днів швидше достигає, ніж озима пшениця, і на 12-16 днів раніше, ніж ярий ячмінь. Тому в нього ще до настання літньої спеки формується більш виповнене зерно. Швидше розвивається в умовах довгого світлового дня. На відміну від ярого ячменю, цвітіння відбувається після виходу колоса з листкової трубки. Вегетаційний період в озимого ячменю, залежно від умов вирощування, становить 230-290 днів.

В Україні поширеними районованими сортами озимого ячменю є: Алегро, Аграрій, Бц Аларік, Експлоєр, Крок, Клер та ін.

Серед сортів озимого ячменю трапляються так звані "дворучки", які дають урожай як при осінній, так і при весняній сівбі.

Технологія вирощування

Кращими попередниками для озимого ячменю в сівозміні є чисті або зайняті пари, озима пшениця, зернові бобові культури, кукурудза на зелений корм і силос.

Залежно від попередників, проводять основну й передпосівну підготовку ґрунту (аналогічно підготовці ґрунту під озиму пшеницю).

Удобрення. Озимий ячмінь добре реагує на внесення мінеральних добрив, особливо азотних. Це пов'язано з його інтенсивним кущенням і наростанням вегетативної маси та коротким періодом активного засвоєння поживних речовин з грунту. Мінеральні добрива, залежно від зони вирощування і попередників, вносять у нормі: в Степу після кукурудзи, озимих культур на південних чорноземах 60-90 кг/га азоту та 60 кг/га фосфору і 30-45 кг/га калію; після зернобобових культур – по 30 кг/га азоту і 45-69 кг/га фосфору й калію; на солонцюватих грунтах калій не застосовують; у Лісостепу вносять у середньому по 45-60 кг/га усіх елементів живлення; в Закарпатті – по 90 кг/га азоту та по 45-60 кг/га фосфору й калію. Фосфорні добрива до 90% від норми та повну норму калійних добрив використовують під основний обробіток грунту, близько 10% фосфорних добрив (Р10-15) – в рядки під час сівби ячменю. Азотні добрива вносять при розміщенні ячменю після кукурудзи, стерньових попередників у два прийоми: половину норми – до сівби, половину – у підживлення навесні на II етапі органогенезу; після зернобобових – повну норму у весняне підживлення у фазі кущення (II етап органогенезу). На засолених ґрунтах урожайність ячменю значно підвищується при їх гіпсуванні, на кислих – при вапнуванні.

Для сівби озимого ячменю використовують кондиційне насіння (pH 1-3) за схожістю не менше 92%, чистотою 98% та силою росту не менше 80%. Перед сівбою його протруюють, інкрустують, використовуючи препарати вітавакс (2-3 кг/т), фундазол (2-3 кг/т), гранозан (1,5- 2,0 кг/га), приліплювачі NaKMЦ, (0,2 кг/т) або ПВС (0,5 кг/т).

Для озимого ячменю має значення правильно встановлений строк сівби. При ранній сівбі він восени переростає, особливо при розміщенні після кращих попередників, і втрачає зимостійкість; при запізнілій сівбі може увійти в зиму недорозвиненим зі зниженою морозостійкістю. Встановлено, що озимий ячмінь найкраще розвивається та витримує несприятливі умови зимівлі при сівбі через 10-12 днів після висівання озимої пшениці або під кінець оптимальних строків її сівби. Типово озимі сорти ячменю слід висівати на 5-7 днів раніше, ніж сорти "дворучки" (Росава, Тайна), яким властиве сильне переростання. Для типово озимих сортів ячменю оптимальними строками сівби вважаються: у південних степових областях – з 10 по 25 вересня, в АР Крим – з 20 вересня по 10 жовтня, в центральних і північних степових районах – з 5 по 15, в Закарпатті – з 5 по 20, у західних областях України – з 20 по 30 вересня.

Сіють озимий ячмінь звичайним рядковим способом зерновими сівалками С3-3,6, СЗП-3,6 із залишенням технологічних колій. Застосовують також вузькорядну й перехресну сівбу. Норми висіву у Степу 3,5-4,0 млн схожих зерен на 1 га (140-160 кг), в суху осінь і при висіванні після стерньових попередників – до 5 млн (200 кг); у західних областях, Закарпатті – 5-6 млн (200-240 кг). При вузькорядній і перехресній сівбі норму висіву збільшують на 10-15%. Середня глибина загортання насіння 3-4 см із збільшенням до 6-7 см на півдні України.

Догляд за озимим ячменем в основному такий самий, як і за озимою пшеницею. Застосовують інтегровану систему захисту від хвороб, шкідників, знищують бур'яни, обробляють посіви ретардантами проти вилягання ячменю з використанням препаратів у дозах, рекомендованих для озимої пшениці.

Збирають озимий ячмінь переважно роздільним способом у фазі воскової стиглості зерна (з вологістю 20-30%). Чистий, дружно достиглий та неполеглий ячмінь збирають пряміш комбайнуванням.

Після обмолоту зерно очищають і зберігають при вологості 14- 15%.