Аніс

Господарське значення. Аніс вирощують на насіння, яке містить 2,5-4% ефірної, 16-22% жирної олії і до 20% білка. Головні складові частини анісової олії – анетол (80-90%) і метилхавікол (10%). Анісову оліїо і продукти її переробки застосовують у парфумерній, харчовій і фармацевтичній промисловості; сім'янки – для ароматизації різних продуктів харчування. Молоді листки й суцвіття анісу використовують у солінні, маринуванні овочів та фруктів. Макуха і шрот є добрим кормом для молочної худоби, свиней і птиці. Аніс – добра медоносна рослина.

Первинним центром походження анісу вважають Малу Азію, але нині він відомий тільки в культурі. Широко культивується в Іспанії, Італії, Туреччині, Мексиці, Індії. У нашій країні аніс почали вирощувати наприкінці XVII ст. Нині вирощують у центрально-чорноземних районах Росії, в Україні – на невеликих площах у лісостеповій зоні. Урожайність 8-15 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Аніс звичайний (ханус, гануш) (Pimpinela anisum L.) – однорічна трав'яниста рослина родини селерових (Аріасеае), заввишки 50-70 см. Порівняно вибагливий до тепла. Насіння починає проростати при прогріванні грунту до 4- 5°С, але дружні сходи масово з'являються при температурі 10-15°С. Сходи витримують заморозки до мінус 7°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин 24-25°С.

Аніс – світлолюбна й вологолюбна рослина. Для бубнявіння й проростання насіння потребує вологи близько 150% від своєї маси. Найбільш вибагливий до вологи у період цвітіння і плодоутворення.

Вибагливий аніс і до грунтів. Кращими для нього є легко- і середньосуглинкові за механічним складом чорноземні ґрунти.

Непридатні глинисті й піщані ґрунти, а також ділянки з високим стоянням ґрунтових вод. Аніс особливо чутливий до нестачі в ґрунті азоту й калію.

Вегетаційний період анісу 120-150 днів.

Технологія вирощування. Посіви анісу розміщують після озимих зернових, просапних культур, однорічних трав і цукрових буряків.

Обробіток ґрунту. Система зяблевого обробітку така сама, як і під інші технічні культури. Під зяблеву оранку вносять повне мінеральне добриво з розрахунку 45-60 кг/га NPK. Якщо аніс розміщують після неудобрених попередників, дозу NPK збільшують до 90-120 кг/га. Орють зяб на глибину 25-27 см з одночасним боронуванням. Рано навесні зяб боронують у два сліди, проводять передпосівну культивацію на глибину 5-6 см і в суху весну передпосівне коткування грунту.

Сіють аніс у найраніші строки. Кращий спосіб сівби на чистих від бур'янів ділянках – суцільний рядковий, на засмічених – широкорядний з шириною міжрядь 45 см. Норма висіву насіння за широкорядного способу 10-12, суцільного 18-22 кг/га. Глибина загортання насіння від 2-3 см у вологий ґрунт до 3-4 у підсохлий. Використовують зернові, бурякові або овочеві сівалки.

Система догляду за посівами включає: одне–два досходових боронування легкими боронами впоперек напрямку сівби, післясходове боронування не пізніше як у фазі двох пар справжніх листків, а на широкорядних посівах – також міжрядні обробітки. Значно забур'янені посіви обробляють у фазі 2-3 пар справжніх листків гербіцидом малораном (3 кг/га). У фазі бутонізації рослини підживлюють мінеральним азотом (N15-20). Під час цвітіння на посіви анісу вивозять бджіл.

Збирати аніс починають у період достигання плодів на середніх зонтиках. Більшість плодів у цей час досягає воскової стиглості і набуває зеленувато-сірого забарвлення. Запізнення із збиранням призводить до сильного обсипання плодів. Збирають аніс роздільним способом або прямим комбайнуванням. Роздільно збирати рекомендується посіви з нормальною густотою травостою і при висоті рослин не менше 45 см. Прямим комбайнуванням збирають зріджені, полеглі або низькорослі посіви при достиганні плодів у 50-60% зонтиків. Після збирання насіння очищають і підсушують до вологості не більше 12%.