Перспективи розвитку юриспруденції.

Основні шляхи розвитку юриспруденції.

Загальні об'єкт, методологія юридичних та інших наук, потреби комплексного дослідження соціальних процесів припускають подальшу інтеграцію і диференціацію наукового знання, причому, у першу чергу, саме по лінії дослідження "стикових", суміжних наукових проблем. У цьому плані можна виділити декілька шляхів удосконалення юридичної наукової діяльності:

• 1. Інтеграція, взаємопроникнення, взаємоузгодженість, взаємна перевірка істинності отриманих результатів на міждисциплінарному рівні, що спрямовано на створення цілісної наукової картини правової сфери світу.
• 2. Прагматична орієнтованість наукових досліджень, що спрямовуються, у першу чергу, на комплексне вивчення актуальних соціально-правових проблем. Принциповою для багатьох юридичних наук, особливо нормативних (галузевих), є переорієнтування з теоретизування, вивчення і тлумачення нормативно-правових актів, на проведення емпіричних досліджень, зокрема, конкретно-соціологічних, соціально-психологічних і психологічних, на основі використання методів математичної статистики, математичного моделювання і т.д.
• 3. Прогностичний характер наукових юридичних досліджень, що не тільки пояснюють і описують сформований порядок речей, а й виявляють імовірні варіанти подальшого розвитку подій, здійснюють їх оцінку. Причому такий прогноз не повинен мати тільки короткочасний, "тактичний" характер, а бути розрахованим на довгострокову перспективу, відбивати "стратегію" і альтернативність правового розвитку.
• 4. Прагматичність наукових досліджень не повинна затьмарювати розвиток фундаментальних юридичних досліджень, без результатів яких неможливо осягнути стратегію розвитку.
• 5. Розуміння варіативності й альтернативності перспектив правового розвитку обумовлює необхідність докорінної перебудови методологічної бази юриспруденції, наявних парадигм, методологічних підходів, методів, дослідницьких програм і методик. У першу чергу, за рахунок їх комплексного застосування з використанням можливостей комп'ютерних технологій, математичного і соціального моделювання.
• 6. Потребує суттєвого розширення емпірична база досліджень, яка не може бути обмежена вітчизняним досвідом соціального розвитку, а повинна охоплювати досвід інших країн, різних цивілізацій. У цьому плані важко переоцінити роль і значення порівняльних досліджень, що дозволяють не тільки виявити різноманітні способи вирішення соціальних проблем, але й оцінити їх ефективність, розробити механізми і процедури рецепції цього досвіду для забезпечення внутрішнього розвитку. Порівняльний аналіз спрямований і на виявлення глобальних проблем, закономірностей, тенденцій розвитку, на забезпечення ефективного прояву їх позитивних сторін у внутрішньому розвитку і, навпаки, створення ефективних механізмів попередження негативних впливів;
• 7. На особливу увагу заслуговують розвиток критичності наукових досліджень, які покликані виявляти не тільки позитивне в соціальному і правовому розвитку, але і його негативні сторони, що потребує прояву вченими певної громадянської сміливості, а також забезпечення їх соціальної захищеності, підвищення соціальної відповідальності за істинність і обгрунтованість результатів досліджень, забезпечення об'єктивності їх оцінки. Вирішення цих завдань потребує зміни форм організації юридичної науки і підготовки юридичних наукових кадрів, стимулювання праці вчених, її технічного і фінансового забезпечення.

Проблеми удосконалення методології та структури юриспруденції.

Водночас інтеграція наукового знання має свої кордони, що обумовлене об'єктивними чинниками. Інтеграція юриспруденції з іншими науками йде шляхом адаптації їх методології відповідно до особливостей її предмета.

Предметна цілісність юридичної науки, єдність її предмета і методу, внутрішня послідовність і несуперечність юридичної теорії припускають, що в юридичній науці методи інших наук можуть і повинні використовуватися лише як способи і прийоми саме юридичного пізнання, тобто як пізнавальні засоби і компоненти власне юридичного методу.

Юридизація методології припускає адаптацію неюридичних методів і дисциплін, їх перетворення відповідно до особливостей правової реальності і побудови юридичних наукових знань, що забезпечує методологічну і предметну однорідність юриспруденції.

Ефективність використання в юриспруденції таких філософських і загальнонаукових методів як логічний, системний, структурний, функціональний, синергетичний, моделювання, експериментування і багатьох інших, залежить від ступеня їх юридичного переломлення і конкретизації як прийомів і засобів саме юридичного пізнання - діалектики, як юридичної діалектики, тобто специфічної діалектики специфічного юридичного предмета, системного методу відповідно до особливостей правових систем, методи моделювання й експерименту повинні бути методами юридичного моделювання або юридичного експерименту і т.д.

Іншим напрямком розвитку юриспруденції є становлення нових юридичних дисциплін міждисциплінарного характеру: філософії права, соціології права, психології права, юридичної політології, правової кібернетики, правової риторики, правової лінгвістики, правової семіотики, юридичної антропології, юридичної логіки, правової статистики, правової інформатики і ряд інших або, навпаки, виділення з юриспруденції як самостійної науки політології, державознавства.

Раніше подібні дослідження проводилися в рамках існуючих юридичних і інших дисциплін, проте розвиток і ускладнення наукового знання, збільшення його обсягу, розвиток понятійного апарата, а головне - потреби соціального розвитку обумовили актуальність їх існування як самостійних юридичних дисциплін. При цьому не виключається, а, навпаки, передбачається формування таких же найменувань дисциплін, які входили б до структури суміжних наук. Наприклад, філософія права як філософська наука, юридична психологія як психологічна наука і т.д.

Незважаючи на те, що рівень розвинутості цих нових юридичних дисциплін неоднаковий, їх методологічне і теоретичне значення таке, що вони повинні мати статус не нормативних (галузевих) або прикладних, а юридичних наук загальнонаукового. в рамках юриспруденції, характеру, статусу і профілю, що підвищує розвиненість, динамічність юриспруденції в цілому, відбиває її спроможність до саморозвитку.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• 1. Об'єктом дослідження яких наук є держава та право?
• 2. Які критерії покладені в основу класифікації юридичних наук?
• 3. З яких компонентів складається правова теорія?
• 4. Які методи наукових досліджень використовуються в юриспруденті?
• 5. Які методологічні підходи існують в сучасній юриспруденції?
• 6. В чому полягають основні відміни між юридичним позитивізмом і юридичним соціологізмом?
• 7. Визначить етапи процедури конкретного наукового правового дослідження.
• 8. Порівняйте предмети теоретичних та історичних юридичних наук, з'ясуйте їх загальні та особливі риси.

Література

· Гаврилов О.А. Математические методы и модели в социально-правовом исследовании. - М., 1980.

· Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология. Учеб. пос. - К. 1988.

· Криминалистика. - М., Юридическая литература, 1973.

· Коваль А.В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект): Курс лекций. - Донецк, 1988.

· Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права - М ■ Юристъ. - 1995.

· Нерсесянц B.C. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. - М.: НОРМА-ИНФРА. - 1998 Ш Правовая статистика. - М., 1990. Ш Ракитов А.И. Философские проблемы науки. М., 1977. Ш Сливка С.С. Юридична деонтологія. - Львів, 1996.

· Філософія: Підручник / Г.А. Заїченко. В.М. Сагатовський, 1.1. Кальний та ін.; За ред. Г.А. Заїченко та ін. - К.: Вища шк. - 1995. Ш Шмоткін О.В. Юридична деонтологія. - К., 1995.