Основні підходи до праворозуміння

Плюралізм гуманітарних теорій, концепцій, доктрин, вчень тощо обумовив різноманітність підходів до визначення сутності, змісту, форм існування права у правознавстві, коли поряд з традиційним нормативним розвиваються й інші підходи до праворозуміння — соціологічний, системний, аксіологічний, функціональний тощо.

Наявність плюралізму підходів до праворозуміння об'єктивно зумовлена тим, що право тісно пов'язане з іншими соціальними явищами: державою, політикою, економікою, культурою суспільства тощо. У кожному окремому випадку право виявляється якоюсь однією своєю стороною, аспектом, тому цілісна його характеристика можлива лише шляхом всебічного аналізу різноманітних зв'язків права з соціальною дійсністю.

Терміном "праворозуміння" позначається не тільки поняття права чи його різноманітні визначення, але й вся сукупність правових понять, визначень, конструкцій, що складають зміст юриспруденції та відображають правову реальність.

В межах генетичного підходу до праворозуміння основна увага зосереджується на процесах виникнення і формування права, його соціальної детермінованості об'єктивними і суб'єктивними умовами життя суспільства.

Інструментальному підходу притаманне дослідження права як специфічного регулятора соціальних відносин, за допомогою чого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством.

Дослідження права як феномена культури, соціальної цінності складає основу аксіологічного підходу. Правова дійсність вивчається у цьому випадку крізь призму її відповідності досягнутому суспільством ступеню соціального прогресу, що дає можливість виділити питому вагу "права в праві", тобто дати оцінку .прогресивності правових явищ, виявити в них те, що відбиває регресивні тенденції, гальмує суспільний розвиток.

Системному підходу відповідає відбиття правової дійсності як системи (сукупності) правових явищ, що певним чином пов'язані між собою і утворюють єдине ціле — правову систему. Статичний аспект її складають норми права, правовідносини, суб'єкти права, правопорядок тощо, а динамічний - правотворчість, реалізація норм права, їх застосування, правове мислення та інші правові процеси.

Поряд із зазначеними, в правознавстві мають місце і інші підходи до праворозуміння - аналітичний, вольовий, класовий тощо. Історія і сучасність правових вчень дає цьому багато прикладів. Разом з тим, незважаючи на певні відміни в цих підходах, між ними є і єдине ~ в тій чи іншій мірі, в тій або іншій формі вони стосуються сфери свободи людини, способів та засобів її визначення, обмеження, оцінки, відокремлення від сваволі.

Як зазначалося раніше для юриспруденції в XX столітті притаманне домінування двох головних парадигм юридичного наукового мислення — позитивізму та соціологізму, навколо яких акумулюються різноманітні правові теорії, вчення, концепції тощо.

Якщо парадигма позитивізму базується на філософському позитивізмі та відповідній формально-догматичній правовій теорії, то протилежна парадигма соціологізму орієнтує на з'ясовування залежності державно-правових явищ і процесів від розвитку суспільства в цілому, від його соціальної структури, системи суспільних відносин, ідеології і культури. Виходячи з цього доцільно розглянути лише основні змістовні характеристики позитивістського (нормативного) та соціологічного підходів до праворозуміння.