Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяльності

Характеристика конфлікту, причини виникнення, стадії розвитку та припинення.

Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів, поглядів; крайнє загострення протиріч, яке призводить до ускладнень або гострої боротьби. В історії соціології природа та сутність конфлікту визначалася по-різному:

¨ Спенсер розглядав конфлікт як необхідне явище в історії розвитку людства, стимул соціального розвитку;

¨ М.Вебер позначав його як боротьбу;

¨ Гумпловіч, Веблен, Левін, Зіммель та інші визначали його як спір та форму соціалізації індивіда;

¨ Парк включав конфлікт до числа чотирьох основних видів соціальної взаємодії, поряд зі змаганням, пристосуванням та асиміляцією;

¨ Американський соціолог Козер розглядав конфлікт як ідеологічне явище, яке відбиває спрямованість та почуття соціальних груп або індивідів у боротьбі за об'єктивні цілі - владу, зміну статусу, перерозподіл прибутків, переоцінку цінностей тощо. Він вважав конфлікт важливим елементом соціальної взаємодії, що сприяє припиненню або укріпленню соціальних зв'язків;

¨ Дарендорф власну соціологічну концепцію назвав "теорією конфліктів".

Більшість соціологів розглядає конфлікт як неантагоністичне протиріччя, яке можливо врегулювати. Парними категоріями конфлікту є згода, стабільність, порядок, спокій. При цьому спокій є постійним станом суспільства або взаємодії, а конфлікт — тимчасовим.

Таким чином конфлікт - це випадок загострення соціальних протиріч, який відбивається у зіткненні соціальних спільнот -класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів тощо, що обумовлено протилежністю або суттєвими відмінами їх інтересів, мети, тенденцій розвитку. Конфлікти можуть мати різну форму, але кожному з них притаманні такі показники: причини, гострота, тривалість і наслідки.

Причини конфлікту:

¨ Наявність протилежних орієнтацій у суб'єктів конфлікту.

¨ Ідеологічні причини (релігійні, політичні та інші розбіжності).

¨ Причини конфліктів, які витікають з різних форм економічної і соціальної нерівності.

¨ Причини конфліктів, які лежать у відносинах між елементами соціальної структури (центр та периферія, зміна статусу).-

Гострота конфлікту - пов'язана з інтенсивністю соціальних зіткнень, наявністю відкритих форм суперечок, негативними наслідками, короткочасністю, емоційною напругою, насильством, агресією.

Тривалість конфлікту - визначається часом його виникнення, розвитку та припинення. Як правило, тривалі конфлікти небажані, тому що призводять до виникнення нових конфліктів, на довгий час дестабілізують соціальну систему тощо.

Наслідки конфліктів можуть бути як дезінтегративні, що ведуть до руйнування соціальних зв'язків, збільшення соціальної напруги тощо, так й інтегративні, які надають можливість знайти вихід із складних ситуацій, визначити шляхи вирішення проблем, зміцнюють соціальні зв'язки.

Види конфліктів:

¨ Особистісні (особи самої з собою).

¨ Міжособові конфлікти.

¨ Міжгрупові конфлікти.

¨ Конфлікти належності, які виникають у випадках належності особи або групи до різних конкуруючих угрупувань або між більшою групою та групами, які входять до її складу.

¨ Конфлікт з зовнішнім середовищем (асоціальним та природнім).

¨ Конфлікти також можуть поділятися на раціональні та емоційні.

Стадії протікання конфлікту:

• 1. Передконфліктна стадія включає ідентифікацію, тобто визначення суб'єктів, які перешкоджають досягненню мети, вважаються винними тощо, яка може бути дійсною або невірною, а також формування стратегії та тактики розвитку конфлікту.
• 2. Інцидент, тобто здійснення дій, направлених на зміну поведінки суперників, їх блокування (їх затримання, переривання). Продовження дій, тобто відступ (стримання - відмова від продовження дій або придушення — припинення дій під тиском зовнішніх обставин) або агресивна поведінка, яка спрямована на інших суб'єктів та їх відповідна агресивна реакція. Ці дії підрозділяються на ті, які мають відкритий характер, тобто безпосередньо спостерігаються, усвідомлюються, оцінюються як ворожі, агресивні, шкідливі тощо, а також приховані (латентні, таємні), які включають маскування власних дій, провокування необхідних дій супротивників, їх дезинформация тощо.
• 3. Досягнення у розвитку конфлікту критичної точки, тобто його максимальної гостроти, сили та напруги.
• 4. Розв'язання конфлікту внаслідок зміни умов конфліктної ситуації, установок суперників, односторонніх або двохсторон-ніх поступок, усунення суперника, втручання третьої сили120.

Предмет конфлікту - це об'єктивно існуюча або уявна (придумана) проблема, яка є причиною зіткнення суб'єктів конфлікту між собою; основне протиріччя, для вирішення якого суб'єкти вступають у протиборство, тобто проблема влади, володіння певними цінностями, проблема лідерства тощо. Пошук і визначення предмету конфлікту має важливе значення для розв'язання конфлікту, але, як правило, він має розмитий, неявний, різноманітний характер.

Юридичний конфлікт, його правова природа та типи.

На відміну від інших соціальних регуляторів право регулює лише ті конфліктні ситуації, які мають правову природу, тобто пов'язані з правовими інститутами, інструментами, засобами, структурами.

Такий зв'язок можуть мати різні елементи конфлікту:

¨ учасники конфлікту - фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами правовідносин;

¨ мотивація конфлікту (наприклад, спір ш.од,о спадщини, права власності);

¨ поведінка суб'єктів в процесі розвитку конфлікту (насильство, суспільно небезпечна)

¨ негативні наслідки конфлікту та інші.

За соціальними характеристиками юридичні конфлікти поділяються на глобальні і регіональні, групові і міжособові, короткочасні та довгосторокові, казуальні та відновлені, внутрішні та міжнародні тощо.

За юридичними критеріями конфлікти поділяються в залежності від галузей права, за допомогою норм яких розв'язуються конфлікти (екологічні, господарські, адміністративні, трудові і т.д.), за класифікацією державних правозастосовчих і правоохоронних органів (конфлікти сфери компетенції та діяльності міліції, прокуратури, суду, арбітражу, внутрішніх військ тощо), за територією розповсюдження - локальні, регіональні, національні, міждержавні.

Юридичний конфлікт за правовими наслідками розглядається як юридичний факт, що тягне за собою виникнення, припинення або зміну правовідносин між учасниками конфлікту, а також між ними та правоохоронними, виконавчими органами держави.

Важливим видом власне юридичних конфліктів є недійсні конфлікти, які виникають внаслідок помилки однієї із сторін, яка вважає що інша сторона здійснює або бажає здійснити агресивні, неправомірні або інші небезпечні дії. Зокрема:

¨ сторона вважає що знаходиться з іншою стороною у правовідносинах, але ці правовідносини фактично не існують;

¨ навпаки, сторона не усвідомлює що знаходиться у правовідносинах з іншою стороною:

¨ сторона вважає, що інші діють неправомірно, але фактично дії їх правомірні і навпаки, вважає дій інших правомірними, а вони неправомірні.

Недійсні конфлікти відносяться до юридичної форми суспільних відносин.

Стадії розвитку юридичного конфлікту:

• 1. Виникнення у однієї або у двох сторін мотиву юридичного характеру, тобто вступити, змінити або припинити правовідносини.
• 2. Виникнення, зміна або припинення правовідносин.
• 3. Видання правового правозастосовчого акту, який завершує конфлікт.

Це найпростіша схема виникнення і розв'язання юридичного конфлікту.

Юридичні способи розв'язання конфліктів.

Розв'язання юридичних конфліктів здійснюється в різних формах: шляхом парламентських або інших конституційних процедур, вирішення кримінальних, цивільних та інших справ у судах та арбітражі, прийняття правозастосовчих рішень міліцією, митною службою, податковою адміністрацією тощо.

Основними ознаками юридичного способу розв'язання конфлікту є:

¨ конфлікт розглядається і розв'язується уповноваженим на це державним органом, який діє на підставі і на виконання норма права;

¨ суб'єкти конфлікту наділяються на період розгляду конфлікту певними правами і обов'язками (як учасники судового процесу);

¨ рішення, яке прийняте за результатами розгляду конфліктної ситуації є обов'язковим для сторін конфлікту, його виконання забезпечується примусовою силою держави.

Юридичні засоби розв'язання конфліктів поділяються на три основні групи:

¨ конституційні процедури, які застосовуються для розв'язання конфліктів, в основному, у політичній сфері (рішення конституційного суду, парламентські дебати, комітет з парламентської етики, регламент Верховної Ради України, узгодження нормативно-правових актів, право вето Президента, імпічмент, дострокові вибори до BP тощо);

¨ судовий та арбітражний розгляд справ (цивільне провадження для вирішення майнових спорів, трудових конфліктів, земельних відносин тощо; арбітражний процес - розгляд справ, які виникають між юридичними особами при здійсненні підприємницької діяльності, зокрема'між підприємствами або між ними та органами державної влади, в економічній сфері можливі і інші способи вирішення конфліктів - прямі переговори, звернення до консультантів, посередників, третейських суддів тощо; судове провадження у кримінальних справах - у зв'язку з кримінальними конфліктами - злочинами);

¨ адміністративні процедури.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• 1. Якими рисами юридична практична діяльність відрізняється від інших видів соціальної та правової діяльності?
• 2. Яке співвідношення юридичної практичної діяльності та правової практики?
• 3. Що означає компетентність юридичної практичної діяльності?
• 4. Яке значення має інформація для здійснення юридичної практичної діяльності?
• 5. В чому полягають основні вимоги конфіденційності стосовно юридичної практичної діяльності?
• 6. Які принципи, завдання та функції складають основу юридичної практичної діяльності?
• 7. Які основні права та обов'язки мають юристи?
• 8. Які необхідні умови для набуття права на здійснення юридичної практичної діяльності?
• 9. За наявністю яких умов юристи позбавляються права на здійснення юридичної практичної діяльності?
• 10. Які вимоги пред'являються до документів, які готуються юристами?
• 11. Визначить основні гарантії юридичної практичної діяльності?
• 12. З яких основних дій складається юридична практична діяльність?
• 14. Які є юридичні способи розв'язання конфліктів?

Література

· Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М., 1976.

· Ю Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Т.П. - М., 1982.

· Бандурка A.M.. Друзь В.А. Конфликтология: Учеб.пособие для вузов. -Харьков, 1997.

· Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология. Учебное пособие. -К., 1988.

· Коваль Н.В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект): Курс лекций - Донецк. - 1998.

· Коновалова В.Е. Правовая психология: Учеб. Пособие. - Харьков, 1990.

· Пщоловский Т. Принципы совершенной деятельности (Введение в праксео-логию). - К., 1993.

· Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность: Учебное пособие. - м., 1997

· Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. - К., 1995.

· Теория юридического процесса /Под ред. В.М.Горшенєва. - Харьков, 1985. Ш Фролов С.С. Основы социологии. - М., 1997.