Слідча діяльність

Це окремий вид практичної юридичної діяльності, який І заслуговує особливої уваги з точки зору його ролі та 1 ^функціонального призначення у процесі здійснення правосуддя. Поряд з діяльністю судді, прокурора, діяльність слідчого є невід'ємною частиною судочинства, завдяки якій в загальному плані здійснюється процес втілення права, а з ним і втілення соціальної справедливості. Слідчу діяльність в аспекті кримінального процесу дійсно не можна відривати від діяльності суду або прокуратури, але цілком уявляється можливим виділити її характерні риси та особливості, які б на початковому етапі юридичного навчання допомогли скласти первинні особисті уявлення щодо цього напряму практичної діяльності юристів, визначитися на майбутнє у своїй професійній орієнтації.

З приводу слідства, як виду діяльності та окремих його аспектів, існує достатня кількість наукової юридичної літератури, в якій досліджуються питання особистості слідчого, здійснення ним окремих слідчих дій, підвищення ефективності роботи тощо. Тому, характеризуючи цей вид діяльності, не можна не використовувати результати досліджень юридичної соціології, юридичної психології, криміналістики, кримінального процесу, які допоможуть, хоча і на загальному рівні (враховуючи завдання та предмет курсу), сформувати яскраву картину професіограми слідчого.

Основним завданням слідства є розкриття злочину. Зрозуміло, що в ході вирішення цієї глобальної задачі вирішується ще цілий ряд завдань, передбачених кримінальним законом. Але вже на цій підставі можна зробити висновок Про те, що слідчий це спеціаліст-юрист, працівник спеціального відомства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідування кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя — судах. В цьому визначенні знайшли своє відображення ті риси слідства, які вказують на його функціональне призначення у кримінальному процесі та на взаємодію з органами правосуддя.

Однак цих рис було б недостатньо, якщо не висвітити питання про суб'єктів здійснення слідчої діяльності, принципи їх роботи, взаємозв'язок з іншими учасниками процесу та особливості психологічної діяльності слідчого.

Так, в сучасній юридичній літературі вказується на характерні риси слідчої діяльності, серед яких слід назвати такі:

• 1. Основним призначенням слідчої діяльності є розслідування злочинів.
• 2. Слідча діяльність дуже чітко регламентована кримінально-процесуальним законодавством, хоча з іншого боку, у прийнятті рішень слідчий залишається постаттю процесуально незалежною.
• 3. Здійснення слідства передбачає наявність у відповідного суб'єкта владних повноважень, які гарантовані державою, здійснюються від імені держави.
• 4. Діяльність слідчого характеризується високим рівнем відповідальності, а також надмірним рівнем емоційної напруженості.
• 5. Слідчій діяльності характерні також елементи примусу, на ідо вказує автор Кузьмічов B.C. у своїй монографії. Це пояснюється не тільки власним характером слідчої діяльності, а ще й тим, що в ході встановлення об'єктивної істини зацікавлені в тому учасники процесу чинять протидію, для подолання якої і виявляється необхідним застосування примусу.
• 6. Слідча діяльність, виходячи із специфіки об'єкту свого впливу, передбачає виявлення елементів творчості у ході пошуку об'єктивної істини.

На цій підставі можна погодитися з висновком, що слідча діяльність представляє собою специфічний вид соціальної практики, який полягає в пізнанні подій протиправного характеру за допомогою відповідних закону прийомів та засобів, включаючи їх примусову реалізацію у випадках вчинення протидії розслідуванню злочинів.

Характеризуючи принципи здійснення слідчої діяльності,

зазначимо, що це основоположні ідеї, які визначають основу та шляхи підвищення ефективності і якості розслідування злочинів. При цьому не всі принципи знаходять своє безпосереднє закріплення у статтях законів, керівних роз'ясненнях, наказах, а іноді формуються у сфері юридичної практики і лише потім отримують офіційне визнання. Але головне - формулювання принципів слідчої діяльності не може здійснюватися свавільно, на хвилі політичного інтересу, інтересу окремої особи, це процес об'єктивний, який ґрунтується на цілях та завданнях, що постають перед органами слідства. До системи принципів, на які спирається робота слідчих органів, слід віднести: законність, етичність, науковість, гласність, плановість, оперативність, динамізм, незалежність, гуманізм, економічність тощо. Виділяються в літературі й інші принципи, які мають більш конкретний характер, є принципами здійснення окремих слідчих дій, використання методик, засобів криміналістичної техніки, взаємодії з іншими підрозділами та установами.

Наприклад, досить відомим став принцип презумпції невинності, який має безпосереднє відношення до слідчої діяльності, в ході якої попередньо визначаються винні особи та ступінь їхньої вини. Але остаточне рішення щодо винності особи, згідно чинного законодавства, приймає лише суд (за виключенням адміністративного та дисциплінарного провадження, де юрисдикцію можуть здійснювати й інші органи). Головне, що не зважаючи на особисті амбіції, на інтуїтивні почуття, слідчий у своїх висновках керується лише доказами, що з неупередженістю потім вивчається в прокуратурі та суді.

Окрім всього, в літературі традиційно згадують про принципи об'єктивності, всебічності вивчення фактичних обставин справи, винних у скоєнні злочину, принцип забезпечення цивільного позову, якщо такий має місце у ході кримінального розслідування.

Зупинимося на характеристиці суб'єктів слідчої діяльності. Перш за все, необхідно зазначити, що органи слідства як спеціалізовані підрозділи, що здійснюють досудову підготовку матеріалів, містяться в системі органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, прокуратури, податкової міліції їх повноваження мають певну диференціацію, що об'єктивно зумовлено функціональною націленістю того чи іншого державного органу або відомства. Крім того, в Україні створено Національне бюро розслідувань як спеціалізований центральний орган виконавчої влади, основними завданнями якого є: проведення досудового слідства та оперативно-розшукових заходів в особливо складних кримінальних справах.

Такі спеціалізовані структури вже існують в інших країнах, де досить ефективно виконують свою функцію, але в нашій державі Національному бюро розслідувань такого досвіду належить набувати.

Говорячи про слідчу діяльність як можливість здійснювати слідчі дії, необхідно обов'язково згадати про таку форму розслідування як дізнання, що характерне не тільки для органів слідства. Закон передбачає, що розслідування кримінальних справ можуть здійснювати також міліція, командири військових частин, митні органи, начальники виправно-трудових установ, органи пожежного нагляду, охорони кордонів, капітани морських суден, кожний в межах своєї компетенції, передбаченої законом. Але різниця полягає в тому, що одні з вище названих суб'єктів виконують слідчі дії фрагментарно, за необхідністю, а інші працюють на професійній основі.

У зв'язку з цим, до кандидатів на посаду слідчого ставляться досить високі вимоги - вища юридична освіта, знання специфіки роботи системи правоохоронних органів, знання процесуального законодавства та навички його застосування, розвинутий інтелект, уміння використовувати у мисленні закони логіки, високий рівень комунікативності, моральної культури тощо.

Нажаль, у цьому питанні правоохоронні органи України переживають певні труднощі, які в першу чергу пов'язані безпосередньо з кадровою політикою держави. Не вистачає кваліфікованих та досвідчених працівників, посади слідчих займають люди без юридичної освіти, призначені поза своїм бажанням, примусово або не здатні до такого роду діяльності. Виправленню ситуації сприятиме проведення судово-правової реформи в Україні, дбайливе ставлення до кадрового потенціалу державних службовців правоохоронної сфери.

Мабуть, неповною була б характеристика слідчої діяльності, якщо не зупинитися на психологічному рівні її розуміння. Це свого роду психологія праці слідчого:

• 1. Соціальний аспект. Працівники слідства виступають як відокремлена професійна група, з діяльністю якої суспільство пов'язує подолання злочинних діянь, пошук винних осіб і притягнення їх до відповідальності, захист потерпілих від правопорушення. Слідчі знаходяться на передньому краї боротьби із злочинністю і в безпосередньому контакті з її представниками. Ефективність розслідування передбачає ефективний захист та втілення справедливості у соціальні відносини, забезпечення стабільності суспільного розвитку, задоволення індивідуальних потреб та інтересів.
• 2. Комунікативний аспект. Як вказує Васильєв В.Л., в світі існує досить значна група професій за типом "людиналюдина". Це, наприклад, професії лікаря, педагога, судді, продавця тощо. Слідчий також відноситься до цієї категорії професій, тому що спілкування з різними категоріями громадян є одним з основних шляхів отримання інформації. Тобто, до слідчих ставляться професійні вимоги входження в контакт, управління психологічним станом інших людей, вміння направляти розмову в необхідне русло.
• 3. Організаційний аспект. Вміння планувати свою-роботу, розподіляти час з метою його ефективного використання має сенс у всякій роботі. Однак, планування робочого часу для діяльності слідчого, організація себе та інших на відпрацювання версії, концентрацію зусиль слідчої бригади або оперативно-слідчої групи є необхідними умовами реалізації своїх повноважень. Характерною рисою слідчої роботи є також її індивідуальність. Слідчий, як головний виконавець впровадження по справі, особисто виконує переважну більшість різноманітних за своїм характером дій. Організація особистої індивідуальної роботи — більш проста справа, ніж, скажімо, організація колективної пращ*. Виникає необхідність розподілу обов'язків, погодженості та координації дій, налагодження взаємної інформації, узгодження та контролю за виконанням.

Слід пам'ятати, що в провадженні у слідчого одночасно знаходяться декілька кримінальних справ, а їх розслідування повинно відбуватися у строки, чітко визначені законом, особливо, якщо під вартою знаходяться підозрювані. На цій підставі планування та розподіл робочого часу, призначення зустрічей, своєчасне виконання слідчих дій та оформлення документів мають виключне значення, що обумовлює якісне ведення кількох справ одночасно. Організаційний аспект діяльності слідчого проявляється ще в тому, що за характером своєї роботи йому доводиться звертатися до різних установ, посадових осіб, організацій. Органи слідства з метою отримання необхідної інформації можуть давати доручення іншим органам слідства або дізнання, призначати проведення експертиз. Крім того, виконання окремих слідчих дій також вимагає від слідчого наявності організаційних здібностей. Це, наприклад, проведення затримання підозрюваного, організація обшуку, очної ставки, де від якості організації процесу залежить перспектива справи.

Слідчі дії: допит, експеримент, пізнання, огляд та ін. відрізняються за своїм змістом. Виконання кожного з них пов'язане з використанням великої кількості різноманітних заходів, напрацьованих слідчою практикою та кримінальною наукою. Одна й та ж задача може вирішуватися різними прийомами та засобами, одна й та ж обставина встановлена різними шляхами. Крім найвищих форм інтелектуальної діяльності професія вимагає від слідчого багато суто технічних та маніпулятивних вмінь та дій: зшити справу, згідно правил документоведення, надрукувати текст документу, скласти топографічний план місцевості, виробити зліпок, зробити фотозйомку. Для професії слідчого не якою-небудь рисою повинно бути подолання опору його діяльності з боку окремих осіб або навіть в деяких випадках і макрогруп. Слідчий у пошуках істини по справі нерідко стикається з пасивним або активним опором з боку зацікавлених в цьому осіб - учасників процесу. Найбільш зацікавленою особою в такому повороті справи являється сам правопорушник, його представники, які всіма силами чинять протидію провадженню слідства. Успіх слідства містить в собі загрозу життєвим інтересам винної особи, що обумовлює її активність в організації протистояння слідству. Нерівність у положенні слідчого та вище названих осіб пов'язана також і з тим, що останні знають, які обставини справи можна приховати, щоб пом'якшити свою вину. В той же час слідчий постійно має в своєму розпорядженні неповну інформацію та уявлення про події та факти минулого, що підлягають доказуванню.

Своєрідною рисою розслідування є необхідність збереження слідчої таємниці. Процес слідства неминуче пов'язаний з проникненням в особисте життя людей, вивченням минулого устрою життя, сімейних відносин та сугубо інтимних обставин. Оголошення цих даних здатне зчинити велику шкоду, призвести до компрометації людей та особистої трагедії. Відомо багато випадків, коли злочинці збагачують свій досвід та знання, виношують нові засоби звершення і приховання злочинів. Але справа не тільки в умінні зберігати таємницю. Необхідне також дотримування спеціальних вимог конспірації, вміння зберігати службові секрети, запобігання їх проникнення за межі того кола осіб, які займаються роботою по цій справі.

Контроль за роботою слідчих підрозділів здійснюється як з боку відомства, в якому зосереджено орган слідства, так з боку й інших правоохоронних структур, зокрема суду і прокуратури. Слід враховувати, що за роботою слідчого здійснюють контроль також і інші учасники процесу - свідки, підозрюваний, обвинувачений, що виражається в здійсненні ними права на ознайомлення із матеріалами справи, заявлені відводу, принесенні скарги на дії слідчого, користуванні правом на захист. Особливою формою контролю за попереднім слідством може стати участь адвоката - професійного юриста, який захищає інтереси однієї з сторін (потерпілого або підозрюваного). В таких випадках документальні або процесуальні помилки можуть звести нанівець всю роботу слідства.

Відомо, що діяльність слідчих підрозділів знаходиться також під контролем громадської думки, населення, працівників преси, які уважно слідкують за кінцевими результатами слідства, навіть іноді не враховуючи підсумкової ролі суду. Однак, ті цифри, що говорять про кількість розкритих злочинів, характеризують перш за все ефективність роботи органів слідства, а не суду та прокуратури.

І сформована на цій підставі громадська думка про діяльність правоохоронних органів є досить впливовим засобом контролю, тому що тема правопорядку стає предметом обговорення і трудових колективів, і громадських організацій, і політичних партій.

Депутатський запит також виступає формою контролю за діяльністю слідчих органів. Це має місце, коли скоюються досить резонансні злочини, і політична влада зацікавлена у швидкому і якісному їх розслідуванні або є підозра, що слідство буде необ'єктивним.

За скоєння правопорушень працівники слідства на підставі відомчих статутів та норм чинного законодавства несуть юридичну відповідальність у повному обсязі, не користуючись при цьому ніякими пільгами. Характерним є те, що у разі слідчої або судової помилки відбувається нанесення збитків громадянинові. І в цих випадках держава бере на себе обов'язок відшкодування шкоди у повному обсязі, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Необхідно звернути увагу на той факт, що здійснення слідчої діяльності України знаходиться за межами підприємництва.

Хоча й існує приватний охоронний бізнес. Але ці структури не мають права на проведення офіційного розслідування. Однак, можна сподіватися на те, що із стабілізацією обстановки у сфері правопорядку, проведенням судово-правової реформи в Україні питання приватної детективної служби постануть у порядку денному роботи Верховної Ради України.