Поняття, значення і система принципів цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право України є однією з галузей права, які у своїй сукупності складають систему національного права. Цій галузі властиві як загальні риси, що властиві праву взагалі, так і специфічні, характерні лише для цивільного процесу. Перед тим, як порушити питання про зміст принципів, які відображають специфіку галузі цивільного процесу, необхідно встановити, що розуміється під принципом цивільного процесуального права взагалі.

Складно дати яке-небудь однозначне і вичерпне визначення принципів цивільного процесуального права, оскільки в юридичній літературі дотепер не досягнуто єдності думок з таких питань, як визначення поняття принципів цивільного процесу та вироблення універсальної системи зазначених принципів. У визначення принципів цивільного процесуального права повинні включатися лише такі ознаки сутнісного змісту, що притаманні їм і відрізняють їх від норм права і права як єдиного цілого, щоб визначення не страждало зайвою деталізацією і, відповідно, невизначеністю.

"Принцип" походить від латинського - начало, основа у філософії, те, що лежить в основі деякої сукупності фактів або знань, із збереженням первинного відтінку.

Щодо визначення поняття принципу в науці цивільного процесуального права то маємо констатувати відсутність єдності думки у вчених-процесуалістів, щодо з такого питання, як визначення поняття принципів цивільного процесуального права та їх системи.

Так, за часів існування Радянського Союзу принципи досить часто кваліфікувалися як ідейно-політичні засади цивільного процесуального права. Наприклад, В.М. Семенов писав, що принципи радянського процесуального права є втіленими в нормах ідейно-керівними началами, які становлять якісні особливості даної галузі права, виражають соціалістичний характер та специфічні властивості цивільного процесуального права і цивільного судочинства, визначають перспективи розвитку галузі та забезпечують виконання завдань цивільного судочинства у період побудови комунізму. Як зазначає В. В. Комаров, що є очевидним, що така характеристика принципів цивільного процесуального права певним чином політизувала наукові дослідження.

В. І. Тертишніков зазначає, що під принципами цивільного процесуального права слід розуміти ідеї, уявлення про суд і правосуддя, які закріплюються в нормах цивільного процесуального права, у результаті чого стали його основними положеннями, якісними особливостями, котрі визначають характер цивільного процесуального права, порядок його застосування і напрями подальшого розвитку. Схоже поняття принципів цивільного процесуального права наведено і іншими авторами. Так, висловлена думка, що принципи цивільного процесуального права (цивільного процесу) називають фундаментальні його положення, основоположні правові ідеї, які закріплені у нормах більш загального характеру. Вони пронизують усі цивільні-процесуальні інститути і визначають таку побудову цивільного процесу, який забезпечує ухвалення законних і обґрунтованих рішень та їх виконання. Принципи є основами системи норм цивільного процесуального права, центральними поняттями, стрижневими засадами всієї системи процесуальних законів. На такий же аспект при визначенні поняття принципів акцентувала увагу Н. О. Чечина.

Окремі вчені принципи цивільного процесуального права кваліфікували як ідеї правосвідомості і правової науки, як такі, що не мають імперативного, нормативного значення, а мають доктринальний характер.

Правильне визначення принципів цивільного процесуального права має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Як, зазначає В. В. Комаров від відповідного визначення принципів залежить і розуміння функцій принципів процесуального права. Якщо при розумінні принципів як імперативних начал правового регулювання можна стверджувати, що принципи мають регулюючу функцію та певне місце у структурі процесуального права, то в другому випадку очевидним є те, що принципи мають лише, так би мовити, інтерпретаційне значення доктринального характеру для тлумачення норм цивільного процесуального права і не є реальним інструментом у механізмі правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин.

Одним з недоліків вищевказаних визначень поняття принципу є те, що в них не знаходять чіткого відображення така його важлива ознака, як нормативне закріплення. Принципи, як основні нормативні положення визначають собою структуру і істотні риси цивільного процесуального права, в цілому охоплюють всі правові інститути, вказують на методи досягнення мети правового регулювання суспільних відносин, характер і зміст діяльності суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Зазначене розуміння принципів цивільного процесуального права передбачає визнання їх насамперед як об'єктивних правових явищ. Принципи є об'єктивним за своїм змістом правовим явищем і відображають закономірності державного і суспільного життя. Слід зазначити, що є загальновідомим те, що система права має об'єктивний характер, у зв'язку з чим її розвиток пов'язаний із відповідною трансформацією системи законодавства, створюваної законодавцем. Зокрема, на думку В. В. Касянова й В. М. Нечипоренка, "спостереження переконливо свідчать, що право зазнає безперервних змін... немає такого правового принципу, який був би універсальним і вічним. Принципи, що лежать в основі природного права, не можуть слугувати доказом протилежного".

На об'єктивну природу принципів права цілком слушно звертає увагу й П. Д. Пилипенко, коли зазначає: "У юридичній літературі свого часу вважалось, що принципи права - це продукт людської діяльності, їх джерелами є сфера ідеології. І щоб набути статусу принципів права, певні керівні положення мають бути відбиті у власне праві, у змісті норм права. Сучасні дослідження принципів права обґрунтовують об'єктивний характер цієї категорії. Це такі засадничі основи права, які відповідають характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються в суспільстві". Погоджуючись із таким висновком, зазначимо, що безумовно, саме така залежність зумовлює характер правотворчості, зміст правових норм, способи й методи реалізації права.

Законодавець формулює і закріплює принципи права в законодавстві виходячи з існуючих реалій. Але діяльність законодавця по формуванню принципів носить суб'єктивний характер. Л.С. Явіч відзначав, що було б неправильним робити висновок, згідно з яким в соціальному житті вони існують незалежно від людей і їх діяльності. Суть в тому, що їх зміст визначений матеріальними обставинами, а люди в якості обдарованих свідомістю і волею суб'єктів формують керівні ідеї і втілюють їх в життя. Характеризуючи правові принципи, вчені справедливо стверджують, що вони існують в праві об'єктивно, реально закладені в праві незалежно від того, чи сформульовані вони в науковому понятті чи ні. Так, В. М. Ведяхін підкреслював, що правові принципи існують об'єктивно, вони реально закладені в праві, незалежно від того, сформульовані чи вони в науковому понятті чи ні. Таким чином, принципи цивільного процесуального права, як і правові принципи взагалі, є об'єктивними за змістом, проте суб'єктивними за формою вираження, правового закріплення в законодавстві і реалізації в судовій практиці.

Поширений у юридичній літературі погляд на принципи як основні ідеї, "руководящие начала", положення, що призводить до визнання їх суб'єктивної природи. У самих термінах "ідея", "начала" відсутній їх юридичний сенс як об'єктивних правових явищ. Тим часом, якщо принципи об'єктивно властиві праву, то ідея є категорією суспільної свідомості. У змісті ідеї превалююче значення мають елементи суб'єктивного характеру. Принцип в його співвідношенні з ідеєю в гносеологічному плані виступає поняттям, що характеризує ідею. Принципи і ідеї не можна ототожнювати, тому що ідея, знаходячи своє відображення в правових нормах, виступає як правова вимога. Принципи об'єктивні, знаходять своє нормативне закріплення в законі і є правовими вимогами, а не ідеями. Як вірно зазначає Г. А. Борисов про те, що виведений і сформульований принцип набуває значення вимоги необхідної поведінки.

Для принципів, на відміну від норм права, характерні: більш загальний характер вимог, що пред'являються до суспільних відносин; вища стабільність; можливість визначати загальну лінію поведінки людей як безпосередньо, так і через правові норми тощо.

Спосіб нормативного закріплення принципів цивільного процесуального права в нормативній тканині може бути двояким. Так, є принципи, що безпосередньо формулюються в нормах права у вигляді конкретних розпоряджень, наприклад, принцип, державної мови судочинства (ст. 7 ЦПК України). Деякі принципи виводяться зі змісту цілого ряду норм цивільного процесуального права, наприклад, принципи диспозитивності (ст.ст. 3, 11, 31, 123, 175 ЦПК України), змагальності (ст.ст. 10, 60, 173, 176 ЦПК України). При цьому необхідно враховувати також і те, що до джерел цивільного процесуального права належать і міжнародні договори, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, рішення Європейського суду з прав людини, особливо що стосується застосування ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ін. Тому зміст принципів цивільного процесуального права має визначатись і з врахуванням змісту зазначених міжнародних документів та рішень Європейського суду.

Принципи як правові вимоги до суду й учасників цивільного процесу, що відображають уявлення про регулювання діяльності суду по відправленню правосуддя у цивільних справах визначають зміст норм права при їхній розробці, що і відрізняє їх від норм, у яких вони виражені. Тобто норми цивільного процесуального права є формою вираження його принципів.

Принципи цивільного процесуального права здобувають обов'язкову силу тільки після закріплення в цивільному процесуальному законодавстві й у результаті правозастосовчої практики, тому що ідеї, що не одержали закріплення в законі, як вже зазначалось залишаються усього лише засадами правосвідомості, науковими висновками, елементами правової ідеології.

Принципи цивільного процесуального права є за своєю природою тими головними підвалинами галузі права (цивільного процесуального), які визначають направленість регулювання відносин, що складають предмет цивільно-процесуального регулювання. Так, М.Н. Марченко досить влучно зазначив: принципи права являють собою основні ідеї, вихідні положення чи провідні засади процесу його формування, розвитку і функціонування. Як свідчить висловлено вченим положення особливий наголос в ньому зроблено на тому, що принципи права характеризують не лише сутність, але і зміст права, відображають не лише його внутрішню будову, статику, але і весь процес його застосування, його динаміку.

Принципи цивільного процесуального права формуються та розвиваються одночасно із розвитком галузі права і, відповідно, із розвитком тієї системи суспільних відносин, яку така галузь регулює.

Таким чином, принципами цивільного процесуального права є правові вимоги до суду й учасників цивільного процесу, що відображають закономірності правового регулювання здійснення правосуддя в цивільних справах й особливості даної галузі права та визначають направленість регулювання відносин, що складають предмет цивільно-процесуального регулювання.

Слід зазначити, що принципи є історичними категоріями, елементами правової культури, виробленими протягом тривалого розвитку цивільного судочинства, як, наприклад, принцип змагальності чи диспозитивності.

Практичне значення принципів полягає в наступному;

1) принципи цивільного процесуального права є орієнтиром у нормотворчій діяльності, що дозволяє удосконалювати цивільне процесуальне законодавство, оскільки вся система права й окремі його норми повинні відповідати визначеним принципам. Законодавчий орган країни повинен суворо дотримуватися такого підходу у правотворчій діяльності при внесенні відповідних змін і доповнень у процесуальне законодавство з метою його вдосконалення; 2) вони дозволяють суду забезпечити правильне розуміння цивільного процесуального законодавства і застосовувати його відповідно до дійсного змісту. Зокрема, ними суд керується при тлумаченні норм права. Питання про склад принципів цивільного процесуального права викликало й викликає палкі суперечки в теорії та на практиці. Як слушно зазначає В. М. Шерстюк, до цього питання слід підходити з надзвичайною обачністю, адже необмірковане і невиправдане розширення складу принципів може призвести до "знецінення" та розмиття цієї вельми значущої в соціальному й правовому плані категорії. Звуження складу принципів - до зниження гарантій судового захисту прав громадян і організацій.

Разом із тим зміни, що відбулися за останні роки в економіці, політиці, праві України не могли не вплинути на розвиток правових принципів, в тому числі й на розвиток принципів цивільного процесуального права. Вони, як і принципи інших галузей права, не є постійними, застиглими положеннями, що не підвладні трансформації. В міру розвитку суспільних відносин і галузі права може в певній мірі змінитися їх склад, зміст, сфера застосування, гарантії реалізації, що потребує відповідного дослідження.

Усі принципи цивільного процесуального права пов'язані один з одним.

Систематизація принципів цивільного процесуального права - це їхнє упорядкування у певні групи відповідно до обраного критерію, підстави,

Науковцями запропоновано різноманітні критерії класифікації принципів цивільного процесуального права. Ряд учених класифікує принципи за джерелами закріплення, відповідно виділяють конституційні принципи цивільного процесуального права і принципи, закріплені галузевим законодавством. Дещо іншому варіанті за даним критерієм принципи класифікують на принципи, закріплені Конституцією, законодавством про судоустрій та цивільним процесуальним законодавством. У запропонованому вигляді цю класифікацію важко вважати достатньо чіткою, оскільки ряд принципів одночасно закріплені як Конституцією України, так і ЦПК, наприклад принцип змагальності (ст. 129 Конституції України і ст. 10 ЦПК України), принцип гласності (ст. 129 Конституції України і ст. 6 ЦПК України). Через що поділяти принципи за даною ознакою уявляється більш точним на три групи: закріплені Конституцією, закріплені галузевим законодавством, закріплені одночасно Конституцією і галузевим законодавством. Проте практичне значення такої класифікації уявляється досить сумнівним, оскільки роль принципів не залежить від джерела їх закріплення: як закріплені Конституцією, так і галузевим законодавством принципи мають однаково важливе значення в нормотворчій діяльності, правозастосуванні і формуванні уявлення про галузь права в цілому.

Значно важливішим у практичному плані уявляється поділ принципів за сферою поширення. Такий класифікаційний критерій викликає чи не найбільше суперечок серед науковців. Система принципів права поділяється на групи в залежності від того, на яку сферу суспільних відносин вони поширюються.: загальноправові принципи, що поширюють свою дію на право в цілому та характеризують особливості його змісту; міжгалузеві, що виражають зміст певних груп галузей; галузеві принципи, які характеризують зміст певних галузей; принципи правових інститутів. Така класифікація підтримується рядом науковців. Проте існує протилежна точка зору, відповідно до якої групи принципів окремих правових інститутів або стадій процесу існувати не може, оскільки нівелюється єдність системи принципів цивільного процесуального права. Цю систему принципів, на думку прихильників даної точки зору, складають основоположні керівні засади, що характеризуються однаковим ступенем загальності та взаємозв'язку. Принципи цивільного процесуального права поширюють свою дію на всю галузь права, складовою якої саме і є процесуальні інститути та норми. Більш обґрунтованою видається остання точка зору, оскільки, дійсно, інститут є частиною галузі права, і виділяти для нього окремі принципи немає підстав. Іншими словами, не можна виділити принципи окремих інститутів, що не характерні для галузі права в цілому. З цього приводу важко не погодитись з думкою Н.О. Чечиної, яка стверджувала, що єдина система принципів процесуального права в цілому виключає можливість існування відокремлених принципів для окремих стадій процесуальної діяльності або окремо взятого процесуального інституту. Той чи інший принцип повинен мати визначальне значення і знаходити найбільший прояв в одній із стадій діяльності або в окремих інститутах, але загальне його значення визначається взаємодією з іншими принципами, впливом їх на діяльність суду в цілому.

Певне теоретико-прикладне значення має класифікація принципів цивільного процесу за об'єктом регулювання, відповідно до якої принципи цивільного процесуального права розділяються на дві великі групи: організаційно-функціональні принципи, які є одночасно принципами організації правосуддя (судоустрою) і функціональними, а також принципи, що визначають процесуальну діяльність суду і учасників процесу (функціональні). До організаційно-функціональних принципів належать: здійснення правосуддя лише судами, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, рівність громадян перед законом і судом, гласність судового розгляду тощо. До функціональних принципів належать: законність, диспозитивність, змагальність, процесуальна рівність сторін, усність, безпосередність тощо. Як зазначається в юридичній літературі в цьому випадку мова йде про класифікацію принципів, виходячи із об'єкта правового регулювання принципів як специфічних правових приписів.