Поняття позову, його види та елементи

 

Одним з основних питань здійснення право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст. 3 ЦПК України) є шлях його реалізації. Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЦПК України таким шляхом реалізації права на захист є позов. Позов подається до суду першої інстанції з додержанням вимог встановлених законом. Отже одним з головних передумов здійснення права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів є саме позов. Позов - це вимога особи (позивача чи іншої уповноваженої особи) до іншої особи (відповідача), що грунтується на спірних правовідносинах між ними про захист своїх або чужих порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Будь-яке правове явище у праві має характерні для нього ознаки, якими не полишений й позов у цивільному процесуальному праві України. Такими ознаками є:

  • - позов пред'являється лише до суду першої інстанції та є підставою для відкриття позовного провадження;
  • - позов повинен містити матеріально-правову вимогу про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства;
  • - позов може бути поданий будь-якою заінтересованою особою у встановленому законом порядку;
  • - процесуальні норми, які регламентують вимоги порядку пред'явлення позову та її оформлення є загальними, а наслідки їх порушення застосовуються до всього цивільного судочинства;
  • - позов, який пред'являється особою до суду першої інстанції зі своїми вимогами до іншої сторони передбачає для цієї сторони право на пред'явлення зустрічного позову, який за своєю суттю є антиподом вимог першої сторони.

Інститут позову не полишений й характерними для нього видовими класифікаціями. Найбільш поширеними у науці цивільного процесу є класифікація позову на види за матеріально-правовими та процесуально-правовими підставами, які ми й розглянемо.

Матеріально-правова класифікація характерна тим, що за основу його поділу беруться різні за своєю суттю правовідносини у залежності від підстав їх виникнення, які згідно ст. 15 ЦПК України розглядаються у порядку цивільного судочинства. До них, зокрема, належать позови, які виникають із цивільних, сімейних, житлових, земельних, трудових (п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України) та інших правовідносин (п. З ч. 1 ст. 15 ЦПК Украйні). Інші правовідносини, як складові цієї класифікації можливі лише у випадках, коли розгляд таких справ не повинен проводиться за правилами іншого судочинства.

В основу процесуально-правової класифікації позову покладено спосіб процесуального захисту, який поділяється на три видові групи:

  • 1) про присудження;
  • 2) про визнання;
  • 3) перетворювальні позови.

Позови про присудження - це позови, спрямовані на вчинення певних юридичних дій (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримання від вчинення певних дій з боку відповідача.

Такі позови мають місце тоді, коли право позивача вже порушено чи перебуває у стані порушеного і він здійснює дії шляхом їх поновлення із застосуванням правового механізму впливу на позивача. До позову про присудження відносяться такі позови, як позов про стягнення майнової чи моральної шкоди, про виконання обов'язку тощо. Слід зазначити, що примусове виконання обов'язку боржником є кінцевою метою позову про присудження, тобто суб'єктивне право, яке позивач ініціює шляхом його визнання судом є лише причинний зв'язок який пов'язує з основною метою позивача - присудження відповідача до вчинення конкретного дій на свою користь.

Позови про визнання - це позов, яким позивач просить суд встановити наявність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідносин, з яким закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цей позов має місце тоді, коли право позивача, як правило, не порушено, однак між сторонами виникли сумніви щодо існування між ними певних відносин. Таким позовом, наприклад, може бути позов про визнання правочину дійсним або недійсним. При цьому у науці цивільного права перший позов називається позитивний позов про визнання, оскільки він спрямований на встановлення факту існування спірних прав і юридичних обов'язків. Другий позов (позов про визнання правочину недійсним) є негативним позовом про визнання. Такий позов спрямований на встановлення факту відсутності суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Перетворювальні позови - це позови, які спрямовані на створення, зміну або припинення існуючого між відповідачем правовідношення.

Судове рішення за таких обставинах виступає як юридичний факт, який є підставою для виникнення, зміни або припинення матеріально правових відносин. Так, ч. 5 ст. 11 ЦК України наголошує на тому, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Перетворювальні позови спрямованні на захист прав та інтересів позивача. При цьому суд таким позовом не породжує нових правовідносин, він лише є засобом для перетворення тих правовідносин, які неможливі без його участі за умов прямої вказівки закону або існування спору між сторонами, де єдиним шляхом розсуду сторін є саме суд.

Наприклад, до перетворювальних позовів, які спрямовані на зміну правовідносин, можна віднести позови про набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦПК України), на безхазяйну річ (ст. 335 ЦПК України) тощо. Позовами, які спрямовані на припинення правовідносин, є, зокрема, позови про примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності (п. 6 ч. 1 ст. 346 ЦК України) про припинення шлюбу внаслідок його розірвання (ст. 105 СК України), про позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України) тощо.

Безумовно будь-який позов повинен відповідати вимогам щодо його належності, без чого неможлива реалізація права на захист. Основні вимоги, які стосуються позову та правил його складання передбачають викладення тексту у відповідній послідовності, що у доктринальному плані вказує на певні його складові частини. Такі складові частини, які характеризують суть конкретного позову, його зміст називається елементами позову. Елементи позову у теоретичному та практичному значенні:

  • - визначають та вказують на вид правовідносин, зміст суб'єктивного права та інтересу, що потребує захисту, суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні; встановлюють межі судового розгляду та предмет доказування;
  • - організовують відповідача при захисті своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів шляхом пред'явлення зустрічного позову або заперечення проти позову;
  • - вирішують питання про відкриття провадження у справі та про відмову у відкритті провадження у справі, тобто вирішують питання про наявність права на захист;
  • - встановлюють межі судового розгляду. На це вказує ч. 1 ст. 11 ЦПК України де зазначено, що "суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог". Хоча у деяких випадках суд має право, за власною ініціативою, виносити рішення відносно незаявленого вимоги, але це лише вказує на межі здійснення судом цивільно-процесуальних прав та обов'язків.

До елементів позову належать Його предмет, підстава та зміст.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що випливає з порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів стосовно якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати матеріально-правове підґрунтя, тобто бути врегульованою нормами матеріального права та підпадати під цивільну юрисдикцію.

Наприклад, в позові про відшкодування моральної та матеріальної шкоди предметом буде стягнення з відповідача певної грошової суми, а в позові про розірвання договору у зв'язку з невиконання або неналежним виконанням відповідачем обов'язків за договором предметом буде вимога позивача розірвати певний договір.

Від предмету позову залежить успіх виграшу всієї справи. Тобто, якщо позивач у матеріально-правовому сенсі має порушені, невизнані або оспорювані прав, свобод чи інтересів, що підтверджуються відповідними доказами, але предмет позову у такій сукупності не співпадає, то доля всієї справи може бути повністю або частково програна. У цьому разі законодавець заклав правову можливість позивачу змінювати предмет позову, але у межах встановлених ЦПК України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити предмет позову. Зміна предмета позову може здійснюватися шляхом зами однієї матеріально-правової вимоги на іншу або доповнення первісної вимоги іншими. Зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач зобов'язаний пред'явити новий позов.

Підстава позову - це фактична та юридична основа певної матеріально-правова вимоги позивача до відповідача. На це звертає увагу ч. 2 ст. 119 ЦПК України де зазначає, що "позовна заява повинна містити ... виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України) і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України)". Перша складова - п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України - є юридичною основою певної матеріально-правова вимоги, інша - п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України - фактичною стороною. Слід зазначити, що така сукупність і є підстава позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. При цьому позивач для обґрунтування своїх вимог повинен викласти та довести ці фактів. Відсутність одного з них може призвести до того, що така вимога буде вважатися необґрунтованою.

Слід зазначити, що позивач, відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України, має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу позову. Однак одночасна зміна підстав і предмета позову не допускається. На це неодноразово звертає Верховний Суд України зазначаючи, що якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою відповідно до норм ЦПК, і одночасно - як відмову від раніше заявлених вимог.

Зміст позову - це конкретна дія суду, яку вимагає вчинити позивач на його користь. Безумовно така дія у матеріально-правовому сенсі повинна корелюватися з конкретним чи конкретними способами захисту порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, що відображені у матеріально-правових нормах. Немає підстав чи некоректно сформульований предмет позову - це є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, а отже немає правових підстав для вчинення судом на користь позивача конкретних дій, які він вимагає. Прикладами певної дії, що вимагає на свою користь вчинити позивач у загальному плані передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Ними є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення тощо.

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы