Загальні поняття про судовий розгляд цивільної справи

Судовий розгляд цивільної справи - це стадія цивільного процесу, що включає сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу щодо безпосереднього розгляду та вирішення цивільної справи. У зв'язку з цим виникає певна мовно-логічна невідповідність, оскільки стадія судового розгляду включає в себе власне розгляд справи (встановлення дійсних обставин справи за допомогою доказів) та її вирішення (винесення владного припису щодо спірних правовідносин). Окрім цього судовий розгляд розуміють у декількох значеннях: як центральну стадію цивільного процесу та процесуальну функцію цивільного судочинства, за допомогою якої здійснюється досягнення мети судочинства.

Розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні. Тому при співвідношенні понять "судове засідання", "розгляд справи" та "судовий розгляд", розгляд та вирішення цивільної справи визнається змістом стадії судового розгляду, а судове засідання - процесуальною формою.

Значення стадії судового розгляду важко переоцінити, на що вказує й Пленум Верховного Супу України, який у п. 1 своєї постанови від 12.06.2009 р. № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (надалі - постанова ПВСУ від 12.06.2009 р. № 2) наголосив на тому, що "суд першої інстанції повинен забезпечити їх [цивільних справ - Ю. Б., М. Г.] справедливий, неупереджений та упродовж розумного, але не більш встановленого законом строку розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави".

І. М. Зайцев завдання судового розгляду сформулював через позбавлення правовідносин між сторонами спору про право або усунення незрозумілості у правовому статусі суб'єктів, що матиме наслідком захист і охорону суб'єктивних прав фізичних та юридичних осіб. Г.О. Жилін справедливо вказує на те, що завдання судового розгляду є тотожними завданням цивільного судочинства і визначає, що ними є правильний і своєчасний розгляд та вирішення справи з метою захисту прав, свобод і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій, охорони державних та громадських інтересів, що, у свою чергу, дає можливість зміцнити законність та правопорядок, попередити правопорушення, сформувати шанобливе ставлення до права і суду. Подекуди ще йдеться про виконання виховної функції судового розгляду цивільної справи, але здебільшого такий вплив відбувається більшою мірою на суб'єктів спірних правовідносин.

Саме на стадії судового розгляду цивільної справи виконуються основні завдання цивільного процесу, реалізується функція правосудця у цивільних справах, досліджуються та оцінюються докази, встановлюються фактичні обставини справи, остаточно визначаються коло суб'єктів спірних правовідносин та їхній права й обов'язки, на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження й оцінки доказів встановлюються факти, які мають значення для справи, ухвалюється рішення по суті заявлених до суду вимог, найповніше реалізуються матеріально-правові (стосовно спору) та процесуальні (щодо розвитку процесу) повноваження суду, весь арсенал принципів цивільного процесу, зокрема ті, які притаманні лише для такої процесуальної форми, як судове засідання (усність, безпосередність, гласність та ін.).

Місце розгляду справи. Судове засідання проводиться в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду - залі судових засідань (ч. 3 ст. 158 ЦПК України). Проведення виїзних судових засідань законом не передбачено. Законом передбачена можливість участі у судовому засідання у режимі відео-конференції, при якій учасник цивільного процесу перебуваючи в суді за місцем перебування, має можливість здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язку в суді за місцем розгляду цивільної справи (ст. 158і ЦПК України).

Строк розгляду справи. Ст. 157 ЦПК України встановлює загальні правила щодо строку розгляду справи, однак вважати це тривалістю судового розгляду цивільної справи неправильно, оскільки це строк, на протязі якого суд повинен вирішити справу. Він обчислюється з дня відкриття провадження у справі, а стадія судового розгляду з моменту відкриття першого судового засідання у справі.

За загальним правилом суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а у справах про поновлення на роботі і про стягнення аліментів - одного місяця. Отже, визначений законом строк розгляду справи є оціночним і визначається у кожному конкретному випадку. У Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожна людина має право при визначенні її права на справедливий і відкритий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону (п. 1 ст. 6). Розумним слід вважати строк, необхідний суду для правильного вирішення справи у передбаченій законом процесуальній формі. Помилковою буде думка, що це най коротший строк чи такий, що не перевищує певний максимальний, оскільки швидкість судового розгляду не означає, що суд дотримуючись строків розгляду справи може неналежно відправляти правосудця, задля їхнього дотримання. Тобто, необґрунтовано швидкий розгляд справи також може бути визнаний таким, що порушує "розумний строю", оскільки може призвести до неправильного вирішення справи й необхідності перегляду судового рішення для виправлення допущеної судової помилки.

Тому у п. 36 постанови від 12.06.2009 р. № 2 наголошується на тому, що строк повинен визначатися у кожній конкретній справі з урахуванням справедливого і своєчасного їх розгляду визначається складністю справи; поведінкою заявника та процесуальними діями суду. Якщо в одному провадженні об'єднано вимоги, для одних з яких законом установлені різні строки розгляду, то максимальним строком розгляду справи слід вважати найтривалішим із них.

Незважаючи на те, що строк розгляду справ встановлений законом, але він може бути подовжений судом, який розглядає справу, але не більш як на п'ятнадцять днів. Законом не встановлено повноважень суду з власної ініціативи подовжувати цей строк, однак враховуючи те, що саме до повноважень суду віднесено дослідження певних обставин, зокрема винятковість випадку, особливості розгляду справи, то можна стверджувати що суду таким чином надається певна свобода дій. М.І. Балюк та Д. Д. Луспеник висловлюють думку, що у випадку, якщо у визначений законом строк справу розглянути неможливо, а сторони не заявляють клопотання про подовження строку розгляду справи, то суд повинен з власної ініціативи поставити питання на обговорення (а не самостійно вирішувати питання), оскільки цей строк є службовим. Відповідно до п. 36 постанови від 12.06.2009 р. № 2 ухвала про подовження строків розгляду повинна бути належним чином мотивована.

Законом встановлено спеціальні строки розгляду деяких справ окремого провадження, а саме:

• - протягом двадцяти чотирьох годин з дня находження заяви -у справах про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку (ч. 1 ст. 281 ЦПК України);
• - не пізніше двадцяти чотирьох годин після відкриття провадження у справі - про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу та про продовження примусової госпіталізації (ч. 1 ст. 285 ЦПК України);
• - протягом трьох днів з дня надходження заяви - у справах про проведення психіатричного огляду у примусовому порядку (ч. 1 ст. 281 ЦПК України);
• - п'ятиденний строк з дня надходження заяви - у справах про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо фізичних та юридичних осіб (ч. 1 ст. 289 ЦПК України);'
• - протягом десяти днів з дня надходження заяви - у справах про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, її продовження та продовження госпіталізації у психіатричному закладі (ч. 1 ст. 281 ЦПК України).
  

Склад суду. Головуючий у судовому засіданні. Враховуючи дію принципу одноособовості та колегіальності розгляду цивільних справ, у судах першої інстанції розгляд, як правило, проводиться судом у складі одного професійного судді (одноособово). Під час одноособового розгляду справи в суді першої інстанції головуючим є суддя, який розглядає справу. У випадках, передбачених пп. 1, 3,4, 9, 10 ч. 2 ст. 234 ЦПК України (у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу), справи розглядаються колегією у складі одного судді та двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються усіма правами судді. При розгляді справи колегіально питання вирішуються більшістю голосів, при цьому головуючий голосує останнім.

Головуючий наділений певними засобами впливу на учасників процесу Зокрема, він керує ходом судового засідання; забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій з врахуванням конкретних обставин справи; здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, зокрема головуючий перш за все повинен роз'яснити учасникам процесу їх права та обов'язки; спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

У разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці заперечення заносяться до журналу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.

Головуючий вживає необхідних заходів процесуального примусу для забезпечення в судовому засіданні належного порядку, розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника стосовно виконання покладених на нього обов'язків, про що постановляє ухвалу.

Вчинення процесуальних дій судом чітко регламентовано ЦПК України. Однак, здійснення певних процесуальних дій судом не завжди являється його обов'язком. У деяких випадках суд наділяється дискреційними повноваженнями, тобто вчинення тієї чи іншої процесуальної дії є певною можливістю суду діяти відповідно до власного розсуду. Надання суду певної свободи випливає з конструкції норм

ЦПК України. Дослідження змісту норм ЦПК України свідчить про те, що пряма вказівка в законі на здійснення дискреційних повноважень судом зустрічається вкрай рідко, як-от: проведення допиту неповнолітніх свідків у присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей (ст. 182), оцінка доказів за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 212).

Окрім цього здійснення дискреційних повноважень суду має місце у таких випадках:

• 1. Дискреційні повноваження суду, які виникають на основі застосування оціночних понять. У ЦПК України використовуються такі оціночні поняття, як "поважність" (при вирішенні питання про поновлення або продовження процесуальних строків (ч. 1 ст. 73); "доцільність" (при вирішення питання про прийняття до спільного розгляду зустрічного позову з первісним позовом (ст. 123); "розумність" (при визначенні строку розгляду цивільної справи (ст. 157); "винятковість" (при вирішенні питання про подовження розгляду справи (ст. 157);
• 2. Дискреційні повноваження суду, що виникають на основі відносно-визначених норм права. При визначенні судового розсуду законодавцем використовуються різноманітні мовні конструкції, такі, як "суд може", "суд має право", "визнається судом". Наприклад, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі, враховуючи майновий стан сторони (ст. 82); суддя має право постановити ухвалу, про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог (ст. 126);
• 3. Дискреційні повноваження суду, що виражаються у формі ініціативи суду. Наприклад, суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у разі виникнення підстав для необов'язкового (факультативного) зупинення провадження у справі (ст. 202 ЦПК України).

Наділення суду дискреційними повноваженнями дозволяє враховувати конкретні обставини справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та свобод особи.