Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі
Власник має право затребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦП України). Таке загальне правило Цивільного Кодексу України діє стосовно всякого майна, втраченого власником, у тому числі і цінних паперів на пред'явника або векселів, які також є майном їх власників. Мова у даному випадку не йде про цінність даних документів, як матеріальних предметів, мова йде про фінансову цінність, яку може отримати особа на підставі таких фінансових документів. При цьому всі види векселів і цінних паперів складаються у документованій формі на бланках із відповідним ступенем захисту від підроблення і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені) (ст. 5 ЗУ "Про обіг векселів в Україні").
До поняття "цінних паперів" законодавець відносить зокрема, вексель, оскільки він як цінний папір засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця, сплатити після настання строку визначену суму грошей, власнику векселя (векселедержателю) (ст. 21 ЗУ
"Про цінні папери і фондову біржу"). Отже, вексель, з одного боку, є різновидом цінних паперів, а з іншого - він є платіжним документом. Вексель має абстрактний характер, оскільки боржник зобов'язаний оплатити вексель тільки тому, хто його пред'явив до оплати, тому у вексельному обігу використовується значна кількість термінів, таких, як "трасат", "трасант", "інфосант", "аваль" тощо.
Враховуючи даний факт, а також те, що набувати права на цінні папери на пред'явника чи векселі мають право як фізичні, так і юридичні особи, такі цінні папери знаходяться у відкритому обороті і обслуговуються установами банків та органами Державного казначейства без перевірки якихось зобов'язань щодо векселедержателів, оскільки прості та переказні векселі видаються в разі оформлення поставлених вже товарів, виконаних робіт чи наданих послуг (ст. 4 ЗУ "Про обіг векселів в Україні"). З урахуванням розширення господарських правовідносин в Україні вексельний обіг як засіб розрахункових платежів набуває все більшого застосування. Це саме стосується й цінних паперів на пред'явника, які засвідчують грошове або інше майнове право, визначаючи, таким чином, взаємовідносини між особою, яка видала такі папери, та отримувачем таких паперів частині виконання зобов'язань згідно із умовами їх випуску, а також можливості передачі прав, що випливають із цього документа, іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК України).
Незважаючи на такий великий перелік найменувань цінних паперів їх, обіг у державі відбувається вільно. Разом з тим за випуском і обігом цінних паперів здійснює контроль Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, а за приватизаційними паперами, які також є цінними паперами, - Фонд державного майна України. Незважаючи на це, все ж таки цінні папери втрачаються. Так TOB "Крістіна" звернулось до Печерського районного суду м. Києва із заявою про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, оскільки 48798 акцій на суму 24396 грн. були втрачені при зміні офісу товариства. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2010 р. заяву було задоволено. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2008 року було задоволено заяву особи про визнання прав на втрачений депозитний сертифікат, оскільки особа отримавши ощадний депозитний сертифікат на пред'явника у Кіровоградській філії ВАТ АБ "Укргазбанк" в 2007 році сховала даний платіжний документ на горищі свого будинку, де його з'їли миші. Отже втрата цінних паперів на пред'явника та векселів і не прийняття відповідних, а головне вчасних дій правового характеру може потягти за собою негативні наслідки в першу чергу для держателя таких цінних паперів, оскільки, втрачаючи останні, вони можуть втратити свої гроші.
З урахуванням даних обставин особа, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачений цінний папір (п. 6 ч. 2 ст. 234 ЦПК). Такий захід грунтується на законі, оскільки в даному випадку фінансова цінність таких документів, незважаючи на те, що всі векселі і цінні папери складаються у документованій формі на бланках, з відповідним ступенем захисту від підроблення і не можуть бути знерухомлені (ст. 5 ЗУ "Про обіг векселів в Україні") все ж є превалюючою, оскільки в даному випадку мова йде про захист внутрішнього ринку цінних паперів від незаконних на нього посягань.
Незважаючи на те, що таке право особи ґрунтується на законі, воно може бути забезпечене не лише вчасним зверненням особи до сулу із заявою про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі, але в першу чергу оперативністю судової процедури.
Частина 1 ст. 262 ЦПК зазначає: "суд, одержавши заяву, своєю ухвалою постановляє: 1) зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя до суду; 2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченими цінними паперами на пред'явника або за векселем". При цьому, дія суду повинна бути невідкладною. Законодавець звертає увагу суду, на це у ч.2 ст. 262 ЦПК України, вказуючи, що: "ухвала суду надсилається негайно всім нотаріусам відповідного нотаріального округу, заявнику та емітенту втраченого цінного паперу на пред'явника".
Разом з тим суд здійснює публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя (ст. 263 ЦПК).
Якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя не надійде заяви, то суд призначає справу до розгляду (ч. 1. ст. 266 ЦПК).
Таким чином, даною категорією справ окремого провадження законодавець не лише надає можливість суду встановлювати факт пропажі цінного папера на пред'явника або векселя, але і здійснювати захист інтересів як емітента, так і самої особи, яка втратила цінні папери або вексель, вилучаючи із цивільного обороту можливість руху фінансових документів, які були вилучені із власності заявника мимо його волі.