Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних і фізичних осіб

Якщо ми говоримо про якість таємниці, то в першу чергу думаємо і робимо все, щоб про те, що ми хочемо утаємничити, ніхто сторонній не знав. Таємність передбачає обмеження доступу до інформації, документів майна тощо. Зауважимо, що таємність інформації є історичною категорією, адже який би історичний проміжок часу ми не брали, таємниця завжди мала місце в державних, військових чи фінансових справах. Наявність таємниць, їх охорону та способи захисту завжди намагалися удосконалити. Ця тенденція не втратила свого значення і в наші дні. Водночас "таємність" - це багатовекторне поняття. Одним із таких векторів є банківська таємниця. Правовий інститут банківської таємниці є обов'язковим атрибутом правової системи держави, зміст якої зумовлюється особливостями економіко-правової доктрини та формуваннями нормативної бази. Інститут банківської таємниці є передусім інститутом захисту прав та інтересів, як фізичних, так і юридичних осіб стосовно фінансової незалежності, з одного боку, а з іншого - це захист ділової репутації банків та банківської системи в цілому.

Отже, у кожній справі даної категорії мова йде про певну інформацію, яка має ознаки конфіденційної. Таку інформацію деякі вчені розглядають як різновид професійної таємниці, за розголошення якої в Україні існує кримінальна відповідальність.3 урахуванням даних обставин звернемося до діючого законодавства, яке розкриває поняття інформації.

Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Вона поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом.

Разом з тим А. І. Марущак зазначає, що інформація з обмеженим доступом передбачає відомості конфіденційного та таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, та які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур. Отже, інформацією з обмеженим доступом є банківська таємниця. Відповідно до ст. 1076 ЦК України, банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком, відомостей про клієнта.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України № 2121 -III, "Про банки і банківську діяльність", прийнятого 7 лютого 2000 року (далі Закон України № 2121-III), до банківської таємниці належать: зокрема, відомості про стан розрахунків клієнта, в тому числі і відомостей за кореспондентськими рахунками банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи-клієнта, її керівників; напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності чи комерційної таємниці будь-якого клієнта, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності щодо окремого банку за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації. Крім того, банківську таємницю відповідно до ч. 3 ст. 60 Закону України №2121-111 становить і інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду. Наприклад, службовці НБУ або уповноважені ними особи, які в межах повноважень, наданих Законом України "Про національний банк України", здійснюють банківський нагляд або валютний контроль. Таким чином, аналіз діючого законодавства дає підстави дійти висновку про те, що банківська таємниця належить до специфічного виду інформації, яка має обмежений доступ і є таємною.

Таким чином, матеріальний закон розкриває зміст інституту банківської таємниці, але це не означає, що при зверненні особи до суду про розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, суд неодмінно зобов'яже банк до таких дій. Право власника банківської таємниці починається з моменту укладання в письмовій формі договору між клієнтом, з одного боку, та банківською установою -з іншого. Отже, суб'єктом права на банківську таємницю, з одного боку, є її власник, а з іншого - утримувач. Якщо власник банківської таємниці є фізична чи юридична особа, яка є клієнтом банку, то утримувачем банківської таємниці є банк.

Суд як незалежна, неупереджена та не заінтересована установа зобов'язаний перевірити наявність законного інтересу такої особи. Це означає, що для даної категорії справ характерним є наявність не простого інтересу особи в розкритті банківської таємниці, а наявність законного інтересу. Так, рішенням Київського районного суду м. Донецька від 19 лютого 2010 року було задоволено заяву ДШ у Калінінському районі м. Донецька про розкриття Донецькою обласною філією АКБ "Укрсиббанк" банківської таємниці щодо юридичної особи щодо надходження обсягу та обігу коштів на рахунок підприємства за період з 14.07.2008р. по 21.04.2009р. у зв'язку із несплатою податків та зборів до державного бюджету. Така вимога заявника ґрунтується на п. 5 ст. 11 ЗУ "Про державну податкову службу України", оскільки обсяг та обіг коштів на рахунках в банківських установах розкривається банком лише на підставі судового рішення. В той же час, постановою Київського районного суду м. Полтави від 23 липня 2010 року було відмовлено у розкритті банківської таємниці в порядку окремого провадження начальнику УПМ ДПА у Полтавській області, оскільки той просив суд розкрити банківську таємницю щодо руху і об'єму коштів по рахунках особи та дати можливість виїмки фінансових документів, ВАТ "Райфайзен Банк Аваль". Як зазначав заявник такі дані є необхідними у зв'язку з можливим порушенням кримінальної справи. Відмовляючи у відкритті провадження, суд зазначив, що відповідно до п. 4 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою правління Національного Банку України від 14 липня 2006 року № 267, передбачено, що виїмка документів, які містять банківську таємницю, проводиться за вмотивованою постановою судді та в порядку передбаченому главою 16 Кримінально-процесуального кодексу України. В той же час Ленінський районний суд м. Луганська задовольняючи 12 березня 2010 року заяву прокурора м. Красний Луч Луганської області про розкриття банківської таємниці Луганського філією "Приватбанку" зазначив, що відмовляючи у розкритті банківської таємниці та наданні інформації із відео-спостереження та фіксації на відповідних банкоматах таємниці та наданні інформації із відео-спостереження і фіксації на відповідних банкоматах щодо викрадення коштів із кредитної картки особи через банкомати даного банка, останній створює умови для порушення прав особи, які гарантуються ст. 60 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" та Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими Постановою правління Національного банку України від 14.07.2006 р. №267. Отже, законний інтерес, його диспозитивні начала завжди повинні ґрунтуватися на нормах матеріального права. Якщо особа розуміє, що не дивлячись на те, що вона має інтерес до розкриття банківської таємниці, але цей інтерес не ґрунтується на законі, вона ніколи не прийде до суду. Таким чином, законний інтерес особи повинен ґрунтуватися на трьох його складових: а) диспозитивних началах; б) нормах матеріального права; в) наявності процесуального законодавства. Така побудова законного інтересу має судову перспективу. Водночас норми Закону України № 2121-111, які розкривають зміст банківської таємниці, не поширюються на узагальнену в банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік такої інформації встановлюється Національним банком України та банками України.

Відповідно ст. 287 ЦПК України питання про надання банком інформації, яка містить банківську таємницю, стосується лише юридичних і фізичних осіб. Разом з тим необхідно уточнити коло суб'єктів, стосовно яких може бути розкрита банківська таємниця. До таких суб'єктів належать не тільки фізичні особи, а й фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, адже поняття фізичної особи як учасника цивільних відносин і фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності різні (ст. ст. 24, 51 ЦК України).

Отже, у справах щодо розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, є три інтереси: 1) законний інтерес банку, який охороняється законом і пов'язаний із захистом банківської таємниці; 2) законний інтерес особи, який грунтується на законі і сприяє отримати необхідну для неї інформацію; 3) законний інтерес державних установ та їх службових осіб, пов'язаний із виконанням ними своїх службових обов'язків. Такі інтереси є протилежними. Таким чином, інтерес банків, щодо захисту банківської таємниці охороняється законом. Законний же інтерес особи є складною категорією і як уже зазначалось, ґрунтується на трьох її складових: а) бажанні мати доступ до конфіденційної інформації; б) тлумаченні особою норм права щодо законності її вимог і незаконності дій банку; в) докази, на яких ґрунтується вимога. Звернення особи до суду із заявою про надання інформації, яка містить банківську таємницю, не може відразу ж визначатися суддею як пов'язана із законним чи незаконним інтересом. Тому при зверненні особи до суду всі інтереси як заявника, так і банку є потенційно законними. Законність чи незаконність інтересу визначається судом на підставі системи доказів, яку формує особа і надає суду для його переконання.

Законний інтерес державних установ та їх службових осіб (прокуратура, служба безпеки, слідчі тощо) пов'язаний із виконанням ними своїх службових обов'язків, із веденням кримінальних справ, відмиванням грошей, ухилянням від сплати податків тощо;

Отже, законність інтересу будь-якої особи повинна мати для суду переконливий характер, а у разі не обґрунтування його доказами суд, виходячи з об'єктивності, може відмовити в задоволенні такої заяви, оскільки право у особи завжди виникає там і тоді, коли предмет розгляду обґрунтовано доказами. Так Ужгородський міськрайоргани суд Закарпатської області відмовляючи Державній податковій адміністрації Закарпатської області у розкритті ВАТ "Державний ощадний банк України" банківської таємниці відносно відмови банком у наданні кредитної угоди № 82802 та копій завірених документів до неї, зазначив, що відносно до ст. 60 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" така інформація є дійсно банківською таємницею. Відповідно до п. 5 ст. 11 ЗУ "Про податкову службу" передбачено, що розкриття банківської інформації за рішенням суду можливе лише щодо обсягу та обігу коштів на рахунках, надходження валютної виручки, інші ж питання до повноважень податкових органів не входять. Таким чином, якщо банку, який захищає свій інтерес, достатньо посилання на ЗУ "Про банки і банківську діяльність", то особі, яка претендує на отримання інформації, що містить банківську таємницю, потрібно надавати докази того, що її інтерес ґрунтується на законі. У даному випадку необхідно говорити про законний інтерес як оцінне поняття. Така оцінка виникає на основі антиномічних суддівських міркувань, які ґрунтуються нарізних можливих рішеннях. При їх виборі судом зважуються аргументи "за" та "проти". Щодо інтересу, який охороняється законом, то Конституційний Суд України у своєму рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-РП/2004 зазначає, що це простий легітимний дозвіл, який не повинен суперечити Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам. При цьому інтерес може бути таким, що охороняється законом, правоохоронний, законний і незаконний.

Таким чином, Конституційний Суд України, визначаючи поняття інтересу, який охороняється законом, звужує його до "інтересу", закріпленого змістовно в нормах діючої Конституції та чинного законодавства.

Незважаючи на це, інтерес у справах про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю як з боку особи, так і банку зводиться до одного й того самого об'єкта. Таким об'єктом є інформація, яка містить банківську таємницю. І хоча на перший погляд ці справи є безспірними, усе ж спрямованість правового інтересу щодо одного й того самого об'єкта у заявника і заінтересованої особи, якою є банк, - різна й породжує спір, але спір стосується не спору про право, а спору про конкретний факт.

Разом з тим у заяві про розкриття банком банківської таємниці в обов'язковому порядку повинно бути зазначено обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю щодо особи та мету її використання (п.5 ч. 1 ст. 288 ЦПК України). Особа, яка звертається до суду із заявою про розкриття банком банківської таємниці, повинна зазначити не лише обсяг інформації, але і мету використання такої інформації, оскільки надання інформації, яка містить банківську таємницю, заради її надання законом не передбачено. І це є справедливим. оскільки суд у даному випадку повинен захистити не лише наявний інтерес особи у даному процесі, але і інтерес банку. Якщо ж інтерес відсутній, то суд не може нічого захищати.

Отже, одним із найскладніших питань у справах про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, є питання щодо визначення кола суб'єктів, які мають право звернення до суду із такими заявами. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Разом з тим у справах про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб, мова може йти лише про спеціальні суб'єкти. З одного боку, це конкретний банк, а з іншого фізична чи юридична особа, стосовно якої поставлено питання про розкриття банком фінансової інформації. Крім того, до таких осіб необхідно віднести осіб, які наділені наглядовими та контрольними функціями, а також правоохоронні органи та фізичні особи, які ставлять питання про розкриття інформації, що містить банківську таємницю. Дані особи, звертаючись до суду з заявами про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, повинні зазначити, у чому полягає їх інтерес. Саме наявність інтересу відмежовує спеціальних суб'єктів від інших осіб.

Таким чином, процесуальний закон від загального розуміння суб'єктів, які мають право на судовий захист в цивільному судочинстві повинен конкретизувати коло тих спеціальних суб'єктів, які мають право звертатися до суду із заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.

Разом з тим є всі підстави погодитися із Г. О. Світличною стосовно того, що законодавець правильно вимагає (п. 4 ч. 1 ст. 288 ЦПК України) від заявника те, що в заяві до суду останній зобов'язаний зазначити, які його права та інтереси порушено, оскільки звернення до суду заради самого звернення не має місця в окремому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 ЦПК України справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядаються у п'ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку.

Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справ, якщо суд не визнав їхню участь обов'язковою (ч. 2 ст. 289 ЦПК України). Коли ж справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, то розгляд таких справ можливий тільки з повідомленням заявника (ч. 1 ст. 289 ЦПК України).

Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну особу або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Рішення суду може бути оскаржено у п'ятиденний строк до апеляційного суду заявником чи особою, щодо якої банк розкриває банківську таємницю. Разом з тим оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.