Загальна характеристика перегляду судових рішень Верховним Судом України

Перегляд Верховним судом України рішень судів касаційної інстанції сприяє в цивільному судочинстві виконанню наступних функцій. А саме: забезпечує справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи, сприяє однаковому застосуванню одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та приведення у відповідність рішень судів України до рішень міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною.

Першу функцію Верховний суд виконує шляхом перевірки законності рішень судів касаційної інстанції. На відміну від суду касаційної інстанції, який перевіряє законність рішень місцевого та апеляційного судів як щодо правильності застосування норм матеріального права так і, щодо виконання всіх вимог процесуального законодавства, Верховний суд України здійснює перевірку лише, щодо однакового застосування однієї і тієї норми матеріального права. Встановивши, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували одну і ту ж норму матеріального права у подібних правовідносинах, суд скасовує таке рішення, чим забезпечує здійснення правосуддя.

Друга функція забезпечує однакове застосування однієї і тієї ж нори матеріального права, у подібних правовідносинах. Оскільки рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками перегляду судових рішень є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для всіх судів України (в межах юрисдикції відповідної судової інстанції).

Третя функція забезпечує виконання Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судами України. Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Суди вирішуючи справи застосовують Конституцію України, закони України та міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 8 ЦПК), а у разі невідповідності закону України, міжнародному договору, суд застосовує міжнародний договір. В такому випадку особа має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ учасником яких є України (ч. 4 ст. 55 Конституції України). Такою міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнається Україною, є Європейський суд із прав людини.

Об'єктом оскарження, у цій стадії цивільного процесу, є судові рішення у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (ч. 1 ст. 354 ЦПК України). Це положення необхідно тлумачити наступним чином. Не може бути об'єктом оскарження рішення місцевого та апеляційного суду, ним є рішення ухвалене (постановлене) за результатами їх перевірки з підстав неоднакового застосування судом (судами) одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах.

У разі перегляду судових рішень із підстави встановлення міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань об'єктом оскарження можуть бути будь-які рішення судів як з мотивів неправильного застосування норм матеріального права так і з мотивів порушення норм процесуального права.

Предметом оскарження рішень передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Неоднаковим слід вважати таке застосування норм матеріального права, яке мало місце при розгляді двох або більше справ, якщо вони стосувалися спорів, що виникли з подібних правовідносин та має місце ухвалення різних за змістом судових рішень судом (судами) касаційної інстанції. Всі зазначені елементи тлумачення мусять бути викладені у змісті заяви про перегляд судових рішень.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права маже полягати:

• - у різному тлумаченні судами змісту і сутності правових норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин;
• - у різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню;
• - у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосуванні цієї самої норми до аналогічних відноси в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню;
• - у різному застосуванні правил аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Предметом оскарження передбаченого п.2 ч.1 ст. 355 ЦПК України є порушення Україною міжнародних зобов'язань, при вирішенні справи судом, встановлених міжнародною судовою установою. Такі порушення можуть стосуватись недотримання вимог закону, щодо провадження у справі так і неправильного застосування норм матеріального права визначених міжнародними договорами, а також внутрішнім законодавством, які наведені у рішенні міжнародної судової установи.