Загальні правила визначення підсудності
Визначення підсудності варто відрізняти від визначення права, яке підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.
У теорії міжнародного цивільного процесу категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
У такому розумінні підсудність визначається через зміст підсудності, що встановлена у внутрішньому законодавстві України.
У міжнародних договорах ця юридична категорія замінена категорією "компетенція". Тобто, міжнародна підсудність - розмежування компетенції національних судів різних держав із вирішення цивільних справ з іноземним елементом.
Так, відповідно до ст. 410 ЦПК, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки на рівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Для довідки: згідно зі ст. 1 Закону України "Про громадянство України", іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Кожна держава в однобічному порядку визначає підсудність цивільних справ своїм судам. Відносно справ з іноземним елементом держава може встановлювати спеціальні правила підсудності або поширювати на ці справи загальні норми національного цивільно-процесуального права.
Наприклад, законодавство України не містить жодних обмежень для іноземців при зверненні до суду. При цьому, надання іноземним громадянам та особам без громадянства національного режиму має безумовний характер. У законодавстві України не містяться будь-які обмеження або умови для іноземців, виконання яких необхідно для звернення до суду. Відмова в прийнятті позовної заяви іноземця можлива тільки на загальних підставах, передбачених у ЦПК України (ст. 122 ЦПК).
За законодавством колишніх союзних республік, у тому числі України, загальним правилом визначення підсудності є подання позову в суді за місцем проживання відповідача. По спорах між фізичними особами, що проживають у різних країнах СНД, позови, як загальне правило, подаються в країні, де відповідач має місце проживання, а позови до юридичних осіб подаються в суди країни, на території якої перебуває орган управління юридичної особи, її представництво або філія (п. 1 ст. 20 Конвенції "Про правову допомогу й правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах" від 22 січня 1993 року). Відповідно до укладеної країнами СНД 20 березня 1993 року Угоди "Про порядок розгляду спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності", за загальним правилом, позивач повинен звертатися з позовом до суду за місцем перебування або місцем проживання відповідача (п. а) ч. 1 ст. 4).
Практично всі правові системи, крім базових критеріїв, використовують і додаткові, а також допускають, з багатьох категорій спорів, договірну підсудність. Тому часто той самий спір з іноземним елементом є підсудним судам декількох держав. Тобто, виникає ситуація, іменована "конфліктом компетенцій". Конфлікт компетенцій може вирішуватися лише в міжнародних договорах, що передбачають розмежування компетенції між національними судами договірних держав.
Очевидно, що проблема положення іноземців у цивільному процесі має пряме відношення до основних прав та обов'язків людини і громадянина. Тому основним нормативним актом, що представляє зміст національного законодавства в цій сфері є - Конституція України. Так, відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Цей загальний принцип надання іноземцям національного правового режиму одержує послідовну реалізацію в галузевому законодавстві.
Таким чином, незалежно від систем визначення підсудності остання визначається:
- 1) або за законом;
- 2) або за домовленістю сторін.
