Поняття міжнародного цивільного процесу

Процеси міжнародної інтеграції, налагодження тісних міжнародних, міжкультурних зв'язків, уніфікація норм матеріального права, спричинили розвиток правовідносин з іноземним елементом.

Іноземний елемент - це ознака, що характеризує приватноправові відносини, яка виявляється в одній або кількох з таких форм:

• 1) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
• 2) об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
• 3) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави п.2ч. 1 ст. І389.

З метою створення ефективного механізму захисту прав та інтересів учасників правовідносин за участю іноземного елементу нормами ЦПК України було врегульовано питання пов'язані з розглядом цивільних справ за участю іноземних осіб, визначенням правил підсудності, питань правової Допомоги. Водночас це не вирішило всіх проблем, що виникають у правозастосовчій діяльності, адже у правовідносинах з іноземним елементом взаємодіють різні національні правопорядку врегульовані внутрішньодержавними нормами різних держав. З огляду на це виникла необхідність використання державою Україна міжнародного права навіть в тих сферах, які раніше регламентувалися виключно національним законодавством. Це призвело до зростання ролі норм міжнародного права (в першу чергу міжнародних договорів) і пріоритетності їх застосування при вирішенні таких правових спорів, що в свою чергу ускладнило процес правозастосування. Зокрема, на практиці багато труднощів викликає питання визначення компетентного суду, застосування судами загальних принципів та норм міжнародного права, мають місце випадки неоднозначного тлумачення судами норм міжнародного права, застосування міжнародних актів не визнаних Україною тощо.

Зважаючи на вищезазначене, вітчизняна доктрина все більше уваги приділяє міжнародному цивільному процесуальному праву. Адже вирішення питань компетенції судів, процесуально-правового становища учасників цивільного судочинства з іноземним елементом; допустимості тих чи інших засобів доказування в справах з іноземним елементом; правової допомоги в цивільних сімейних, трудових справах, визнання та виконання рішень іноземних судів; визначення змісту іноземного (матеріального та процесуального) права та його застосування та ін., виходить за межі суто цивільного процесуального права окремої країни (України) і підпадає під дію норм кількох правових систем.

Юридичне оформлення взаємодії цих систем права між різними судовими процедурами (національними та міжнародними), покликано здійснювати міжнародне цивільне процесуальне право (МЦПП).

Міжнародне цивільне процесуальне право - це сукупність міжнародних та внутрішньодержавних норм права, спрямованих на оформлення зв'язку та взаємодії держав в сфері цивільної юрисдикції, які визначають загальні засади та конкретні правила здійснення правосуддя в цивільних справах з іноземним елементом.

Предмет правового регулювання МЦПП виходить за межі традиційного предмету цивільного процесуального права, зокрема, крім питань суто цивільного судочинства, він включає питання про форми реалізації міжнародно-правових норм в національних цивільних процесах; міжнародні принципи та конкретні правила судочинства; виконання рішень судів у справах з іноземним елементом та правову допомогу в цивільних справах тощо.

Джерелами МЦПП, є норми як національного так і міжнародного права.

Це Конституція України, яка поширила національний правовий режим на іноземців та осіб без громадянства (ст. 26).

Цивільний процесуальний кодекс України (розділ XI), який визначає порядок здійснення правосуддя в цивільних справах з іноземним елементом.

Закони України "Про міжнародне приватне право", "Про міжнародні договори України", "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", "Про закордонних українців", "Про дипломатичну службу", "Про правонаступництво України", "Про виконавче провадження", "Про нотаріат" та інші.

Підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України (наприклад, "Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин", "Про Перелік посад, приписаних до дипломатичних рангів України"), постанови Кабінету Міністрів України (зокрема, "Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру" та інші.

А також міжнародні договори ратифіковані Україною, які відповідно до Конституції України є складовою національного законодавств. До міжнародних норм, які врегульовують питання МЦПП відносяться:

• 1. Двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах: з Республікою Грузія (підписано 9 січня 1995 р., ратифіковано Україною 22 листопада 1995 р.). з Естонською Республікою (підписано 15 лютого 1995 р., ратифіковано Україною 22 листопада 1995) з Республікою Молдова (підписано 13 грудня 1993 р., ратифіковано Україною 10 листопада 1994 р.). з Республікою Польща (підписано 24 травня 1993 р., ратифіковано Україною 4 лютого 1994р.). з Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах (підписано 31 жовтня 1992 р., ратифіковано Україною 5 лютого 1993 р.). із Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (підписано 7 липня 1993 р., ратифіковано Україною 17 грудня 1993 р.); із Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах (підписано 23 травня 1995 р., ратифіковано Україною 22 листопада 1995 р.); із Монголією про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах (підписано 27 червня 1995 р., ратифіковано Україною 1 листопада 1996 р.); із Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини в цивільних та сімейних справах (підписано 19 лютого 1998 р., ратифіковано Україною 5 листопада 1998 р.), із Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах (підписано 21.05.2004р. ратифіковано Україною 22.09.2005р.); із Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах (підписано 02.08.2001 р. ратифіковано Україною 10.01.2002р.), з Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних справах (підписано 02.07.2002р.ратифіковано Україною 22.11.2002р.), з Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах (підписано 06.09.2004ратифіковано Україною 22.09.2005р.), з Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах (підписано 13.10.2003р.ратифіковано Україною 04.06.2004р.), з Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах (підписано 27.03.2003р. ратифіковано Україною 10.12.2003р.), з Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах (підписано 30.01.2002р. ратифіковано Україною 07.09.2005р.). та ін.
• 2. Багатосторонні угоди, такі як Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності підписана урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20 березня 1992 р. (Київська Угода) (ратифіковано Україною 19 грудня 1992 р.) тощо
• 3. Конвенції:

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах укладена державами-членами Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22 січня 1993 р. (Мінська Конвенція), 10 листопада 1994 р ратифікована з застереженнями); Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23.05.69 року (Україна із заявами і застереженнями приєдналася 14.04.86 р.); Конвенція про отримання за кордоном доказів по цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 р. (Україна із заявами і застереженнями приєдналася 19 жовтня 2000 р.); Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 р. (Україна із заявами і застереженнями приєдналася 19 жовтня 2000 р); Європейська конвенція про інформацію щодо іноземного законодавствавід07.06.1968 р. (набула чинності для України 14.09.1994); Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 5 жовтня 1961 р. (набула чинності для України з 22 грудня 2003 р.) та ін.

Згідно із Законом "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. (ст. 7) нотами України, надісланими в січні 1994 р. до посольств іноземних держав, з якими у СРСР були двосторонні договори про правову допомогу, про застосування цих договорів щодо України, поки обидві сторони не домовляться про інше, а також відповідно до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 р., до якої Україна приєдналась 17 вересня 1992 р. і передбачає, що двосторонній міжнародний договір, який у момент правонаступництва держав був чинним щодо території, що є об'єктом правонаступництва, вважається чинним між новою незалежною державою та іншою державою-учасницею, коли вони чітко про це домовились або внаслідок їх поведінки вони повинні вважатись такими, що висловили зазначену домовленість, в Україні застосовуються положення таких міжнародних угод між СРСР та: Народною Республікою Албанія про надання правової допомоги в цивільних, шлюбно-сімейних та кримінальних справах від 30 червня 1958 року; Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги від 23 лютого 1982 р.; Туніською Республікою про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від 26 червня 1984 р.; Народною Демократичною Республікою Йємен про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від 6 грудня 1985 р.; Фінляндською Республікою про правовий захист та правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 11 серпня 1978 р.; Італійською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 25 січня 1979 р.; Договору про взаємне надання правової допомоги між СРСР та Іракською Республікою від 22 червня 1973 р. та ін.

У зв'язку з офіційним оформленням правонаступництва України для неї залишається чинною Конвенція з питань цивільного процесу, що була укладена в Гаазі 1 березня 1954 р. і набула чинності для СРСР з 26 липня 1967 р. (Гаазька Конвенція). Крім того, 14 липня 1993 року Україна приєдналась до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1968 року (від 7 червня 1968 року).

Також слід відмітити, що зважаючи на євроінтеграційні процеси, що відбуваються в сучасній Україні важливими для врахування є акти ЄС, зокрема: Брюссельська конвенція країн-членів ЄС про підсудність, визнання та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах від 27 вересня 1968 р.; Конвенція про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах від 16. Вересня 1988 р.; Регламент №44/2001 Ради ЄС про юрисдикцію, визнання і виконання судових рішень у цивільних і комерційних (Брюссель, 22 грудня 2000 р.); Регламент № 593/2008 Європейського Парламенту та Ради "Про право, яке підлягає до застосування щодо договірних зобов'язань ("Рим І") (Страсбург, 17 травня 2008 р.); Регламент № 864/2007 Європейського Парламенту і Ради "Щодо права, яке підлягає застосуванню до не договірних зобов'язань"("Рим II") (Страсбург, 17 липня 2008 р.); рекомендації № R (81) 7 від 14 травня 1981 р. "Про шляхи забезпечення доступу до правосуддя"; № R (84) 5 від 28 лютого 1984 р. "Про принципи цивільного судочинства, спрямовані на вдосконалення судової системи" та ін.