Поняття сторін у цивільному процесі, їх процесуальні права і обов'язки

Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Позивач (actor) — це особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес.

Позивач є активною стороною, тому що він спрямовує свою вимогу для того, щоб цивільна справа була відкрита з метою захисту своїх прав та інтересів.

З огляду на зазначене, позивачем іменується та сторона у цивільному процесі, яка звернулась з відповідною цивільною позовною заявою до суду і переконана, що її права порушені чи оспорюються.

В позовному провадженні при розгляді цивільної справи завжди присутня особа відповідача (reus — особа, яка обороняється), під якою розуміється особа, яка за цивільною позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві.

Прийнято розглядати відповідача як пасивну сторону в цивільному процесі.

Розуміючи, що в основу свого цивільного позову закладається думка позивача про те, що безпосередньо відповідач є порушником права, науковцями зроблено висновок, що під поняття відповідача підпадає саме та сторона, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

У цивільному процесі позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За загальним правилом цивільний процес починається з появою спірної ситуації у різних учасників матеріально-правових відносин.

Таким чином, сторонами в цивільному процесі є юридично заінтересовані особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві.

Сторони є головними учасниками (особами), які беруть участь у цивільній справі, без яких немає сенсу в процесі. Розкриття та висвітлення поняття сторони в цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами.

Сторони в цивільному процесі також характеризуються наступними ознаками: це особи, між якими виник цивільно-правовий спір, що підпадає під дію ЦПК; вони ведуть цивільний процес у справі від свого імені; з приводу їх цивільної справи приймається судом остаточне рішення у цивільній справі; на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення у справі; вони несуть судові витрати в цивільній справі; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівноправності їх перед законом і судом (див. ст. 5 ЦПК).

У сторін з'являється сенс для звернення за допомогою до судових органів за наявності спірності та невизначеності матеріальних правовідносин. Але виникнення спірної ситуації може мати місце і у випадку відсутності таких відносин у дійсності: у такому випадку правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише дійшли висновку, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням, але його може і не бути у разі помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Більше того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення.

Сторони мають у переданій на розгляд суду справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий — визначається спірними матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий — наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання відповідного рішення суду.

У цивільному процесі закладений процесуальний паритет сторін, який сформульований у вигляді дозволу для позивача та відповідача використовувати весь арсенал закладених у ЦПК різноманітних прав, які, безумовно, можливо використати для всебічного захисту своїх інтересів у суді. Також для підтримання процесуальної рівноваги у суді передбачені досить зручні механізми впливу на сторони при розгляді цивільного позову, це деякі чітко сформульовані правила у вигляді процесуальних обов'язків, що є результатом досягнення та підтримання рівноваги між сторонами в цивільному процесі.

Закладена рівноправність сторін у цивільному процесі є виправданою, оскільки, з огляду на модель змагального процесу, будь-яка з заінтересованих сторін повинна, насамперед, як юридично, так і фактично мати рівні процесуальні можливості з обстоювання своїх прав, передбачених для них на законодавчому рівні.

Перелік прав та обов'язків, які закладені в ЦПК, можливо класифікувати на 2 групи: загальні та спеціальні.

До загальних належать такі процесуальні права сторін, які мають також і інші особи, які безпосередньо беруть участь у цивільному процесі, зокрема право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, знайомитись з матеріалами справи, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення та багато інших (ст. 27 ЦПК).

Друга категорія прав сформульована законодавцем у ст. 31 ЦПК таким чином, що дає змогу говорити про виведення їх на виший ієрархічний рівень, ніж загальні права.

Крім прав, зазначених у ст. 27 ЦПК, позивач має також ряд так би мовити "головних" прав, які активно впливають на розгляд його цивільної вимоги, а саме, право змінити підставу або предмет цивільного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від цивільного позову.

Позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог (але не може змінити підставу або предмет позову протягом усього часу розгляду справи), відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому треба враховувати положення ст. 193 ЦПК, відповідно до якої під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог.

Позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач — пред'явити зустрічний позов тільки до початку розгляду судом справи по суті. Згідно зі ст. 173 ЦПК розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спорудо третейського суду. Не слід плутати поняття "судовий розгляд" та "розгляд справи по суті", оскільки до розгляду справи по суті на стадії судового розгляду мають бути здійснені наступні дії: відкриття судового засідання (ст. 163). роз'яснення прав перекладачеві, приведення його до присяги (ст. 164), оголошення складу суду (ст. 166), роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків (ст. 167) та інші дії (ст.ст. 168, 171, 172). На цьому етапі позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач — пред'явити зустрічний позов, оскільки розгляд судом справи по суті розпочинається з моменту доповіді головуючого про зміст заявлених вимог.

Окремо виділяється законодавцем таке спеціальне право, як відмова від цивільного позову, яке позивач може застосувати не тільки в межах розгляду цивільної справи в суді першої інстанції, а й у апеляційній чи касаційній інстанціях — до закінчення такого апеляційного чи касаційного розгляду.

Спеціальні права відповідача дістають вияв у наданні права відповідачу визнавати цивільний позов повністю або частково, а також права подати заперечення проти позову.

Визнання цивільного позову — це диспозитивне право відповідача визнати цивільні вимоги до нього позивача. Визнання цивільного позову може відбутись як повною мірою, так і частково. Визнання цивільного позову є правом, яке притаманне тільки відповідачу та розглядається у вигляді його одностороннього волевиявлення, яке має на меті розв'язати спірну ситуацію шляхом її врегулювання.

За повного визнання відповідачем цивільного позову і прийняття його судом ухвалюється рішення суду про задоволення цивільного позову (ст. 174 ЦПК).

Заперечення проти цивільної позовної заяви можуть бути у вигляді обґрунтованих пояснень відповідача в цивільному процесі, якими повністю або частково відхиляються чи спростовуються цивільні вимоги позивача. Заперечення можуть мати матеріально-правовий та процесуально-правовий характер. Заперечення з процесуального характеру обґрунтовуються взагалі неправомірністю виникнення та подальшого продовження цивільного процесу, у зв'язку з відсутністю у позивача права на пред'явлення цивільного позову.

У проносі заперечення відповідач може просити суд про зупинення розгляду цивільної справи на підставі того, що одночасно знаходиться на розгляді інша справа, яка безпосередньо пов'язана з нею (див. ст. 201 ЦПК). Крім того, відповідач може наполягати в своїх клопотаннях до суду на залишенні цивільної позовної заяви без розгляду у зв'язку з тим, що аналогічна цивільна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав перебуває на судовому розгляді в іншому суді (див. ст. 207 ЦПК). Також за відповідних заперечень відповідач у цивільному процесі має право просити суд закрити провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства (див. ст. 205 ЦПК).

На підставі ст. 175 ЦПК сторони можуть також примиритися протягом всього часу судового розгляду. В письмовому вигляді відповідне клопотання в обов'язковому порядку повинно бути додано судом до цивільної справи. У випадку, якщо суд дійшов висновку, що умови мирової угоди необхідно визнати, він постановляє у цивільній справі мотивовану ухвалу про закриття провадження у справі з наслідками, які передбачені ст. 206 ЦПК. Ця ухвала суду про закриття провадження у справі належить до переліку тих ухвал, які вправі сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, оскаржити згідно зі ст. 292 ЦПК в апеляційному порядку.

Законодавець передбачив, що суд не приймає відмови позивача від цивільного позову, визнання цивільного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Таким чином, суд повинен з'ясувати питання: у межах процесуальних повноважень і своїх процесуальних прав сторони визнали перелік умов мирової угоди чи ні. Контроль саме з боку суду забезпечує законність досягнення мирової угоди та надає гарантії для захисту прав та інтересів суб'єктів матеріально-правових відносин.