Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можна визначити як суб'єктів цивільно-процесуальних відносин, які входять у цивільний процес на стороні або позивача, або відповідача у вже розпочату цивільну справу з метою захисту своїх суб'єктивних прав, свобод та інтересів у сфері цивільно-правових відносин.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: по-перше, мають право за наявності бажання увійти в цивільну справу в суді першої інстанції до ухвалення судом рішення; по-друге, вони можуть бути залученими до участі у цивільному процесі за вмотивованим клопотанням сторін у справі, інших осіб, які беруть участь у справі, чи за ініціативою суду.

З огляду на це, третіх осіб без самостійних вимог можливо поділити на осіб, які вступають у цивільний процес самостійно, та які залучаються до участі у цивільній справі.

Одна й та сама третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору, може брати участь у цивільному процесі тільки на одній стороні.

Цей вид третіх осіб не є суб'єктом спірного правовідношення. Тобто між третьою особою, яка не заявляє вимог щодо предмета позову, і протилежною стороною немає матеріально-правових відносин. Стимулом до участі у цивільному процесі зазначеного виду третіх осіб є юридична заінтересованість в цивільній справі.

Заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог щодо результатів розгляду судом цивільної справи між сторонами визначається тим, що ухвалене судом у цивільному процесі рішення може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторін.

Метою безпосередньої участі у розгляді цивільної справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх допомога при обстоюванні інтересів та захисту прав тієї особи, на стороні якої вони беруть участь при розгляді цивільної справи, та унеможливлення процесуальними засобами ухвалення для сторони такого рішення суду, яке для третьої особи, яка не заявляє вимог щодо предмета спору, буде мати значення.

Однак необхідно враховувати, що виходячи зі змісту принципів диспозитивності і змагальності цивільного процесу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може виявити бажання не брати участь у розгляді цивільної справи. Знаходження в цивільному процесі третьої особи з самостійними вимогами надає можливість встановити суду всебічно, об'єктивно та у повному обсязі всі дійсні обставини справи та головне — сприяння суду в ухваленні законного та обґрунтованого рішення у цивільній справі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, при вступі за власною ініціативою до цивільного процесу повинні підготувати письмову заяву, а не цивільний позов, як це роблять треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, з аргументуванням того, яка мета та мотиви у розгляді цивільного позову та на якій стороні вона бажає брати участь у цьому процесі.

Коли така заява потрапить до суду, необхідно провести аналіз з відповідними висновками, чи підлягає така заява задоволенню та чи є дійсно підстави для її вступу в цивільний процес для захисту прав та особистих інтересів, а також яким чином може вплинути на зазначену особу рішення у цивільній справі між сторонами.

Заява такої третьої особи не оплачується судовим збором.

Вступ в цивільний процес третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не зобов'язує суд при розгляді цивільної справи повертатись до її початку.

Достатньо суттєвою різницею між третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та особами з самостійними вимогами є підхід законодавця у наданні останнім ширших процесуальних прав в цивільному процесі.

Треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору не мають процесуального права вимагати в суду повторення для них особисто процесуальних дій, що були здійснені в цивільному процесі сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу у розгляд цивільної справи.

Законодавцем передбачено, що сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

Однак необхідно враховувати, що як цивільний позивач, так і цивільний відповідач можуть не знати про існування таких третіх осіб, місця їх перебування чи знаходження.

Також щодо виконання вищезазначених вимог процесуального закону можуть мати місце переслідування деяких інших цілей сторонами: сторони в цивільному процесі можуть бути заінтересовані в тому, щоб така особа взагалі не брала участі в цивільній справі, та на підставі цього будуть намагатися уникнути виконання такого обов'язку.

Заява про залучення третьої особи до розгляду цивільної справи повинна мати відповідну форму. В цій заяві повинно бути зазначено ім'я (найменування) третьої особи, яка залучається до розгляду справи.

До того ж, на заявника покладається обов'язок зазначити місце проживання (перебування) або місцезнаходження такої третьої особи, оскільки суд, у провадженні якого знаходиться відповідна цивільна справа, повинен знати точну адресу особи для уникнення затягування розгляду цивільної справи та, відповідно, порушення встановлених законодавцем процесуальних строків її вирішення.

Також у заяві до суд)' заявнику потрібно розкрити її суть, а саме підстави залучення такої третьої особи до розгляду цивільної справи. Це е головним критерієм складання заяви, оскільки суд повинен розуміти, чи необхідно взагалі цю особу залучати до розгляду цивільної справи, чи не помиляється особа, яка подала таку заяву, щодо доцільності такого залучення.

Суд, який розглядає відповідну цивільну справу, спрямовує на адресу третьої особи копію заяви про її залучення. Окрім того, суд у своєму листі до такої третьої особи роз'яснює їй, що вона має право заявити про свою участь у розгляді цивільної справи.

З цього можливо зробити висновок, що третя особа наділена правом вибору щодо взяття участі у розгляді цивільної справи або відмови від цього. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у розгляді цивільної справи. У випадку ненадходження від третьої особи повідомлення про згоду на взяття участі у розгляді цивільної справи, така справа розглядається без неї.

На практиці відбувається ситуація, коли у цивільному процесі особи, які беруть участь у розгляді цивільної справи, заперечують проти залучення або допуску третьої особи до участі в цивільній справі. В такому разі вони фактично виступають проти того інтересу, який мала захищати у цивільному процесі така третя особа. Отже, у такій ситуації у справі останнє слово залишається за судом.

Законодавець зобов'язує суд надати питанню про залучення або допуск до участі в цивільній справі третьої особи закону форму у вигляді відповідного процесуального документу — ухвали суду. Однак у разі суперечностей позиції у цивільній справі осіб, які беруть участь у її розгляді, суду необхідно навести відповідні мотиви такої ухвали з зазначенням, чому саме такого висновку дійшов суд.

При розгляді цивільної справи може виявитись, що третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору залучена помилково. В такому разі вірним буде постановлення судом ухвали, якою буде звільнено таку третю особу від участі у цивільному процесі. У тому випадку, якщо суд дійде висновку, що достатнім буде просто не закликати таку особу до розгляду цивільного позову та не повідомляти її про час слухання справи, такі дії можуть стати основою скасування рішення суду першої інстанції вищестоящими судами.