Правові наслідки відкриття провадження у цивільній справі

Відкриття провадження у справі породжує певні правові наслідки, які можуть мати процесуальний та матеріально-правовий характер.

Так, до основних процесуальних наслідків звернення особи до суду з позовом (заявою) і прийняття його судом належить:

• 1) виникнення цивільного судочинства у цивільній справі, а також цивільних процесуальних правовідносин між судом і сторонами у позовному провадженні, між судом і заінтересованими особами в наказному та окремому провадженні;
• 2) отримання сторонами спору процесуального статусу позивача та відповідача у позовному провадженні, заявника та боржника у наказному провадженні, а також заявника та заінтересованих осіб в окремому провадженні;
• 3) виникнення процесуальних прав та обов'язків у інших осіб, які беруть участь у справі;
• 4) вчинення судом та учасниками процесу всіх подальших процесуальних дій, пов'язаних з розглядом конкретної справи (наприклад, забезпечення доказів, призначення експертизи, вжиття заходів забезпечення позову тощо);
• 5) заборона повторного звернення до суду з позовом про той самий предмет і з тих самих підстав;
• 6) неможливість змінити підсудність справи (за винятком передачі справи з одного суду до іншого (ст. 116 ЦПК);
• 7) припинення розгляду заяви, поданої до органу опіки та піклування (ч. З ст. 19 СК), у випадку звернення особи до суду щодо захисту сімейних прав та інтересів;
• 8) розгляд та вирішення цивільної справи в розумні строки. Доречно зазначити, що поняття "розумний строк" розгляду справи запозичений з міжнародного права, зокрема з положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З врахуванням того, що норми ЦПК не розкривають цієї дефініції, слід звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини з цього питання. Зокрема, в п. 21 рішення "Чухась проти України" (2007 р.) він зауважив, що судове провадження та виконавче провадження є першою та другою стадіями у будь-якому ході провадження. Таким чином, виконавче провадження не повинно відокремлюватись віл судового, ці провадження повинні розглядатися разом.

"Розумність строку" першої стадії — судового провадження — оцінюється з огляду на критерії, визначені усталеною практикою Суду, а саме: 1) складністю справи; 2) поведінкою заявника (сторін у справі); 3) поведінкою відповідних державних органів (суду); 4) важливістю предмета спору для заінтересованих сторін.

Щодо розумності строку другої стадії — виконавчого провадження, — то, наприклад, в рішенні "Шмалько проти України" (2004 р.) Суд наголосив, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має, відповідно, розглядатися як невід'ємна частина "судового провадження" для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порушення справи в суді призводить, крім процесуальних, до деяких матеріально-правових наслідків, які можуть мати важливе значення для осіб, які беруть участь у справі. Наприклад, вони зводяться до того, що:

• 1) з моменту пред'явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, переривається строк позовної давності (ч. 2 ст. 264 ЦК);
• 2) власник майна, реалізуючи засади захисту права власності (ст. 386 ЦК), має право, зокрема, вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним (ч. 1 ст. 390 ЦК);
• 3) аліменти на користь одного з подружжя (ч. І ст. 79 СК) або на дитину (ч. 1 ст. 191 СК) присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви;
• 4) в певних випадках на відповідача (ч. 1 ст. 88 ЦПК) або на сторони у справі (ст. 89 ЦПК) покладаються обов'язки з відшкодування судових витрат.

Законом можуть встановлюватися й інші матеріально-правові наслідки відкриття провадження у цивільній справі.