Негайне виконання рішення суду, забезпечення його виконання

Виконання судових рішень — заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначений конституційний припис знайшов своє відображення у ст. 14 ЦПК, яка додатково зазначає, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Виконуватися судові рішення можуть у різний спосіб, зокрема з урахуванням їх виду. В свою чергу судові рішення, залежно від виду позову, що розглядається в межах конкретної справи, поділяються на рішення про присудження, про визнання та перетворювальні рішення. Однак лише у випадку задоволення позову про присудження позивач має право вимагати примусового виконання судового рішення; рішення про визнання та перетворювальні рішення не є підставою для видачі виконавчого листа і не потребують примусової реалізації, але рішення за позовом про визнання може бути підставою для його виконання у формі реалізації. Отже, властивість здійснюваності судових рішень може діставати вияв у можливості їх виконання 2 способами: для рішень про присудження — це примусове виконання в межах виконавчого провадження, а для рішень про визнання та перетворювальних — це виконання у формі їх реалізації.

За загальним правилом загальнообов'язковості та реалізованості рішення суду підлягає виконанню з моменту набрання ним законної сили (ст.ст. 14, 223 ЦПК), що має місце в усіх випадках, за винятком негайного його виконання. Негайне виконання рішення суду до набрання ним законної сили є винятком із загального правила, а тому допускається лише у випадках, зазначених у законі. Стаття 367 ЦПК містить вичерпний перелік справ, у яких суд допускає негайне виконання судового рішення, який не підлягає розширеному тлумаченню;

• 1) стягнення аліментів — у межах суми платежу за І місяць;
• 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за І місяць;
• 3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, — у межах суми стягнення за 1 місяць;
• 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;
• 5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;
• 6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (пункти 1—6 ч. 1 ст. 367 ЦПК).

Виходячи з конкретних обставин справи, суд може допустити негайне виконання рішення в разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1—3 ч. 1 ст. 367 ЦПК.

Виконання подібних рішень здійснюється за загальними правилами. Тобто приймаючи рішення про негайне виконання рішення, суд має одночасно виписати виконавчий лист і вручити його позивачу на його прохання або вчинити інші дії, передбачені Законом "Про виконавче провадження".

Рішення, що підлягають негайному виконанню і виконані, оскаржуються в апеляційному порядку на загальних підставах. У разі скасування такого рішення та закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, відмови в позові повністю або задоволення позовних вимог в меншому обсязі настає поворот виконання (ч. 1 ст. 380 ЦПК).

У разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача (ст. 382 ЦПК).

Забезпечення виконання рішення суду передбачено положеннями ст. 217 ЦПК — суд, який ухвалив рішення, може вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Запровадивши вперше у законодавстві України норму про те, що суд, який ухвалив рішення, може вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні, ЦПК не встановив правил застосування цієї норми.

Відповідно до ст. 217 ЦПК суд, який ухвалив рішення, не звернуте до негайного виконання, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, може забезпечити його виконання, про що зазначає в резолютивній частині рішення, за правилами забезпечення позову, встановленими ст.ст. 151 —153 ЦПК. Проте таке забезпечення виконання рішення суду підлягає застосуванню лише після набрання ним законної сили (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі").