Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Тривала відсутність фізичної особи у місці її постійного проживання у тому випадку, коли місце її перебування невідоме, може порушувати інтереси осіб, пов'язаних із відсутньою особою певними матеріальними правовідносинами. Для захисту зазначених інтересів закон передбачає можливість визнання фізичної особи, місце перебування якої невідоме, безвісно відсутньою або оголошення її померлою1. Судове провадження за вказаною категорією справ врегульоване ст.ст. 246—250 ЦПК.

Відповідно до ст. 43 ЦК фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Відповідно до ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом 6 місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру — протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу 6 місяців.

Таким чином, можливість визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою обумовлена тривалою відсутністю у місці постійного проживання. Крім того, у деяких випадках для оголошення фізичної особи померлою необхідно додатково встановити наявність певних обставин — обставин, що загрожували смертю, нещасного випадку, воєнних дій, ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до доктрини цивільного права у випадку визнання фізичної особи безвісно відсутньою має місце умовна презумпція смерті (немає підстав вважати її живою), а у випадку оголошення її померлою — безумовна презумпція смерті (є підстави, що дають можливість припустити її смерть) ЦПК не зазначає, хто саме має право звернутися до суду із заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Зважаючи на це, із такою заявою може звернутися будь-яка особа, яка перебуває із цим суб'єктом у матеріально-правових відносинах і заінтересована у зміні Його правового статусу. Таким чином, заявниками можуть бути, наприклад, чоловік, дружина, батьки, діти, кредитори тощо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо їм це необхідно для здійснення та захисту їх суб'єктивних прав та інтересів. У випадках та порядку, передбачених законом, заявником може бути і прокурор.

Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме або за місцезнаходженням майна фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

Заява повинна відповідати загальним вимогам ст. 119 ЦПК, якою встановлена форма та зміст позовної заяви, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 247 ЦПК, а саме: у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено, для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Зазначення у заяві правової мети надає суду можливість при відкритті провадження у справі визначити наявність у заявника права на звернення до суду за захистом свого інтересу, коло заінтересованих осіб, яких необхідно залучити до участі у справі, та сукупність необхідних доказів. Як свідчить судова практика, більшість справ зазначеної категорії порушуються з метою розірвання шлюбу (визнання особи безвісно відсутньою) або припинення шлюбу, призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, отримання спадщини (оголошення особи померлою).

Якщо вимоги щодо змісту заяви не дотримані, така заява залишається без руху в порядку ст. 121 ЦПК.

До початку розгляду справи по суті суд встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Без отримання будь-яких відомостей від зазначених суб'єктів справа не повинна призначатися до розгляду.

Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено нотаріусом у порядку ч. 2 ст. 44 ЦК.

Розгляд справи проводиться судом у складі одного судді і 2 народних засідателів. Суд розглядає справу у відкритому судовому засіданні за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких суд визнав за потрібне допитати.

Якщо при розгляді справи будуть встановлені обставини, необхідні для задоволення заяви, суд ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою. Фізична особа оголошується безвісно відсутньою або померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті, про що повинно бути зазначено у резолютивній частині рішення (ч. З ст. 46 ЦК).

Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, — до відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.

Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо буде встановлене місцеперебування фізичної особи, щодо якої вирішується питання про визнання її безвісно відсутньою або оголошення померлою, а також у тому разі, якщо строк невідомості місцеперебування особи менший за встановлений законом.

На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку (ч. 1 ст. 44 ЦК). Визнання фізичної особи безвісно відсутньою є підставою для розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою другого із подружжя (п. І ч. 1 ст. 107 СК).

Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст. 47 ЦК).

Оголошення фізичної особи померлою є підставою для припинення шлюбу (ч. 1 ст. 104 СК).

Можливі випадки, коли фізична особа, визнана безвісно відсутньою чи оголошена померлою, з'явиться або буде виявлено її місцеперебування. Наслідки цього передбачені ст. 250 ЦПК та ст.ст. 45, 48 ЦК. Так, у разі одержання заяви про заяву фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою.

У разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою опіка над її майном припиняється (ч. 5 ст. 44 ЦК). її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їхньою заявою за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі (ч. 2 ст. 118 СК).

У разі скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою копія рішення надсилається відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть. Після цього її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі (ч. 1 ст. 118 СК).

Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно перейшло за оплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, фізичній особі, яка була оголошена померлою, повертається сума, одержана від реалізації цього майна (частини 2—4 ст. 48 ЦК).