Підстави перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами

Підстави для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами зазначені у ч. 2 ст. 361 ЦПК. Перелік цих підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

1. Істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Характеризуючи цю підставу, Л.О. Терехова обґрунтовано зазначає, що таке формулювання є досить неконкретним і скоріше підходить для визначення поняття нововиявлених обставин, ніж як визначення однієї з підстав перегляду, оскільки в ньому містяться загальні істотні характеристики усіх інших підстав для перегляду1. Проте, з іншого боку, надати більш конкретне визначення такої підстави неможливо, як неможливо передбачити всі можливі обставини, які можуть вплинути на розгляд кожної конкретної справи, тому в кожному конкретному випадку визначення обґрунтованості заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК, залишається на розсуд суду.

Типовий приклад нововиявлених обставин — знаходження заповіту на користь одного з спадкоємців після набрання законної сили рішенням суду про поділ майна між спадкоємцями за законом.

2. Встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фіктивність документів або речових доказів, що потягло ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення.

Зазначені злочинні діяння мають бути вчинені при розгляді саме цієї справи (тобто тієї, рішення у якій переглядається за нововиявленими обставинами), а не будь-якої іншої.

Слід зазначити, що закон робить пряму вказівку на те, що завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фіктивність документів або речових доказів, що потягло ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення, мають бути встановлені саме вироком суду, що набрав законної сили. Між тим. судова практика виробила розширений підхід до тлумачення цієї норми закону. Так, відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику перегляду судами у зв'язку з ново-виявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили", у випадках, коли щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчене постановленням вироку (за спливом строків давності, внаслідок акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відповідальності, у зв'язку зі смертю), на підтвердження наявності зазначених обставин суд може врахувати постанову слідчих органів за результатами розслідування, проведеного в порядку кримінального судочинства, якщо вона винесена у суворій відповідності з законом.

Власне, факт порушення кримінальної справи щодо вищезазначених осіб не може бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами за п. 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК, однак відомості, встановлені органами дізнання і досудового слідства при порушенні кримінальної справи, за певних умов можуть бути підставою для перегляду судового рішення за п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК.

3. Скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду.

При розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв'язку із скасуванням рішення або ухвали суду необхідно мати на увазі, що скасування такого акта може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому випадку, коли суд обґрунтовував це судове рішення цим актом чи виходив із зазначеного акта, не посилаючись прямо на нього, і якщо вже прийнято повній акт, протилежний за змістом скасованому, або коли, власне, скасування акта означає інше вирішення питання.

При перегляді рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами з цієї підстави суд повинен мати підтвердження факту скасування рішення, вироку або ухвали1.

4. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення. застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Оскільки Конституція, як зазначено у її ст. 8, має вищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, Пленум Верховного Суду України в постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" звертає увагу судів на необхідність при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

У вищезгаданій постанові Пленуму Верховного Суду України, а також у ч. З ст. 8 ЦПК містяться положення, відповідно до яких у випадку виникнення в суду сумнівів під час розгляду справи щодо відповідності закону або іншого правового акта Конституції, вирішення питання про конституційність якого належить до компетенції Конституційного Суду України, суд за клопотанням учасників процесу або з власної ініціативи звертається з мотивованою ухвалою до Верховного Суду України для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституцій пості закону чи іншого правового акта, оскільки саме Верховний Суд України відповідно до ст. 150 Конституції та ст. 40 і ст. 71 Закону "Про Конституційний Суд України" є суб'єктом, який має право вносити конституційне подання. Інші суди, які належать до системи судів загальної юрисдикції, права на звернення до Конституційного Суду України з поданням про вирішення питання щодо відповідності Конституції (конституційності) законів та інших правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим не мають.

При цьому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК суд зобов'язаний зупинити провадження у справі на час розгляду в порядку конституційного судочинства питання про конституційність норми закону (або іншого нормативного акта), яка підлягає застосуванню судом.

У випадку, якщо Конституційний Суд України прийняв рішення про невідповідність оскаржуваної норми (нормативно-правового акту в цілому або в частині) Конституції і про припинення її дії, особливої важливості набуває момент, з якого ця норма (нормативно-правовий акт) буде визнана нечинною. Так, відповідно до ст. 73 Закону "Про Конституційний Суд України" останній приймає рішення про конституційність актів, зазначених в п. 1 ст. 13 Закону, і якщо такі акти або їх окремі частини визнаються такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), вони втрачають силу з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. До цього моменту оскаржувана правова норма є дійсною.

В науковій літературі висловлювалися сумніви з приводу віднесення цієї підстави до підстав перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами. Така позиція ґрунтується на тому, що оскільки рішення Конституційного Суду України не існувало на момент ухвалення рішення суду, воно не може вважатися нововиявленою обставиною1. Проте з таким підходом неможливо погодитися. Невідповідність того чи іншого закону Конституції, яка, фактично, і є в цьому разі підставою для перегляду судового рішення, яке ґрунтується на нормах такого закону, не почала існувати з моменту ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України. Як вірно зазначає Г. Фазікош, рішення Конституційного Суду України не може зробити норму конституційною чи неконституційною. Суд тільки офіційно визнає (підтверджує) цей факт2. Отже, застосована судом норма закону вже була неконституційною на момент вирішення справи і ухвалення на її підставі судового рішення, а отже, визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи, можна і необхідно визнавати підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами. ^'

Не може вважатися нововиявленою обставиною висновок Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень Конституції України та законів України, в тому числі і у випадку, коли це тлумачення суперечить роз'ясненням Верховного Суду України з питань застосування законодавства.