Звернення судових рішень до виконання

Участь суду у виконавчому провадженні є досить обмеженою; фактично способи такої участі суду обмежуються 4 випадками: суд вживає заходів забезпечення позову; видає виконавчий лист; вирішує окремі питання виконавчого провадження, пов'язані із труднощами, що виникають у його реалізації, зокрема поновлює пропущений строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, роз'яснює судовий акт, змінює спосіб та порядок його виконання.

Судове рішення, що набуло ознаки обов'язкового виконання, підлягає такому виконанню зобов'язаною особою — боржником. Така ознака пов'язується з набранням судовим рішенням законної сили і зверненням рішення до негайного виконання. Боржник має право виконати судове рішення добровільно, якщо він не скористається таким правом, особа, на користь якої ухвалене рішення, має право вимагати його примусового виконання.

Виконання законного судового рішення, ухваленого за результатами всебічного, об'єктивного та своєчасного розгляду, є кінцевою метою діяльності суду, оскільки на цій стадії відбувається надання реального захисту правам та свободам сторін, порушення яких встановлено у відповідному процесуальному порядку.

Відповідно до сучасного бачення процесу виконавчого провадження виконання судових рішень здійснюється не судом та його посадовими особами, а спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, що наділений гарантіями незалежності, із забороною протиправного втручання у свою діяльність.

За загальним правилом ст. 368 ЦПК за кожним рішенням, яке набрало законної сили (або яке визнано таким, що підлягає негайному виконанню), видається один виконавчий документ — один виконавчий лист. Суд не видає виконавчий документ за власною ініціативою, а лише за заявою осіб, на користь яких його ухвалено, тому підставою для видачі такого документа є відповідне клопотання. Проте один виконавчий документ видається лише в тому випадку, коли рішення ухвалене на користь одного позивача проти одного відповідача щодо майна, що перебуває в одному місці, тобто щодо вчинення однієї процесуальної дії.

Відповідно до ст. 20 Закону "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржником є юридична особа, виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Матеріальні й процесуальні підстави звернення судових рішень до негайного виконання визначено у ст. 367 ЦПК. Подібні правила мають характер винятку із загального правила, за ним судові рішення звертаються до виконання з набранням ними законної сили. Момент набрання рішенням суду законної сили визначається на підставі положень ст. 223 з урахуванням положень ст. 294 ЦПК. У цивільному процесуальному законодавстві визначаються 2 види допущення негайного виконання судових рішень — обов'язкове і факультативне: обов'язкове допущення негайного виконання передбачене у ч. 1 ст. 367 ЦПК, факультативне — у ч. 2 цієї статті.

Критерії віднесення рішень суду до таких, що підлягають негайному виконанню, знаходяться у сфері забезпечення прав та інтересів найбільш соціально уразливих верств населення (коли йдеться про стягнення аліментів), коли йдеться про забезпечення надання особі коштів на існування (стягнення виплати заробітної плати), тощо. Особливим захистом користуються діти, коли постає питання про їх відібрання та повернення тому, з ким вони проживали, а також особи, які постраждали від шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи.

Отже, звернення рішення до негайного виконання за наявності обставин, передбачених у ч. І ст. 367 ЦПК, не залежить від розсуду суду, його правової позиції, а лише покладає обов'язок визнати рішення таким, що підлягає негайному виконанню.

Перелік підстав звернення до негайного виконання рішення суду є вичерпним та не підлягає поширювальному тлумаченню. До таких підстав віднесені: рішення про стягнення аліментів -у межах суми платежу за один місяць; присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, — у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

В разі, якщо суд не вирішить питання про звернення свого рішення до негайного виконання, він може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи за власною ініціативою ухвалити додаткове рішення відповідно до п. З ч. 1 ст. 220 ЦПК.

Аналіз положень ст. 367 ЦПК свідчить про те, що її слід поширювати виключно на рішення суду незважаючи на те, що в назві статті йдеться про більш широку категорію — судові рішення (до якої входять й ухвали). Питання негайного виконання ухвал як окремого виду судових рішень в ЦПК вирішується в кожному конкретному випадку окремо, зокрема за правилом ст. 135 ЦПК ухвала про забезпечення доказів підлягає незаконному виконанню, а її оскарження не зупиняє її виконання; так само негайно виконується ухвала про забезпечення позову (ч. 9 ст. 153 ЦПК).

Після проголошення рішення суду або його вступної та резолютивної частин, в якому наявна вказівка на негайне його виконання в повному обсязі або в певній частині, суд за заявою сторони, на користь якої його ухвалено, зобов'язаний видати виконавчий документ. Оскарження ухваленого рішення або оголошення намірів його апеляційного оскарження не можуть бути перешкодою для подібних обов'язкових процесуальних дій суду. Виконавчий документ, виданий судом за рішенням суду, допущеним до негайного виконання, є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження та вчинення передбачених законом дій з метою забезпечення його належного та своєчасного виконання.

Факультативне допущення негайного виконання може бути застосовано судом у рішеннях щодо стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, передбачених пунктами 1, 2 та З ч. 1 ст. 367 ЦПК, тобто в разі стягнення аліментів, присудження заробітної плати, відшкодування шкоди здоров'ю або в результаті смерті. Рішення суду в цій частині має базуватись на відповідному клопотанні позивача та належному обґрунтуванні. Сторона має довести, що подібне рішення є доцільним, обґрунтовано фактичними обставинами, наприклад, необхідністю отримання коштів на проведення лікування.

Відповідно до ст. 22 Закону "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом 3 місяців; 2) інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не передбачено законом.

При цьому цей строк встановлюється для виконання рішень судів у частині майнових стягнень — з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його ухвалення. Таким чином, стягувач є обмеженим у строках пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання й в разі пропуску такого строку мусить подолати створені цим перешкоди.