Підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці

У міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Передусім, необхідно вирішити питання про те, на території якої держави розглядатиметься конкретна цивільна справа, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи.

При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд встановлює межі власної компетенції та не вирішує питання про те, чи компетентний вирішувати цю справу будь-який іноземний суд або інший юрисдикційний орган.

Вирішуючи питання про підсудність справ за участю іноземних осіб, суди України повинні керуватися не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й тими колізійними нормами, що містяться в міжнародних договорах про правову допомогу.

Загальні правила підсудності цивільних справ судам України визначаються щодо іноземців так само, як і щодо громадян України. Відповідно до ст. 414 ЦПК підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Отже, при вирішенні питання про міжнародну підсудність в Україні також діє "закон суду". Це означає, що при визначенні підсудності цивільних справ за участю іноземної особи може мати місце загальна територіальна, альтернативна, виключна чи договірна підсудність.

Відповідно до ст. 76 Закону "Про міжнародне приватне право" суди України можуть брати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

• 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності;
• 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи — відповідача;
• 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
• 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
• 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа — відповідач — місцезнаходження в Україні;
• 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
• 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
• 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
• 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
• 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
• 11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

• 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;
• 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;
• 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин України і мав в ній місце проживання;
• 4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;
• 5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;
• 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;
• 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;
• 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;
• 9) у справах, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;
• 10) в інших випадках, визначених законами України (ст. 77 Закону "Про міжнародне приватне право").

Питання визначення підсудності цивільних справ з іноземним елементом регулюються не тільки внутрішньодержавними законами, а й нормами, які містяться в конвенціях та двосторонніх договорах України з іншими державами про правову допомогу.

За загальним правилом внутрішньої територіальної підсудності позови до фізичної особи пред'являються до суду за місцем її проживання, а позови до юридичних осіб — до суду за їхнім місцем знаходження (ст. 109 ЦПК). Щодо цього загального правила необхідно зазначити, що позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть пред'являтися за місцем знаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи місцеперебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені (ч. 10 ст. 110 ЦПК). Підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111).

Позови громадян України до осіб, які проживають за кордоном, як правило, непідсудні судам України. Проте в деяких випадках вони можливі. Так, керуючись нормами про альтернативну підсудність, передбаченими ст. 110 ЦПК щодо цивільних справ різних категорій, позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, тобто він може сам обрати суд — український або іноземний. Маючи можливість такого вибору, він, як правило, обирає український, оскільки звернення до іноземного суду, навіть за наявності національного режиму судового захисту у відповідній країні, завжди пов'язане з певними труднощами.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК позови про стягнення аліментів з громадян, які проживають за кордоном, про визнання батьківства можуть пред'являтися не тільки за місцем проживання відповідача (тобто до іноземного суду), а й за місцем проживання позивача (тобто до українського суду). Правила альтернативної підсудності діють і в інших категоріях справ, визначених ст. 110 ЦПК.

До справ з участю іноземного елементу застосовуються також правила виключної (ст. 114 ЦПК) підсудності. Договірна підсудність у міжнародному цивільному процесі має свої особливості. Вона може мати місце за письмовою угодою сторін про вибір суду своєї держави, хоча за "законом суду" справа підсудна іноземному суду, або, навпаки, про передачу справи іноземному суду. Угоди, що встановлюють підсудність на користь суду своєї країни, називаються пророгацією, а угоди на користь іноземного суду — дерогацією. Пророгаційною угодою визначається територіальна підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність (ст. 114 ЦПК). Як правило, договірна підсудність за участю іноземного елемента може мати місце при укладенні зовнішньоторговельних угод. Ці правила про визначення міжнародної підсудності за законодавством України застосовуються, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, не встановлено інших правил.

Правила про підсудність, що передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет над нормами внутрішнього права (ч. 2 ст. 2 ЦПК). Норми права про розмежування підсудності містяться, насамперед, у двосторонніх договорах про правові відносини та правову допомогу у цивільних і кримінальних справах, а також в Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Міжнародні договори України містять як загальні правила розмежування підсудності, так і спеціальні щодо підсудності окремих категорій цивільних і сімейних справ. Договори встановлюють, на території і в органах (судах, нотаріаті, в органах РАЦС) якої саме країни належить здійснювати ті чи інші юридичні дії.

Більшість договорів про правову допомогу закріплюють загальне правило розмежування підсудності пред'явлення позовів за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідачів.

Крім наведених загальних положень про розмежування підсудності Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах зазначає додаткові типові критерії визначення підсудності судів у справах з іноземним елементом. Так, у ч. 2 ст. 20 Конвенції закріплено, що суди договірної сторони компетентні також у випадках, коли на її території здійснюється торгівля, промислова чи інша господарська діяльність підприємства (філії) відповідача; виконане або повинне бути повністю або частково виконане зобов'язання з договору, що є предметом спору; позивач має постійне місце проживання або місцезнаходження — за позовом про захист честі, гідності та ділової репутації.

Конвенція містить і правила визначення виключної підсудності. Зокрема, за позовами про право власності й інші речові права на нерухоме майно можна звертатися виключно до компетентних судів за місцезнаходженням майна. Позови до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу, пред'являються за місцезнаходженням управління транспортної організації, до якої в установленому порядку була пред'явлена претензія. Виключна компетенція не може бути змінена угодою сторін.

Міжнародні договори про правову допомогу містять ще спеціальні норми про підсудність окремих категорій справ. Переважна більшість договорів спеціально розмежовує компетенцію судів у справах окремого провадження: про обмеження дієздатності, визнання осіб безвісно відсутніми або оголошення померлими і про встановлення факту смерті; у сімейних справах — про розірвання шлюбу і про визнання шлюбу недійсним; у справах, які виникають з особистих і майнових відносин подружжя, з правовідносин між батьками і дітьми; у цивільних справах — про власність, зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; у спадкових справах. При цьому передбачається застосування комбінованих критеріїв: громадянства, місця проживання сторін, місцезнаходження майна.