Участь представників у цивільному процесі

Представником є особа, яка здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яку вона представляє, з метою надання їй правової допомоги у здійсненні своїх прав та забезпечення захисту інтересів громадян та юридичних осіб, які беруть участь у процесі.

Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) та наказного провадження можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Через представників можуть діяти учасники третейського розгляду у справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо рішенням третейського суду було вирішено питання щодо їх прав і обов'язків, а також треті особи.

Особиста участь у справі особи не позбавляє и права мати у цій справі представника. Юридичних осіб представляють їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники. Державу в цивільних справах представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.

Представником у цивільному процесі може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцятирічного віку, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

Згідно із ст. 41 ЦПК не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок, а також судді, слідчі, прокурори, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники. У цьому випадку "відповідним" вважається орган, у якому судді, слідчі, прокурори працюють як посадові чи службові особи.

Наука цивільного процесуального права, залежно від підстав виникнення процесуального представництва, виділяє: 1) добровільне представництво, для виникнення якого потрібне волевиявлення особи, яку представляють; 2) законне представництво, виникнення якого не пов'язане з отриманням дозволу особи, яку представляють.

Добровільне представництво виникає на підставі цивільно-правового договору доручення, за яким одна сторона (особа, яку представляють) доручає іншій особі (представнику) ведення справи у суді, а представник бере на себе ці обов'язки.

У більшості випадків добровільне представництво здійснюють адвокати, юрисконсульти та інші штатні працівники організацій - у справах цих організацій; один із співучасників за дорученням інших співучасників (ч. З ст. 32 ЦПК).

Законне представництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів: спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо.

Питання про законних представників урегульовано у ст. 39 ЦПК. Зокрема, права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді, відповідно, їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом; неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, - відповідно, їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом (при цьому суд може залучити до участі у таких справах саму неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена); особу, яка визнана безвісно відсутньою, - опікун, призначений для опіки над її майном; спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, - виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд, за поданням органу опіки та піклування, ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників. Якщо при розгляді справи встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.

Суд зупиняє провадження у справі та за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника у разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом. Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам. Звільнення опікуна чи піклувальника в разі якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в порядку, встановленому ч. 2 ст. 241 ЦПК.

Повноваження представників осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи має бути посвідчена або нотаріально, або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи. Повноваження адвоката як представника можуть посвідчуватись як довіреністю, так і ордером відповідного адвокатського об'єднання чи договором. До ордера адвоката обов'язково додається витяг із договору, який засвідчується підписом сторін, де зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. До справи обов'язково долучають або оригінали, або посвідчені суддею копії документів, що підтверджують повноваження представників.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, всі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Таким чином, представникові не потрібні додаткові повноваження на повну або часткову відмову від позовних вимог, визнання позову, зміну предмета останнього, укладення мирової угоди, передоручення тощо. Якщо довіритель хоче обмежити повноваження свого представника щодо вчинення певної процесуальної дії, це має бути застережено у виданій представникові довіреності (ч. 2 ст. 44 ЦПК).

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються статтями 248-250 ЦК. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. Якщо представник відмовляється від наданих йому повноважень, не допускається його участь у цій самій справі як представника іншої сторони.