Право на позов

Конституційне право на судовий захист реалізується у праві на позов. Право на позов складається із такої сукупності: право на пред'явлення позову і право на задоволення позову, які пов'язані між собою.

Право на пред'явлення позову - це право на звернення з матеріально-правовою вимогою до суду з метою порушення ним діяльності щодо здійснення правосуддя у цивільних справах.

Право на задоволення позову - це право на задоволення вимоги позивача, на позитивне вирішення справи.

Наявність чи відсутність права на пред'явлення позову перевіряється судом при прийнятті позовної заяви, право особи на задоволення позову вирішується під час судового розгляду. Разом з тим, у заінтересованої особи може бути право на пред'явлення позову і, водночас, відсутнє право на задоволення позову. Наприклад, особа звернулася до суду з позовом щодо стягнення боргу, який вона обґрунтувала підробленою розпискою. Тобто у особи є право на пред'явлення позову, але відсутнє право на його задоволення. Суд не може відмовити у прийнятті позову у зв'язку з відсутністю права на задоволення позову, оскільки це порушує конституційне право особи на звернення за судовим захистом. Лише під час судового розгляду може бути встановлений факт фальшивості доказу.

Таким чином, право на позов є єдиним поняттям, і, якщо у позивача є право і на пред'явлення позову, і на задоволення позову, його порушене чи оспорюване право отримає належний судовий захист.

У теорії цивільного процесу право на пред'явлення позову пов'язують з наявністю певних передумов. Розрізняють загальні та спеціальні передумови.

Загальні передумови, які стосуються всіх категорій справ: - наявність у позивача цивільної процесуальної правоздатності (ст. 28 ЦПК), що дозволяє йому бути стороною у процесі;

• - позовна заява підлягає розгляду і вирішенню судами у порядку цивільного судочинства (цивільна юрисдикція - ст. 15 ЦПК);
• - відсутність рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого у тотожній справі, тобто у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, чи ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, а також відсутність у провадженні цього чи іншого суду тотожної справи (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК);
• - відсутність рішення третейського суду, прийнятого у межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим (п. 4 ч. 2 ст. 122 ЦПК).

Перші дві передумови називаються позитивними передумовами права на пред'явлення позову, інші відносяться до негативних передумов цього права.

Окрім загальних передумов права на пред'явлення позову існують також і спеціальні передумови для окремих категорій справ. Зокрема, за загальним правилом, заява про розірвання шлюбу, подана під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року, повертається позивачеві (п. 5 ч. З ст. 121 ЦПК), але згідно із ст. 110 СК відповідний позов може бути пред'явлений до суду в разі коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя чи дитини, або якщо батьківство дитини визнано іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено з актового запису про народження дитини. Отже, спеціальна передумова застосовується лише у деяких категоріях справ, прямо передбачених законом.

Відсутність однієї із зазначених вище умов свідчить про неможливість реалізації права на пред'явлення позову і є підставою для відмови у відкритті провадження або повернення позовної заяви, а якщо справа була прийнята до провадження суду, - закриття провадження у справі.