Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (ст. ст. 236-241 ЦПК).

Справа про визнання фізичної особи обмежено дієздатною, в тому числі неповнолітньої особи, унаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами та азартними іграми може бути почата за заявою членів його сім'ї, органів опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом (ст. 237 ЦПК).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № 3 "Про судову практику по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" вказав, що справи про визнання громадянина обмежено дієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, зазначених у законі. Таким чином, коло цих осіб обмежене і розширеному тлумаченню не підлягає.

Право на порушення справ про обмеження дієздатності громадянина, що зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, мають лише ті члени сім'ї, що проживають разом з цією особою і які внаслідок зловживання нею спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми виявляються у важкому матеріальному становищі. Працездатний один з подружжя, що проживає окремо, працездатні, проживаючі окремо батьки чи діти не мають права на порушення справи, оскільки громадянин не може ставити їх у тяжке матеріальне становище.

Заява про визнання фізичної особи обмежено дієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі - за місцем знаходження закладу. У заяві про визнання громадянина обмежено дієздатним повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Якщо подається заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права, то в ній повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права (ст. 238 ЦПК).

Справи про визнання фізичної особи обмежено дієздатною суд розглядає з обов'язковою участю представників органів опіки і піклування, тому що, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами), він встановлює над нею піклування і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника (ч.1ст. 241 ЦПК). Питання про виклик громадянина, щодо якого розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я.

Судові витрати по провадженню справи про визнання громадянина обмежено дієздатним відносяться за рахунок держави (ч.2 ст. 240 ЦПК).

Суд. встановивши, що заявник діяв несумлінно, з метою позбавити дієздатності здорового громадянина, стягує з заявника всі судові витрати (ч.3ст. 240 ЦПК).

Скасування обмеження дієздатності громадянина, який припинив зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами та азартними іграми здійснюється рішенням суду за заявою самого громадянина, його піклувальника, членів сім'ї або органу опіки і піклування (ч. 3 ст. 240 ЦПК).

Згідно зі ст. 237 ЦПК України, справа про визнання громадянина недієздатним внаслідок психічної хвороби чи недоумства може бути розпочата за заявою членів його сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки і піклування, психіатричним закладом.

Заява про визнання громадянина недієздатним подається до суду за місцем проживання цього громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження лікувального закладу (ст. 236 ЦПК).

Відповідно до ч.3ст. 238 ЦПК України в заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

В порядку підготовки справи до розгляду (ст. 239 ЦПК) суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № 3 "Про судову практику по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" вказує, які питання повинні бути поставлені суддею в ухвалі про призначення експертизи: 1) чи страждає даний громадянин психічною хворобою; 2) чи розуміє він значення своїх дій і чи здатний керувати ними.

Суд розглядає такі справи з обов'язковою участю представника органів опіки і піклування.

У відповідності зі ст. 241 ЦПК України рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна.

Судові витрати відносяться за рахунок держави. Якщо в провадженні буде встановлено, що заявник діяв недобросовісно, безпідставно, то з нього стягуються всі витрати, пов'язані з розглядом та вирішенням справи.

Поновлення громадянина в дієздатності у разі його видужання або значного поліпшення здоров'я здійснюється рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна або органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 241 ЦПК України).

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.