Принципи, закріплені Конституцією України

До них належать:

• 1) Здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124 КУ).
• 2) Незалежність і недоторканість суддів та їх підкореність лише закону – незалежність передбачає обов'язкову підкореність закону, яка саме і гарантує законність в діяльності суддів (ст. 129 КУ), незалежність означає:
  • – незалежність їх від впливу думки органів державної влади та місцевого самоврядування, службових осіб, політичних чи громадських рухів, засобів масової інформації, окремих громадян;
  • – суди повинні бути незалежними від вищестоящих судів, а судці – від інших суддів і голови суду.
• 3) Державна мова судочинства. Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Спеціальним законом у сфері використання мови є Закон України "Про засади державної мовної політики", який набрав чинність 10.08.2012 р. У ст. З аналізованого закону закріплене право мовного самовизначення, а саме – кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання. Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.

У контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, належать мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька. До кожної з перелічених вище мов застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови, якщо кількість осіб – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше від чисельності її населення.

За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої становить менше 10 відсотків від кількості населення відповідної території.

Право ініціювання питання щодо застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, належить також мешканцям території, на якій поширена ця мова.

У разі збору підписів понад 10 відсотків осіб, які мешкають на певній території, місцева рада зобов'язана прийняти відповідне рішення протягом ЗО днів з моменту надходження підписних листів. Дії або бездіяльність місцевої ради можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.

Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови) (регіональна мова або мова меншини – мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави), за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

Професійний суддя повинен володіти державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова, держава гарантує можливість здійснювати судове провадження цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при доборі суддівських кадрів.

Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.

Слідчі і судові документи складаються державною мовою. Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), державною мовою або в перекладі їх рідною мовою, або іншою мовою, якою вони володіють.

У разі залучення перекладача до участі у справі для перекладу особі, яка бере участь у справі, справу необхідно розпочати заново.

Суд зобов'язаний залучити перекладача і в тому випадку, коли він розуміє іноземну мову, якою до нього звертаються, адже сам суддя не може здійснювати перекладу.

Подекуди виникає необхідність залучення кількох перекладачів. Наприклад, німий іноземець, що не володіє українською мовою, потребуватиме перекладача з відповідної іноземної мови і сурдоперекладача. Кожен із перекладачів в такому разі діє в процесі самостійно.

За бажанням особи перекладач може бути замінений на іншого. Участь у справі одночасно кількох перекладачів законом не передбачена.

• 4) Принцип законності – правосуддя у цивільних справах здійснюється відповідно до закону, що є одним з завдань цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК), законною повинна бути діяльність осіб, які звертаються до суду.
• 5) Гласність судового розгляду – розгляд справ в судах відкритий (ст. 10 ЦПК), кожний громадянин віком від 16 років, має право бути присутнім в залі суду, виняток – закрите слухання, яке відбувається у 3-х випадках: 1 – інтереси державної таємниці, 2 – відомості про інтимні сторони життя, 3 – таємниця усиновлення.
• 6) Рівність учасників судового процесу перед законом і судом (ч.І ст. 21 КУ – рівність людей у правах та гідності), – обмеження можуть бути як виняток встановлені національним режимом стосовно іноземних громадян (ч. 1 ст. 26 КУ, ст. 410 ЦПК).
• 7) Змагальність судового розгляду (ст. 10 ЦПК).

Відповідно до ст. 10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК.

Змагальність – один із найбільш важливих конституційних принципів сучасного судочинства. Він розкриває “джерело енергії” процесу та створює умови для всебічного та повного дослідження обставин справи та постановления судом обгрунтованого та законного рішення.

В силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов'язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності ухвалення бажаного для них рішення.

У цивільному судочинстві змагальність виявляється в тому, що:

• – особи, які беруть участь у справі, займають активне становище щодо інших учасників процесу та суду;
• – сторони самостійно визначають, які саме докази подавати суду, а які притримати;
• – особи, які беруть участь у справі, можуть брати участь у справі особисто або через представників;
• – кожна особа зобов'язана доказати факти, на які вона покликається.

Учасниками “змагань” є, насамперед, сторони, але не лише вони. Змагальність характерна для процесуального статусу інших осіб, які беруть участь у справі: третіх осіб, судових представників, органів, які звертаються до суду для захисту прав та інтересів інших осіб. Ці особи теж мають власні інтереси у справі, матеріальні або процесуальні, тому теж зацікавлені у доведені суду своєї позиції.

Основний зміст принципу змагальності наведено у п. З ст. 10 ЦПК: "кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень". В цій нормі відображене правило, яке сформувалося ще в римському праві – “Хто стверджує, той і доводить”.

В окремих випадках, прямо передбачених законом, особа звільняється від обов'язку доказування обставин, що мають значення для справи. Ці випадки передбачені в ст. 61 ЦПК.

Гарантією реалізації в цивільному судочинстві принципу змагальності є широке коло процесуальних прав, якими наділені особи, які беруть участь у справі: знайомитися з матеріалами справи, знімати копії, подавати суду докази та брати участь в їх дослідженні, ставити питання іншим учасникам процесу, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення суду тощо.

Від ефективності використання цих процесуальних прав залежить не лише хід судового процесу, але часто і його результат. Наприклад, нездійснення позивачем права на участь в судових засіданнях може призвести до небажаного для нього наслідку – залишення позовної заяви без розгляду.

Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів на вимогу суду особами, в яких ці докази перебувають, встановлення процесуального порядку подання доказів, обов'язок суду витребувати докази за клопотанням зацікавлених осіб, порядком повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду справи.

Змагальність сторін не означає пасивної позиції суду, що розглядає справу. Саме суд остаточно визначає коло фактів, які потрібно

встановити у справі (предмет доказування), визначає які обставини кожна з сторін повинна довести.

Крім принципу змагальності, Конституцією України передбачено низку інших важливих процесуальних засад здійснення цивільного судочинства.