Поняття та ознаки сторін у цивільному процесі

Згідно зі ст. 124 Конституції України та ч. 1, 2 ст. З ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. Отже, таке право є абсолютним, виражає демократичні засади суспільства, спрямоване на всебічний захист прав людини і громадянина.

Традиційно сторонами вважаються особи, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин. Однак така думка піддається критиці, оскільки можливі випадки, коли матеріально-правові відносини між сторонами відсутні, зокрема, коли позивач не має права вимоги або відповідач у цій справі не має відповідного обов'язку перед позивачем (неналежність сторони). Суд зобов'язаний розглядати і цей спір, оскільки чинне цивільне процесуальне законодавство не вимагає з'ясування наявності матеріальних правовідносин між сторонами при пред'явленні позову. Лише під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин (п. 3 ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Спором визнаються будь-які непорозуміння між суб'єктами права, а достатньою підставою для вступу у процес і набуття правового статусу позивача є суб'єктивна впевненість, що права особи порушені, оспорені чи невизнані. Наявність чи відсутність між сторонами правовідносин ніякою мірою не відбивається на їх правовому становищі. Навіть при очевидній відсутності матеріальних правовідносин між такими суб'єктами необхідно визнавати позивачів та відповідачів із наділенням усіма процесуальними правами та обов'язками.

Сторонами в цивільному процесі відповідно до ст. ЗО ЦПК є позивач і відповідач. Позивач – це особа, на захист прав та інтересів якої відкрито провадження у справі. З цього випливає, що позовна заява подається для захисту порушених прав, а саме порушення в часі повинно існувати до відкриття провадження у справі. Однак буває, що позивач помиляється, його права не порушені або ті права, які порушені, йому не належать, тому суд у позові відмовить. Відтак, коли позивач звертається до суду з позовом до конкретного відповідача, то на цей час існує лише припущення щодо порушення прав позивача, яке підтверджується (або спростовується) під час розгляду справи в суді.

Як правило, саме позивач ініціює процес шляхом подання позовної заяви. Однак не лише позивач може це зробити. Провадження відкривається за заявою представника або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Позивач першим з'являється у справі, він атакує, тому він має певні переваги порівняно із стороною, яка захищається (відповідачем). Позивач розпочинає процес. Це, багато в чому, визначає його тактичні переваги, оскільки позивач має можливість вибору: 1) способу порушення справи (самостійно чи через інших осіб); 2) відповідача; 3) часу для пред'явлення позову; 4) підсудності; 5) підстав та предмету позову, а отже і меж судового розгляду.

Відповідач – це особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав. Тому саме позивач визначає до кого пред'явити позов. Якщо позивач помилиться і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у позові відмовить.

Відповідач з'являється в процесі другим. Його основне завдання у справі – захист проти позову та відмова у задоволенні позову.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. ЗО ЦПК). Правами сторін наділяються також особи, які беруть участь у справах наказного і окремого провадження, за винятками, встановленими відповідними нормами щодо цих видів провадження у цивільному процесі.

Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин взагалі та осіб, які беруть участь у справі, зокрема, є такі:

• 1) сторони – це обов'язкові суб'єкти цивільного процесу;
• 2) сторони – це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом;
• 3) юридична заінтересованість сторін носить особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю (див. коментар до ст. 26 ЦПК);
• 4) справа (процес) ведеться від імені сторін;
• 5) сторони несуть судові витрати у справі;
• 6) на сторони поширюються усі наслідки судового рішення;
• 7) правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво.