Процесуальна співучасть сторін у цивільній справі

Співучасть у цивільному процесі – це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов'язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов'язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб: від участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, а також від співвідповідача, який залучається до участі у справі судом у разі відсутності згоди на це позивача в порядку ст. 33 ЦПК.

Цивільна процесуальна співучасть може виникнути в момент відкриття провадження по справі, якщо в суд звертається декілька позивачів чи позов пред'явлено до декількох відповідачів, так і на більш пізніх стадіях, наприклад, суд може об'єднати позови і в стадії судового розгляду в порядку ст. 126 ЦПК. Процесуальна співучасть може виникнути також у разі вступу у справу кількох правонаступників сторони.

Ознаками цивільної процесуальної співучасті є:

• • співучасники – це суб'єкти спірних матеріально-правових правовідносин;
• • інтереси співпозивачів (співвідповідачів) не суперечать одне одному, але є протилежними інтересам іншої сторони;
• • наявність одного провадження, в якому розглядається справа з участю співпозивачів чи співвідповідачів.

Співучасть за формою можна розділити на такі види:

• активна співучасть (кілька співпозивачів проти одного відповідача). Така співучасть є найбільш поширеною. У співпозивачів завж

ди спільні інтереси щодо відповідача. Така співучасть має місце, наприклад, при пред'явленні кількома спадкоємцями за законом до спадкоємця за заповітом про визнання заповіту недійсним;

• • пасивна співучасть (один позивач проти декількох співвідповідачів). Співвідповідачі при пасивній співучасті пов'язані з позивачем протилежними матеріально-правовими інтересами;
• • змішана співучасть (кілька співпозивачів проти кількох співвідповідачів).

Особливістю активної процесуальної співучасті є те, що вона можлива тільки з ініціативи співпозивачів. Можливі співпозивачі в справі повинні повідомлятися судом про те, що в провадженні суду знаходиться конкретна цивільна справа, в яку вони можуть вступити як співпозивачі. Співпозивачі не можуть притягатися до справи без врахування їх думки, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності.

Активна співучасть специфічна ще в одному: всіх співпозивачів обов'язково об'єднує спільність матеріально-правових інтересів щодо відповідача.

Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як з ініціативи позивача (позивачів), так і з ініціативи суду, який може притягнути особу як співвідповідача для участі в справі.

Необхідно чітко розмежовувати пасивну співучасть від права суду залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача у разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача (ст. 33 ЦПК). Законодавець невдало вживає термін "співвідповідач" у випадку співучасті і у випадку залучення другого відповідача у разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача В останньому випадку предметом спору не є ані спільні обов'язки відповідачів, ані однорідні обов'язки; обов'язки відповідачів не випливають з однієї підстави, а тому це не може бути процесуальною співучастю. В цьому плані ЦПК 1963 року був досконалішим, оскільки вживав поняття другого відповідача, а не співвідповідача.

Змішана співучасть передбачає участь в одній цивільній справі декількох як позивачів так і відповідачів.

За ступенем обов'язковості співучасть може бути обов'язковою (необхідною) або факультативною (можливою, допустимою).

Обов'язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спільних матеріальних правовідносин такий, що питання про права і обов'язки одного із суб'єктів неможливо вирішити без притягнення до. справи інших суб'єктів цих відносин, зокрема, у справах про спільну власність, про спадкування, про виключення майна з опису, про захист часті і гідності, про право користування житловими приміщеннями.

Обов'язковий характер цього виду співучасті пояснюється необхідністю розглядати справу за участю всіх співучасників. Якщо мова йде про відповідачів, то суд зобов'язаний залучити їх до розгляду справи. При співучасті ж на стороні позивача суд не вправі в примусовому порядку залучити співпозивачів до процесу. Суддя лише повідомляє цих осіб про їх право вступити в розпочатий процес для захисту своїх інтересів.

Факультативна співучасть виникає за розсудом суду. В цьому випадку справи співучасників можуть розглядатися окремо, що не впливає на законність і правильність рішення суду. Це, зокрема, право суду на об'єднання позовів в порядку ст. 126 ЦПК.

Факультативна процесуальна співучасть викликається доцільністю, тобто вона сприяє скороченню часу й витрат, пов'язаних з вирішення справи. Об'єднання позовів, таким чином, може провести й сам позивач формулюванням у заяві кількох позовних вимог для розгляду в одному провадженні. Якщо ж позивачем подано кілька заяв з однорідними позовними вимогами, їх об'єднати правомочний і суддя. Як умова такого об'єднання позовів може виступати спільність предмета позову кількох позивачів до одного відповідача або одного позивача до кількох відповідачів, спільність підстав позову й процесуальна доцільність. Зокрема, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28.09.90 р. № 7 вказує на співучасть на стороні позивача у випадку вирішення позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника. Так, згідно з ч. 1 ст. 1200 ЦК у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно, хоча співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність. Можливість передачі права представляти інтереси співучасників одному із них обгрунтовується тим, що предметом спору є спільні права чи обов'язки; такі права і обов'язки випливають з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки. Вказівка на наявність повної цивільної процесуальної дієздатності як умови на ведення справи одним із співучасників випливає із загальної вимоги до осіб, які можуть бути представниками.

Процесуальна співучасть має значний тактичний потенціал. Участь у процесі декількох відповідачів, замість одного, створює позивачу додаткові переваги. Позивачу може бути вигідно мати декілька відповідачів.

По-перше, кожен із них зацікавлений у тому, щоб не відповідати за позовом. Тому хоч вони й на одній стороні, їх інтереси не співпадають. Є грунт для протистояння інтересів співвідповідачів.

По-друге, бажаючи захистити свої інтереси, співвідповідачі будуть надавати суду докази, які позивач може використати для обгрунтування своєї позиції.

По-третє, рішення суду, за яким на співвідповідачів покладається солідарний обов'язок, може бути виконане будь-ким з них. Стягувач матиме більше шансів на реальне виконання рішення.

По-четверте, залучення кількох відповідачів, які перебувають у різних місцях, створює можливості для маневрування із підсудністю, оскільки позов може бути пред'явлено за місцем перебування одного із відповідачів. Цей тактичний прийом здобув широке застосування. В професійних колах співвідповідача, який притягується лише для цілей визначення бажаної підсудності, називають "технічним відповідачем".