Процесуальне правонаступництво

Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну суб'єктного складу учасників спору. Згідно зі статтею 37 ЦПК правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи в спірному або встановленому судом правовідношенні у разі їх вибуття з цивільної справи. Воно настає у разі зміни суб'єктів права або обов'язку в матеріальному правовідношенні.

Процесуальне правонаступництво стосується лише сторін або третіх осіб.

Залежно від обсягу правонаступництва розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті громадянина і припинення юридичної особи, а сингулярне – у випадку заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

У разі процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд зупиняє провадження в справі до вступу або притягнення в справу правонаступника (ст. 201 ЦПК).

Ще одна відмінність від заміни неналежної сторони полягає у тому, що при заміні відповідача провадження в справі починається заново, а при правонаступництві – поновлюється. Це пояснюється тим, що відповідно до коментованої статті всі дії, вчинені в процесі правопопередником, обов'язкові для правонаступника в такій самій мірі, в якій вони були обов'язкові для правопопередника. Правонаступник продовжує брати участь у справі правопопередника, а тому процес продовжується.

Процесуальне правонаступництво можливе в будь-якій стадії процесу і у будь-якому виді провадження.

Смерть фізичної особи як підстава для процесуального правонаступництва має універсальний характер. При цьому необхідно враховувати, що в тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов'язані з особою суб'єкта, правонаступництва матеріального, а відтак, і процесуального не може бути. Зокрема, згідно із ст. 1219 ЦК не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

• 1) особисті немайнові права;
• 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
• 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
• 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
• 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов'язання, що пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Тобто вимоги, які випливають із вказаної категорії правовідносин, процесуального правонаступництва не допускають.

Припинення юридичної особи як підстава процесуального правонаступництва не враховує вимог ЦК. Так, ч. 1 ст. 104 ЦК вказує, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам – правонаступникам внаслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення або в результаті ліквідації. Якщо реорганізація передбачає правонаступництво, то при ліквідації правонаступників не існує. Очевидно, в такій ситуації під припиненням юридичної особи треба розуміти лише ті форми припинення, які допускають правонаступництво.

Заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні регулюється ЦК таким чином. Так, ст. 512 ЦК вказує, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

• 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
• 2) правонаступництва;
• 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
• 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Проте кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Зокрема, ст. 515 ЦК встановлює, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Що ж до заміни боржника, то ст. 520 ЦК передбачає, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Правонаступників може бути декілька. Кожен з них вправі вступити у справу замість особи, котра вибула. З цих підстав може виникнути процесуальна співучасть навіть у випадку, коли її не було під час подання позову.

Між правонаступниками може виникнути судовий спір щодо обсягу правонаступництва. Так само первісний позивач може доводити безпідставність правонаступництва. До вирішення цих спорів суд зобов'язаний зупинити провадження у справі на підставі п. 4 ст. 201 ЦПК.