Види процесуального представництва

У навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі, залежно від підстави виникнення процесуальне представництво, поділяється на види: законне і договірне.

Законне (необхідне, обов'язкове) процесуальне представництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів: спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо. Воно здійснюється батьками, опікунами, піклувальниками. На його виникнення згоди цих осіб не потрібно.

Особливістю законного представництва є те, що представнику не потрібно згоди особи, яку вони представляють, на вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Законний представник компенсує відсутність цивільної процесуальної дієздатності у малолітньої або недієздатної особи і виступає в процесі на захист її інтересів. При цьому необхідно звернути увагу, що стороною (третьою особою) є сам малолітній або недієздатний, як учасник спірних правовідносин.

В судовій практиці мають місце випадки, коли замість дітей, позов пред'являється безпосередньо до їх батьків як відповідачів, або ж батьками в інтересах своїх дітей, як позивачами. Така практика видається неправильною, оскільки фактично відбувається безпідставна підміна суб'єкта, права та інтереси якого захищаються судом.

На наш погляд, в таких випадках стороною варто зазначати безпосередньо малолітню особу або недієздатного, а для захисту інтересів цих осіб залучати законного представника.

Ст. 39 ЦК України визначає, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь- якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (стаття 41 ЦК).

Відповідно до ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо, чим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Права та інтереси таких осіб та неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть захищати у суді відповідно їхні піклувальники, батьки, усиновлювачі чи інші особи, визначені законом. В коментованій статті зазначено, що суд може залучити до участі в таких справах (тобто у справах, в яких беруть участь законні представники) неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена. На наш погляд, редакція цієї норми є некоректною, оскільки йдеться не про залучення (неповнолітній або обмежено дієздатний вже є особою, яка бере участь у справі, оскільки в його інтересах або до нього пред'явлено вимогу), а про визнання бзпосередньої участі цієї особи у справі обов'язковою.

У випадках, прямо передбачених законом, особа, яка має законного представника, сама може звернутися до суду. Так, ЦК надає право обмеженій у цивільній дієздатності особі звернутися до суду у разі відмови піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових (ст. 37).

Відповідно до ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Законним представником безвісно відсутнього є опікун, який призначається для опіки над майном (ст. 39 ЦПК). Відповідно до ст. 44 ЦК України на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

ЦПК є послідовним у цій позиції, тому і містить норму, що права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном (ст. 39).

Суд у такому випадку повинен перевірити, чи дійсно особа визнана безвісно відсутньою і чи призначений опікун для опіки над її майном.

Законним представником спадкоємців, які ще не прийняли спадщину, є виконавець заповіту або особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині.

Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієї спадщини (ст. 1283 ЦК України).

Законне представництво припиняється одразу, як тільки відпала передбачена законом підстава для законного представництва. Так, повноваження батьків, як законних представників, припиняються з моменту досягнення дитиною повноліття. Надалі батьки можуть брати участь в процесі лише за згодою дитини та на основі наданих їм повноважень.

Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

Договірне (добровільне, факультативне) представництво виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства в громадській організації та з інших підстав.

Представником у цивільному процесі при добровільному (договірному) представництві, насамперед, може бути адвокат. Адвокатом може бути фізична особа, яка мас повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (ст. 6 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 7 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" несумісною з діяльністю адвоката є:

• 1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції";
• 2) військова або альтернативна (невійськова) служба;
• 3) нотаріальна діяльність;
• 4) судово-експертна діяльність.

Представником може бути і будь-яка інша особа, яка досягла 18 років, має повну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження. Ними можуть бути родичі та знайомі сторін та третіх осіб у цивільній справі, юрисконсульти юридичних осіб тощо. При цьому закон не передбачає вимог щодо юридичної освіти або досвіду право- захисної діяльності у представника, а також вимог щодо володіння мовою, якою ведеться судочинство.

Щодо дієздатності, то треба мати на увазі, що повну цивільну дієздатність має не тільки та особа, яка досягла 18 років. Відповідно до статті 34 ЦК у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, неповнолітній особі, записаній матір'ю чи батьком дитини, а також фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Якщо представник не володіє мовою, якою ведеться судочинство, він має право користуватися послугами перекладача.