Поняття і види процесуальних строків

Ч. 1 ст. 251 ЦК України вперше на законодавчому рівні закріпила поняття строків. Так, строком визначається певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Основний акцент робиться на юридичному факті, тобто дії чи події, які набувають юридичного значення зі спливом строку.

У цивільному процесуальному праві строки особливо актуальні з точки зору оцінки правомірності поведінки суб'єктів, зважаючи на її своєчасність. Тому процесуальний строк найчастіше розуміють як проміжок часу, протягом якого повинні або можуть бути вчинені процесуальні дії судом, учасниками процесу.

За джерелом встановлення, процесуальні строки поділяються на два види:

• 1) встановлені законом. Це усі строки, встановлені для суду (судді). Наприклад, строк проведення попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 129 ЦПК); строк призначення справи до розгляду (ч. 2 ст. 156 ЦПК); строк розгляду справи (ч. 1 ст. 157 ЦПК) тощо. А також більшість строків, що встановлюються для учасників цивільного процесу, наприклад, строки апеляційного оскарження (ч. 1, 2 ст. 294 ЦПК); строк на касаційне оскарження (ч. 1 ст. 325 ЦПК); строк подання заяв про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 362 ЦПК) тощо. До цієї категорії строків застосовується інститут поновлення.
• 2) встановлені судом. Вказані строки встановлені для учасників цивільного процесу. Наприклад, строки подання доказів сторонами (ч. 1 ст. 131 ЦПК); строки для усунення недоліків позовної заяви (ч. 1 ст. 121 ЦПК) тощо. До цієї категорії строків застосовується інститут продовження.