Неустойка

Одним із найбільш поширених видів забезпечення виконання зобов'язань, який виступає формою цивільно-правової відповідальності, є неустойка - грошова сума або інше майно (рухоме та нерухоме), яке боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК).

Різновидами неустойки виступають штраф та пеня. Штрафом визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, на відміну від штрафу, пенею забезпечується своєчасне виконання грошового зобов'язання.

Можливість стягнення з боржника неустойки у вигляді майна є однією із новел ЦК. Як зазначається в новітній учбовій літературі, "механізм реалізації такого права поки що невизначений, що на практиці може створити значні труднощі при обчисленні та стягненні такого виду неустойки"1. Дійсно, на практиці учасники цивільних відносин встановлюють неустойку у вигляді грошової суми і не зв'язуються з так званою "товарною неустойкою".

На нашу думку, немає проблем щодо обчислення неустойки у вигляді майна (рухомого та нерухомого) для такого її різновиду, як штраф, за умови повного невиконання зобов'язання боржником. Наприклад, сторони передбачили у договорі неустойку у вигляді штрафу розміром 50 % від суми невиконаного зобов'язання, яке полягало у поставці партії товару вартістю 80 000 грн і відповідно, якщо у вказаний у договорі строк товар не буде поставлено, то 40 000 грн - розмір неустойки у вигляді штрафу. Розрахувавши цю суму наперед, сторони визначають, що їй відповідатиме певне майно, наприклад, гаражний бокс (його місцезнаходження, характеристика). Відповідно передача права власності на це майно і буде сплатою встановленого штрафу. Що ж стосується тих випадків, коли розмір неустойки не є постійним, а саме при встановленні штрафу на випадок неналежного виконання, часткового виконання зобов'язання або неустойки у вигляді пені, розмір якої змінюється за кожен день прострочення несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, то вважаємо можливим стягнення неустойки у вигляді майна лише за умови, що таким майном виступатимуть рухомі речі, визначені родовими ознаками. При цьому сторони мають визначити, що один відсоток при стягненні неустойки є еквівалентом певної міри майна, визначеного родовими ознаками, а саме - 1 відсоток - 10 л. бензину (його марка та ціна), 1 мішок цукру (його вага, сорт, ціна), 5 комплектів постільної білизни (артикул, ціна) і т.д. У такий спосіб, на нашу думку, може бути стягнута неустойка у вигляді штрафу та пені, розмір яких не є незмінним.

Неустойка та її розмір може встановлюватися договором або актом цивільного законодавства. Відповідно договірна неустойка встановлюється домовленістю сторін. її розмір, співвідношення із збитками, порядок обчислення залежить цілком від сутності відносин за основним зобов'язанням та волі його учасників. Законна неустойка визначається актом цивільного законодавства і застосовується незалежно від того, чи передбачений обов'язок її сплати домовленістю сторін. Наприклад, ст. 709 ЦК, що визначає порядок і строки задоволення вимог споживача про заміну товару неналежної якості або усунення недоліків, встановлює, що за кожен день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару. Розмір неустойки, встановленої законом, сторони можуть як збільшити, так і зменшити (крім випадків, передбачених законом) у договорі (ст. 551 ЦК).

Залежно від співвідношення із збитками розрізняють штрафну, залікову, виключну та альтернативну неустойку.

Штрафною називається неустойка, яка стягується понад збитки. Саме штрафна неустойка згідно із ст. 624 ЦК застосовується у всіх випадках, якщо сторони у договорі не передбачать інший вид неустойки.

Якщо в договорі сторони передбачають обов'язок по відшкодуванню збитків боржником лише у тій частині, у якій вони не покриті неустойкою, то мова йде про залікову неустойку. Наприклад, якщо порушенням зобов'язання заподіяно збитків на суму 2000 грн, а неустойку встановлено в сумі 600 грн, кредитор має право вимагати від боржника відшкодування збитків лише в сумі 1400 грн.

Виключна неустойка обмежує відповідальність боржника сплатою тільки неустойки і відповідно виключає вимоги щодо відшкодування збитків.

Якщо кредитору дозволяється на свій вибір вимагати від боржника стягнення або неустойки або відшкодування збитків, така неустойка визнається альтернативною.

Найбільшу забезпечувальну силу має штрафна (кумулятивна) неустойка, яка виконує виключно штрафну функцію. Інші види неустойки (залікова, виключна, альтернативна) поряд із штрафною функцією виконують і компенсаційну функцію (використовуються для відшкодування збитків або зараховуються у суму їх відшкодування).

Неустойка завжди була популярним видом забезпечення виконання зобов'язань, особливо в договірних відносинах за участю юридичних осіб.

Н. С. Кузнецова підкреслює, що в умовах планово-розподільчої економіки неустойка визнавалася безперечною "царицею" серед способів забезпечення виконання зобов'язання. Це можна пояснити передусім тим, що сума, на яку міг претендувати кредитор у разі невиконання зобов'язання боржником, була визначена заздалегідь, а її стягнення не пов'язувалося з необхідністю доводити розмір заподіяних збитків та причинний зв'язок між останніми і порушенням зобов'язання боржником. Крім того, стягнення неустойки не перешкоджало можливому відшкодуванню збитків, якщо кредитор доводив їх наявність, розмір і причинний зв'язок з правопорушенням. Дані властивості притаманні неустойці як мірі цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи останнє, неустойка, по-перше, стягується тільки за факт винного порушення зобов'язання і кредитор не має права на її стягнення, в разі якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання, тобто коли він звільняється від відповідальності за порушення основного зобов'язання (ч. З ст. 550 ЦК та ст. 617 ЦК); по-друге, сплата неустойки не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено законом або договором (ч. І ст. 622 ЦК); по-третє, суд може зменшити розмір неустойки, якщо вона є надмірно великою, зокрема, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір завданих збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін за зобов'язанням тощо), але не виключити повністю її стягнення. При цьому неустойка може бути зменшена тільки до розміру заподіяних кредиторові збитків. Відшкодування збитків здійснюється у повному обсязі і має повернути потерпілу сторону не в те становище, в якому вона перебувала до укладення договору, а у становище, якого вона набула б, якби договір було виконано належним чином.

Законодавець до вимог про стягнення неустойки встановлює скорочений строк позовної давності - один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК).

У науці цивільного права виділяють штрафну та оціночну теорії неустойки. Оціночна теорія, що закріплена законодавством ряду європейських країн, розглядає неустойку як заздалегідь обумовлену оцінку можливих збитків. Так, згідно зі ст. 1229 Французького цивільного кодексу неустойка "є відшкодуванням за збитки, які кредитор зазнає внаслідок невиконання основного зобов'язання"1. В українському законодавстві оціночна теорія неустойки не знайшла законодавчого закріплення ані за радянських часів, ані у новому ЦК України. Неустойка - це вид забезпечення виконання зобов'язання, який за загальним правилом виконує штрафну функцію (штрафна неустойка), але може виконувати також і компенсаційну функцію (залікова, виключна, альтернативна неустойка). При цьому, як зазначав О. С. Йоффе, компенсаційна функція неустойки не має нічого спільного з її "оціночним" характером, оскільки в першому випадку враховуються цілі, на які стягнена неустойка використовується, а в другому їй приписується властивість заздалегідь оцінити розмір можливих при порушенні зобов'язання збитків.