Публічні договори та договори приєднання

Законодавець виокремлює публічний договір з-поміж інших як такий, специфічною рисою якого є обов'язок його сторони (а нею завжди є підприємець) здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Як правило, публічними є договори, що укладаються при купівлі-продажу в роздрібній торгівлі, при перевезенні транспортом загального користування, наданні послуг зв'язку, медичного, готельного, банківського обслуговування тощо (ч. І ст. 633 ЦК України). Відмінною рисою цих договорів є те, що підприємець не тільки зобов'язаний, здійснюючи свою діяльність, укладати відповідні договори з всіма і з кожним, хто до нього звернеться, а й умови цих договорів мають бути однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (наприклад, при укладенні договорів перевезення певні пасажири мають пільги по оплаті проїзду). Підприємець не наділяється правом ані надавати переваги одному споживачу перед іншим (частини 2 та 3 ст. 633 ЦК України), ані відмовлятися від укладення договору за наявності в нього такої можливості (ч. 4 ст. 633 ЦК).

Оскільки, як правило, підприємницька діяльність, здійснювана в означених вище сферах, спрямована на широкий загал, в основному населення, і пересічні люди далеко не завжди освічені у сфері своїх прав, законодавство, охороняючи та захищаючи їх права як слабкої сторони в договорі, встановлює обов'язкові для сторін правила, яких належить додержуватися. Умови публічного договору, які не відповідають правилам, обов'язковим для сторін при його укладенні і виконанні, або порушують правило щодо однаковості його умов для всіх споживачів, є нікчемними (ч. 6 ст. 633 ЦК України). Нікчемність окремої умови публічного договору не має наслідком недійсність договору в цілому, якщо можна припустити, що договір був би укладений і без включення до нього такої умови (ст. 217 ЦК України).

В Україні, як і у всьому світі, приділяється значна увага належному рівню захисту прав споживачів як показникові стану ринкової економіки.

Водночас підприємець, який не має можливості укласти договір на вимогу всіх осіб, хто звернувся до нього (наприклад, не розрахувавши кількість звернень за оголошеною акцією), внаслідок відсутності товару або виробничих можливостей для надання послуг чи виконання робіт не може вважатися таким, що порушив приписи ст. 633 ЦК України. Тобто відмова підприємця від укладення публічного договору має бути обгрунтованою під загрозою стягнення ним завданих споживачеві такою відмовою збитків.

Існування таких сфер підприємницької діяльності (сегментів ринку), у силу самої специфіки якої щоденно укладається чимало однотипних стандартних договорів, зокрема, при наданні банківських послуг, перевезенні пасажирів, побутового підряду, прокату, страхування тощо. Саме тому доцільно заздалегідь опрацювати умови цих договорів, передбачивши і врахувавши в них все значуще для встановлення договірних відносин. Розробляє умови договору лише одна сторона (відповідно банк, перевізник, страховик тощо), а другий контрагент лише приєднується до тих умов, з якими він знайомиться. Він не може запропоновувати свої умови договору (ч. І ст. 634 ЦК України). Тому такі договори й кваліфікуються як договори приєднання, хоча це не є певним їх угрупуванням. Інколи навіть у статтях закону, що регулюють певні види договорів, прямо вказується на те, що цей договір приєднання. Прикладом може бути договір прокату (ч. 2 ст. 787 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, а отже, договори про надання банківських послуг одного банку не збігаються з договорами про надання аналогічних послуг іншим банком і не лише за вартістю цих послуг або ставками депозитів, а взагалі за змістом. Часто умови договорів приєднання розробляються материнським товариством і доводяться до залежних (дочірніх) товариств. Наприклад, ДАК "Хліб України" розробив умови договорів з товаровиробниками, які доведені до відома всіх організацій, що працюють під дахом ДАКу. Інколи ж умови договору містяться в типових договорах, затверджених державними органами.

Такий стан відносин на стадії укладення договору, з одного боку, є зручним для обох осіб, які мають намір зв'язати себе зобов'язанням, але з другого - містить загрозу для особи, яка приєднується до договору, адже вона, будучи позбавлена можливості впливати на зміст договору не лише на стадії його укладення (коли вона приймає рішення про вступ до правовідносин саме на цих умовах), айв подальшому, під час виконання сторонами своїх договірних прав та обов'язків, що не виключає можливість різного роду зловживань другою стороною.

Особливо це трапляється тоді, коли формулювання умов договору спеціально містить вирази, за якими приховуються певні моделі поведінки однієї зі сторін договору, що використовуються нею на свою користь і на шкоду інтересам другої сторони.

Цим і викликане положення ч. 2 ст. 634 ЦК України, за яким особі, яка приєдналася до договору, надається право вимагати його зміни або розірвання у випадках, якщо: сторона цим договором позбавлена прав, які звичайно мала; цей договір виключає або обмежує відповідальність сторони, що розробила формуляр або іншу стандартну форму; цей договір містить інші умови, які є явно обтяжливими для сторони, що приєдналася до договору. Одночасно встановлюється, що сторона, яка приєдналася до договору, зобов'язана довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. І навпаки, сторона, яка запропонувала редакцію договору, до якого приєдналася друга сторона, вправі відмовити у задоволенні вимог щодо зміни або розірвання договору якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору (ч. З ст. 634 ЦК України).