Поняття та загальна характеристика договору банківського вкладу (депозиту)

Одним із найважливіших напрямів діяльності банківської системи є залучення коштів фізичних та юридичних осіб з подальшим їх розміщенням від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Указані операції разом з відкриттям та веденням поточних рахунків юридичних та фізичних осіб, відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність1", належать до виключно банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Залучення фінансових активів2 із зобов'язанням щодо наступного їх повернення, згідно зі ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", є фінансовою послугою3. Правовою формою залучення банками коштів є договір банківського вкладу (депозиту), якому присвячено § 3 гл. 71 ЦК.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в Іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1068 ЦК).

Як синонім вкладу, як випливає з наведеного визначення, використовується термін "депозит" (від лат.-річ, віддана на схов). У сучасних умовах ніякого зберігання вкладу не відбувається. Банк залучає вільні кошти від юридичних і фізичних осіб з метою перетворення їх у капітал для його подальшого використання у банківських операціях, зокрема для кредитування. Метою вкладника за цим договором є не стільки зберігання самого вкладу, як одержання за вкладом доходу.

Договір банківського вкладу є реальним (ч. 2 ст. 640 ЦК). Він набирає чинності з моменту прийняття банком грошової суми (вкладу) (внесення суми вкладу до каси банку або зарахування її на банківський рахунок). Укладення договору банківського вкладу не є підставою виникнення будь-яких прав та обов'язків його сторін. І лише внесення вкладником вкладу породжує у нього право вимагати від банку повернення вкладу та сплати процентів на нього (доходу в іншій формі). У свою чергу, у банка є лише обов'язки з повернення суми вкладу та сплати процентів (доходу в іншій формі), що і визначає договір банківського вкладу як односторонній (ч. 2 ст. 626 ЦК). Договір банківського вкладу завжди є відплатним. За надання банку права розпоряджатися внесеним вкладом він зобов'язується виплатити вкладникові винагороду у вигляді процентів або доходу в іншій формі.

У разі укладення договору банківського вкладу з фізичною особою він є публічним договором (ч. 2 ст. 1058 ЦК). При цьому банк не вправі надавати переваги одним вкладникам перед іншими щодо укладення договору, якщо інше не встановлено законом, та не має права відмовитися від укладення договору за наявності у нього для цього такої можливості. У разі, якщо відмова банку від укладення договору є необґрунтованою, він має відшкодувати збитки, завдані особі такою відмовою (ст. 633 ЦК). Особливості залучення банківських вкладів регулюються внутрішніми положеннями банків, розробленими відповідно до законодавства України. Для вкладників - фізичних осіб банк зобов'язаний встановлювати однакові типові умови договору банківського вкладу відповідного виду, крім випадків, передбачених законодавством України. Положення про публічність договору банківського вкладу має застосування щодо договорів, які укладаються на однакових умовах. Залежно від виду вкладу, його суми, строку дії договору та інших умов процентні ставки можуть відрізнятися одна від одної (диференціюватися). Банки мають встановлювати основні умови залучення банківського вкладу відповідного виду які мають бути оприлюднені банком шляхом розміщення відповідної інформації в установі банку в загальнодоступному для клієнтів місці. Ця інформація може додатково розміщуватися банком у засобах масової інформації. До договору банківського вкладу, укладеного з юридичною особою, правила щодо його публічності не застосовуються.

Договір банківського вкладу, відповідно до чинного законодавства, є самостійним цивільно-правовим договором1.

Прийнятий вклад обліковується банком на відповідному вкладному (депозитному) рахунку2, відкритому вкладникові на підставі укладеного договору банківського вкладу. Це наближає за своєю правовою природою договір банківського вкладу до договору банківського рахунка. Тому до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено гл. 71 ЦК або не випливає із суті договору банківського вкладу. Так, наприклад, проведення розрахункових операцій за вкладними рахунками юридичної особи (фізичної особи-підприємця), крім операцій, пов'язаних з реалізацією майнових прав на суму вкладу, відповідно до укладених договорів застави та законодавства України, а також видача коштів готівкою зі вкладного рахунка юридичної особи (фізичної особи - підприємця) забороняються. До вкладних рахунків також належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення"1 від 09.07.2003 р. для накопичення заощаджень на виплату пенсії. Порядок відкриття, використання і закриття вкладних рахунків урегульований Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 4922.