Загальні положення (Засновницький договір)
Засновницький договір бере свій початок з договору простого товариства. Його конструкція використовувалася в римському праві для створення товариських об'єднань, які переслідували мету спільного ведення учасниками торгівлі та промислу. З розвитком товарно-грошових відносин стало очевидним, що такого роду товариства потребують відмежування майна, що використовується в його обороті, від майна окремих учасників, а також у забезпеченні стабільності існування цього товариства незалежно від зміни складу учасників. У період принципату римське право почало визнавати деякі види товариств юридичними особами.
За засновницьким договором засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок їх спільної діяльності щодо її створення, умови передання їй свого майна (ч. 2 ст. 88 ЦК)'.
Засновницьким договором визначаються також умови розподілу між учасниками прибутку та збитків, участі в діяльності юридичної особи, виходу засновників зі складу товариства.
Засновницький договір може бути укладено тільки за наявності не менш ніж двох засновників юридичної особи.
У засновницькому договорі, як і договорі простого товариства, учасники мають спільну мету. Тому всі сторони в договорі іменуються засновниками (учасниками). За загальним правилом учасниками можуть виступати фізичні та юридичні особи. Однак на відміну від простого товариства результатом укладання і виконання засновницького договору є поява нового суб'єкта права - юридичної особи, у той час як укладаючи договір простого товариства, сторони не мають на меті створення нового суб'єкта.
У засновницькому договорі створюваної юридичної особи вказується:
- - організаційно-правова форма юридичної особи;
- - порядок спільної діяльності засновників з її створення;
- - передача засновниками майна юридичній особі;
- - участь засновників у діяльності юридичної особи;
- - порядок управління діяльністю юридичної особи;
- - порядок виходу засновників зі складу юридичної особи.
При створенні юридичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність, істотною є умова про розподіл прибутку між засновниками.
Перелік умов може доповнюватися залежно від виду юридичної особи, яка створюється.
Засновницький договір укладається в простій письмовій формі, але договір про створення акціонерного товариства підлягає нотаріальному посвідченню, якщо акціонерне товариство створюється фізичними особами (ч. 2 ст. 153 ЦК).
Як і договір простого товариства, засновницький договір є консенсуальним, багатостороннім, відплатним і фідуціарним правочином.
Строк дії засновницького договору відповідає строку існування повного або командитного товариства, установчим документом є цей договір, а строк дії договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного товариства обмежується моментом державної реєстрації зазначених господарських товариств.
Засновницький договір встановлює обов'язки його учасників щодо створення юридичної особи, формування її капіталу, частина якого оплачується до реєстрації. Отже, умови, що стосуються спільної діяльності учасників до реєстрації юридичної особи, набирають чинності з моменту укладання засновницького договору. З цього моменту виникають зобов'язальні відносини між його учасниками. Державна реєстрація юридичної особи, створеної на виконання засновницького договору, породжує комплекс прав і обов'язків як між юридичною особою та учасниками засновницького договору, так і між самими учасниками. Цей комплекс становить зміст відносного правовідношення, що є не зобов'язальним, а корпоративним.
Учасники договору несуть обов'язки з формування капіталу юридичної особи як суб'єкти корпоративного правовідношення, а також інші майнові і немайнові (не розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність юридичної особи) права та обов'язки.
