Зобов'язання, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи

Із закріпленням у ЦК норми про зобов'язання, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи, нарешті реалізоване конституційне положення щодо рівноправності власників.

Стаття 1162 ЦК захищає інтереси особи, яка зазнала шкоди при рятуванні майна іншої особи, тобто будь-якого власника - фізичної, юридичної особи, територіальної громади чи держави, і закріплює два види таких зобов'язань залежно від характеру шкоди на боці рятувальника - майнової чи немайнової, до того ж з різним суб'єктним складом.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1162 ЦК шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 1162 ЦК шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища.

Спільною умовою як першого, так і другого зобов'язання є істотна цінність майна, що рятується. Пропонується істотність цінності майна визначати угодою сторін зобов'язання (рятувальника і відповідного державного органу, через який здійснюється відшкодування); актами законодавства (наприклад, існує спеціальний акт законодавства, що відносить майно до національних надбань, тощо); актами органів державної влади, органів АРК, органів місцевого самоврядування (акт органу державної влади або управління про прийняття об'єкта під охорону держави) тощо. У випадку розбіжностей у поглядах на істотність цінності майна заінтересованими особами і відповідними органами держави його оцінка проводиться судом1. У будь-якому разі зазначене поняття є оціночним, тому мають бути визначені певні критерії, орієнтири істотної цінності, оскільки вона виступає не як суб'єктивна, а як об'єктивна категорія. Введення такої умови стосовно цінності майна ставить потенціального рятувальника щоразу перед вибором: чи варто ризикувати власним здоров'я і життям, адже майно, яке перебуває під загрозою, може не мати істотної цінності за оцінкою спеціально уповноваженого на відшкодування шкоди органу або суду.

Зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої рятувальнику каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, при рятуванні майна іншої особи, виникає за таких умов:

• 1) наявність реальної загрози для майна іншої особи;
• 2) відсутність у рятувальника повноважень на рятування майна іншої особи;
• 3) спрямованість дій рятувальника саме на рятування майна іншої особи;
• 4) істотна цінність майна, стосовно якого існує реальна загроза знищення (пошкодження);
• 5) завдання рятувальнику шкоди, яка полягає в його каліцтві, іншому ушкодженні здоров'я або смерті;
• 6) причинний зв'язок між діями рятувальника і завданою йому шкодою.

Рятувальником у цьому зобов'язанні може бути лише фізична особа, а боржником - держава.

Специфіка другого зобов'язання - по відшкодуванню шкоди, завданої майну рятувальника, полягає в такому:

• а) кредиторами і боржниками можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи;
• б) урахування при визначенні розміру відшкодування шкоди майнового становища як рятувальника, так і власника (володільця) майна;
• в) обмеження розміру відшкодування вартістю майна, яке рятувалось.

Умовами виникнення зобов'язання по відшкодуванню шкоди майну рятувальника є:

• 1) наявність реальної загрози для майна іншої особи;
• 2) відсутність у рятувальника повноважень на рятування майна іншої особи;
• 3) спрямованість дій рятувальника саме на рятування майна іншої особи;
• 4) істотна цінність майна, стосовно якого існує реальна загроза знищення (пошкодження);
• 5) завдання рятувальнику майнової шкоди, яка полягає у втраті, знищенні, пошкодженні його майна при вчиненні рятувальних дій;
• 6) причинний зв'язок між діями рятувальника і завданою йому шкодою.

Дії особи мають бути спрямовані на запобігання шкоді, яка загрожує майну; іншими словами, мета цих дій повинна полягати в рятуванні майна. Якщо воно є лише попутним моментом у діях особи, спрямованих на досягнення іншого результату (наприклад, рятування власного майна), то немає підстав для покладення обов'язку відшкодувати зазнану особою шкоду.

Закон не вказує, хто здійснюватиме врахування матеріального становища особи, майну якої існує реальна загроза, та майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода. Навряд чи сторони зобов'язання доходитимуть згоди стосовно розміру відшкодування шкоди, враховуючи ці факти. Більш за все, це питання постане в суді при вирішенні цивільно-правового спору.

Оскільки граничний розмір відшкодування шкоди абз. З ч. 2 ст. 1162 ЦК обмежено вартістю майна, яке рятувалося, то під "урахуванням" слід розуміти лише зменшення розміру порівняно з цим показником. Таке вирішення питання пояснюється положенням ч. 4 ст. 1193 ЦК про врахування матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди: суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Звісно, у випадку, що розглядається, немає заподіювача шкоди, а збитки заподіяні при вчиненні правомірних дій.

У юридичній літературі висловлені різні погляди щодо обмеження розміру відшкодування шкоди вартістю майна, яке рятувалося. Так, одні автори вважають, що при рятуванні чужого майна розмір можливого відшкодування у всякому разі не може перевищувати вартість такого майна, інакше втрачається сенс самого зобов'язання, особливо у випадках, коли майно все ж не вдалося врятувати1. Інші зазначають, що таке рішення певним чином знижує рівень гарантованості прав того, хто діяв у чужих інтересах2. Найбільш виваженим є другий підхід, тим більше, що за законодавством України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.