Відшкодування ядерної шкоди
Інститут відшкодування ядерної шкоди і підвищення його до рівня кодифікаційного для приватного (цивільного) права України є законодавчою новелою. Надання відшкодуванню ядерної шкоди значення різновиду приватно-правового інституту створює підставу методологічного значення для визначення правової природи відносин, пов'язаних із ліквідацією негативних наслідків людської діяльності, здійснюваної з використанням досягнень науково-технічного прогресу, особливо з використанням ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій, джерел іонізуючих випромінювань, з добуванням, переробкою, виробленням, транспортуванням, захороненням, знищенням, утилізацією та іншим поводженням з радіоактивними відходами. Тим самим зазначений інститут за своїм призначенням покликаний до упорядкування й удосконалення існуючого механізму регулювання зобов'язань (правовідносин) з відшкодування шкоди, масштаби якої сягають глобальних і настання якої може мати неспровокований характер. Уже на сьогодні Україна має 14 діючих блоків атомних електростанцій (АЕС), що репрезентують одну з найбільших ядерно-енергетичних програм у Європі (п'яте місце після Франції, Великобританії, Росії та Німеччини). В Україні функціонують п'ять підприємств з добування та переробки радіоактивної руди. Близько п'яти тисяч закладів та підприємств використовують джерела іонізуючого випромінювання, понад 2600 підприємств використовують майже 105000 радіоізотопних приладів1.
У той же час, як констатує Верховна Рада України, приймаючи 17 грудня 1997 р. Закон "Про ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку", на сьогодні не існує технологій перетворення об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему та не визначено комплексу необхідних заходів для досягнення високого рівня ядерної безпеки цього об'єкта відповідно до вимог Конвенції.
Цілком очевидно, що потребує значних зусиль реалізація конституційних положень про те, що забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про Стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення (статті 16, 50 Основного Закону України). До відносин, пов'язаних з відшкодуванням ядерної шкоди, навряд чи може бути достатнім та ефективним застосування традиційних цивільно-правових засобів.
Тому не випадково, що відповідно до ст. 1189 ЦК сам Кодекс не забезпечує безпосереднього регулювання відшкодування ядерної шкоди. Особливості відшкодування цієї шкоди встановлюються законом.
За відносно короткий проміжок часу Україна створила власне ядерне законодавство, яке поступово розвивається, удосконалюється і формується у самостійну галузь національного законодавства. До найбільш вагомих для приватно-правової сфери можуть бути віднесені такі закони України: "Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду" від 12 липня 1996 р.2; "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р.3; "Про поводження з радіоактивними відходами" від 30 червня 1995 р.4; "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 р.5; "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" від 12 грудня 2001 р.1 та низка інших, у тому числі міжнародно-правових актів.
Зазначені законодавчі акти встановлюють основні правила, відповідно до яких повинна відшкодовуватися ядерна шкода, осіб, зобов'язаних цю шкоду відшкодовувати, умови відшкодування, розмір і обмеження відшкодування.
Основним суб'єктом, на якого покладається обов'язок з відшкодування ядерної шкоди, є оператор. Він виступає основним боржником у зобов'язанні з відшкодування ядерної шкоди. Оператором вважається експлуатуюча організація, тобто призначена державою юридична особа, яка забезпечує ядерну та радіаційну безпеку. Експлуатуюча організація (далі - оператор) отримує дозвіл (ліцензію) на здійснення видів діяльності, пов'язаних з використанням ядерних технологій, ядерних матеріалів (будь-яких вихідних або розчеплювальних матеріалів, у тому числі ядерного палива), за винятком природного урану, який може виділяти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором самостійно або в комбінації з яким-небудь іншим матеріалом, та радіоактивних продуктів і відходів, за винятком невеликої кількості радіоактивних продуктів, радіоактивних відходів та ядерного палива, що передбачається нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки, за умови, що ця кількість не перевищує максимальної межі, встановленої Радою керуючих Міжнародного агентства з атомної енергії (MATATE). Крім того, оператор отримує ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з використанням фізичних об'єктів або технічних пристроїв, які створюють або за певних умов можуть створювати іонізуюче випромінювання (джерел іонізуючого випромінювання) у науці, виробництві, медицині та інших галузях, а також видобування уранових руд та поводження з радіоактивними відходами, тобто діяльністю, пов'язаною зі збиранням, переробкою, перевезенням, зберіганням та захороненням радіоактивних відходів. Ліцензуванню піддягає також діяльність, пов'язана з використанням будь-якого ядерного реактора, будь-якого заводу, що використовує ядерне паливо для виробництва ядерного матеріалу або на якому обробляється ядерний матеріал чи переробляється опромінене ядерне паливо (ядерна установка). Оператор - це експлуатуюча організація, яка має право страхування зайнятості робочих місць, важливих для забезпечення безпеки ядерної установки, здійснює діяльність, пов'язану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації і консервацією ядерної установки на підставі отриманого дозволу (ліцензії); забезпечує радіаційний захист персоналу, населення та навколишнього природного середовища. Оператор несе відповідальність за фізичний захист ядерних матеріалів і за відшкодування ядерної шкоди, забезпечує фінансове покриття відповідальності за ядерну шкоду у розмірі та на умовах, що визначаються законодавством України.
Відповідно до ст. 11 Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду оператор ядерної установки несе відповідальність за ядерну шкоду, якщо доведено, що така шкода спричинена ядерним інцидентом на його ядерній установці або пов'язаним з ядерним матеріалом, що надійшов із такої установки або вироблений у цій установці, та відбувся до прийняття оператором іншої ядерної установки відповідно до чітко висловлених умов письмового контракту.
Виконуючи роль потенціального боржника у зобов'язанні з відшкодування ядерної шкоди, оператор (ліцензіат) зобов'язаний мати фінансове забезпечення для покриття його відповідальності за ядерну шкоду з моменту звернення за отриманням чи продовженням дії ліцензії на експлуатацію ядерної установки в межах суми, еквівалентної 150 мільйонам Спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент. (Спеціальні права запозичення у даному разі означають розрахункову одиницю, визначену Міжнародним валютним фондом, яка використовується для здійснення власних операцій та угод (ст. 75 Закону "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"). Фінансове забезпечення цивільної відповідальності за ядерну шкоду здійснюється самим оператором шляхом: а) страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, яка може бути завдана внаслідок ядерного інциденту; б) отримання інших видів фінансового забезпечення, передбачених законами України.
Страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду є обов'язковим. Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок, зобов'язані утворити ядерний страховий пул, тобто об'єднання страховиків, ціль якого полягає в консолідації коштів на випадок виникнення ядерної шкоди.
У деяких випадках на стороні боржника у зобов'язанні з відшкодування ядерної шкоди може бути кілька осіб (операторів). У такому випадку завдана операторами ядерна шкода буде відшкодовуватися на засадах часткової відповідальності. Але якщо частка кожного з них у цій шкоді не може бути обґрунтовано визначена, ці оператори несуть солідарну відповідальність.
Оператору ядерної установки Кабінетом Міністрів України може бути надана державна гарантія фінансового забезпечення цивільної відповідальності за ядерну шкоду, у зв'язку з чим держава буде виконувати обов'язки гаранта. Однак у будь-якому разі держава надає кошти для відшкодування ядерної шкоди, якщо виконавчий документ про її відшкодування було повернуто стягувачеві у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення у порядку, визначеному Законом "Про виконавче провадження".
Для отримання коштів на відшкодування ядерної шкоди від держави стягувач подає до органу, уповноваженого Кабінетом Міністрів України на здійснення виплат з відшкодування ядерної шкоди, заяву довільної форми про відшкодування такої шкоди, виконавчий документ про її відшкодування, постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві. Участь держави у відшкодуванні ядерної шкоди будується на засадах субсидіарного зобов'язання. Здійснивши відшкодування ядерної шкоди, держава набуває права регресу, яке реалізується шляхом пред'явлення відповідного виконавчого документа до виконання на свою користь протягом п'яти років з моменту здійснення нею відшкодування (ст. 10 Закону "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення").
Інколи визначення особи (оператора), на яку покладається обов'язок з відшкодування ядерної шкоди, здійснюється на підставі договору. Так, якщо ядерна шкода була завдана під час транзиту ядерного матеріалу через територію України, відповідальність за ядерну шкоду несе оператор, що є вантажовідправником чи є його одержувачем. Момент переходу відповідальності визначається угодою між вантажовідправником і вантажоодержувачем. У разі відсутності чіткого визначення настання цього моменту вантажовідправник несе відповідальність до моменту передачі вантажу уповноваженій особі на кордоні держави, до якої відправлено вантаж, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, учасницею яких є Україна (ст. 73 Закону "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку").
Зобов'язання з відшкодування ядерної шкоди є різновидом зобов'язань з множинністю осіб, причому у переважній більшості випадків - на стороні кредитора (активна множинність осіб у зобов'язанні). Зазначену множинність складають переважно фізичні особи, правовому захисту яких законодавство надає пріоритет (ст. 1 Конвенції про ядерну безпеку; ст. 5 Закону "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"; ст. З Закону "Про поводження з радіоактивними відходами"). Оператор зобов'язаний відшкодувати завдану ядерну шкоду кожному потерпілому, здоров'ю якого ця шкода була завдана (ст. 6 Закону "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення"). У разі смерті потерпшого право на відшкодування ядерної шкоди переходить до його спадкоємців.
Коло осіб на стороні кредитора у зобов'язанні з відшкодування ядерної шкоди визначається відповідно до п. 1 ст. 1 Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, де "особа" означає будь-яку фізичну особу, товариство, будь-який приватний чи державний орган незалежно від того, є він юридичною особою чи ні, будь-яку міжнародну організацію, що є юридичною особою згідно із законодавством держави, що відповідає за установку, та будь-яку державу чи будь-яке з державних утворень, що входить до неї.
Зобов'язання з відшкодування ядерної шкоди характеризується певними особливостями і з точки зору умов, за наявності яких ці зобов'язання виникають. Насамперед усе це стосується умови про шкоду. Не будь-яка шкода у цьому зобов'язанні є ядерною. Не визнається ядерною, наприклад, шкода, якої потерпілий зазнав у зв'язку з оплатою юридичної допомоги.
Поняття ядерної шкоди визначається законом з урахуванням обставин, в умовах яких мало місце завдання цієї шкоди. Так, відповідно до ч, 2 ст. 313 Кодексу торговельного мореплавства України ядерна шкода означає шкоду, завдану особі або майну радіоактивними властивостями або поєднанням радіоактивних властивостей з токсичними, вибуховими та іншими небезпечними властивостями ядерного палива, радіоактивних продуктів ядерного судна або їхніх відходів, а також витрати, проведені з метою відвернення шкоди або зменшення її розміру. Якщо поряд із ядерною завдана інша шкода, яка не може бути відокремлена від ядерної, то вся завдана шкода визнається ядерною. При цьому шкодою не є шкода, завдана самому ядерному судну, його устаткуванню, паливу і запасам продовольства.
У контексті ст. І Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду Законом України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" визначено загальне поняття ядерної шкоди, якою зокрема вважаються втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров'ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, завдана майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, завданої самій установці або транспортному засобові, яким здійснювалося перевезення.
Вбачається, таким чином, що ядерна шкода як одна з умов деліктного зобов'язання - це сукупність несприятливих для суб'єкта цивільного права немайнових або майнових наслідків у вигляді будь-якого ушкодження здоров'я фізичної особи чи її смерті або будь-яких майнових втрат, що виникли внаслідок діяльності, пов'язаної з виробленням, зберіганням, транспортуванням, використанням радіоактивних речовин та джерела іонізуючих випромінювань, експлуатацією ядерних установок, здійсненням захоронення, знищення чи утилізації радіаційно небезпечних речовин та матеріалів.
При визначенні ядерної шкоди може постати питання стосовно шкоди моральної В актах законодавства, що регулюють відшкодування ядерної шкоди, моральна шкода не згадується. Проте ймовірність останньої у випадках завдання ядерної шкоди надзвичайно висока. На сумному досвіді ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи бачимо, що деякі з отриманих людьми радіаційних захворювань практично невиліковні, а ймовірність таких захворювань у разі ядерного інциденту майже стовідсоткова. Додамо, що із заселеної території, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію, стронцію або плутонію, люди відселяються в обов'язковому порядку (ч. 2 ст. 2 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). У разі ядерного інциденту можуть мати місце інші наслідки, що не піддягають грошовій оцінці.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" до відносин, не врегульованих цим Законом, застосовуються норми іншого законодавства, у тому числі цивільного. Отже, не існує правових перешкод для відшкодування моральної шкоди як складової шкоди ядерної.
За своїм походженням шкода, яка визнається ядерною, може розглядатися як наслідок відповідної людської діяльності, яка сама по собі, якщо нею не порушуються вимоги законодавства, є правомірною. Протиправним є завдання охоронюваним законом особистим немайновим та майновим благам потерпілому тих чи інших втрат, з приводу відшкодування яких і виникає недоговірне зобов'язання. Зазначені втрати фактично є безпосереднім наслідком людської діяльності, пов'язаної з використанням ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій, джерела іонізуючих випромінювань, а також із добуванням, переробкою, виробленням, транспортуванням, захороненням, знищенням, утилізацією й іншим поводженням з радіоактивними відходами тощо. До уваги мають братися лише ті випадки, коли ядерна шкода завдається безпосередньо внаслідок такої діяльності. Як передбачено у законодавчих актах, що регулюють відносини з відшкодування ядерної шкоди (наприклад, ч. 1 ст. 2 Закону "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення"), йдеться про ядерну шкоду, завдану ядерним інцидентом. З точки зору причинного зв'язку, останній має значення безпосередньої причини настання ядерної шкоди. Ядерним інцидентом при цьому визнається будь-яка подія чи серія подій одного і того ж самого походження, які спричинили ядерну шкоду (ст. 1 Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду).
Згідно з ч. 1 ст. 4 зазначеної Конвенції та ч. 1 ст. 72 Закону "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" обов'язок з відшкодування ядерної шкоди кваліфікується як відповідальність, яка визнається абсолютною, тобто такою, яка настає незалежно від вини оператора. Однак вбачається, що абсолютність цієї відповідальності оператора слід сприймати як умовну, оскільки у тих самих законодавчих актах містяться вказівки щодо обставин, за яких оператор від обов'язку відшкодувати ядерну шкоду може бути звільнений.
Так, зокрема, оператор звільняється від обов'язку відшкодувати ядерну шкоду, якщо вона завдана ядерним інцидентом, що виник безпосередньо як наслідок стихійного лиха виняткового характеру, збройного конфлікту, воєнних дій, громадянської війни або повстання. Крім того, якщо оператор доведе, що ядерна шкода виникла повністю або частково внаслідок грубої недбалості особи, якій завдана шкода, або внаслідок дії чи бездіяльності такої особи з наміром завдати шкоду, оператор за рішенням суду може також бути звільнений від обов'язку відшкодування шкоди, завданої такій особі.
Відповідно до ч. 5 ст. 4 Віденської конвенції оператор не несе відповідальності за ядерну шкоду, завдану: а) самій ядерній установці або будь-якому майну на місці розташування цієї установки, яке використовується або має використовуватися у зв'язку з цією установкою; б) транспортному засобові, на якому ядерний матеріал перебував під час ядерного інциденту.
Серед особливостей умов, необхідних для реалізації потерпілим свого суб'єктивного права на відшкодування ядерної шкоди, заслуговують на увагу договірні засади реалізації цього права.
Так, згідно з ч. 2 ст. 5 Закону "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" ядерна шкода може бути відшкодована оператором відповідно до договору про відшкодування ядерної шкоди, укладеного ним з потерпілим за участю страховика (іншого фінансового гаранта). За цим договором визначається обсяг майнових обов'язків оператора, страховика (іншого фінансового гаранта) перед потерпілим на випадок завдання ядерної шкоди його здоров'ю, майну чи у разі смерті. За формою цей договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Укладаючи такий договір, потерпіла особа здійснює своє право на відшкодування ядерної шкоди. Договір про відшкодування ядерної шкоди укладається після завдання потерпілому цієї шкоди, і коли однією із його сторін виступає страховик, то договір визнається страховим випадком. Укладення такого договору не є обов'язковим, а у разі недосягнення згоди між сторонами спір про відшкодування ядерної шкоди вирішується судом. Ядерна шкода відшкодовується виключно у формі грошової компенсації (ст. 4 Закону "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення"). Обов'язок оператора з відшкодування ядерної шкоди обмежується сумою, еквівалентною 150 мільйонам Спеціальних прав запозичення (розрахункової одиниці, що визначається Міжнародним валютним Фондом і використовується при здійсненні ним власних операцій та угод) за кожний ядерний інцидент. Залежно від виду понесених внаслідок ядерного інциденту втрат розмір грошової компенсації ядерної шкоди дорівнює 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на момент винесення судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди). У разі коли ядерна шкода була завдана потерпілому у зв'язку з ушкодженням його здоров'я, грошова її компенсація обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такою ж сумою обмежується і розмір грошової компенсації ядерної шкоди, завданої потерпілому у зв'язку з пошкодженням його майна. У зазначених межах обов'язок з відшкодування ядерної шкоди виконується перед кожним потерпілим.
Сума грошової компенсації ядерної шкоди не повинна перевищувати розміру фактично завданої шкоди. Водночас ця сума не може бути більшою навіть тоді, коли розмір завданої шкоди її перевищує.
Неоподатковуваний мінімум доходів громадян береться до уваги той, що встановлений на момент винесення судового рішення або на момент укладення договору про відшкодування ядерної шкоди. Можливі судові витрати, понесені потерпілим у зв'язку з розглядом справи про стягнення ядерної шкоди" до неї не належать, а тому вони підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до будь-якої суми відшкодування ядерної шкоди, встановленої судом. Можливі й інші обмеження розміру відшкодування ядерної шкоди.
Так, зокрема, відповідно до ст. 318 Кодексу торговельного мореплавства України відповідальність оператора ядерного судна за ядерну шкоду, завдану внаслідок одного ядерного інциденту з даним судном, обмежується сумою 99,75 мільйона розрахункових одиниць, включаючи судові витрати. Якщо внаслідок ядерного інциденту заявляються вимоги про відшкодування шкоди, завданої як особі, так і майну, то із суми, що дорівнюється 99,75 мільйона розрахункових одиниць, 69,825 мільйона складає межу виконання вимог щодо відшкодування шкоди, завданої особі, а сума в розмірі 29,925 мільйона - межа відшкодування шкоди, завданої майну. Слід зазначити, що у разі недостатності суми, призначеної для відшкодування шкоди, завданої особі, несплачений лишок таких вимог підлягає пропорційній сплаті із суми, призначеної для відшкодування шкоди, завданої майну. Суми, призначені для оплати вимог, розподіляються між позивачами пропорційно доведеним розмірам їх вимог.
У кожному випадку відповідальність оператора за шкоду, завдану внаслідок одного ядерного інциденту, не може перевищувати встановлених меж безвідносно до того, скільки позовів проти нього буде вчинено.
