Становлення та розвиток юридичних клінік: зарубіжний та вітчизняний досвід

Прийнято вважати, що термін "юридична клініка" (чи менш поширений "правнича клініка") походить від американського поняття "legal clinic" (чи "law clinic") та є одним із його можливих дослівних перекладів українською мовою. Однак, в американському термінологічному спілкуванні англійське слово "clinic" має суттєво відмінне від українського слова "клініка" лексичне значення, оскільки не завжди ототожнюється з медичним закладом. У цьому разі дане поняття означає центр, де відбувається юридична практика та надається безоплатна правова допомога малозабезпеченим верствам населення. Хоча, якщо проводити іншу аналогію, то в юридичній клініці таки справді відбувається "лікування", проте не медичне, а правове, адже люди звертаються сюди за не менш важливою для них юридичною допомогою^[1].

Саме тому для пересічної особи термін "юридична клініка" є незвичним для сприйняття, доволі часто викликає посмішку або "ріже слух". Це призвело до того, що в Україні для позначення такої безоплатної юридичної консультації використовують інші словосполучення (наприклад, "юридична допомога", "юридична практика", "студентська юридична приймальня", "благодійна юридична консультація" тощо).

Термін "юридична клініка" уперше з'явився у статті професора Георга Фроммгольда, що мала ідентичну назву ("Juristische Kliniken") та була надрукована у 1900 р. в журналі "Німецька юридична газета"^[2]. Саме у цій статті німецький вчений запропонував аналогічно клінікам, які функціонують при медичних факультетах, створювати клініки при юридичних факультетах, де студенти під керівництвом викладачів вирішували б не вигадані чи застарілі юридичні казуси, а "живі" справи. Якщо перенести на юриспруденцію практику поєднання навчання з наданням безпосередньої медичної допомоги хворому, писав професор Фроммгольд, то теоретик-правник матиме можливість безпосереднього спілкування з людиною, яка потребує юридичної допомоги; тобто, ще під час навчання студент мав би справу з безпосередньою "правничою патологією", а запровадження юридичних клінік сприяло б вирішенню проблеми надання на безоплатній основі правової допомоги малозабезпеченим верствам населення.

У своїй праці професор Фроммгольд запропонував також звернути увагу на такі важливі моменти в організації діяльності юридичних клінік:

• 1) на професійні вимоги до керівників юридичних клінік та їх моральні якості, які повинні бути високо освіченими та кваліфікованими спеціалістами із солідним багажем теоретичних знань у галузі приватного та публічного права й адміністрування, а також уміти з розумінням поставитися до проблем малозабезпечених людей, проявляти терпіння та працювати з повною віддачею;
• 2) на неможливість суміщення керівництва юридичною клінікою з іншою діяльністю, виконанням академічних та викладацьких зобов'язань, зайняттям юридичною практикою на посаді судді чи адвоката, оскільки й без того доводитиметься виконувати чималий обсяг роботи;
• 3) на дотримання конфіденційності під час вирішення юридичних справ та обов'язковість відвідування студентами юридичної клініки з попереднім складенням юридичного іспиту;
• 4) на необхідність обмеження на початковому етапі кількості активних учасників (консультантів) при необмеженій кількості слухачів, подальше залучення молодих помічників як кураторів для підтримки діяльності керівника юридичної клініки;
• 5) на першочерговість здобуття студентами-клініцистами знань при веденні справи в рамках юридичної клініки та відсутності установлених строків її вирішення, оскільки важливо не якомога швидше завершити розгляд юридичної справи, а якомога ретельніше вивчити та проаналізувати її;
• 6) на необхідність використання досвіду, набутого під час практичної роботи в юридичній клініці, для подолання труднощів в організації навчального процесу.

В цій статті професор Фроммгольд зазначав, що поняття "юридична клініка" як метод навчання на основі фіктивних або запозичених з юридичної практики казусів (справ) набуло популярності завдяки Адольфу Штольцелю, а на необхідність порівняння медичної освіти з юридичною звертав раніше увагу Отто Фішер^[3]. Більше того, на четвертому з'їзді німецьких юристів у 1863 р. Карл Фолькмар Штой запропонував створити при юридичних факультетах клініки, в яких мали концентруватися "зразки юридичних актів та наглядні зображення предметів, з якими мають справу юридичні поняття"^[4].

Таким чином, ідея навчання студентів-юристів практичної діяльності у спеціальних установах, до яких за отриманням правової допомоги звертаються представники малозабезпечених верств населення, зароджувалася в дискусіях протягом тривалого періоду часу у тих країнах, де існувала академічна (лекційно-теоретична) підготовка правників.

Згодом російський професор О.А. Люблінський у статті "Про "юридичні клініки" в журналі Міністерства юстиції за січень 1901 р. підтримав таку ідею професора Фроммгольда та, здійснивши порівняння систем викладання предметів на юридичному факультеті з медичним, математичним і філологічним факультетами в Росії, обгрунтував необхідність створення юридичних клінік та розкрив власне бачення організації їх діяльності^[5].

Наприкінці XIX ст., коли студенти-юристи мали справу лише з книжками та лекціями, вивчали право винятково теоретично та залишалися без жодного знайомства з юридичною практикою, значна частина навчального часу на інших не юридичних факультетах в університеті присвячувалася саме практичним заняттям^[6]. У результаті такої системи навчання, юристи, які щойно закінчили університетський курс, за першої можливості застосувати свої знання в судах чи адміністративних органах виявлялися абсолютно безпомічними в азах юридичної практики. З іншого боку, і суто теоретичні знання, набуті без практики, яка є необхідною для запам'ятовування та розуміння прикладів, були часто завченими поспішно, без продуманості, а тому швидко "випаровувалися". Саме тому молодим юристам на перших порах керівництво доручало лише паперову роботу чи прості доручення, тоді як лікарі, які тільки завершили навчання, уже починали лікувати, інженери – будувати, філологи та математики – викладати^[7].

У зв'язку з близькою аналогією з медичною клінікою в організації, у способах діяльності та переслідувані цілей, професор Люблінський вважав найбільш вдалим найменування цієї унікальної інституції саме як "юридична клініка", куди звертатимуться особи за правовою допомогою. Враховуючи особливий характер клінічних занять, така допомога мала надаватися безоплатно, а допуск відвідувачів до юридичної клініки чи відмова їм у наданні такої допомоги мали залежати від волі її керівника із числа професорсько-викладацького складу юридичного факультету. На думку цього науковця, заняття в юридичній клініці мали обмежуватися лише наданням усних консультацій чи складанням простих (типових) документів під керівництвом професора.

Слід зазначити, що в російській науковій літературі існує інший підхід до особи вченого, ім'я якого асоціюється з першою у світі юридичною клінікою. Так. у Казанському університеті, задовго до появи обох вищезазначених статей, уже існував досвід діяльності юридичної клініки під керівництвом професора Д.1. Мейера (орієнтовно, з 1840 р.)^[8]. Це відображено у праці вченого "Про значення практики у системі сучасної юридичної освіти" за 1855 р., де зазначено, що за його ініціативи було засновано "юридичну клініку", яку приватні особи відвідували для отримання порад, а консультації надавалися самим професором у присутності студентів.

Обгрунтовуючи необхідність клінічних занять для студентів юридичного факультету, професор Мейєр проводив аналогію між правовою та медичною підготовкою, розглядав такі заняття як необхідне доповнення до лекцій, а навчальну практику – як ключову ланку між теоретичним юридичним знанням та практичною діяльністю, як провідника науки в юридичний побут. Він вважав, що метою практичної освіти є набуття вмінь застосовувати юридичні знання до конкретних життєвих ситуацій, а сформувати такі вміння можна лише під час навчальної практики, коли студент безпосередньо застосовує норми права, вирішуючи проблеми правового характеру. За його словами, "...така клініка повинна переслідувати дві різні цілі: навчальну та практичну"^[9].

Д.І. Мейєр розробив структуру та методику проведення спеціальних занять для студентів з метою прищеплення практичних навичок, необхідних юристу для успішної професійної: діяльності (аналіз життєвої ситуації, щоб студенти могли побачити в них "правовий діагноз", складання ділових паперів), а також здійснив їх апробацію. Спочатку такі навички прищеплювалися студентам у звичайній аудиторії на практичних заняттях із цивільного права, однак їх розвиток вимагав пошуку іншої, більш успішної та більш наближеної до реальної професійної практики форми навчання – юридичної клініки^[10].

Однак, юридична клініка професора Мейєра не мала офіційного статусу та джерел фінансування і діяла лише завдяки академічним свободам, ентузіазму та зусиллям її засновника. Саме тому передчасна смерть цього науковця призвела до припинення клінічних занять, а нова методика, не встигнувши утвердитися та завоювати визнання у спільноті російських юристів, стала поступово забуватися і "залишалася в тіні" протягом наступних сорока років^[11].

Науковій літературі є відомими також випадки, коли окремі викладачі (наприклад, у Московському університеті – З.А. Горюшкін (з 1786 р.), М.М Сандунов (з 1811 р.), у Казанському університеті – Г.Л. Солнцев (з 1815 р.), у Київському університеті – О.О. Федотов- Чеховський (з 1843 р.) намагалися впроваджувати практичні форми навчання (рольові ігри для вирішення юридичних казусів, залучення студентів до власної практики)^[12]. Про необхідність тривалої практичної підготовки майбутніх юристів говорив І.Є. Нейман, а професор Г.Ф. Шершеневич у науковій праці "Наука цивільного права в Росії" за 1893 р. відзначав необхідність поєднання теоретичної та практичної підготовки юристів^[13].

Масового поширення в Росії юридична клініка тоді так і не набула, однак зусилля цих вчених привели до впровадження на юридичних факультетах університетів практичних занять із багатьох дисциплін навчального плану. При цьому, як зазначав ГЛ. Янжул, усі найбільш поширені форми практичних занять не мали прикладного характеру, оскільки були орієнтованими на наукове вивчення першоджерел і їх метою було навчити студентів застосовувати на практиці лише наукові прийоми^[14].

Поняття "юридична клініка" також пов'язане із відомим дослідником римського права професором О. Ленель, який в 1901 р. в "Німецькій юридичній газеті" опублікував статтю "Juristische Kliniken?", де висловив критичні зауваження щодо самої ідеї створення таких безоплатних юридичних консультацій^[15].

Таким чином, на рубежі ХІХ-ХХ ст.ст, було обговорено та втілено в життя ідею функціонування юридичних клінік з метою набуття студентами практичних професійних навичок. Така система освіти набула великої популярності у багатьох навчальних закладах світу, у тому числі Російської імперії, про що свідчать посібники викладачів Новоросійського університету^[16]. Як зазначав професор К.К. Діновський, установи, на зразок медичних клінік, є необхідними на юридичних факультетах, оскільки значення клінічних занять для процесу медичної освіти має вираження в тому, що при них явища хворого життя та підстави медичного втручання, як і сама дія, уявляються не в абстрактних зображеннях. Теоретичне викладання відбувається від вивчення характеристик та ознак хвороби до її зображення на малюнку, а практика – від зустрічі з такою хворобою до її вивчення^[17].

Виходячи з окремих непрямих свідчень, на початку XX ст. юридичні клініки існували також при Московському університеті імені М.В. Ломоносова^[18] та Університеті Святого Володимира у м. Києві^[19]. Але після переходу влади в Росії до більшовиків було створено централізовану систему управління освітою, яка не надавала можливості вищим навчальним закладам модернізувати освітній процес, через що ідею використання юридичних клінік у підготовці правників було втрачено на довгі роки.

Відкинувши дореволюційну та утворену національними урядами вищу школу, радянська влада розпочала створення власної системи освіти^[20]. Розвиток вищої юридичної освіти був частиною єдиного процесу розвитку радянської освітньої системи, яка цілеспрямовано забезпечувала загальну грамотність населення та поступове підвищення рівня освіти, посилення його зв'язків з потребами кадрового забезпечення соціалістичної економіки.

У той період юридична освіта мала невелику питому вагу серед вищих навчальних закладів СРСР, оскільки переважала властива індустріальному періоду інженерно-технічна освіта. Як приклад, у 1931 р. у м. Одесі було закрито відновлений декілька років перед тим юридичний факультет Інституту народного господарства, оскільки існуюча соціальна система не потребувала юристів, так як усі питання вирішувалися не з позиції права, а з позицій "робітничо-селянської" доцільності^[21]. Крім того, до кінця 70-х pp. державне замовлення не пред'являло спеціальних вимог до посилення практичного компоненту у навчанні юристів. Згідно з радянською теорією держава і право були нерозривно пов'язані між собою та виконували господарсько-організаторську та правоохоронну функції, а юристи, де б вони не працювали (в народному господарстві, органах влади, суддівському корпусі чи правоохоронних органах), були покликані державою забезпечувати режим "соціалістичної законності" – точно та неухильно втілювати в життя положення законів через офіційний (державний) механізм правозастосування. Радянська школа готувала у переважній більшості "офіційних юристів", або ж юридичних функціонерів, а зміст юридичної освіти був надзвичайно заідеологізованим^[22].

При популярному того часу лозунгу про посилення зв'язку теорії та практики практичне навчання було поза зоною відповідальності освітньої системи, оскільки навчатися практики радянським студентам доводилося не лише за межами вищого навчального закладу, але й за рамками навчального процесу. Практичне навчання продовжувало сприйматися не як частина освіти, а як частина професійного становлення освіченої людини, що призводило до необхідності "донавчання" випускника у процесі роботи^[23].

Щоправда, із середини 70-х pp., коли вузький (етатичний) нормативізм почав здавати свої позиції та відбулися помітні процеси перетворення праворозуміння в загальній теорії та галузевих науках, вчені вищої школи почали орієнтуватися на експериментальний пошук адекватних форм навчання, спрямованих на забезпечення індивідуального та практичного підходу. Проблема пошуку оптимального балансу між теорією та практикою у цей період стає однією з головних, перемістившись на рівень виявлення таких форм навчання, які були б адекватними змісту, цілям освіти та новим умовам співжиття. До другої половини 80-х pp. у радянській вищій школі уже було розроблено спеціальні методи професійно-діяльнісної підготовки спеціалістів для роботи у цих умовах, які отримали назву "методи активного навчання" (діалогові лекції, тренінги, рольові та ділові ігри, круглі столи, колоквіуми, імітаційні процеси, навчальні фірми тощо).

Незважаючи на появу в радянській юридичній освіті того часу значних позитивних зрушень убік практичного навчання (тренування навичок застосування студентами отриманих знань під контролем викладачів, тестування якості теоретичного навчання у ході практичного навчання, самооцінка навчальної діяльності як педагогів, так і студентів, виявлення потреб в реструктуризації та зміни змісту теоретичного навчання), вищеперелічені методи активного навчання значного поширення так і не набули^[24].

Натомість ідею використання юридичних клінік у практичній підготовці правників було блискуче втілено у країнах англо-американської правової традиції, де після утворення шкіл права (аналогів юридичних факультетів) правова освіта різко хитнулася у бік теоретичної підготовки.

Так, у 20-30 pp. XX ст. юридична клініка з'являється у СІНА як реакція на негативні наслідки припинення практики для юристів-випускників, оскільки до початку цього століття було забуто існуючу раніше систему підготовки "юристів-підмайстрів", за якої юридичні факультети визнавалися лише альтернативним та дуже слабким доповненням до неї^[25].

Одними з перших американських вчених цьому питанню присвятили свою увагу Вільям Роуві, який в 1917 р. у журналі "Огляд судової практики" опублікував статтю "Юридичні клініки та краще підготовлені юристи", а також юрист Джером Франк, який у 1933 р. опублікував статтю під риторичною назвою "Чому б не створити клініку для юристів?" у періодичному виданні Пенсільванського університету "Огляд правових питань"^[26].

Вільям Роуві стверджував, що юридична клінічна освіта, яка базується на юридичній клініці, є найкращим способом підготовки кваліфікованих правників, а також висунув ідею про залучення студентів до практичної діяльності під керівництвом досвідчених професіоналів та запропонував перевести такі клініки з добровільних формувань Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 "Теоріята історія держави і права ; історія політичних і правових учень" / Фігель Ю. О. – Львів, 2011. – С. 12.}}. На його думку, юридична клініка мала потіснити інший поширений за тих років метод практичної підготовки юристів – вивчення прецедентів^[27].

Джером Франк провів аналогії між юридичною та медичною освітою, а також запропонував запозичити ідею принципово нового виду навчання юристів саме з медичної професії, де існувала традиція використовувати функціонуючі клініки як основу для підготовки молодих фахівців-медиків^[28]. Однак, основним завданням юридичних клінік було б надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим верствам населення^[29].

Уже в квітні 1934 р. керівництво Університету Огайо на юридичному факультеті запровадило навчальні курси з юридичної клінічної освіти, а з 1937 р. участь у діяльності юридичної клініки цього університету стала обов'язковою для всіх студентів, оскільки без досвіду роботи у ній вони не мали права отримати диплом про завершення навчання^[30]. Проте, у той період юридична клінічна освіта так і не набула швидкого розвитку в США, оскільки більшість юридичних навчальних закладів виступила проти практичного підходу в юридичній освіті.

Бурхливий поштовх до розвитку юридичної клінічної освіти у США у подальшому припадає лише на середину XX ст., коли незадоволення якістю практичного навчання юристів збіглося у часі з масовим "соціальним замовленням" – рухом за цивільні (громадянські) права^[31].

Так, у 50-60-х pp. минулого століття США зіштовхнулися з проблемою масової економічної імміграції, за якої безробіття та зростання злочинності стали основними соціальними чинниками розширення обсягу адвокатської допомоги. Права осіб, які були соціально та економічно менш захищеними, порушувалися державною адміністрацією, великими компаніями, житловими корпораціями, а отримати професійну правову допомогу такі люди не мали можливості через відсутність у адвокатів фінансової зацікавленості в її наданні^[32].

У відповідь на ці обставини почав розвиватися так званий "реалістичний юридичний рух", члени якого вважали за необхідне внести соціальні аспекти у вивчення права. Передові юристи-практики та викладачі були у перших рядах соціальних реформаторів, а тому в школах права почали масово відкриватися юридичні клініки – освітні програми, в рамках яких студенти безоплатно надавали правову допомогу тим, хто не міг заплатити за послуги адвокатів^[33]. З метою надання такої допомоги малозабезпеченим особам та розвитку необхідних практичних навичок у студентів приватні фонди фінансово підтримували та стимулювали розвиток юридичних клінік (наприклад, з 1959 р. фінансування юридичних клінік розпочав Фонд Форда).

У 1960 р. в США функціонувало уже понад 30 юридичних клінік при вищих навчальних закладах, в яких студенти під керівництвом викладачів і професійних адвокатів надавали безоплатну правову допомогу малозабезпеченим верствам населення^[34]. Зокрема, одними з перших юридичні клініки з'явилися в структурі університету Джорджа Вашингтона та Колумбійського університету^[35].

Впродовж 60-70 pp. XX ст. клінічні програми набувають значного поширення та популярності в США, а Американська асоціація юристів (АВА) – орган відповідальний за здійснення акредитації юридичних навчальних закладів, запропонувала школам права розглядати юридичну клінічну освіту як один із методів отримання студентами додаткових знань та закріплення їх на практиці. У 1969 р. цією асоціацією було опубліковано Типові правила студентської юридичної практики, які на теперішній час застосовуються в усіх штатах та Федеральному окрузі Колумбія. У відповідності до цих правил, мета юридичної практики студентів полягала в необхідності збільшення обсягу правових послуг, що надавалися малозабезпеченим клієнтам, та заохочення юридичних факультетів до розширення використання клінічної освіти з метою набуття студентами навичок адвокатської діяльності^[36].

В 1965 р. було створено інститут грантодавців в особі Ради З правової освіти для розвитку професійної відповідальності (CLEPR), а з 1978 р., коли цей інститут припинив свою діяльність, до 1997 р. уряд США вирішив фінансувати юридичні клініки через Міністерство освіти. Саме гранти CLERP та урядова допомога з профільного міністерства протягом тривалого часу робили значний внесок у розвиток юридичної клінічної освіти до тих пір, поки викладачі, студенти та адміністратори зрозуміли цінність юридичних клінік, а фінансування їх діяльності не перейшло виключно до навчальних закладів^[37].

Орієнтовно у цей період юридична клінічна освіта набуває значного поширення і в інших країнах світу, в яких приймаються спеціальні нормативно-правові акти для забезпечення належного функціонування юридичних клінік. Наприклад, у 1968 р. в Угорщині було внесено поправки до окремих розділів Кримінально-процесуального кодексу в частині діяльності юридичних клінік, згідно з якими студентам було надано право представляти інтереси відвідувачів у суді^[38].

Юридичні клініки з'являються у країнах Центральної та Західної Європи, Середньої, Південної та Східної Азії, Латинської Америки та в Африці^[39]. Зокрема, завдяки підтримці розвитку клінічної освіти з боку Фонду Форда та Фонду братів Рокфеллерів в 1978 р. у Південно-Африканській республіці було формально визнано університетом першу юридичну клініку, а з 1989 р. практичну підготовку в юридичній клініці Університету Вітватерсранда в обов'язковому порядку мали пройти усі випускники юридичного факультету^[40].

У 80-х pp. XX ст. все більше уваги приділяється розробці нових методів викладання, максимально адаптованих до умов юридичної клінічної освіти. Інтерактивні методи навчання дали поштовх ще більшому поширенню юридичних клінік у світі та виникненню їх асоціацій (наприклад, Клінічна юридична освіта (CLE), Асоціація клінічної юридичної освіти (CLEA), Організація клінічної юридичної освіти (CLEO), Спільнота американських викладачів права (SALT), Асоціація університетських інституцій правової допомоги (AULAI)^[37].

Наприкінці XX ст. одним із проявів інтеграційних процесів було створення Всесвітнього альянсу за реформу юридичної освіти в дусі справедливості (GAJE). Така міжнародна організація об'єднала представників юридичного клінічного руху практично всіх держав світу, оскільки юридична клінічна освіта стала ключовим компонентом навчання справедливості як ідеї, яку намагаються впровадити члени GAJE в юридичну освіту та практичну діяльність юристів^[42]. Як результат, на теперішній час юридичні клініки при юридичних факультетах провідних міжнародних навчальних закладів стали невід'ємною ланкою існуючого структурованого університетського механізму, обов'язковою частиною навчального курсу, який студенти мають пройти та засвоїти^[43].

Протягом останніх двох десятиліть юридичні клініки діють і на території Латинської Америки, де вони певний час функціонували неякісно з огляду на недостатній рівень контролю за діяльністю студентів-консультантів з боку професорів та юристів-практиків. Однак, при підтримці Фонду Форда останніми роками було успішно відновлено їх діяльність та забезпечено професійний нагляд за роботою студентів-консультантів^[44].

У Великій Британії розвиток юридичної клінічної освіти відбувався значно првільніше, ніж у США. До 1994 р. лише 13% університетів мали у своїй структурі юридичні клініки, однак керівна структура англійських юристів – Правове суспільство, яка взяла під свій контроль четвертий курс навчання права – здобуття практичних навичок фаху, сприяла їх подальшому поширенню в англійській системі вищої юридичної освіти. Школа права Університету Кардіффа стала першою, хто впровадив юридичну клініку в навчальний процес^[45].

Швидкими темпами розвивалася юридична клінічна освіта в Китаї, зокрема, через створення у 2002 р. Комітету викладачів юридичних клінік Китаю (CCCLE), у підпорядкуванні якого у перші роки існування перебувало 13 юридичних клінік^[46]. Станом на кінець 2012 р. діяльність цього комітету як основного агенту залучення ресурсів від уряду та неурядових органів для фінансування юридичних клінік охоплювала уже 149 юридичних вищих навчальних закладів Китаю^[47].

Що ж до пострадянського простору, то повернення до питання організації юридичної клінічної освіти на цих теренах відбувалося протягом 1993-1997 pp. за ініціативи юристів, які отримали можливість вивчити досвід викладання права в зарубіжних країнах, а також на міжнародних колоквіумах і семінарах, де вони ознайомлювалися з роботою юридичних клінік на практиці та усвідомлювали їх значення у підготовці правників та вирішенні соціальних проблем громадян^[48].

У той період юридична освіта також мала суто академічний характер, оскільки роль вищого навчального закладу зводилася до передачі студентам теоретичних знань, а не до їх професійної підготовки в буквальному розумінні цього слова (тобю навчанню професії). Втілення в життя ідеї юридичної КЛІНІЧНОЇ ОСВІТИ як особливої програми застосування студентами теоретичних звань на практиці ще у період їх навчання у стінах вищого навчальною закладу стало можливим завдяки методичній та фінансовій підтримці таких міжнародних благодійних організацій, як Американська асоціація юристів, Фонд Форда, Фонд Сороса "Інститут "Відкрите суспільство" (OSI) та ін.

Зокрема, на початку 90-х pp. XX ст. у Польщі на базі Ягелонського університету у м. Кракові було відкрито першу в Європі юридичну клініку^[49] і вже в 1998 р. юридичні клінічні курси було включено до навчальної програми Варшавського університету^[50]. У цій країні було також підготовлено відповідний проект закону "Про студентські юридичні консультації"^[51].

Перша юридична клініка у Російській Федерації з'явилася у 1995 р. у Петрозаводському державному університеті (Республіка Карелія)^[52], а на нормативному рівні питання відкриття юридичних клінік та їх діяльності було врегульовано наказом Міністерства освіти від 05.10.1999 р. № 433 "Про правові консультації ("правові клініки") для населення на базі вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку юридичних кадрів"^[53]. Із прийняттям Федерального закону "Про безоплатну юридичну допомогу в Російській Федерації" юридичні клініки отримали можливість розвиватися не лише в рамках навчального процесу, але й бути частиною недержавної системи безоплатної правової допомоги та бути суб'єктами правової освіти населення^[54].

Історію юридичної клінічної освіти в Республіці Білорусь можна умовно поділити на два періоди – до та після 2002 р., коли відбулося правове регулювання юридичної клінічної освіти у цій країні. Під час першого періоду існувало лише 4 юридичні клініки – в Європейському гуманітарному університеті, Білоруському державному університеті, Білоруському інституті правознавства та юридична клініка "Живого права" в Гродненському державному університеті імені Янки Купали. Початок другого періоду пов'язаний з появою листа Міністерства освіти від 07.02.2002 р. "Про створення громадської приймальні при юридичному факультеті вищого навчального закладу"^[55]. Постановою Міністерства юстиції Республіки Білорусь від 12.11.2010 р. № 98 "Про деякі питання правової просвіти населення"^[56] було визначено статус юридичних клінік при університетах як суб'єктів з правової освіти та консультування громадян^[57].

Передумовою виникнення юридичних клінік в Україні також прийнято вважати особливість традиційної університетської (академічної) вищої юридичної освіти, зміст якої полягає у двох основних компонентах – теоретичний курс навчання студентів та проходження ними практики (навчальної, виробничої тощо)^[58]. В умовах, коли база основних нормативно-правових актів була майже незмінною (наприклад, в окремих роках 7-го десятиліття минулого століття в СРСР приймалося тільки 4–5 законів), пасивне навчання правознавців дозволяло готувати достатньо кваліфіковані кадри. На перехідному етапі розвитку держави і права наприкінці XX ст. така ситуація в юридичній освіті була неприйнятною, оскільки динаміка розвитку законодавства та постійне ускладнення правових відносин робили недостатнім пасивне навчання юристів, вимагали постійного удосконалення їх професійних умінь і навичок^[59].

Саме тому юридичні клініки в незалежній Україні починають з'являтися уже протягом 1996–1999 pp. за безпосередньої участі молодіжних, студентських та інших громадських організацій (у містах Києві^[60], Донецьку^[61], Львові, Одесі^[62], Луцьку). У більшості джерел наводяться дані про те, що перша юридична клініка в Українській державі запрацювала у 1996 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка^[63]. За іншою інформацією, першою була юридична клініка (Центр практичного навчання) Донецького національного університету^[64].

Діяльність юридичних клінік в Україні тих років не завжди підтримувалася керівництвом вищих навчальних закладів, оскільки прихильники традиційної академічної освіти довгий час чинили опір такій новації. З огляду на це, більшість існуючих на теперішній час юридичних клінік створювалися за виключної ініціативи студентів, за кошти грантодавців та на базі неурядових правозахисних організацій з акцентом не на освітні (практичні) аспекти, а на соціальні (тобто з метою задоволення потреб суспільства у сфері правової допомоги та правопросвітницької діяльності)^[65].

На думку В.В. Лісіцина, юридичні клініки у своему розвитку проходили ряд обов'язкових етапів: 1) організаційний, 2) підготовчий; 3) робочий; 4) модернізаційний^[66]. У рамках першого етапу приймалося рішення про створення юридичної клініки, розроблялася та затверджувалася установча документація (положення про юридичну клініку чи статут, регламент роботи, етичний кодекс співробітників тощо), визначалися її штатний розпис та порядок фінансування, підбиралося приміщення, необхідне обладнання, меблі та оргтехніка, здійснювався набір персоналу (завідувач, інші штатні співробітники, студенти-клініцисти та консультуючі їх викладачі) тощо. У ході підготовчого етапу, як правило, студенти-клініцисти відбиралися добровільно, а серед викладачів перевага надавалася практикам. Підготовчий етап формування юридичної клініки також був пов'язаний із серйозною навчально-методичною роботою та рекламним забезпеченням. На робочому етапі вироблялися алгоритми дій персоналу в цілому – від надходження дзвінка клієнта до схеми роботи по окремих категоріях справ, а до модернізаційного етапу приступали ті юридичні клініки, які уже мали певний досвід роботи (підводилися підсумки за минулий період, проводилися соціологічні дослідження серед клієнтури та студентів-клініцистів, вироблялися рекомендації з подальшого удосконалення роботи).

Лише після перших чотирьох-п'яти років ефективної діяльності юридичні клініки в Україні довели органам державної влади й освітнім установам, іншим професійним організаціям та об'єднанням громадян свою здатність якісно працювати у відповідальній сфері послуг для суспільства.

На початку липня 2002 р. Міністерством освіти і науки України було надіслано деканам юридичних факультетів лист про результати роботи конференції "Розвиток програм, що допомагають вдосконалювати навчально-виховний процес на юридичних факультетах" (м. Київ, 22-23 березня 2002 р.)^[67], а Міністерство юстиції України оприлюднило рекомендації Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення "Роль громадських приймалень та юридичних клінік по наданню правової допомоги населенню" (м. Івано-Франківськ, 1 листопада 2002 р.)^[68].

У 2003 р. Всеукраїнський з'їзд юристів-освітян і науковців "Концептуальні засади науково-методичного забезпечення вищої юридичної освіти" (м. Одеса, 24 жовтня 2003 р.) відзначив необхідність поширення досвіду діяльності юридичних клінік для більш тісного зв'язку теоретичної підготовки студентів із практикою як одне з пріоритетних завдань розвитку вищої юридичної освіти і науки України^[62]; учасники Всеукраїнської конференції "Становлення і розвиток мережі юридичних клінік України на шляху до самозабезпечення" (м. Київ, 14–16 листопада 2013 р.) обговорили та схвалили проекти Стандартів юридичних клінік України^[70], а за результатами Всеукраїнської науково-практичної конференції "Інноваційні методики юридичної освіти: поняття, зміст та практика застосування" (м. Київ, 29 листопада 2003 р.) було прийнято рішення звернутися до Всеукраїнської ради з юридичної освіти та науки, Науково- методичної ради з права Міністерства освіти і науки України з пропозицією розглянути та затвердити ці стандарти^[71].

У зв'язку із цим, а також для збереження та подальшого примноження здобутків юридичного клінічного руху у 2003–2004 pp. національну мережу юридичних клінік (18 юридичних клінік з чотирнадцяти областей України) було об'єднано в Асоціацію юридичних клінік України – всеукраїнську громадську організацію, мету якої спрямовано на надання підтримки діяльності юридичних клінік, сприяння розвиткові юридичної клінічної освіти та реалізації відповідних правоосвітніх, просвітніх і правозахисних програм.

Нині до складу цієї асоціації входять усі постійно діючі юридичні клініки при провідних вищих навчальних закладах України юридичного профілю (зокрема, при Національному університеті "Одеська юридична академія", Національному університеті "Києво- Могилянська академія", Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого, Національному університеті внутрішніх справ, Львівському національному університеті імені Івана Франка, Національному університеті "Острозька академія", Київському національному університеті імені Тараса Шевченка тощо)^[72].

Для систематизації їх діяльності та надання допомоги у створенні нових юридичних клінік на першому з'їзді Асоціації юридичних клінік України було розроблено та прийнято "Стандарти юридичних клінік України", а предметом обговорень другого та третього з'їздів стали організаційно-методичні аспекти діяльності юридичних клінік в Українській державі (прийнято "Типове положення про юридичну клініку", "Етичний кодекс юридичних клінік України", визначено та окреслено типовий тематичний план навчального спецкурсу з "Основ юридичної клінічної практики"). Протягом вищезазначеного періоду асоціацією було розроблено власний вебсайт (legalclinics.org.ua/), а наприкінці 2005 р. започатковано професійне періодичне видання з проблематики юридичної клінічної освіти – "Вісник Асоціації юридичних клінік України", що певною мірою допомогло широко висвітлювати зміст і природу юридичної клінічної освіти, обговорювати проблеми та перспективи подальшого розвитку юридичних клінік^[73].

Аналізуючи результати діяльності юридичних клінік України в 2004–2005 pp., М.В. Дулеба вважає за можливе виокремлювати такі досягнення: 1) інституціоналізацію та підвищення рівня роботи юридичних клінік Української держави; 2) створення Асоціації юридичних клінік України; 3) відкриття всеукраїнського веб-сайту; 4) підготовку та випуск перших навчально-практичних посібників для юридичних клінік та вищих навчальних закладів; 4) поступові зміни у поглядах та підходах до реформи юридичної освіти з боку Міністерства освіти і науки України, підтримки цієї діяльності з боку Міністерства юстиції України та адміністрацій вищих навчальних закладів^[74].

Уже впродовж 2005-2006 pp. за участі членів Асоціації юридичних клінік України та Фонду правової допомоги для України як спільної ініціативи Міжнародного фонду "Відродження" та корпорації "Інтерпайп" було підготовлено певний масив науково- методичних напрацювань для юридичних клінік, розпочали свою роботу три регіональні тренінгові центри (Західноукраїнський у м. Луцьку, Центральноукраїнський у м. Києві, Південносхідний у м. Донецьку), які фокусували свою діяльність для студентського та викладацького корпусу юридичних клінік. Окремим напрямком діяльності асоціації стала підготовка пропозицій щодо Національної програми правової освіти населення, де юридичні клініки включалися до кола установ, що здійснюють правову освіту населення на загальнодержавному рівні^[75].

У 2006 р. було чітко окреслено нагальні потреби для Подальшої інституціоналізації юридичних клінік в Україні: 1) формування нормативної та організаційно-методичної бази для впровадження на загальнодержавному рівні діяльності юридичних клінік (організаційно-регулятивний напрямок); 2) розвиток законодавства щодо забезпечення прав осіб на правову допомогу в Україні та удосконалення стандартів вищої юридичної освіти в її практичній частині (нормативно-забезпечувальний напрямок); 3) послідовна робота з висвітлення мети, завдань та сутності діяльності юридичних клінік через засоби масової інформації, започаткування випуску міжуніверситетського тематичного бюлетеня з питань юридичного клінічного руху (інформаційний напрямок); 4) розширення національної мережі юридичних клінік (інтенсивний напрямок); 5) забезпечення підтримки юридичних клінік в Україні на загальнодержавному рівні та з боку вищих навчальних закладів (екстенсивний напрямок)^[74].

Саме результатом спільної діяльності Асоціації юридичних клінік України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, а також Міжнародного фонду "Відродження" стала поява наказу Міністерства освіти і науки України від 3.08.2006 р. № 592 "Про затвердження Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України", завдяки чому відбулося остаточне закріплення на загальнодержавному нормативному рівні правового статусу юридичних клінік. Як вірно зазначив С.І. Молібог, саме поява цього наказу ознаменувала той факт, що до влади "дійшли" численні звернення учасників юридичного клінічного руху, та дала підстави сподіватися на подальше сприяння діяльності юридичних клінік з боку держави^[65].

У зв'язку із реформуванням системи безоплатної правової допомоги та інтеграції до неї юридичних клінік, а також з метою повно- масштабної імплементації ідей та принципів юридичної клінічної програми до нормативно-правової бази у галузі вищої юридичної освіти 11-12 грудня 2006 р. у м. Києві відбулася Щорічна підсумкова конференція юридичних клінік України, в якій взяли участь представники Міністерства юстиції України та Міністерства освіти і науки України. Результатами цієї зустрічі стало напрацювання матеріалів за напрямами гармонізації нормативно-правової бази щодо вищої юридичної освіти та юридичної клінічної програми; закріплення місця та ролі юридичних клінік у загальнодержавних процесах правової просвіти населення та правової допомоги соціально вразливим та малозабезпеченим групам суспільства; обговорення та затвердження моделі координації юридичної клінічної програми; прийняття всеукраїнської Програми розвитку юридичних клінік України на 2007-2008 pp.; підготовка та направлення звернення до державних органів влади, профільних відомств та установ з метою запровадження напрацювань та пропозицій.

А з метою координації дій щодо впровадження на загальнодержавному рівні прийнятих на цій конференції рішень та реалізації інших програмних завдань, 12 грудня 2006 р. її учасниками було засновано Міжнародний благодійний фонд "Фундація юридичних клінік України", головною метою діяльності якого є підтримка, забезпечення та координація діяльності юридичної клінічної програми в Україні. Головою Правління цієї фундації було обрано менеджера програми "Верховенство права" Міжнародного фонду "Відродження" М.В. Дулебу, який очолює цей благодійний фонд і до теперішнього часу^[78]. Подібні фонди сприянню розвиткові юридичних клінік та юридичної клінічної освіти створені у багатьох країнах світу (наприклад, Фундація юридичних клінік Польщі)^[75].

Одним із найбільш успішно реалізованих після 2006 р. проектів представників юридичного клінічного руху в Українській державі можна відзначити щорічне проведення Всеукраїнської олімпіади юридичних клінік з інтерв'ювання та консультування клієнтів^[80]. Основні завдання цього унікального турніру було спрямовано на стимулювання самоудосконалення студентів-консультантів юридичних клінік України; формування нового покоління молодих юристів через удосконалення ними необхідних для роботи з клієнтами практичних навичок; підвищення інтересу студентів до поглибленого вивчення юридичних дисциплін та спецкурсів з основ юридичної практики у вищих навчальних закладах; виявлення недоліків підготовки консультантів до роботи з клієнтом в юридичних клініках; пропаганду юридичної клінічної освіти; підвищення рівня викладання юридичних дисциплін та спецкурсів з основ юридичної практики у вищих навчальних закладах; виявлення, поширення та впровадження в навчально-виховний процес сучасних прийомів і методів навчання; формування команд для участі в міжнародних олімпіадах, конкурсах та турнірах.

Зокрема, 11–12 лютого 2006 р. у м. Острог на базі Національного університету "Острозька академія" відбулася перша Всеукраїнська олімпіада юридичних клінік з інтерв'ювання клієнтів, організована Благодійним фондом "Правничі ініціативи" за фінансової підтримки Американської асоціації юристів / Правової ініціативи у Центральній

Європі та Євразії (ABA/CELLI). У цьому ж університеті 10-11 лютого 2007 р. відбулася друга Всеукраїнська олімпіада юридичних клінік з інтерв'ювання (консультування) клієнтів як національний раунд Міжнародних змагань з інтерв'ювання (консультування) клієнтів імені Льюїса М. Брауна (ІССС) – професора Південно- Каліфорнійського університету, який став їх засновником ще в 1969 р. Третя Всеукраїнська олімпіада з консультування та інтерв'ювання клієнтів відбулася 30 листопада – 1 грудня 2008 р. на базі Академії правових наук України у м. Києві, а четверта – 14-15 листопада 2009 р. (м. Київ).

Через відсутність належного грантового та спонсорського фінансування діяльності Асоціації юридичних клінік України та Фундації юридичних клінік України, проведення цих змагань після 2008 р. було призупинено на невизначений термін. Разом із тим, за участю саме цих організацій доволі успішно проводилися окремі заходи, спрямовані на підвищення статусу та покращання діяльності юридичних клінік у співпраці з Міністерством юстиції України та Міністерством освіти і науки України (наприклад, другий Всеукраїнський студентський форум правників "Актуальні проблеми та досвід роботи юридичних клінік в Україні" (м. Київ, 5 листопада 2009 р.)^[81].

Своєрідним офіційним визнанням авторитету та успішної діяльності юридичного клінічного руху в Україні на державному та регіональному рівнях можна вважати також той факт, що його представників включено до складу багатьох консультативно-дорадчих та експертних органів, рад, комісій чи груп при органах державної влади та місцевого самоврядування, що дозволяє ураховувати думку цього професійного співтовариства юристів-клініцистів у формуванні та реалізації державної політики в освітній та правозахисній сфері. Наприклад, одними з активних членів Координаційної ради молодих юристів України при Міністерстві юстиції України є Президент Правління Міжнародного благодійного фонду "Фундація юридичних клінік України" М.В. Дулеба, а завідувач юридичної клініки Національного університету "Одеська юридична академія" за своєю посадою входить до складу Одеської обласної міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення.

Окрім надання правової допомоги, юридичні клініки беруть активну участь й у різних правозахисних проектах^[82]. Наприклад, з липня 2012 р. до Всеукраїнської загальнонаціональної мережі з надання безоплатної правової допомоги в рамках проекту Агентства США з міжнародного розвитку "Доступ до правосуддя та правової обізнаності в Україні "Правова країна"^[83] долучилася юридична клініка Національного університету "Одеська юридична академія"^[84], а з 2013 р. із благодійною організацією "Всеукраїнська коаліція з надання правової допомоги" тісно співпрацюють 15 юридичних клінік з усіх регіонів України^[85].

Після нормативної регламентації діяльності юридичних клінік у 2006 р, юридичний клінічний рух кардинально поміняв цілі свого існування та фокусувався на законодавчому закріпленні статусу юридичних клінік як суб'єктів надання безоплатної правової допомоги, методичному та методологічному забезпеченні імплементації спецкурсу "Основи юридичної клінічної практики" до навчального процесу вищих навчальних закладів, а також на розв'язанні значної кількості інших завдань, які постають перед керівниками юридичних клінік при їх використанні як своєрідного полігону для закріплення теоретичних знань та формування у студентів практичних навичок (зокрема, належного фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення їх діяльності).

Лише протягом трьох останніх років актуальні питання функціонування юридичних клінік, стан та перспективи розвитку юридичної клінічної освіти в Україні неодноразово порушувалися у працях вітчизняних науковців – представників юридичного клінічного руху, а також публічно обговорювалися під час різних науково-практичних заходів (наприклад, у рамках З'їзду мережі юридичних клінік

України "Юридичні клініки: сучасні виклики, потреби та потенціал їх участі у функціонуванні й вдосконаленні правової системи України" (м. Ірпінь, 14 жовтня 2011 р.), Всеукраїнського круглого столу "Юридичні клініки в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку" (м, Одеса, 28 жовтня 2011 р.), Всеукраїнського науково- практичного круглого столу "Діяльність юридичних клінік України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про безоплатну правову допомогу" (м. Київ, 27 січня 2012 р.), Всеукраїнського науково-практичного семінару "Взаємодія різних суб'єктів надання безоплатної правової допомоги" (м. Київ, 23 листопада 2012 р.).

Саме під час таких обговорень представниками юридичного клінічного руху було підтримано проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих акгів України" (щодо визначення статусу юридичних клінік як суб'єктів надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги), розроблений співробітниками юридичної клініки Національного університету "Одеська юридична академія" і внесений до парламенту народними депутатами України С.В. Ківаловим та Ю.Р. Мірошниченком^[86]. Асоціація юридичних клінік України радо сприйняла появу подібних законодавчих ініціатив^[87].

На початку 2013 р. оновленим складом Правління Асоціації юридичних клінік України на чолі з її Головою – керівником юридичної клініки "Ad Astra" Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, доцентом та практикуючим адвокатом В.А. Єловим було прийнято рішення сконцентрувати діяльність асоціації на п'яти основних завданнях, а саме: 1) проведення літньої та зимової тренінгових шкіл для викладачів юридичних клінік; 2) розробка та прийняття Стандартів юридичної клінічної освіти (навчальний та соціальний аспект); 3) розробка сайту та централізованого електронного журналу звернень громадян із надання правової допомоги; 4) продовження діяльності робочої групи з приведення нормативних актів у відповідність до Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України; 5) підготовка посібника "Основи юридичної клінічної практики". З метою реалізації вищезазначених проектів асоціація робить спроби заручитися фінансовою та організаційною підтримкою Міжнародного фонду "Відродження" та Всеукраїнської благодійної організації "Українська фундація правової допомоги", інших вітчизняних та іноземних грантодавців і неурядових організацій^[88].

Як результат, у січні – лютому 2014 р. Асоціацією юридичних клінік України спільно з Українською фундацією правової допомоги було успішно проведено конкурс студентських робіт на тему: "Юридична клініка: що це для нас та чому ми тут?", в якому взяло участь понад 50 студентів з усієї України^[89].

Уже 1–4 квітня 2014 р. у м. Львові працювала весняна школа юридичної клінічної освіти "Стандарти діяльності юридичних клінік", покликана сприяти удосконаленню діяльності мережі юридичних клінік з виховання нового покоління юристів на основі єдиних стандартів та найкращих практик, обміну досвідом та запровадження інноваційних видів діяльності для залучення студентів до юридичних клінік. Тематика цього заходу охопила ключові питання організації та діяльності юридичних клінік: від організаційних основ до повсякденних питань, від методики роботи з відвідувачами до форм правої просвіти^[90].

19 червня 2014 р. на базі Національного університету "Києво-Могилянська академія" відбувся черговий з'їзд Асоціації юридичних клінік України, на якому було схвалено нову редакцію Стандартів діяльності юридичних клінік України, а також прийнято рішення про набуття асоціацією статусу юридичної особи з метою безпосередньої участі представників вітчизняного юридичного клінічного руху в грантових проектах.

Таким чином, формування національної мережі юридичних клінік здійснювалося в такі етапи: 1) створення перших юридичних клінік в Україні за ініціативи студентів, за кошти грантодавців та на базі неурядових правозахисник організацій (протягом 1996-1999 pp.); 2) не сприйняття їх діяльності на рівні профільних міністерств та мінімальна підтримка з боку керівництва вищих навчальних закладів (протягом 1999-2002 pp.); 3) визнання органами державної влади та освітніми установами ролі юридичних клінік у сфері підготовки високоваліфікованих юристів (з 2002 р. – по серпень 2006 р.); 4) масове створення юридичних клінік у структурі вищих юридичних навчальних закладів України (серпень 2006 р. – червень 2011 р.); 5) відстоювання юридичним клінічним рухом статусу юридичних клінік як суб'єктів надання безоплатної правової допомоги на законодавчому рівні (з червня 2011 р. – до теперішнього часу).

Враховуючи історію становлення та поширення юридичних клінік на території України, заслуговує на позитивне сприйняття також виокремлення двозначного розуміння терміна "юридичний клінічний рух" у його широкому та вузькому (персоналізованому) значенні^[91].

У першому випадку юридичний клінічний рух є збірним поняттям та включає в себе усі правові центри та сегменти юридичної спільноти Української держави, які більше десяти років тому доклали значних зусиль для відродження діяльності юридичних клінік. Це окремі благодійні та неурядові організації (наприклад, Міжнародний благодійний фонд "Фундація юридичних клінік України" та Міжнародний фонд "Відродження", Всеукраїнська благодійна організація "Українська фундація правової допомоги", Агенство США з міжнародного розвитку (USAID), а також вищі навчальні заклади Української держави, доктринальні праці керівників юридичних клінік яких були підгрунтям подальшого розвитку юридичних клінік та їх становлення на сучасному етапі^[92].

В інформаціях Міністерства освіти і науки України про стан організації роботи зі зверненням громадян зазначалося, що у І півріччі 2008 р. у 22 областях України налічувалося 45 юридичних клінік^[93]; через два роки в Україні стаціонарно працювали та активно реалізовували свої функції та завдання 110 юридичних клінік^[94]; у 2013 р. – мережа юридичних клінік налічувала уже 300 таких правничих організацій^[95]. За даними Асоціації юридичних клінік України на початок 2014 р. реально функціонує до 60 юридичних клінік при вищих навчальних закладах, які беруть активну участь у забезпеченні доступу малозабезпечених верств населення до безоплатної правової допомоги^[96]. І це за умови, що в Україні за різними джерелами зареєстровано від 150^[97] до 288^[98] вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку правників.

Якщо намагатися персоналізувати вищевказану категорію, то певною мірою вітчизняний юридичний клінічний рух у його вузькому розумінні можна ототожнювати із всеукраїнською громадською організацією "Асоціація юридичних клінік України" як мережею юридичних клінік України.

Підсумовуючи більш ніж столітню історію юридичних клінік у світі слід відзначити, що російські вчені умовно виокремлюють чотири періоди становлення ідеї юридичної клінічної освіти^[99]. Перший період сягає кінця XIX – початку XX ст., коли виникла ідея створення юридичних клінік. Другий період охоплює початок XX – 60-ті pp. XX ст., коли в різних країнах робилися спроби реалізувати ідею клінічного навчання. Третій період включає останню третину XX ст., коли було вироблено ідеологію та методику юридичної клінічної освіти, а сама ідея отримала реалізацію у багатьох вищих навчальних закладах різних країн. Четвертий (сучасний) період характеризується проявом соціальної спрямованості в юридичній освіті, коли в підготовці юристів акцентується увага на питаннях справедливості та можна говорити про виникнення нової філософії юридичної освіти.

Досліджуючи світову історію виникнення юридичних клінік, М.Б. Поляков виокремлює п'ять етапів розвитку юридичної клінічної освіти: 1) виникнення ідеї юридичної клінічної освіти, перші спроби створення юридичних клінік (середина XIX – початок XX ст.); 2) активне обговорення у науковій літературі ідеї започаткування юридичних клінік, перші спроби відкриття юридичних клінік (перша третина XX ст.); 3) призупинення розвитку юридичної клінічної освіти (перша третина XX – 50-ті pp. XX ст.); 4) тенденції відродження юридичної клінічної освіти, відкриття юридичних клінік при вищих навчальних закладах (50-ті pp. XX – кінець XX ст.); 5) включення юридичної клінічної освіти до державних освітніх стандартів деяких країн, відкриття юридичних клінік у світі, проведення міжнародних конференцій і форумів з метою розвитку юридичної клінічної освіти (останнє десятиліття XX ст. – теперішній час)^[100].

Незважаючи на різні підходи до періодизації становлення та розвитку юридичної клінічної освіти, можна однозначно погодитися з тим, що поява юридичних клінік у різних країнах, у різних правових умовах та в різні періоди часу призвела, у першому випадку, до витіснення та забуття цього освітнього компоненту (наприклад,

у Росії в середині XIX ст., у Німеччині – на рубежі XIX – XX ст. ст.), у другому – до їх мінімального використання з метою організації практики студентів та відповіді на соціальний запит отримання доступу до права (у США з 20-х по 40-і pp. XX ст., у Росії на рубежі XX – XXI ст.ст.), а в третьому – до активного розвитку юридичних клінік як методу навчання правників та як відносно самостійної (у плані регламентації) юридичної клінічної освіти (у США в 60-80 pp. XX ст.)^[101].

• [1] Дулеба М. Куди бідному податися, або "Рецепти" юридичної клініки / М. Дулеба //. Юридичний вісник України. – 2003. – № 39. – С. 6
• [2] Гончаренко В.О. Юридична клініка . історія і визначення / В.О. Гончаренко // Практика діяльності "юридичних клінік" України. – 2004. – № 1. – С. 3.
• [3] Лоджук М. Юридична клініка : від ідей професора Георга Фроммгольда до їх реалізації в сучасній Україні / М. Лоджук // Юридичний вісник. – 2011. – № 4. – С. 146.
• [4] Дружинина А.В. Становление юридической клиники в вузах России / А.В. Дружинина // Юридическое образование и наука. -2011. -№4. – С. 17.
• [5] Фігель Ю. Юридична клініка – інновація в системі юридичної освіти / Ю. Фігель // Теорія держави і права – 2009. – № 1 – С. 80
• [6] Профессиональные навыки юриста : Опыт практического обученна / под ред Л.А. Воскобитовой. Л.П. Михайловой. Е.С. Шугриной. – М. : Дело. 2001. – С. 38.
• [7] Фігсль Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дие. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 "Теорія та історія держави і права : історія політичних і правових учень" / Фігсль Ю. О. – Львів, 2011. – С. 62.
• [8] Синицина С.В. Перспективы клинической инновации в юридическом образовании / С.В. Синицина // Правовая политика и правовая жизнь. – М. : Саратов, 2010. – № 2. – С. 151.
• [9] Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.01 "Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень" / Фігель Ю. О. – Львів 2011 – С. 63.
• [10] Навыки юриста: учеб. пособ. / под ред. Е.Н. Доброхотовой. – СПб.: Издат. Дом СПбГУ, 2006.-С 14.
• [11] Доброхотова Е.Н. Практическое обучение юристов в России : История становления и перспективы развития (на примере Юридической клиники в СПбГУ): дисс.... кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Доброхотова Е.Н. – СПб., 2007. – С. 23.
• [12] Дудырев Ф.Ф. Юридические клиники в России : возвращение через 150 лет / Ф.Ф. Дудырев, В.П. Малков // Государство и право. – 2002. – № 4. – С. 62.
• [13] Доброхотова Е.Н. Практическое обучение юристов в России : История становления и перспективы развития (на примере Юридической клиники в СПбГУ): дисс.... кандидата юрид. Нф'к : 12.00.01 / Доброхотова Е.Н. – СПб., 2007. – С. 16.
• [14] Захаров В.В. Юридическая клиника в структуре академической подготовки юристов в России XIX – начала XX вв. / В.В. Захаров // Актуальные проблемы российского права : Юридический журнал. – 2013. – № 7. – С. 895.
• [15] Лоджук М.Т. До історії юридичних клінік: критичні зауваження професора О. Ленель та їх оцінка з позицій сьогодення / М.Т. Лоджук // Матеріали Всеукраїнського круглого столу з представниками юридичних клінік "Юридичні клініки в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку" (м. Одеса, 28 жовтня 2011 р.) / за заг. ред. акад. С.В. Ківалова. – О., 2011. – С. 32.
• [16] Доброхотова Є.Н. Практическое обучение юристов в России : История становления и перспективы развития (на примере Юридической клиники в СПбГУ): дисс.... кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Доброхотова Е.Н.. – СПб., 2007. – С. 26.
• [17] Там само.
• [18] Дудырев Ф.Ф. Юридические клиники в России : возвращение через 1S0 лет / Ф.Ф. Дудырев, В.П. Малков // Государство и право. – 2002. -№ 4. – С. 63.
• [19] Ківалов С.В. Концептуальні засади розвитку сучасної юридичної освіти / С.В. Ківалов // Актуальні проблеми політики : зб. наук, праць / голов, ред. С.В. Ківалов ; відп. за вип. Л.1. Кормич. – О.: Юрид, л-ра, 2003. – Вип. 16. – С. 7.
• [20] Скакун М.І. Політико-правові засади формування і становлення радянської системи освіти у 1920-х – середині 1950-х pp. (на прикладі вищої школи) / М.І. Скакун // Митна справа. – 2013. – № 1 (85). – Ч. 2. – Кн. 2. – С. 15.
• [21] Ківалов С. Вища юридична освіта на Півдні України : вчора, сьогодні, завтра / С. Ківалов // Юридический вестник. – 1997. – № 4. – С. 114.
• [22] Скакун М.І. Особливості та напрями радянізації системи юридичної освіти в західноукраїнському регіоні УРСР (1939-1941 pp.) / М.Л. Скакун // Митна справа. – 2013. – № 2 (86). – Ч. 2. – Кн. 2. – С. 439.
• [23] Доброхотова Е.Н. Практическое обучение юристов в России : История становления и перспективы развития (на примере Юридической клиники в СПбГУ): дисс. ... кандидата юрид. наук: 12.00.01 / Доброхотова Е.Н.. – СПб., 2007. – С. 33.
• [24] Там само. – С. 45.
• [25] Сич В.О. Основи педагогічної підготовки юридичних кадрів / В.О. Сич // Наукові праці: наук.-метод. журн. – Вип. 123. – Т. 136. Педагогіка. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010.-С. 16.
• [26] Палійчук Г. Клінічний випадок: про інститут юридичних клінік та клінічну юридичну освіту / Г. Палійчук // Український адвокат. – 2009. – № 6 (34). – С. 10.
• [27] Доброхотова Е.Н. Практическое обучение юристов в России : История становления и перспективы развития (на примере Юридической клиники в СПбГУ): дисс.... кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Доброхотова Е.Н. – СПб., 2007. – С. 28.
• [28] Молдован В.В. Юридична клініка : навч, посіб. / В.В. Молдован, Р.С. Кацавець. – К. : Центр учб. літератури, 2007. – С. 6.
• [29] Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 "Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень" / Фігель Ю. О. – Львів, 2011. – С. 12.
• [30] Савелова Ю.М. Історико-правовий аспект виникнення та розвитку юридичної клінічної освіти / Ю М. Савелова // Малий і середній бізнес (право, держава економіка). – 2013. – № 1.-С. 39.
• [31] Шевченко Л.С. Юридична освіта в США / Л.С. Шевченко // Юридичний вісник України. – 2009. – № 10 (714). – С. 11.
• [32] Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 "Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень" / Фігель Ю. О. – Львів, 2011. – С. 66.
• [33] Єлов В. Коли вуз готуватиме юристів, а не "випускників"? В. Єлов // Право України. – 2004. – № 1. – С. 134.
• [34] Поляков М.Б. История возникновения юридических клиник и клинического юридического образования [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: electronic.ruzh.org/?q=system/files/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D0%BA%D0%BE%D0%B2.pdf. – Назва з екрану.
• [35] Козенко Ю. Юридичні клініки : вчимося, допомагаючи / Ю. Клименко // Студент правник. – 2009. – № 5 (6). – С. 22.
• [36] Єлов В. Коли вуз готуватиме юристів, а не "випускників"? В. Єлов // Право України. – 2004.-№ 1-е. 132.
• [37] На захисті суспільних інтересів : посібник для правників та правозахисників. – К. : Атіка, 2009. – С. 312.
• [38] Юридическое клиническое образование [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: clinic.lawinstitut.ru/ru/about/. – Назва з екрану.
• [39] Нечипорук С. Історія юридичної клініки / С. Нечипорук // Хрещатик. – 2008. – № 177. – С. 17.
• [40] Савёлова Ю М. Історико-правовий аспект виникнення та розвитку юридичної клінічної освіти / Ю.М. Савелова // Малий і середній бізнес (право, держава економіка). – 2013. – № 1. – С. 40.
• [41] На захисті суспільних інтересів : посібник для правників та правозахисників. – К. : Атіка, 2009. – С. 312.
• [42] Профессиональные навыки юриста : Опыт практического обучения / под ред. Л.А. Воскобитовой, Л.П. Михайловой, Е.С. ШугриноЙ. – М.: Дело, 2001. – С. 35.
• [43] Клименко О. Юридичні клініки в Україні : внесення соціальних аспектів у вивчення права / О: Клименко // Юридична газета. – 2009. – № 40. – С. 22.
• [44] Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 "Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень" / Фігель Ю.О. – Львів, 2011. – С. 68.
• [45] Дубчак Н. Досвід організації та діяльності юридичних клінік за кордоном / Н. Дуь-чк // Юридичний журнал : Аналіт. матеріали. Коментарі. Судова практика. – 2012. – № 12. . С. 133.
• [46] Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.01 "Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень" / Фігель Ю.О. – Львів, 2011.- С. 69.
• [47] Юридические клиники в Кыргызстане и система гарантированной государством юридической помощи : отчет научного сотрудника Гарвардской школы права, консультанта Правовой программы Фонда "Сорос-Кыргызстан" Л. Лэнгфорд. – Бишкек. 2014. – С. 25.
• [48] Слов В. Коли вуз готуватиме юристів, а нс "випускників"? / В. Слов // Право України. – 2004. –№ 1. – С. 134.
• [49] Палійчук Г. Клінічний випадок: про інститут юридичних клінік та клінічну юридичну освіту / Г. Палійчук // Український адвокат. – 2009. – № 6 (34). – С. 11.
• [50] Савелова Ю.М. Історико-правовий аспект виникнення та розвитку юридичної клінічної освіти / Ю.М. Савелова // Малий і середній бізнес (право, держава економіка). – 2013. – № 1.-С.41.
• [51] Слов В. Коли вуз готуватиме юристів, а не "випускників"? / В. Слов // Право України. – 2004.-lfel.-C. 134.
• [52] Юридическая клиника Петрозаводского государственного университета [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: law.edu.ru/doc/document.asp?doclD=l117940. – Назва з екрану.
• [53] О правовых консультациях ("правовых клиниках") для населения на базе вузов, осуществляющих подготов к)' юридических кадров : приказ Министерства образования Российской Федерации от 30.09.1999 г., № 433 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: edu.ru/db-mon/mo/Data/d__99/n433.html. – Назва з екрану.
• [54] Лоджу к М.Т. Система надання безоплатної юридичної допомоги в Російській Федерації: діяльність юридичних клінік / М.Т. Лоджук // Актуальні проблеми юридичної науки: зб. тез Міжнар. наук.-практ. конф. "Дванадцяті осінні юридичні читання", м. Хмельницький, 8-9 листопада 2013 р. : у 4 част. – Ч. 1. – Хмельницький : Хмельн. ун.-т управління та права, 2013.-С. 48.
• [55] Хвати к Ю.А. Краткая история развития юридических клиник / Ю.А. Хватик, Л.Н. Красницкая [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: law.bsu.by/content/? 1552. – Назва з екрану.
• [56] О некоторых вопросах правового просвещения населения: Постановление Министерства юстиции Республики Беларусь от 19.11.2010 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: pravo.levonevsky.org/bazabyll/republic04/text059.htm. – Назвал екрану.
• [57] Лоджук М.Т. Юридичні клініки в Білорусії та правове регулювання їх діяльності / М.Т. Лоджук // Міжнародні читання з міжнародного права пам'яті професора П. Є. Казанського : матеріали Четвертої міжнар. наук, конф. (м. Одеса, 8-9 листопада 2013 р.): відп. за вип. к. ю. н., доц. М.1. Пашковський; Націон. ун-т "Одеська юридична академія". – О.: Фенікс, 2013.-С. 176.
• [58] Ярошенко О.М. Щодо передумов виникнення і перспектив існування юридичних клінік в Україні. Проблеми законності : Респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. Я. Ц. Тацій / О М. Ярошенко, Ф.А. Цесарський. – X.: Над. юрид. акад. України, 2008. – Вип. 94. – С. 239.
• [59] К і валов С.В. Концептуальні засади розвитку сучасної юридичної освіти / С В. Ківалов // Актуальні проблеми політики : зб. наук, праць / голов, ред. С.В. Ківалов ; відп за вип. Л.1. Кормич. – О.: Юрид, л-ра, 2003. – Вип. 16. -С. 7.
• [60] Молдован В.В. Юридична клініка : навч, посіб. / В.В. Молдован, Р.С. Кацавець. – К. : Центр учб. літератури, 2007. – С. 7.
• [61] Юридична клініка : навч, посіб. / за ред. В.А. Слова, С.1. Молібога, Д.Г. Павленка. – К : Школяр, 2004. -С. 17.
• [62] Ківалов С.В. Пряма мова : Інтерв'ю / Розмову вів Тарас Федюк / С.В. Ківалов. – О. : Юрид, л-ра, 2004. – С. 50.
• [63] Чернега А. "Фенікс" – високий стандарт клінічної освіти / А. Чернега // Юридичний вісник України. – 2008. – № 46 (698). – С. 10.
• [64] Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 "Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень" / Фігель Ю.О. – Львів, 2011. – С. 70.
• [65] Молібог С. Клініки часто народжувались у жорстких сутичках із керівництвом ВНЗ / С. Молібог // Юридична газета. – 2006. – № 19 (79). – С. 5.
• [66] Лисицын В В. Юридическая клиника – эффективная модель подготовки современного юриста в условиях специализированного вуза / В.В. Лисицын // Судья. – 2008. – № 10 – С.61.
• [67] Юридична клініка : навч, посіб. / за ред. В.А. Слова, С.1. Молібога, Д.Г. Павленка. – К.: Школяр, 2004.-С. 293.
• [68] Роль громадських приймалень та юридичних клінік по наданню правової допомоги населенню : рекомендації Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення Міністерства юстиції України від 01.11.2002 року [Елсюронний ресурс]. – Режим доступу до док.: legalclinics.org.ua/zakony/ zakony.php?menuitem=zakony& zakon=muu. – Назва з екрану.
• [69] Ківалов С.В. Пряма мова : Інтерв'ю / Розмову вів Тарас Федюк / С.В. Ківалов. – О. : Юрид, л-ра, 2004. – С. 50.
• [70] Юридична клініка : навч, посіб. / за ред. В.А. Слова, С.І. Молібога, Д.Г. Павленка. – К.: Школяр, 2004. – С. 128.
• [71] Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Інноваційні методики юридичної освіти: поняття, зміст та практика застосування" (м. Київ, 29 листопада 2003 року).-2003.-С. 65.
• [72] Лоджук М.Т. Місце та роль юридичних клінік в системі надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги в Україні / М.Т. Лоджук // Акіуальні питання правової теорії та юридичної практики : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Ужгород, 11-12 жовтня 2013 р.) – Херсон . Видав, дім "Гельветика", 2013. – С. 19.
• [73] Мережа юридичних клінік України: ретроспекгиви та перспективи / Авт.-уклад. М.В. Дулеба. – К., 2006.-С. 107.
• [74] Дулеба М.В. Шляхи розвитку "юридичних клінік" України : стан та перспективи / М.В. Дулеба // Юридичний вісник України. – 2005. – № 25. – С. 15.
• [75] Дулеба М. Допоможе і навчить юридична клініка / М. Дулеба // Урядовий кур'єр. – 2006.-№ 242.-С. 5.
• [76] Дулеба М.В. Шляхи розвитку "юридичних клінік" України : стан та перспективи / М.В. Дулеба // Юридичний вісник України. – 2005. – № 25. – С. 15.
• [77] Молібог С. Клініки часто народжувались у жорстких сутичках із керівництвом ВНЗ / С. Молібог // Юридична газета. – 2006. – № 19 (79). – С. 5.
• [78] Юридичні клініки України : сучасні виклики, потреби та потенціал їх участі у системі підготовки юристів : резолюція Всеукраїнської щорічної підсумкової конференції юридичних клінік України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: irf.ua/files/ukr/programs_law_ news_l 167_ua_RL.doc. – Назва з екрану.
• [79] Дулеба М. Допоможе і навчить юридична клініка / М. Дулеба // Урядовий кур'єр. – 2006.-№ 242.-С. 5.
• [80] Гаращук М. Юридична клініка – місце, де вчаться лікувати суспільство / М. Гаращук // Юридична газета. – 2006. – № 4 (64). – С. 1.
• [81] Клименко О. Юридичні клініки в Україні : внесення соціальних аспектів у вивчення права / О. Клименко // Юридична газета. – 2009. – № 40. – С. 22.
• [82] Слов В. Юрклініки сьогодні можуть забезпечувати ефективну роботу в сфері права / В. Слов//Юридичний вісник України.-2012.-№ 14(875). – С. 13.
• [83] Ківалов С. На шляху до побудови громадянського суспільства / С. Ківалов // Думська площа (додаток до газети Одеської міської ради "Одесский вестник"). – 2012. – № 25 (795).-С. 2.
• [84] Ківалов С.В. Спільна діяльність з Проектом USA1D "Правова країна" допоможе покращити доступ громадян до правосуддя / С.В. Ківалов // Одеські вісті. – 2012. – №71 (4345).-С. 7.
• [85] Леонов 1. Бідний? Значить, наш клієнт // Щоденна інформаційно-політична газета "Україна молода" [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: umoloda.kiev.ua/nuniber/2343/176/83375/. – Назва з екрану.
• [86] Проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо визначення статусу юридичних клінік як суб'єктів надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_l?id=&pf3511=41880. – Назва з екрану.
• [87] Лоджу к М.Т. Місце та роль юридичних клінік в системі надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги в Україні / М.Т. Лоджук // Актуальні питання правової теорії та юридичної практики : матеріали міжнар. наук-практ, конф. (м. Ужгород, 11-12 жовтня 2013 р.). – Херсон : Видав, дім "Гсльветика", 2013. – С. 20.
• [88] Лоджук М.Т. Юридичний клінічний рух в Україні : особливості становлення та перспективи розвитку / М.Т. Лоджук // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія "Право". – 2013. – Внп. 22. – Ч. 2. Т. 1. – С. 73.
• [89] Результати конкурсу студентських робіт "Юридична клініка : що це для нас та чому ми тут?" [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: ulaf.org.ua/rezultati-konkursu-studentskih-robit-yuridichna-klinika-shho-tse-dlya-nas-ta-chomu-mi-tut/. – Назва з екрану.
• [90] Весняна школа "Юридична клінічна освіта 2014 : стандарти діяльності юридичних клінік" [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: ulaf.org.ua/multimedia/fotogalereya/vesnyana-shkola-yuridichna-kljnichna-osvita-2044-standarti-diyalnosti- yuridichnih-klinik/. – Назва з екрану.
• [91] Дулеба M B. Сучасний "юридичний клінічний рух" на шляху до гармонізації та розширення / М.В. Дулеба // Вісник Асоціації юридичних клінік України. – 2005. – № 2. – С. 8.
• [92] Лоджук М.Т. Юридичний клінічний рух в Україні особливості становлення та перспективи розвитку / М.Т. Лоджук // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія "Право". -2013. -Вип. 22. – Ч. 2. T. 1. -С. 71.
• [93] Аналітична доповідь про стан організації роботи зі зверненнями громадян у Міністерстві освіти і науки України за 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: mon.gov.ua/main.php?query=newstmp/2009_1/09_01. – Назва з екрану.
• [94] Аналітична доповідь про стан організації роботи зі зверненнями і'ромадян у Міністерстві освіти і науки України за 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: mon.gov.ua/newslmp/2010/21__12/dopovid_20l0.doc. – Назва з екрану.
• [95] Аналітична доповідь про стан організації роботи зі зверненнями громадян у Міністерстві освіти і науки України за 2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1390396306/1390396432/. – Назва з екрану.
• [96] Реєстр юридичних клінік України : офіційна база даних юридичних клінік, дійсних та потенційних учасників Асоціації юридичних клінік України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: vk.com/topic-50279730_27886247. – Назва з екрану.
• [97] Стефанчук Р.О. Юридична освіта і наука в Україні : чи все гаразд? / Р.О. Стефанчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. – № 9. – С. 18.
• [98] Шевченко Л.С. Модернізація вищої юридичної освіти в Україні: сутність, моделі, умови здійснення / Л.С. Шевченко // Електронний збірник наукових праць Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" "Теорія і практика правознавства", 1/2011 [Електронний, ресурс]. -Режим доступу до док.: nauka.jur- academy.kharkov.ua/index.php?option=com_content&view=category&id=98&ltemid=220&lang=uk. – Назва з екрану.
• [99] Дубчак Н.С. Окремі питання становлення юридичних клінік в Україні / Н.С. Дубчак // Науковий часопис НПУ ім. М.П Драгоманова. Серія № 18. Економіка і право : зб. наук, праць.–К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2010. – Вип. 12. -С. 38.
• [100] Поляков М.Б История возникновения юридических клиник и клинического юридического образования [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: electronic.ruzh.otg/?q=system/files/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D0%BA%D0%BE%D0%B2.pdf. – Назва з екрану.
• [101] Савелова Ю.М. Історико-правовий аспект виникнення та розвитку юридичної клінічної освіти / Ю.М. Савелова // Малий і середній бізнес (право, держава економіка). – 2013. – №1.-C. 37.