Види юридичних клінік в Україні

Сучасний етап розвитку юридичних клінік в Україні вимагає розробки нової теоретико-методологічної бази для їх більш ефективного використання в системі вищої юридичної освіти та дієвих механізмів забезпечення їх діяльності з надання якісних (кваліфікованих) правових послуг у рамках державної системи безоплатної

правової допомоги. Заслуговують на увагу вивчення, аналіз та узагальнення досвіду функціонування юридичних клінік при найбільш провідних вищих юридичних навчальних закладах Української держави, керівництво яких протягом останнього десятиліття не лише зміцнило організаційну та матеріально-технічну базу діяльності цих унікальних структурних підрозділів, але й включило відповідні спецкурси з основ юридичної клінічної практики до навчальних планів підготовки фахівців за спеціальностями "Правознавство", "Правоохоронна діяльність" та "Міжнародне право".

Класифікація існуючих в Україні юридичних клінік не лише дає змогу систематизувати їх за різними ознаками, виокремити слабкі та сильні сторони у їх функціонуванні, але й визначити пріоритети в удосконаленні організації їх діяльності як бази навчання студентів практичних навичок та як суб'єктів надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим верствам населення. У свою чергу, відсутність науково обгрунтованої класифікації юридичних клінік гальмує подальше удосконалення теоретичних засад їх правоосвітньої та правозахисної діяльності, формування методологічних основ для їх ефективного включення до навчального процесу вишів як бази набуття студентами практичних навичок, проходження ними навчальної та інших видів практики, а також ускладнює процеси розробки нормативно-правових та інших внутрішніх актів з організації їх діяльності як суб'єктів надання безоплатної правової допомоги.

У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі пропонуються різні широкоформатні та різновекторні підходи до визначення окремих видів (класифікації) юридичних клінік.

C.І. Молібог за національними особливостями виокремлює такі види юридичних клінік: 1) класична юридична клініка – програма або заклад, створений на базі вищого навчального закладу для практичного навчання студентів-правників і надання правової допомоги малозабезпеченим особам (США, Канада, Німеччина, Україна та ін.); 2) бюро правової допомоги – юридичні клініки державного фінансування, які надають безоплатну правову допомогу громадянам із низьким рівнем доходів (Нідерланди); 3) громадянські консультативні бюро – утримувані урядом заклади, що надають кожній зацікавленій особі інформацію юридичного характеру (Велика Британія); 4) юридичні приймальні – російський аналог класичної юридичної клініки, в якій акцент робиться на наданні правової допомоги (Російська Федерація); 5) юридична клініка на базі суду при кафедрі вищого навчального закладу – заклад, в якому прийом громадян здійснюють студенти старших курсів, одночасно переймаючи досвід як викладачів університету, так і професійних суддів (Російська Федерація)^[1].

Залежно від співвідношення впливу на роботу юридичної клініки кураторів (викладачів, юристів) та студентів цей вчений виокремлює три відносно різні моделі юридичних клінік з умовними назвами "студентська", "професійна" та "універсальна". Студентська юридична клініка передбачає більший рівень самостійності студентів під час заснування та безпосередньої роботи, а її характерними рисами є: 1) зацікавленість у роботі такої організації у першу чергу студентів; 2) можливість реалізації повною мірою студентської ініціативи та ентузіазму; 3) достатньо високий рівень професійності студентів старших курсів; 4) можливість самостійного більш гнучкого пошуку фінансування; 5) низький рівень витрат на оплату праці штатних працівників. Створення професійної юридичної клініки передбачає наявність колективу професійних, оплачуваних кураторів, що працюють в юридичній клініці на постійній основі: читають клінічний курс, ведуть тренінги, здійснюють керівництво і контролюють роботу студентів, а характерними рисами такої клініки є: 1) якісно вищий рівень підготовки керівного складу; 2) наявність гарантій професійної правової підтримки для студентів-консультантів; 3) набагато кращі умови фінансування; 4) гарантований "патронат" навчального закладу; 5) тісне співробітництво з незалежними організаціями, які безпосередньо зайняті у сфері надання юридичних послуг. Універсальна юридична клініка є компромісом між першими двома моделями та передбачає збалансування ролі студентів і кураторів у діяльності юридичної клініки, а її характерними рисами є: 1) керівництво здійснюється спільно студентами та викладачами; 2) студенти за певних умов можуть більш самостійно надавати правову допомогу; 3) зберігаються тісні контакти з керівництвом вищого навчального закладу; 4) викладачі у межах своїх повноважень займаються переважно лише допомогою студентам у їх самостійній діяльності^[2].

Автори навчального посібника "Юридична клініка" поділяють юридичні клініки залежно від методів роботи з клієнтами (на ті, що безпосередньо працюють, та ті, що не працюють з клієнтами), від порядку створення та діяльності (які створено при вищому навчальному закладі чи на його базі та які працюють відокремлено), а також від спеціалізації (на спеціалізовані та неспеціалізовані юридичні клініки). При цьому, за відсутності будь-якої спеціалізації робота юридичної клініки проводиться в усіх напрямках правової допомоги, а спеціалізовані займаються розглядом і вивченням певних категорій справ^[3].

А.О. Галай вважає за доцільне здійснювати класифікацію юридичних клінік за організаційно-правовою формою, за напрямками діяльності та за їх місцем у наданні безоплатної правової допомоги. За організаційно-правовою формою цей дослідник виокремлює такі юридичні клініки: 1) структурний підрозділ вищого навчального закладу; 2) громадський підрозділ вищого навчального закладу; 3) організація студентської ініціативи та самоврядування; 4) форма співпраці недержавної правозахисної організації з вищим навчальним закладом; 5) тимчасове утворення конкретного проекту; 6) інші форми. За напрямками діяльності він пропонує здійснювати поділ юридичних клінік на ті, що: 1) надають правову допомогу; 2) займаються правовою просвітою; 3) відпрацьовують імітацію (моделювання) форм практичної роботи юриста за відсутності відвідувачів; 4) мають змішані форми; за методами роботи з відвідувачами – на юридичні клініки, що безпосередньо: 1) працюють з відвідувачами; 2) не працюють з відвідувачами; за способом (місцем) організації надання правової допомоги – на юридичні клініки: 1) виїзні (займаються лекторіями, правовою освітою через друковану продукцію, працюють за програмою "Street law"); 2) невиїзні або стаціонарні (юридичні клініки, які мають окреме приміщення, де й надають безоплатну правову допомогу)^[4].

Таку ідею поділяє Н.С. Дубчак, яка також пропонує здійснювати поділ юридичних клінік за формами надання правової допомоги, видами правових послуг, за часом функціонування юридичних клінік та за видом засновника. За формами надання правової допомоги цей науковець вважає, за можливе поділити юридичні клініки на ті, що надають: 1) первинну правову допомогу; 2) первинну та вторинну правову допомогу. За конкретними видами правових послуг цей науковець поділяє юридичні клініки на ті, що: 1) надають лише правову інформацію, правові консультації та роз'яснення; 2) складають документи правового характеру; 3) здійснюють представництво інтересів громадян; за часом функціонування – на юридичні клініки: 1) тимчасово діючі; 2) постійно діючі; за видом засновника – на юридичні клініки, що створені при: 1) вищих навчальних закладах; 2) громадських правозахисних організаціях^[5].

Деякі вітчизняні науковці розглядають можливість поділу юридичних клінік за характером орієнтації їх діяльності на: 1) зовнішньоорієнтовані (такі, що зорієнтовані на суспільство, надають безоплатну правову допомогу малозабезпеченим верствам населення, організовують правопросвітницькі заходи тощо); 2) внутрішньо- орієнтовані (у їх основі лежить лише навчальний компонент формування студента як висококваліфікованого фахівця)^[6].

Якщо розглянути класифікацію юридичних клінік у Російській Федерації, то, на думку А.Б. Гутнікова, можна виокремити юридичні клініки, які: 1) передбачають роботу з реальними відвідувачами на базі вищого навчального закладу (вид обов'язкової практики для всіх студентів, або структурний підрозділ факультету або інституту, в яігаму частина студентів проходить ознайомчу або виробничу практику); 2) передбачають роботу з реальними1 клієнтами за межами вищого навчального закладу (робота у правозахисних організаціях, у громадських приймальнях органів державної влади, місцевого самоврядування, у громадських організаціях, у студентських юридичних консультаціях, міжуніверситетських юридичних клініках); 3) не передбачають роботу з реальними відвідувачами (практичні спецкурси в рамках навчальної програми, окремі модулі, практикуми, практичні заняття в рамках "традиційних" курсів, факультативна програма практичного навчання)^[7].

В.В. Лісіцин виокремлює моделі юридичних клінік у Російській Федерації – класичну, міжуніверситетську, інтегративну та експериментальну. Зокрема, класична юридична клініка при юридичному факультеті Санкт-Петербурзького державного університету характеризується солідним досвідом роботи, відшліфованим до дрібниць методичним забезпеченням, обов'язковою клінічною підготовкою всіх студентів факультету, абсолютно безоплатним характером роботи та потужною матеріально-технічною базою. Міжуніверситетська юридична клініка, яка функціонує у м. Саратові у формі міжуніверситетського навчально-методичного центру на базі Міжрегіональної громадської організації професійних юристів "Центр сприяння правовій реформі", служить зміцненню зв'язків різних вищих навчальних закладів та більш широкій трансляції досвіду юридичної клініки, а її стажери надають правову допомогу під керівництвом не університетських викладачів, а адвокатів та практикуючих юристів з великим професійним досвідом. До діяльності цієї юридичної клініки, крім юристів, залучено також і спеціалістів з інших галузей знань (наприклад, психології, соціології тощо). Автономна некомерційна організація "Псковський міський центр правової освіти та виховання молоді" являє собою модель інтегративної юридичної клініки, створеної як результат співробітництва декількох громадських організацій, державних структур та спеціалістів у різних галузях права для студентів вищих юридичних навчальних закладів м. Пскова. До категорії експериментальних юридичних клінік можна віднести усі нещодавно створені юридичні клініки, організаційна структура яких ще до кінця не визначилася^[8].

Інший російський дослідник Є.С. Шугріна пропонує розглядати таке поняття як "типологізація" юридичних клінік у сучасній Російській Федерації та покласти в її основу таку класифікацію: 1) тип організаційної форми (базової структури); 2) види юридичної допомоги, яка надається в юридичній клініці; 3) спеціалізація юридичної клініки (категорія справ, особливості відвідувачів); 4) особливості (тип) спілкування з відвідувачами; 5) ступінь включення студентів в реальну практику; 6) ступінь обов'язковості для студентів. З огляду на тип організаційної форми (базової структури) цей вчений виокремлює юридичні клініки: 1) створені на базі вищого навчального закладу (факультету); 2) створені за участю декількох вищих навчальних закладів (міжуніверситетські); 3) створені при некомерційних організаціях; 4) що діють при органах влади; 5) що діють при колегіях адвокатів, юридичних консультаціях, юридичних фірмах тощо^[9].

Наведені вище підходи до класифікації юридичних клінік свідчать про відсутність єдиного погляду щодо виокремлення основ їх розподілу (класифікаційних ознак); окремі з них мають фрагментарний, безсистемний характер, виокремлені за відсутності однозначного розуміння сутності поняття "Юридична клініка" та є дискусійними. Вони не враховують самої теорії класифікації як одного з основних прийомів логічного мислення, які у структурі методології теорії держави і права посідають особливе місце та утворюють систему операцій, заснованих на законах логіки, застосовуються для всебічного теоретичного пізнання державно-правових явищ, відображають вимоги пов'язаного, послідовного, переконливого та точного викладення думок, що в юридичній науці та практиці має важливе значення.

Класифікація (з лат. classis – розряд, клас, facio – роблю) – це розподіл тих або інших об'єктів по групах, залежно від їх загальних ознак, з фіксацією закономірних зв'язків між класами об'єктів в єдиній системі конкретної галузі знань^[10]. Становлення кожної науки пов'язано зі створенням класифікацій об'єктів, явищ, що вивчаються. Класифікація – це також процес упорядкування інформації. Під час вивчення нових об'єктів щодо кожного такого об'єкта робиться висновок: чи належить він до вже встановлених класифікаційних груп. Метою будь-якої класифікації є вивчення предмета пізнання через сукупність взаємопов'язаних елементів, які характеризуються відносною виокремленістю, самостійністю, виконують певне призначення стосовно системи та виокремлені з дотриманням принципів розподілу (розміреність, взаємовиключеність, безупинність, здійснення на одній основі).

У теорії держави і права під класифікацією розуміють засіб упорядкування хаотичної маси чинників та явищ шляхом розчленовування хаотичного цілого на частини за певними ознаками (тобто як одну із форм аналізу). Саме за допомогою цього прийому можна упорядкувати типові ознаки юридичних клінік, проаналізувати їх нехарактерні особливості та сформулювати нові критерії класифікації властивостей, що має не лише теоретичне, але й вагоме практичне значення.

Класифікація юридичних клінік в Україні – це сукупність видів юридичних клінік при вищих навчальних закладах Української держави юридичного профілю, яка дозволяє розкрити їх подвійне призначення (цілі діяльності) – освітнє та соціальне.

З огляду на це, здійснювати поділ юридичних клінік в Україні на види в залежності від: засновника та порядку їх створення (керівництвом навчального закладу, студентами та викладацьким корпусом або за спільно ініціативою тощо); часу їх функціонування (тимчасово та постійно діючі), місця діяльності (виїзні та стаціонарні); їх організаційно-правової форми (структурний підрозділ вищого навчального закладу, структура (програма) будь-якої іншої юридичної особи; структурний підрозділ органу державної влади або місцевого самоврядування; самостійна юридична особа тощо) не є актуальним з огляду на нормативно-правову регламентацію їх постійної діяльності в структурі вищого навчального закладу без статусу юридичної особи.

Так, згідно з даними Реєстру юридичних клінік України, сформованого співробітниками Асоціації юридичних клінік України шляхом анкетування існуючих в Українській державі юридичних клінік, за організаційно-правовою формою 24 юридичні клініки є структурними підрозділами вищих навчальних закладів України юридичного профілю, співробітників яких включено до штатного розпису. Це юридичні клініки провідних вищих навчальних закладів (при Національному університеті "Одеська юридична академія", Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого, Національному університету "Києво-Могилянська академія", Київському національному університету імені Тараса Шевченка, Національному університеті "Острозька академія", Національній академії внутрішніх справ тощо). Ще 22 юридичні клініки є структурними підрозділами вищих навчальних закладів без штату та лише 7 – мають іншу організаційно-правову форму (у тому числі, юридична клініка при Львівському національному університеті імені Івана Франка)^[11].

З огляду на подвійне призначення юридичних клінік помилковим є їх поділ за характером орієнтації діяльності (на зовнішньо-орієнтовані та внутрішньоорієнтовані), а також за особливостями спілкування студентів-клініцистів з особами, які звертаються по правову допомогу (на юридичні клініки, які передбачають роботу з реальними ("живими") відвідувачами; які розглядають лише письмові звернення громадян; які працюють із знеособленими фабулами справ (кейсами).

Дискусійним є також поділ юридичних клінік у залежності від їх спеціалізації (з лат. specialis – особливий, своєрідний). В освітній системі під цим поняттям розуміють поглиблене вивчення відносно вузького поля діяльності в рамках спеціальності, що забезпечує необхідний рівень кваліфікації фахівця, призначений для виконання деякої роботи^[12]. Юридична освіта в Україні знає декілька напрямів спеціалізації підготовки студентів: кримінальна, цивільно-правова, господарсько-правова, державно-правова та ін.^[13] У зв'язку із цим, спеціалізація юридичних клінік визначається конкретними питаннями тієї або іншої галузі права яка є предметом діяльності окремої юридичної клініки (сімейне, земельне, трудове, цивільне право тощо), переліком правових послуг (надання юридичних консультацій, складання юридичних документів, представництво інтересів у суді тощо), а також грунтується на обмеженні кола суб'єктів – їх потенційних відвідувачів.

За спеціалізацією юридичні клініки поділяються на спеціалізовані (ті, що надають допомогу лише в певних галузях права, окремі види правових послуг та певному колу відвідувачів) та неспеціалізовані (ті, що надають допомогу в різних галузях права, різні види правових послуг та різним відвідувачам). Наприклад, Н.В. Сухицька пропонує розрізняти такі види спеціалізації юридичних клінік: 1) за кількістю залучених юридичних клінік – внутрішня (розподіл на секції у межах однієї юридичної клініки) та зовнішня спеціалізація (тісна співпраця кількох юридичних клінік, в яких утворюється така спеціалізація); 2) за галузями права – трудове, цивільне, сімейне тощо; 3) за категоріями клієнтів – засуджені, біженці, малозабезпечені тощо; 4) за видами правової допомоги – консультації, роз'яснення законодавства, складання документів, представництво в суді та інших державних органах^[14]. Міжнародний досвід знає також інші види спеціалізації юридичних клінік (наприклад, юридичні клініки із захисту прав тварин, допомоги ув'язненим, захисту екології у США), що має сенс за умови, коли в межах населеного пункту існує кілька юридичних клінік, між якими збалансовано розгляд усіх категорій справ юридичного характеру^[15].

Запровадження спеціалізації юридичних клінік має як низку позитивних, так і низку негативних моментів, зумовлених суб'єктивними факторами кожної окремо взятої юридичної клініки. Як зазначає Д.Г. Павленко, до позитивних моментів спеціалізації юридичної клініки можна віднести те, що: 1) студенти заздалегідь можуть обрати на свій розсуд напрямок роботи; 2) забезпечується більш високий професійний рівень надаваної правової допомоги; 3) створюються більші можливості для контролю викладачами над діяльністю студентів; 4) спеціалізація може бути механізмом реагування на зміни в суспільних процесах; 5) це спосіб зосередження навчання на окремих сферах. Негативними моментами спеціалізації юридичної клініки є: 1) ускладнення адміністрування та організації роботи; 2) конкуренція між студентами; 3) позбавлення права на правову допомогу значної частини громадян через неможливість її надання з огляду на спеціалізацію юридичної клініки (тобто зменшення клієнтури)^[16].

У цьому аспекті необхідно усвідомлювати, що будь-яка юридична клініка, у тому числі спеціалізована, спрямована не на підготовку вузькоспеціалізованих юристів, а на розвиток базових професійних вмінь та навичок, професійної відповідальності, сучасного праворозуміння та активного ставлення до соціальних проблем^[17]. Більше того, спеціалізація юридичних клінік не лише негативним чином позначається на обсязі теоретичних знань і практичних навичок професії юриста, яких можуть набувати студенти, беручи участь у її діяльності, але й ставить під сумнів саму ідею включення юридичних клінік в державну систему надання безоплатної правової допомоги поруч з іншими суб'єктами надання такої первинної та вторинної правової допомоги.

У Типовому положенні про юридичну клініку вищого навчального закладу України відсутні будь-які обмеження стосовно напрямів, кола суб'єктів та видів правової допомоги, яка надається юридичними клініками. Згідно з пунктом 2.3 цього положення для повного та ефективного функціонування юридичної клініки її керівництво організовує та забезпечує надання безоплатної правової допомоги з питань захисту прав і свобод людини та організацій з усіх галузей права відповідно до чинного законодавства України. Як вбачається з Реєстру юридичних клінік України, переважна їх більшість (42 юридичні клініки) забезпечує консультування громадян в усіх сферах права, намагаючись охопити всі види правових послуг широкій категорії малозабезпечених верств населення; і лише 11 юридичних клінік виокремлюють для себе певні напрями допомоги, тобто визначають свою спеціалізацію.

У той же час, актуальним для Української держави є здійснення поділу юридичних клінік на види в залежності від включення до навчальних планів вищих навчальних закладів спецкурсу "Основи юридичної клінічної практики" та від проходження студентами на їх базі практики (навчальної, виробничої та переддипломної тощо). За наявної в Реєстрі юридичних клінік України інформації, лише в 21 юридичній клініці запроваджено відповідний спецкурс з основ юридичної клінічної практики, тоді як в інших навчання студентів правил організації діяльності юридичної клініки та основ надання правової допомоги населенню з дотриманням етичних норм і правил відбувається поза межами навчального плану, або взагалі ним не передбачено. Лише 37 юридичних клінік використовуються також як база для проходження студентами навчальної чи інших видів практики.

• [1] Юридична клініка : навч, посіб. / за ред. В:А. Єлова. С.І. Молібога, Д.Г. Павленка. – К.: Школяр, 2004.-С. 34.
• [2] Там само. – С. 49-52.
• [3] Молдован В.В. Юридична клініка : навч, посіб. / В.В. Молдован, Р.С. Кацавець. – К. : Центр учб. літера^ри, 2007. – С. 9.
• [4] Галай А.О. Юридична клініка як суб'єкт адміністративних правовідносин / А.О. Галай // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2013. -№ 4 (138). -С. 69.
• [5] ДубчакН.С. Класифікація юридичних клінік: загальнотеоретичний аналіз/Н.С. Дубчак// Вісник Академії адвокатури України. – 2012. – № 3 (25). – С. 199.
• [6] Соколенко О.Л. Юридична клініка в правоосвітній діяльності / О.Л. Соколенко // Вісник академії митної служби України. Серія "Право". – 2009. – № 1 (2). – С. 5.
• [7] Юридическая клиника и современное юридическое образование в России : учеб.-практ, пособ. / отв. ред. С.Л. Дегтярев. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – С. 5.
• [8] Лисицын В.В. Юридическая клиника – эффективная модель подготовки современного юриста в условиях специализированного вуза / ВВ. Лисицын // Судья. – 2008. -№ 10. – С. 61.
• [9] Юридическая клиника и современное юридическое образование в России : учеб.-практ, пособ. / отв. ред. С.Л. Дегтярев. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – С. 6.
• [10] Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад, і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ "Перун", 2005. -С. 544.
• [11] Реєстр юридичних клінік України : офіційна база даних юридичних клінік, дійсних та потенційних учасників Асоціації юридичних клінік України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: vk.com/topic-50279730_27886247. – Назва з екрану.
• [12] Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад, і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь : ВТФ "Перун", 2005. -С. 1364.
• [13] "Юридичні клініки" в Україні : роль, завдання та організаційно-правові засади : посібник / за ред. М.В. Дулеби. – К.: МП Леся, 2003. – С. 24.
• [14] Сухицька Н.В. Юридична клініка. Курс лекцій : навч, посіб, для студ. вищ. навч. закл. / Н.В. Сухицька. – К.: Ун-т "Україна", 2008. – 424 с.
• [15] Юридична клініка; навч, посіб. / за ред. В.А. Слова, С.1. Молібога, Д.Г. Павленка. – К.: Школяр, 2004.-С. 151.
• [16] Там само. – С. 148-149.
• [17] Гутников А.Б. Опыт центра клинического юридического образования и актуальные методы обучения в юридической клинике / А.Б. Гутников // Юстиция: Научно-практический журнал. – 2009. – № 6. – С. 25.