Вимоги, яким має відповідати судове рішення
Згідно діючого цивільно-процесуального законодавства рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст. 213 ЦПК), ухваленим у передбаченому порядку (ст. 209 ЦПК), викладеним в письмовій формі (ст. 209 ЦПК), зі встановленим змістом (ст. 215 ЦПК), проголошене публічно (ст. 218 ЦПК).
Законність рішення суду- це вимога до формальної, юридичної сторони судового рішення, яка передбачає дотримання і правильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до ч.4 ст. 8 ЦПК України норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які піддягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" . У разі невідповідності Закону України, міжнародному договору, обов'язковість якого надана Верховною Радою України, повинен бути застосований міжнародний договір.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи".
Обставини у справі- це юридичні факти. Тому з'ясування обставин у справі полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які згідно з нормами права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Встановленню підлягають і неюридичні факти, коли вони можуть розкривати динаміку дій чи подій, які підлягають встановленню. Повнота і всебічність забезпечує відповідність обставин справи об'єктивній істині. Встановлені судом факти повинні відображати реальну дійсність, ті фактичні обставини, що існували чи існують в об'єктивному світі.
Встановлені судом обставини справи мають бути обґрунтовані доказами, які були одержані у визначеному законом порядку. Відхилення доказів має бути обґрунтованим.
Важливою умовою обґрунтованості рішення суду є відповідність його висновків істині -їх дійсним обставинам справи, правам і обов'язкам сторін. Істина встановлюється тільки в результаті повного, всебічного і об'єктивного дослідження судом всіх обставин справи, на підставі змагальності між заінтересованими особами із сукупності всіх сторін, явищ, дійсності та їх взаємовідносин.
Зміст істини, що встановлюється в цивільному процесі, перебуває в прямій залежності від його завдань, тому юридичним фактам суд повинен дати не тільки фактичну, а й правову оцінку. Оцінка доказів справи провадиться суддями за внутрішнім переконанням, яке створюється в процесі дослідження матеріалів справи і є його наслідком. Внутрішнє переконання суддів - це їх переконаність у правильності рішення, яке ґрунтується на перевірці і оцінці у сукупності доказів, досліджених ними в процесі судового розгляду. У зв'язку з цим внутрішнє переконання носить суб'єктивний і об'єктивний характер. Об'єктивний - воно ґрунтується на всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суб'єктивний - на правосвідомості суддів (ст. 212 ЦПК).
Отже, обґрунтованим визнається рішення, в якому відображені всі обставини, що мають значення для справи, всебічно і повно з'ясовані в судовому засіданні, а висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, такими, що відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Порушення цих вимог може тягти за собою відміну незаконного і необгрунтованого судового рішення апеляційною чи касаційною судовою інстанцією.
В.І. Тертишников звертає увагу на те, що цивільний процесуальний закон вимагає, щоб рішення суду було повним. Повнота судового рішення передбачає його всебічність, а це означає, що в рішенні повинна містися відповідь щодо наявності чи відсутності матеріального права; належності його позивачеві; визначено, чи існує юридичний обов'язок і чи покладено його на відповідача; дана кількісна характеристика права та обов'язку і терміни та порядок його виконання1.
Якщо названі питання не вирішені в судовому засіданні, воно є неповним. Цей недолік може бути усунутий ухваленням додаткового рішення. Додаткове рішення виноситься судом, який виніс основне рішення за заявою осіб, які беруть участь у справі чи за його ініціативою (ст. 220 ЦПК).
До судових рішень в яких суд конкретизує права і обов'язки сторін, наприклад, відшкодування моральної шкоди, стягнення аліментів на батьків тощо, важливою є вимога справедливості, тобто відповідності розміру присуджених грошових сум та іншого майна економічним можливостям сторін та фактичним обставинам справи. Справедливість судового рішення не суперечить його законності, а є приватним випадком її реалізації.
Судове рішення повинні відрізняти ясність і чіткість формулювань. В ньому ясно і визначено повинна бути дана відповідь на головні питання справи: долю позову, розмір задоволених вимог тощо. Ясність є одною з вимог до форми викладу матеріалу.
Чіткість є вимогою, яка відноситься до змісту рішення. Згідно цієї вимоги рішення повинно бути викладене чітко, грамотно, не містити помилок, описок, явних арифметичних помилок.