Відшкодування моральної шкоди

Складовою частиною гл. 82 ЦК є зобов'язання по відшкодуванню моральної шкоди, підставою виникнення якого є такий юридичний факт, як завдання моральної шкоди (ч. 2 ст. 509, п. З ч. 2 ст. 11 ЦК).

ЦК виходить з того, що моральна шкода є неоднаковим за своїм змістом поняттям щодо фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає для фізичних осіб у фізичному болі, душевних стражданнях, у приниженні честі, гідності, ділової репутації, а для юридичної особи - лише у приниженні її ділової репутації. Моральна шкода для фізичної особи є категорією психологічного плану, невід'ємно пов'язаною із самою особою, її відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, відображає внутрішній світ людини й характеризується, зокрема, наявністю психотравмуючих факторів, позбавленням відчуття життєвої захищеності, зміною життєвого укладу, відчуттями приниження, пригнічення, неврівноваженості, імпульсивності, зневаги, образи тощо. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій (бездіяльності), що досягло певного психологічного стану - фізичних (відчуття фізичного болю) чи душевних (відчуття неспокою, хвилювання, образи, дискомфорту тощо) страждань. Моральна шкода щодо фізичних осіб - категорія глибоко суб'єктивна та оціночна як у своєму виникненні, коли постає питання про наявність підстав для її матеріальної компенсації, так і у грошовому вимірі, коли визначається розмір її компенсації.

Виникнення такої шкоди тісно пов'язане і з обставинами справи, і з самою особою, оскільки різні протиправні дії чи бездіяльність тягнуть за собою неоднакові негативні наслідки емоційно-психологічного характеру для різних потерпілих залежно від їхнього темпераменту, психологічних особливостей тощо. Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов'язковість виникнення моральної шкоди. Судова практика виходить із того, що об'єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан потерпілого, є, зокрема, неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.

Доречно зауважити, що судовою практикою Європейського суду з прав людини вироблено правило, за яким у певних випадках суд, замість винесення рішення про грошову компенсацію моральної шкоди, може вважати визнання самого факту правопорушення, вчиненого щодо потерпілого, достатньою справедливою компенсацією1. Подібна судова практика існує і в національних судах2. При обранні такого способу компенсації моральної шкоди сатисфакція відбувається не у формі деліктного зобов'язання, а із самостійним використанням ст. 23 ЦК.

Таким чином, можна дійти висновку, що застосування норм по відшкодуванню моральної шкоди пов'язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом зі значним ступенем відносності, а визначальна роль у їх правильному розумінні та застосуванні відводиться суду.

Зміст моральної шкоди щодо юридичної особи складає зниження її ділової репутації, тобто оцінки її як учасника суспільного життя, контрагента, суб'єкта на ринку товарів та послуг тощо. У даному випадку моральна шкода виступає переважно як категорія економічна, оскільки високий рівень ділової репутації стає запорукою успіху, стабільності, отримання матеріальних благ. Приниження ділової репутації є виявом моральної шкоди і для фізичних осіб, власна діяльність яких спрямована на отримання доходів.

ЦК не виходить із того, що моральна шкода відшкодовується лише у випадках, передбачених ним або спеціальними законами. По суті, в гл. 82 ЦК, у системному зв'язку зі ст. 23 ЦК, яка характеризує загальні засади захисту цивільних прав та інтересів, проводиться ідея, що моральна шкода повинна відшкодовуватися кожному, кому вона дійсно завдана3. Деякі особливості цього правила встановлює ч. 2 ст. 1168 ЦК, яка вказує, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК ідеться про відшкодування моральної шкоди незалежно від вини того, хто її завдав, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок.

Однак вищезазначений припис фактично нівелюється подальшим змістом самого ЦК, оскільки всі статті гл. 82, де йдеться про відшкодування шкоди незалежно від вини того, хто завдав шкоду (статті 1173-1176,1187), використовують термін "шкода", а не "майнова" чи "моральна" шкода. Це означає, що диспозиції зазначених статей також охоплюють і моральну шкоду, впроваджуючи правило про безвиновну відповідальність за її завдання і в цих випадках. Останнє є абсолютно правильним з огляду на те, що і моральна, і майнова шкода є складовими багатоаспектного поняття "шкода", а отже, мають підпорядковуватися єдиним принципам їх відшкодування.

У науковій літературі висловлюється думка, що стосовно моральної шкоди більш адекватним є термін "компенсація", а не "відшкодування", який використовує ЦК. Існує погляд, що незважаючи на надзвичайну близькість та залежність цих понять, вони не є тотожними1. При усуненні негативних наслідків, які називають моральною шкодою, через її нематеріальну сутність неможливо вести мову про точне вартісне визначення всіх втрат потерпілого та їх абсолютну еквівалентність. При усуненні негативних втрат у вигляді моральної шкоди можна говорити лише про еквівалентність благ-заміну втраченого блага іншим, зовні подібним за обсягом та характером. Понесені втрати лише замінюються іншими цінностями, тому в таких випадках допустимо вести мову саме про компенсацію як про можливість лише заміни понесених втрат відповідними матеріальними цінностями. За таких умов грошові кошти набувають певним чином іншого значення: вони вартісно вимірюють не моральну шкоду, а благо, яким компенсується втрачене. Виходячи з цього, хоча в даному разі законодавством і передбачається "відшкодування" шкоди, конкретне виявлення цього відшкодування криється за поняттям "компенсація".

Саме "компенсаційністю" моральної шкоди пояснюються виключно оціночні критерії при визначенні грошової суми компенсації, які наведені у ч. З ст. 23 ЦК, а також необхідність врахування при цьому вимог розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово грішми, іншим майном або в інший спосіб, однак згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК вона може бути відшкодована також і шляхом здійснення щомісячних платежів, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.