Сутність, види і завдання аудиту
ЗМІСТ
ВСТУП 2
1. Сутність, види і завдання аудиту 3
2. ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 8
3. НОРМАТИВИ АУДИТУ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ В РЕГУЛЮВАННІ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 21
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 25
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28
ВСТУП
Актуальність теми. У процесі фінансово-господарської діяльності кожне підприємство вступає в певні економічні взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання (підприємствами, установами, організаціями, державними органами, фізичними особами та ін.). У результаті цього відбуваються господарські операції, основними наслідками яких є виникнення зобов'язань, дебіторської заборгованості, проведення розрахунків по них та інші зміни в активах і капіталі.
Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).
Метою написання цієї курсової роботи є розгляд сутності та місця аудиту у ринкових умовах ринкової економіки.
Для досягнення мети в роботі поставлено наступні завдання:
-розглянути сутність, види і завдання аудиту;
-визначити основи організації аудиторської діяльності;
-визначити законодавчу та нормативну базу проведення аудиту.
Предметом дослідження є аудиторська діяльність.
1.СУТНІСТЬ, ВИДИ І ЗАВДАННЯ АУДИТУ
Термін "аудит" не є для нас новим і незнайомим. Це слово виникло в латинській мові понад дві тисячі років тому. Значення слова — "вислуховуючий". У Римській імперії контроль за бухгалтерами, які вели облік державних видатків, здійснювали квестори, звіти яких надсилалися до Риму і там заслуховувались екзаменаторами [14, с.24].
У Середньовіччі в бухгалтерському обліку визначився певний застій. Але під час перших Хрестових походів облік був поновлений і особливого розвитку набув у Європі в часи епохи Відродження. У 1631 р. з Голландії в Плімут, Масачусетс було направлено бухгалтера для аналізу надходжень податків із колонії. Це була перша бухгалтерська контрольна перевірка в Америці.
На державному рівні створювались спеціальні органи, які контролювали державні видатки та збір податків. Цей вид контролю насамперед був пов'язаний з державною діяльністю. Подальший розвиток торгівлі і насамперед промислова революція висунули нові вимоги. Різко зросла кількість великих підприємств, яким були потрібні значні кошти для свого фінансування, а також велика кількість управлінців, що їх наймали власники підприємств. Таким чином відбулося розмежування функцій між власниками і підприємцями. З метою попередження зловживань з боку підприємців власник був змушений звернутися до перевірки фінансової звітності незалежними аудиторами.
У найрозвиненішій державі того часу — Великобританії — група знаних бухгалтерів (в основному шотландців за походженням) створили професійне об'єднання, метою якого була перевірка фінансових звітів. Ця подія і стала початком розвитку незалежного аудиту.
У Великобританії закон про обов'язковий аудит був прийнятий у 1862 p., у Франції — у 1867 p., у США — в 1887 р. У Росії інститут аудиторів був введений в армії, де вони займалися справами, пов'язаними з розслідуванням майнових спорів. Спроби створення організації аудиторів в Росії розпочалися з 1888 p., але визнання присяжні бухгалтери, як тоді називали аудиторів, не набули [20, с.31].
Величезний внесок у розвиток аудиту зробив американський учений і видатний практик Роберт Монтгомері, який заснував сучасну теорію аудиту.
На території України державний контроль існував уже з початку XIX століття, але незалежний аудит, як і загалом у Росії, поширення не набув. У Радянському Союзі взагалі і в Україні зокрема існував тільки народний, державний і партійний контроль, який здійснювали Комітет народного контролю УРСР, Головне контрольно-ревізійне управління, Міністерство фінансів України, відомчі контрольно-ревізійні управління.
Перехід до нових економічних відносин насамперед був обумовлений змінами у відносинах власності. В лютому 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про власність", в якому суб'єктами права власності України визначені: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Закон надає реальні права індивідуальної власності широким верствам населення. Почали розвиватися підприємства недержавної форми власності, формуватися прошарок власників. Подальший стрімкий розвиток цього процесу був пов'язаний з роздержавленням та приватизацією державного майна. Всі ці процеси об'єктивно обумовили необхідність становлення і подальшого розвитку незалежного аудиту. Аудит в Україні почав активно розвиватися після виходу Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. № 3125-12.
Аудит — це незалежна перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання з метою визначення достовірності звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Таким чином, метою аудиту фінансової звітності є висвітлення аудитором того, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів. За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Отже, метою проведення аудиту є складання аудиторського висновку про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється [26, с.30].
Основні завдання аудиту — збирання та обробка достовірної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі аудиторських висновків.
Крім того, аудит повинен адекватно відображати всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється. Для того, щоб скласти достовірний аудиторський висновок, аудитор повинен отримати безумовну гарантію того, що інформація, яка міститься у бухгалтерській документації та первинних документах, достатня та достовірна.
Необхідність проведення аудиту обумовлюється потребою користувачів інформації про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Користувачами цієї інформації можуть бути:
-уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади;
-власники, засновники господарюючого суб'єкта;
-інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності суб'єкта господарювання (кредитори, інвестори, постачальники та інші особи).
Треба також зазначити, що користувачі цієї інформації мають право згідно із ст. 9 Закону України "Про аудиторську діяльність" "виступати замовниками на проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг, визначати обсяги та напрями аудиторських перевірок у межах повноважень, наданих законодавством, установчими документами або окремими договорами".
Об'єктивність аудиторського висновку є обов'язковою умовою і однією з основних специфічних рис. Ця умова передбачається незалежністю аудиту і диктується потребами користувачів.
Впевненість у достовірності і повноті інформації, наданої аудитором користувачам, не є абсолютною. Аудит дає лише приблизний, хоч достатньо високий, ступінь цієї впевненості.
Аудит — це процес зменшення рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів [28, с.33].
Аудитор не затверджує звітів суб'єктів господарювання і не відповідає за саму звітність. Він тільки висловлює свою думку щодо фінансової звітності. Відповідальність за фінансову звітність лежить на керівниках господарюючого суб'єкта, що перевіряється. Аудит не звільняє керівництво суб'єкта від відповідальності.
Крім основних, аудит може вирішувати й функціональні завдання. До функціональних, зокрема, належать: завдання коригування і санації, оперативного контролю та аналізу, завдання стратегічного аналізу.
Завдання коригування і санації передбачають розробку за результатами проведеного аудиту на прохання клієнта рекомендацій щодо виправлення викритих ним помилок та уникнення зловживань. Аудитор може дати рекомендації щодо санації і відновлення бухгалтерської документації, постановки бухгалтерського обліку, але безпосередньо він не бере участі у виправленні помилок і проведенні санацій.
Завдання оперативного контролю і аналізу передбачає проведення оперативного аудиту й аналізу безпосередньо у процесі господарської діяльності клієнта з метою попередження помилок, вибору оптимальних варіантів управлінських рішень без безпосереднього втручання аудитора.
Завдання стратегічного аналізу передбачають, що аудитор на підставі даних, одержаних у процесі аудиту, розробляє пропозиції щодо перспективних питань розвитку господарюючого суб'єкта.
Для того, щоб визначитися з категоріями "предмет", "метод", "об'єкти аудиту", треба, на наш погляд, з'ясувати різницю між аудитором і ревізором, аудитом і ревізією. Наочніше це можна зробити за допомогою табл. 1.
Таблиця 1.
Порівняння характеристик ревізії та аудиту [18, с.79]
Характеристика | Ревізія | Аудит
Мета проведення |
Усунення недоліків | Зменшення недоліків
Ліквідація зловживань | Обмеження зловживань
Встановлення законності | З'ясування істинних причин недоліків
Забезпечення максимальної точності даних | Приблизна точність даних
Гласність |
Оприлюднення результатів |
Збереження професійної таємниці
Ініціатори проведення |
Ревізії призначаються суб'єктами адміністративного права | Аудитора клієнт вибирає сам
Джерела фінансування |
За рахунок суб'єкта адміністративного права |
Аудит здійснюється за рахунок суб'єкта, що перевіряється
Часовий фактор |
Ревізія існувала завжди |
Аудит є продуктом розвитку ревізії в особливих економічних умовах
Все вищесказане дає нам можливість визначитися з категоріями "предмет", "метод", "об'єкти аудиту".
Предмет аудиту — стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що знаходиться в сфері аудиторської оцінки. Як видно з цього формулювання, предмет аудиту (аудиторських послуг) має багато спільного з предметом ревізії та економічного аналізу. Предметом економічного аналізу також є господарські процеси і явища, їх кількісна характеристика і оцінка економічних об'єктів — ресурсів, продукції, прибутку. Предметом ревізії є ті самі процеси та явища і їх оцінка щодо відповідності законодавству.
Водночас предмет аналізу, ревізії і аудиту має розбіжності. Аудит виходить за рамки контролю і ревізії. Питання податків, оцінки майна, ефективності систем управління не є об'єктом ревізії та аналізу.
2.ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність", поняття "аудиторська діяльність" містить в собі організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ним експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економічно-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.
Разом з цими видами послуг аудиторські підприємства в Україні проводять роботи з приватизації майна державних підприємств, комерціалізації торгівлі, акціонування підприємств, готують матеріали для розгляду справ клієнтів в господарських судах. Завдяки аудитові здійснюються посередницькі контакти.
У кінцевому підсумку аудит являє собою досить високу форму організації і реалізації економічних ідей.
Метод аудиторської діяльності базується на основних положеннях діалектичного методу пізнання і законах політичної економії. Економічні процеси, які виникають і здійснюються на підприємствах, являють собою певне ціле, узагальнене, без відмінностей між окремими частинами та властивостями.
Метод аудиту - це сукупність способів, прийомів, використовуваних для дослідження стану об'єктів, що вивчаються. Ці прийоми можна об'єднати у такі групи:
-перша — визначення кількісного та якісного стану об'єкта;
-друга — визначення відхилень дійсного стану досліджуваного об'єкта від норм та нормативів, планових показників та інших правил;
-третя — оцінювання стану об'єкта (у минулому, поточному та майбутньому періодах).
Отже, методом аудиту є визначення реального, якісного та кількісного стану об'єктів, виявлення відхилень від базового або нормативного стану й оцінювання цих відхилень за критеріями доцільності та законності.
В аудиті широко застосовують прийоми та методи, які не є власне аудиторськими — це передусім прийоми та методи статистики і аналізу господарської діяльності: порівняння, групування, деталізація показників, індекси, елюмінування, балансовий, сальдовий тощо.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про аудиторську діяльність" та відповідно до інших законодавчих актів, Уставу Аудиторської палати України, національних нормативів аудиту аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створювати аудиторську фірму, об'єднуватися з іншими аудиторами в спілку.
За Господарським кодексом України підприємницька діяльність в Україні здійснюється у будь-якій організаційній формі як громадянами без створення юридичної особи, так і юридичними особами.
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності та підприємців-громадян проводиться на підставі вимог Закону України "Про підприємництво" (за наявності всіх документів) за явочним принципом. Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом визначеного терміну видати посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подати відомості відповідній податковій адміністрації та органу статистики.
Згідно Господарського кодексу України на території України можуть діяти такі види підприємств:
-індивідуальне, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці;
-сімейне, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, які проживають разом;
-приватне, засноване на власності окремого громадянина України з правом найму робочої сили;
-колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного підприємства;
- державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
-державне, засноване на загальнодержавній власності;
-спільне, засноване на базі об'єднаного майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи та громадяни України, інших держав;
-підприємство, засноване на власності юридичних осіб та громадян інших держав.
Діяльність, правила створення, права і обов'язки учасників та засновників усіх видів підприємств (крім заснованих на державній власності) регулюються Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП. За цим Законом господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать:
- акціонерне товариство — товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства;
- товариство з обмеженою відповідальністю, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх внесків;
- товариство з додатковою відповідальністю, статутний фонд якого поділений на частки: розмір часток визначається установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а при недостачі сум — додатково належним їм майном в однаковому кратному для всіх учасників розмірі внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачений в установчих документах;
- повне товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном;
- командитне товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, відповідальних за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві є два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за борги товариства.
Для організації аудиту необхідне:
- розуміння діяльності підприємства, його організації, галузі, у якій здійснюється ця діяльність (бізнес);
- одержання й аналіз інформації про діяльність підприємства в цілому, а також про облік і відображення господарських операцій;
- вивчення форми і методів обліку, визначення їх відповідності пропонованим до них вимогам;
- глибина і спосіб вивчення залежать від складності форми обліку і від того, у якому ступені аудитор може покладатися на дані внутрішнього контролю;
- аналіз форм і методів обліку з письмовим викладом фактів, складання схем документообігу, анкет (чи комбінація цих методів);
- використання результатів аналізу діяльності, проведеного клієнтом з його згоди;
- контроль процесу відображення деяких операцій в обліку ("наскрізна перевірка") як допоміжна процедура до аналізу форми і методів обліку;
- перевірка того, що протягом усього періоду діяльності форми і методи обліку застосовувалися так, як це відбито в нормативних документах.
Аудит повинні здійснювати аудитори, що можуть працювати чи самостійно в аудиторській фірмі.
Оптимальним варіантом організації праці аудиторської фірми є період, що охоплює хоча б чотири роки. У цьому випадку аудитор добре ознайомлений з підприємством, а проведення визначених видів робіт розподіляє по роках. Тобто поточна робота планується з урахуванням перспективного плану (на чотири роки). В іншому варіанті, коли перевірка здійснюється одноразово, усі види робіт плануються в повному обсязі. При цьому складніше в стислий термін провести кваліфіковані аудит і організувати на належному рівні роботу аудиторів.
Зрозуміло, що виходячи з цих двох варіантів організації аудиту, по-різному буде розподілятися і плануватися робота.
Розглянемо перший варіант організації аудита, коли працює група аудиторів і причому постійно (чотири роки). У групу включають аудиторів різної кваліфікації. Необхідною умовою є психологічна сумісність людей, що будуть працювати, разом тривалий період. Як професіонали вони повинні добре знати свою ділянку роботи і доповнювати один одного.
Спочатку розробляється загальний поточний план роботи групи, виходячи з перспективного а надалі —кожного учасника групи зокрема. При цьому визначають трудомісткість усієї роботи і рівномірно з урахуванням кваліфікації, важливості й обсягу розподіляють її між учасниками з таким розрахунком, щоб робота була виконана в максимально короткий термін. Закордонний, а також деякий вітчизняний досвід проведення аудиту свідчить, що максимальним є термін 2 тижні.
При другому варіанті організації аудита, коли він проводиться одноразово, усі роботи виконуються в повному обсязі так, щоб можна було переконатися в реальності і законності звітності і правильності відображення господарської діяльності в бухгалтерському обліку.
Організація проведення аудиту по обсягам і трудомісткості значною мірою залежить від рівня і наявності внутрішнього аудиту. Високий рівень внутрішнього аудиту і довіра до нього дозволяють скоротити терміни проведення аудиту в цілому і зосередити увагу на інших питаннях, зв'язаних в основному з майбутнім розвитком підприємства.
У роботі аудитор використовує необхідну інформацію, що дозволяє визначити, до якої галузі діяльності відноситься підприємство клієнта. Аудитор повинний мати такий рівень знань про галузь і підприємство клієнта, що дозволить йому визначити події, операції і види діяльності, що, на його думку, можуть мати істотний вплив на фінансову інформацію. Крім того, аудитор вивчає публікації в пресі по фінансових і торгових проблемах, зв'язаних з економічною діяльністю підприємства-клієнта; обговорює інформацію при співбесіді з керівництвом, вивчає результати аудиту за минулий період і всі зміни в законодавстві і практиці з часу попереднього аудиту.
Після цього, у відповідності з другим міжнародним нормативом аудита, рекомендується перед початком роботи скласти лист-зобов'язання, де визначаються взаємні зобов'язання, масштаби роботи з проведення аудита і документально підтверджується згода аудитора на обсяг аудиту і поставлені задачі, відповідальність аудитора перед підприємством-клієнтом і форма представлення аудиторського звіту.
Після підготовки аудиторського меморандуму, як його називають у закордонній практиці, чи висновку договору на аудит і вивчення необхідної додаткової інформації про підприємство-клієнта аудитор складає повний план аудиту і програму в письмовій формі.
У плані аудиту передбачається перелік загальних питань основних напрямків аудиторської перевірки.
Першочерговому плануванню підлягають аудиторські перевірки бухгалтерської (фінансової) звітності в товаристві, де відповідно до чинного законодавства вони є обов'язковими. Потім планується надання аудиторських послуг по додаткових договорах.
При складанні загального плану проведення аудиту доцільно передбачити наступні аспекти:
-умови договору на виконання аудиту;
-зміст аудиторського звіту, терміни його представлення й інші способи передачі інформації клієнту;
-встановлена законом відповідальність аудитора;
-відповідальність клієнта за надану бухгалтерську звітність і повноту іншої необхідної інформації;
-фінансові звіти, використовувані для аудита;
-виконавці аудиторської роботи;
-тривалість роботи;
-бюджет часу і витрат;
-вплив на аудит нових бухгалтерських чи аудиторських інструкцій, нормативів, законів у ході аудиторських перевірок;
-встановлення рівнів істотності розв'язуваних задач;
-визначення найбільш важливих етапів і задач аудита;
-ступінь довіри до системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;
-робота внутрішніх аудиторів і масштаби їх залучення;
-сутність і обсяг аудиторських доказів:
-умови, що вимагають особливої уваги (можливість помилки, обману й ін.);
-аудиторський ризик;
-залучення експертів.
При організації перевірки і підготовці до неї аудитор зобов'язаний визначити: найважливіші напрямки діяльності підприємства; питання підпорядкованості; форму представлення висновків і висновків: мета (об'єкт) аудита; сильні і слабкі сторони ключових напрямків системи управління і контролю підприємства; найбільш прийнятний метод перевірки.
Крім того, необхідно погодити з клієнтом тривалість роботи, інформацію, що повинна бути надана клієнту, суму гонорару.
Для успішного виконання цих задач потрібно вивчити систему внутрішнього аудиту товариства, його робочу програму, заходи, що були здійснені для виконання рекомендацій попереднього аудиту, підготувати документацію, необхідну для проведення аудита.
Проводити аудит найбільш раціонально по таких напрямках:—
розуміння зовнішніх умов діяльності товариства;—
визначення типу, структури товариства і управління ним;—
планування і наступний контроль аудиту;—
вивчення й оцінка форми і методів обліку;—
вивчення, оцінка і перевірка внутрішнього контролю;—
перевірка господарських операцій і облікових регістрів;—
перевірка реальності статей балансу;—
перевірка відповідності даних бухгалтерської звітності обліковим регістрам;—
перевірка відповідності прибутків і збитків фактичним результатам діяльності;—
перевірка відповідності бухгалтерської звітності обліковій практиці і чинному законодавству;—
аналіз бухгалтерської звітності в цілому і перевірка аудиторської роботи з метою визначення вірогідності й об'єктивності інформації, що міститься в звітності;—
узагальнення результатів перевірки і складання аудиторського звіту.
Після прийняття зобов'язання по виконанню аудиту аудитор зобов'язаний зробити аудиторські процедури, погоджені з клієнтом.
Одержувачі аудиторського звіту повинні ознайомитися з його змістом і скласти власну думку про фактичний стан даного підприємства.
Аудиторський звіт повинний виключати можливість невірного відображення дійсності.
Документальне оформлення аудиту вважається із найважливіших умов його кваліфікованого проведення. Для аудитора, який складає аудиторський висновок та звіт за результатами проведеного аудиту, робочі документи з детальним описом планування перевірки, її ходу, аналізу системи внутрішнього контролю і обліку, висновки за результатами перевірки окремих розділів обліку і документів, що підтверджують їх, - це ті документи, без яких підготовка достовірного звіту (висновку) неможлива. Робоча документація дає змогу аналізувати дії аудиторів і організувати як внутрішній, так і зовнішній контроль якості їх роботи. Контроль якості аудиту може здійснюватись на основі аналізу і оцінки створеної в ході аудиту робочої документації .
Основною метою підготовки робочих документів є підтвердження того, що аудит був проведений відповідно до прийнятих принципів аудиту. Якщо виникне потреба, аудитор повинен продемонструвати контролюючим органам і в суді, що аудит був, добре спланований і відповідним чином контролювався, що зібрані свідчення достовірні, достатні і своєчасні, і що аудиторський висновок відповідає результатам перевірки.
Робочі документи - це записи, в яких аудитор фіксує проведення аудиторської перевірки. А саме записи процедур планування, характеру, строків і масштабу виконаних аудиторських процедур, їх результатів, а також висновків складених на основі одержаних аудиторських доказів.
У робочих документах повинні міститись відповіді аудитора на всі суттєві питання, з яких необхідно висловити професійне судження і сформувати аудиторські висновки.
Робочі документи містять інформацію, яка використовується для коректування інформації підприємства - клієнта та підготовки достовірної фінансової звітності, допомагають аудитору прийняти рішення стосовно адекватного виду аудиторського висновку. Також робочі документи можуть використовуватись для багатьох інших напрямів роботи: послужити основою для підготовки податкових декларацій, інформації для біржі цінних паперів та інших повідомлень, допомагати в плануванні і координувати виконання наступних аудиторських перевірок, забезпечити програмований контроль.
Аудитору необхідно вести робочі документи повно і детально для забезпечення найбільш повного розуміння аудиту. Обсяг робочих документів, є питанням, яке має вирішуватися з точки зору професійного судження аудитора, оскільки немає практичної необхідності документувати кожне питання, яке розглядається аудитором.
Після завершення перевірки робочі документи залишаються у аудитора. Вони знаходяться у власності аудитора, він має право складати різноманітні довідки на підставі витягів із своїх робочих документів. Але його право власності обмежене етичними нормами та зобов'язаннями конфіденційності перед клієнтом. Робочі документи аудитора не можуть використовуватися як частина фінансової документації клієнта або як їх заміна. Робочі документи не можна вимагати або вилучати в аудитора, за винятком тих випадків, коли це передбачено законодавством.
Аудитор повинен забезпечити надійне зберігання робочих документів. Робочі документи, зберігаються протягом терміну, який встановлений аудитором самостійно або на підставі термінів позовної давності з моменту надання аудиторського висновку.
При проведені аудиту аудитор в процесі перевірки фіксує результати такої перевірки у своїх робочих документах.
При перевірці повноти оприбуткування придбаних товарів від постачальника і видачі векселя в національній валюті, аудитор результати такої перевірки фіксує у робочому документі. У даному документі наводяться дані про кількість, ціну та суму товарів по документах підприємства і по результатах проведеного аудиту.
Під час перевірки кореспонденції рахунків при здійснені вищенаведеної операції визначається правильність застосування підприємством рахунків бухгалтерського обліку для здійснення такої діяльності. Аудитор перевіряє кореспонденцію рахунків і виявлені порушення реєструє у робочі документи. В ході проведення перевірки кореспонденції рахунків по обліку зобов'язань, аудитором виявлено розбіжність у відображені в бухгалтерському обліку розрахунків векселем, а саме неправильність відображення ПДВ за даною операцією.
Отримана в ході аудиторської перевірки інформація повинна бути задокументована у вигляді робочих документів як складова частина аудиторського досьє. Це здійснюється з метою документального підтвердження виконаних аудитором процедур, збору необхідних даних для складання аудиторського висновку, здійснення контролю за ходом виконання перевірки як самим аудитором, так і керівником аудиторської фірми. Кожен робочий документ має бути складений з додержанням установлених вимог і містити всі необхідні обов'язкові реквізити. Документи можуть бути стандартизовані і довільної форми та змісту. Склад і кількість аудиторських документів визначаються аудитором самостійно.
Згідно Закону України "Про аудиторську діяльність" аудитор має провести перевірку бухгалтерської річної звітності суб'єкта господарювання з метою надання висновку про достовірність і реальність представленої інформації і її підтвердження або не підтвердження.
Норматив аудиту №6 "Аудиторський висновок" регулює основними принципами, за якими складається аудиторський висновок. Відповідно до нього аудитор повинен проаналізувати та оцінити висновки, одержані на основі отриманих аудиторських доказів для підготовки аудиторського висновку про перевірену фінансову звітність.
Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів. Його публікація являється доказом того, що річний бухгалтерський звіт підприємства як в цілому так і в усіх деталях відповідає діючому законодавству, методології ведення бухгалтерського обліку визначеної внутрішнім регламентом облікової політики підприємства і являється достовірним.
Аудиторський висновок (звіт) складається у довільній формі, але обов'язково повинен містити такі основні елементи:
1. Назва, заголовок - говориться про те, що аудиторська перевірка проводилась незалежним аудитором; дається назва аудитора або аудиторської фірми, повна назва підприємства, яке перевірялося, та час перевірки.
2. Абзац - де зазначається кому адресований цей аудиторський висновок.
3. Вступ - зазначається склад перевіреної звітності, період і час перевірки, визначаються межі відповідальності керівництва підприємства і аудитора.
4. Масштаб перевірки - цей розділ аудиторського висновку дає впевненість його користувачам у тому, що аудиторська перевірка здійснена у відповідності з вимогами українського законодавства та норм, які регулюють аудиторську практику та ведення бухгалтерського обліку, або у відповідності з вимогами міжнародних стандартів і практики; також зазначається, що перевірка була спланована і підготовлена з достатнім рівнем впевненості про те, що фінансова звітність немає суттєвих помилок.
5. Розділ, який містить думку аудитора про перевірену звітність.
6. Дата складання аудиторського висновку - день завершення аудиторської перевірки.
7. Адреса аудиторської фірми.
8. Підписи — підписує аудитор і директор підприємства клієнта. Аудиторський висновок може бути:
1. Позитивний аудиторський висновок:
- безумовно-позитивний висновок;
- умовно-позитивний висновок.
2. Негативний аудиторський висновок.
3. Дається відмова від надання висновку.
Позитивний висновок має містити такі формулювання як: "відповідає вимогам", "належним чином", "дає достовірне і дійсне уявлення", "достовірно відображає", "відповідає".
Аудитор може видати умовно - позитивний висновок при існуванні невпевненості і незгоди.
Будь-яка невпевненість або незгода є підставою для відмови від надання безумовно-позитивного висновку. Якщо в ході перевірки аудитором отримано достатньо даних, не було ні яких обмежень і перешкод в отриманні інформації, а попередньо оцінена величина аудиторського ризику була виправданою, то аудитор може зробити висновок у письмовому вигляді. У протилежному випадку він повинен змінити план та програму перевірки, переоцінити величину аудиторського ризику, виконати додаткові аудиторські процедури по отриманню необхідних доказів. Якщо отримання додаткової потрібної аудитору інформації неможливе, аудитор, враховуючи наслідки перевірки інших статей звітності, може відмовитись від надання висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від рівня невпевненості або незгоди. Невпевненість або незгода вважається фундаментальними у тому випадку, коли вплив факторів на фінансову інформацію, які викликали невпевненість чи незгоду настільки значний, що це може суттєво перекрутити дійсний стан справ в цілому або в основному необхідно врахувати сукупний ефект усіх невпевненостей та незгоди на фінансову звітність.
Наявність незгоди може привести до представлення клієнту негативного аудиторського висновку.
При підготовці негативного аудиторського висновку застосовуються такі висловлення: "не відповідає вимогам", "перекручує дійсний стан звітності", "не дає достовірної інформації", "суперечить".
Якщо аудитор дає відмову від представлення аудиторського висновку, він говорить про неможливість на підставі наведених аргументів сформувати висновок про фінансову звітність підприємства. При цьому аудиторський висновок не складається, а пишеться лист аудитора замовнику.
3.НОРМАТИВИ АУДИТУ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ В РЕЗУЛЮВАННІ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Діяльність аудитора суворо регламентована законодавчими і підзаконними актами, міжнародними, вітчизняними стандартами і нормативами. Міжнародна федерація бухгалтерів такі стандарти називає міжнародними нормативами аудиту (МНА) та суміжних робіт (МНА/СР). Під ними розуміють основні принципи, котрих треба додержуватися при проведенні аудиту.
Відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" (ст. 14) Аудиторська палата України розробляє і затверджує національні нормативи аудиту, обов'язкові для дотримання всіма аудиторами. Своїм рішенням № 73 від 18 грудня 1998 р. Палата затвердила "Національні нормативи аудиту" і "Кодекс професійної етики аудиторів України". Ці документи набули чинності з 1 січня 1999 р. і більшість із них є обов'язковими для дотримання.
Система Національних нормативів аудиту України складається з 32 нормативів, згрупованих у 9 груп.
1. Вступний матеріал (№1, 2).
2. Відповідальність (№ 3, 4, 5, 6, 7, 8).
3. Планування (№ 9, 10, 11).
4. Внутрішній контроль (№ 12, 13).
5. Аудиторські докази (№ 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22).
6. Використання роботи інших фахівців (№ 23, 24, 25).
7. Аудиторські висновки та звіти (№ 26, 27).
8. Окремі вимоги до аудиторських висновків та звітів (№ 28, 29).
9. Нормативи, які регулюють спеціальні умови проведення аудиту (№30,31, 32).
Правила використання документів наведені у нормативі № 1 "Вимоги національних нормативів аудиту". У ньому насамперед пояснюються терміни: "аудитор", "підприємство", "гарантія"; наводиться перелік видів фінансових звітів, який підтверджується аудиторами, і вимог до аудиту та сукупних послуг; визначаються випадки, коли ім'я аудитора починає асоціюватися з фінансовою інформацією клієнта.
Кодекс професійної етики аудиторів України" разом з Національними нормативами запроваджує:—
морально-етичні принципи аудиту;,—
правила проведення аудиту і надання аудиторських послуг.
"Кодекс професійної етики аудиторів України" складається з двох глав: вступної з 6 розділів та Кодексу з 14 розділів.
"Кодекс професійної етики аудиторів України" визначає вимоги щодо поведінки аудиторів у різних умовах проведення аудиту і надання аудиторських послуг.
Цей документ детально роз'яснює застосування завдань і фундаментальних засад аудиту на практиці для багатьох типових ситуацій під час вирішення етичних конфліктів.
Дотримання вимог "Національних нормативів аудиту" і "Кодексу професійної етики аудиторів України" контролюється Аудиторською палатою України в межах її компетенції.
Перевіряючи правильність бухгалтерського обліку і відображення у фінансовій звітності результатів діяльності товариств, аудитор повинен контролювати дотримання підприємством-клієнтом таких основних законодавчих та нормативних актів:
-Закону України "Про аудиторську діяльність", яким регламентовано діяльність та повноваження аудиторської палати, яка очолює весь аудит. Дія даного закону поширюється на всі суб'єкти господарської діяльності, незалежно від форм власності і підпорядкування, які функціонують на території України.
-Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Даний закон розкриває основні поняття щодо організації та ведення бухгалтерського обліку.
-Національні нормативи аудиту, якими регламентується методологія аудиторської діяльності, обґрунтовуються основні принципи, процедури аудиту, порядок укладання договору та написання аудиторського ризику, відповідальність аудиторів та аудиторський ризик;
-Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених відповідними наказами Мінфіну України:
П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Цим Положенням визначаються мета і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги по визначенню і розкриттю її елементів. Норми цього повинні Положення застосовувати до фінансової звітності підприємств усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) і консолідованої фінансової звітності.
П(С)БО 2 "Баланс". Даним Положенням визначаються зміст і форма Балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.
П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати", розкриває суть змісту і форми Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей.
П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів". Цим Стандартом визначаються зміст і форма Звіту про рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей.
П(С)БО довгострокові "Зобов'язання", яке визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та їх розкриття у фінансовій звітності.
П(С)БО 15 "Дохід". Це Положення розкриває методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.
П(С)БО 16 "Витрати" - визначає педологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності .
інші.
- Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій.
Наведений перелік нормативних документів не є вичерпним, оскільки потрібно враховувати дію інших нормативних актів, що опосередковано впливають на облік операцій товариств.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Аудит — це незалежна перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання з метою визначення достовірності звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
Необхідність проведення аудиту обумовлюється потребою користувачів інформації про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Користувачами цієї інформації можуть бути:—
уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади;—
власники, засновники господарюючого суб'єкта;—
інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності суб'єкта господарювання (кредитори, інвестори, постачальники та інші особи).
Під час перевірки аудитор для здійснення своїх функцій використовує загальнонаукові і власні методичні прийоми аудиту.
Загальнонаукові методичні прийоми включають в себе аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкретизацію, системний аналіз, функціонально - вартісний аналіз.
Методичні прийоми аудиторського прийому можна об'єднати в такі групи: органолептичні, розрахунково-аналітичні, документальні, узагальнення і реалізації результатів контролю.
Аудит проводиться на підставі договору між ним та аудитором (аудиторською фірмою).
Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).
В договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.
Як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід аудиторської практики, аудиторська перевірка складається з окремих послідовних етапів, які в узагальненому вигляді можна назвати так: підготовчий, проміжний, етап фізичної перевірки, основний (етап аудиту окремих статей звітності), заключний етап.
Документальне оформлення аудиту вважається із найважливіших умов його кваліфікованого проведення. Для аудитора, який складає аудиторський висновок та звіт за результатами проведеного аудиту, робочі документи з детальним описом планування перевірки, її ходу, аналізу системи внутрішнього контролю і обліку, висновки за результатами перевірки окремих розділів обліку і документів, що підтверджують їх, - це ті документи, без яких підготовка достовірного звіту (висновку) неможлива. Робоча документація дає змогу аналізувати дії аудиторів і організувати як внутрішній, так і зовнішній контроль якості їх роботи. Контроль якості аудиту може здійснюватись на основі аналізу і оцінки створеної в ході аудиту робочої документації.
Отримана в ході аудиторської перевірки інформація повинна бути задокументована у вигляді робочих документів як складова частина аудиторського досьє. Це здійснюється з метою документального підтвердження виконаних аудитором процедур, збору необхідних даних для складання аудиторського висновку, здійснення контролю за ходом виконання перевірки як самим аудитором, так і керівником аудиторської фірми. Кожен робочий документ має бути складений з додержанням установлених вимог і містити всі необхідні обов'язкові реквізити. Документи можуть бути стандартизовані і довільної форми та змісту. Склад і кількість аудиторських документів визначаються аудитором самостійно.
Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів. Його публікація являється доказом того, що річний бухгалтерський звіт підприємства як в цілому так і в усіх деталях відповідає діючому законодавству, методології ведення бухгалтерського обліку визначеної внутрішнім регламентом облікової політики підприємства і являється достовірним.
Діяльність аудитора суворо регламентована законодавчими і підзаконними актами, міжнародними, вітчизняними стандартами і нормативами. Міжнародна федерація бухгалтерів такі стандарти називає міжнародними нормативами аудиту (МНА) та суміжних робіт (МНА/СР). Під ними розуміють основні принципи, котрих треба додержуватися при проведенні аудиту.
Відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" (ст. 14) Аудиторська палата України розробляє і затверджує національні нормативи аудиту, обов'язкові для дотримання всіма аудиторами. Своїм рішенням № 73 від 18 грудня 1998 р. Палата затвердила "Національні нормативи аудиту" і "Кодекс професійної етики аудиторів України". Ці документи набули чинності з 1 січня 1999 р. і більшість із них є обов'язковими для дотримання.
Система Національних нормативів аудиту України складається з 32 нормативів, згрупованих у 9 груп.
Кодекс професійної етики аудиторів України" разом з Національними нормативами запроваджує:—
морально-етичні принципи аудиту;,—
правила проведення аудиту і надання аудиторських послуг.
"Кодекс професійної етики аудиторів України" складається з двох глав: вступної з 6 розділів та Кодексу з 14 розділів.
"Кодекс професійної етики аудиторів України" визначає вимоги щодо поведінки аудиторів у різних умовах проведення аудиту і надання аудиторських послуг.
Дотримання вимог "Національних нормативів аудиту" і "Кодексу професійної етики аудиторів України" контролюється Аудиторською палатою України в межах її компетенції.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Господарський кодекс України.-К.: Парлам. Вид-о, 2003.-368 с.
Про аудиторську діяльність: Закон України; Затв. Постановою Верховної Ради України від 22.04.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 23, із змін. і доп.
Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні; Закон України: Затв. Постановою Верховної Ради України від 16.07.1999 р. // Все про бухгалтерський облік. - 1999 р. - № 80.
Національні нормативи аудиту. N 73 від 18.12.1998 м.Київ
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку: Наказ МФ від 24.05.95 №88.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Затвердже-но наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року №87
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів”, затв. наказом МФУ від 29.1999р. №290.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси". Затвердже-но наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затв. наказом МФУ від 29.1999р. №290.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затв. наказом МФУ від 31.12.99р. №318.
Адамс Р., Основи аудита. -М.: Аудит- ЮНИТИ, 1995.–14с./ Аренс З.А., Лоббек Дж. К., Аудит. -- М: Финансы и статистика, 1995.–18 с.
Андреев В. Д., Практический аудит: Справочное пособие.- М.: Экономика, 2000р.–81с.
Аудит и ревизия: Справочное пособие / А. Л. Бавдей и др.- Минск: 000 "Мисанта", 2000р.–54с.
Аудит Монтгомери - М.: Аудит - ЮНИТИ, 1999р.–155с.
Бардаш С.В., Інвентаризація: теорія, практика, комп`ютерізація.-ЖІТІ,1999.
Білуха М. Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту.- К.: Манускрипт, 1996.
Бутинець Ф.Ф, Бардаш С.В., Малюга Н.М., Петренко Н.І., Контроль і ревізія- Житомир: ЖІТІ,2000р.
Бутинець Ф.Ф., Усач Б.Ф. Аудит і ревізія підприємницької діяльності.-К., 2001 р.
Бухгалтерський аналіз: Пер. с англ.- К.: Торгово-іздат. бюро ВНУ,1998.
Гутцайт Е.М. Аудит: концепция, проблеми, стандарти. - М.:0. - 80 с.
Данилевский Ю.А., Шапигузов С.М., Аудит: Учебное пособие.-М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 1999.-544 с.
Мумінова -Савіна Г.Г., Кравець В.М., Мазур О.А., Галенко О.М., Кириленко В.Б., Тим, хто не нехтує законом. Контроль, ревізія та аудит.-К:Факт, 2001.
Опорний конспект лекцій з курсу "Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку" для студентів з фаху "Облік та аудит", викл. Никонович М.О., КДТЕУ, 2001 р.
Пипко В.А., Булавина Л.Н. Настольная книга бухгалтера и аудитора.-М. Финансы и статистика, 2000р.
Романів Є.М. Контроль і ревізія.-К, 2001р.
Шеремет А.Д., Суйц В.П. Аудит: Учебник.-2-е изд., доп. и перераб.-М.: Инфра, 2001р.
Шохин С.О., Воронина Л.И. Бюджетно-финансовый контроль и аудит. Теория и практика применеий в Росии.-М.,1998г.
Стефанюк І.Б., Мета і завдання державного фінансового контролю підприємницької діяльності.-Контроль і фінансовий облік.- К-№ 3/2001р.,c 10-14.
ВСТУП 2
1. Сутність, види і завдання аудиту 3
2. ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 8
3. НОРМАТИВИ АУДИТУ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ В РЕГУЛЮВАННІ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 21
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 25
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28
ВСТУП
Актуальність теми. У процесі фінансово-господарської діяльності кожне підприємство вступає в певні економічні взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання (підприємствами, установами, організаціями, державними органами, фізичними особами та ін.). У результаті цього відбуваються господарські операції, основними наслідками яких є виникнення зобов'язань, дебіторської заборгованості, проведення розрахунків по них та інші зміни в активах і капіталі.
Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).
Метою написання цієї курсової роботи є розгляд сутності та місця аудиту у ринкових умовах ринкової економіки.
Для досягнення мети в роботі поставлено наступні завдання:
-розглянути сутність, види і завдання аудиту;
-визначити основи організації аудиторської діяльності;
-визначити законодавчу та нормативну базу проведення аудиту.
Предметом дослідження є аудиторська діяльність.
1.СУТНІСТЬ, ВИДИ І ЗАВДАННЯ АУДИТУ
Термін "аудит" не є для нас новим і незнайомим. Це слово виникло в латинській мові понад дві тисячі років тому. Значення слова — "вислуховуючий". У Римській імперії контроль за бухгалтерами, які вели облік державних видатків, здійснювали квестори, звіти яких надсилалися до Риму і там заслуховувались екзаменаторами [14, с.24].
У Середньовіччі в бухгалтерському обліку визначився певний застій. Але під час перших Хрестових походів облік був поновлений і особливого розвитку набув у Європі в часи епохи Відродження. У 1631 р. з Голландії в Плімут, Масачусетс було направлено бухгалтера для аналізу надходжень податків із колонії. Це була перша бухгалтерська контрольна перевірка в Америці.
На державному рівні створювались спеціальні органи, які контролювали державні видатки та збір податків. Цей вид контролю насамперед був пов'язаний з державною діяльністю. Подальший розвиток торгівлі і насамперед промислова революція висунули нові вимоги. Різко зросла кількість великих підприємств, яким були потрібні значні кошти для свого фінансування, а також велика кількість управлінців, що їх наймали власники підприємств. Таким чином відбулося розмежування функцій між власниками і підприємцями. З метою попередження зловживань з боку підприємців власник був змушений звернутися до перевірки фінансової звітності незалежними аудиторами.
У найрозвиненішій державі того часу — Великобританії — група знаних бухгалтерів (в основному шотландців за походженням) створили професійне об'єднання, метою якого була перевірка фінансових звітів. Ця подія і стала початком розвитку незалежного аудиту.
У Великобританії закон про обов'язковий аудит був прийнятий у 1862 p., у Франції — у 1867 p., у США — в 1887 р. У Росії інститут аудиторів був введений в армії, де вони займалися справами, пов'язаними з розслідуванням майнових спорів. Спроби створення організації аудиторів в Росії розпочалися з 1888 p., але визнання присяжні бухгалтери, як тоді називали аудиторів, не набули [20, с.31].
Величезний внесок у розвиток аудиту зробив американський учений і видатний практик Роберт Монтгомері, який заснував сучасну теорію аудиту.
На території України державний контроль існував уже з початку XIX століття, але незалежний аудит, як і загалом у Росії, поширення не набув. У Радянському Союзі взагалі і в Україні зокрема існував тільки народний, державний і партійний контроль, який здійснювали Комітет народного контролю УРСР, Головне контрольно-ревізійне управління, Міністерство фінансів України, відомчі контрольно-ревізійні управління.
Перехід до нових економічних відносин насамперед був обумовлений змінами у відносинах власності. В лютому 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про власність", в якому суб'єктами права власності України визначені: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Закон надає реальні права індивідуальної власності широким верствам населення. Почали розвиватися підприємства недержавної форми власності, формуватися прошарок власників. Подальший стрімкий розвиток цього процесу був пов'язаний з роздержавленням та приватизацією державного майна. Всі ці процеси об'єктивно обумовили необхідність становлення і подальшого розвитку незалежного аудиту. Аудит в Україні почав активно розвиватися після виходу Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. № 3125-12.
Аудит — це незалежна перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання з метою визначення достовірності звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Таким чином, метою аудиту фінансової звітності є висвітлення аудитором того, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів. За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Отже, метою проведення аудиту є складання аудиторського висновку про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється [26, с.30].
Основні завдання аудиту — збирання та обробка достовірної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі аудиторських висновків.
Крім того, аудит повинен адекватно відображати всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється. Для того, щоб скласти достовірний аудиторський висновок, аудитор повинен отримати безумовну гарантію того, що інформація, яка міститься у бухгалтерській документації та первинних документах, достатня та достовірна.
Необхідність проведення аудиту обумовлюється потребою користувачів інформації про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Користувачами цієї інформації можуть бути:
-уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади;
-власники, засновники господарюючого суб'єкта;
-інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності суб'єкта господарювання (кредитори, інвестори, постачальники та інші особи).
Треба також зазначити, що користувачі цієї інформації мають право згідно із ст. 9 Закону України "Про аудиторську діяльність" "виступати замовниками на проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг, визначати обсяги та напрями аудиторських перевірок у межах повноважень, наданих законодавством, установчими документами або окремими договорами".
Об'єктивність аудиторського висновку є обов'язковою умовою і однією з основних специфічних рис. Ця умова передбачається незалежністю аудиту і диктується потребами користувачів.
Впевненість у достовірності і повноті інформації, наданої аудитором користувачам, не є абсолютною. Аудит дає лише приблизний, хоч достатньо високий, ступінь цієї впевненості.
Аудит — це процес зменшення рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів [28, с.33].
Аудитор не затверджує звітів суб'єктів господарювання і не відповідає за саму звітність. Він тільки висловлює свою думку щодо фінансової звітності. Відповідальність за фінансову звітність лежить на керівниках господарюючого суб'єкта, що перевіряється. Аудит не звільняє керівництво суб'єкта від відповідальності.
Крім основних, аудит може вирішувати й функціональні завдання. До функціональних, зокрема, належать: завдання коригування і санації, оперативного контролю та аналізу, завдання стратегічного аналізу.
Завдання коригування і санації передбачають розробку за результатами проведеного аудиту на прохання клієнта рекомендацій щодо виправлення викритих ним помилок та уникнення зловживань. Аудитор може дати рекомендації щодо санації і відновлення бухгалтерської документації, постановки бухгалтерського обліку, але безпосередньо він не бере участі у виправленні помилок і проведенні санацій.
Завдання оперативного контролю і аналізу передбачає проведення оперативного аудиту й аналізу безпосередньо у процесі господарської діяльності клієнта з метою попередження помилок, вибору оптимальних варіантів управлінських рішень без безпосереднього втручання аудитора.
Завдання стратегічного аналізу передбачають, що аудитор на підставі даних, одержаних у процесі аудиту, розробляє пропозиції щодо перспективних питань розвитку господарюючого суб'єкта.
Для того, щоб визначитися з категоріями "предмет", "метод", "об'єкти аудиту", треба, на наш погляд, з'ясувати різницю між аудитором і ревізором, аудитом і ревізією. Наочніше це можна зробити за допомогою табл. 1.
Таблиця 1.
Порівняння характеристик ревізії та аудиту [18, с.79]
Характеристика | Ревізія | Аудит
Мета проведення |
Усунення недоліків | Зменшення недоліків
Ліквідація зловживань | Обмеження зловживань
Встановлення законності | З'ясування істинних причин недоліків
Забезпечення максимальної точності даних | Приблизна точність даних
Гласність |
Оприлюднення результатів |
Збереження професійної таємниці
Ініціатори проведення |
Ревізії призначаються суб'єктами адміністративного права | Аудитора клієнт вибирає сам
Джерела фінансування |
За рахунок суб'єкта адміністративного права |
Аудит здійснюється за рахунок суб'єкта, що перевіряється
Часовий фактор |
Ревізія існувала завжди |
Аудит є продуктом розвитку ревізії в особливих економічних умовах
Все вищесказане дає нам можливість визначитися з категоріями "предмет", "метод", "об'єкти аудиту".
Предмет аудиту — стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що знаходиться в сфері аудиторської оцінки. Як видно з цього формулювання, предмет аудиту (аудиторських послуг) має багато спільного з предметом ревізії та економічного аналізу. Предметом економічного аналізу також є господарські процеси і явища, їх кількісна характеристика і оцінка економічних об'єктів — ресурсів, продукції, прибутку. Предметом ревізії є ті самі процеси та явища і їх оцінка щодо відповідності законодавству.
Водночас предмет аналізу, ревізії і аудиту має розбіжності. Аудит виходить за рамки контролю і ревізії. Питання податків, оцінки майна, ефективності систем управління не є об'єктом ревізії та аналізу.
2.ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність", поняття "аудиторська діяльність" містить в собі організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ним експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економічно-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.
Разом з цими видами послуг аудиторські підприємства в Україні проводять роботи з приватизації майна державних підприємств, комерціалізації торгівлі, акціонування підприємств, готують матеріали для розгляду справ клієнтів в господарських судах. Завдяки аудитові здійснюються посередницькі контакти.
У кінцевому підсумку аудит являє собою досить високу форму організації і реалізації економічних ідей.
Метод аудиторської діяльності базується на основних положеннях діалектичного методу пізнання і законах політичної економії. Економічні процеси, які виникають і здійснюються на підприємствах, являють собою певне ціле, узагальнене, без відмінностей між окремими частинами та властивостями.
Метод аудиту - це сукупність способів, прийомів, використовуваних для дослідження стану об'єктів, що вивчаються. Ці прийоми можна об'єднати у такі групи:
-перша — визначення кількісного та якісного стану об'єкта;
-друга — визначення відхилень дійсного стану досліджуваного об'єкта від норм та нормативів, планових показників та інших правил;
-третя — оцінювання стану об'єкта (у минулому, поточному та майбутньому періодах).
Отже, методом аудиту є визначення реального, якісного та кількісного стану об'єктів, виявлення відхилень від базового або нормативного стану й оцінювання цих відхилень за критеріями доцільності та законності.
В аудиті широко застосовують прийоми та методи, які не є власне аудиторськими — це передусім прийоми та методи статистики і аналізу господарської діяльності: порівняння, групування, деталізація показників, індекси, елюмінування, балансовий, сальдовий тощо.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про аудиторську діяльність" та відповідно до інших законодавчих актів, Уставу Аудиторської палати України, національних нормативів аудиту аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створювати аудиторську фірму, об'єднуватися з іншими аудиторами в спілку.
За Господарським кодексом України підприємницька діяльність в Україні здійснюється у будь-якій організаційній формі як громадянами без створення юридичної особи, так і юридичними особами.
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності та підприємців-громадян проводиться на підставі вимог Закону України "Про підприємництво" (за наявності всіх документів) за явочним принципом. Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом визначеного терміну видати посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подати відомості відповідній податковій адміністрації та органу статистики.
Згідно Господарського кодексу України на території України можуть діяти такі види підприємств:
-індивідуальне, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці;
-сімейне, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, які проживають разом;
-приватне, засноване на власності окремого громадянина України з правом найму робочої сили;
-колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного підприємства;
- державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
-державне, засноване на загальнодержавній власності;
-спільне, засноване на базі об'єднаного майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи та громадяни України, інших держав;
-підприємство, засноване на власності юридичних осіб та громадян інших держав.
Діяльність, правила створення, права і обов'язки учасників та засновників усіх видів підприємств (крім заснованих на державній власності) регулюються Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП. За цим Законом господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать:
- акціонерне товариство — товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства;
- товариство з обмеженою відповідальністю, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх внесків;
- товариство з додатковою відповідальністю, статутний фонд якого поділений на частки: розмір часток визначається установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а при недостачі сум — додатково належним їм майном в однаковому кратному для всіх учасників розмірі внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачений в установчих документах;
- повне товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном;
- командитне товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, відповідальних за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві є два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за борги товариства.
Для організації аудиту необхідне:
- розуміння діяльності підприємства, його організації, галузі, у якій здійснюється ця діяльність (бізнес);
- одержання й аналіз інформації про діяльність підприємства в цілому, а також про облік і відображення господарських операцій;
- вивчення форми і методів обліку, визначення їх відповідності пропонованим до них вимогам;
- глибина і спосіб вивчення залежать від складності форми обліку і від того, у якому ступені аудитор може покладатися на дані внутрішнього контролю;
- аналіз форм і методів обліку з письмовим викладом фактів, складання схем документообігу, анкет (чи комбінація цих методів);
- використання результатів аналізу діяльності, проведеного клієнтом з його згоди;
- контроль процесу відображення деяких операцій в обліку ("наскрізна перевірка") як допоміжна процедура до аналізу форми і методів обліку;
- перевірка того, що протягом усього періоду діяльності форми і методи обліку застосовувалися так, як це відбито в нормативних документах.
Аудит повинні здійснювати аудитори, що можуть працювати чи самостійно в аудиторській фірмі.
Оптимальним варіантом організації праці аудиторської фірми є період, що охоплює хоча б чотири роки. У цьому випадку аудитор добре ознайомлений з підприємством, а проведення визначених видів робіт розподіляє по роках. Тобто поточна робота планується з урахуванням перспективного плану (на чотири роки). В іншому варіанті, коли перевірка здійснюється одноразово, усі види робіт плануються в повному обсязі. При цьому складніше в стислий термін провести кваліфіковані аудит і організувати на належному рівні роботу аудиторів.
Зрозуміло, що виходячи з цих двох варіантів організації аудиту, по-різному буде розподілятися і плануватися робота.
Розглянемо перший варіант організації аудита, коли працює група аудиторів і причому постійно (чотири роки). У групу включають аудиторів різної кваліфікації. Необхідною умовою є психологічна сумісність людей, що будуть працювати, разом тривалий період. Як професіонали вони повинні добре знати свою ділянку роботи і доповнювати один одного.
Спочатку розробляється загальний поточний план роботи групи, виходячи з перспективного а надалі —кожного учасника групи зокрема. При цьому визначають трудомісткість усієї роботи і рівномірно з урахуванням кваліфікації, важливості й обсягу розподіляють її між учасниками з таким розрахунком, щоб робота була виконана в максимально короткий термін. Закордонний, а також деякий вітчизняний досвід проведення аудиту свідчить, що максимальним є термін 2 тижні.
При другому варіанті організації аудита, коли він проводиться одноразово, усі роботи виконуються в повному обсязі так, щоб можна було переконатися в реальності і законності звітності і правильності відображення господарської діяльності в бухгалтерському обліку.
Організація проведення аудиту по обсягам і трудомісткості значною мірою залежить від рівня і наявності внутрішнього аудиту. Високий рівень внутрішнього аудиту і довіра до нього дозволяють скоротити терміни проведення аудиту в цілому і зосередити увагу на інших питаннях, зв'язаних в основному з майбутнім розвитком підприємства.
У роботі аудитор використовує необхідну інформацію, що дозволяє визначити, до якої галузі діяльності відноситься підприємство клієнта. Аудитор повинний мати такий рівень знань про галузь і підприємство клієнта, що дозволить йому визначити події, операції і види діяльності, що, на його думку, можуть мати істотний вплив на фінансову інформацію. Крім того, аудитор вивчає публікації в пресі по фінансових і торгових проблемах, зв'язаних з економічною діяльністю підприємства-клієнта; обговорює інформацію при співбесіді з керівництвом, вивчає результати аудиту за минулий період і всі зміни в законодавстві і практиці з часу попереднього аудиту.
Після цього, у відповідності з другим міжнародним нормативом аудита, рекомендується перед початком роботи скласти лист-зобов'язання, де визначаються взаємні зобов'язання, масштаби роботи з проведення аудита і документально підтверджується згода аудитора на обсяг аудиту і поставлені задачі, відповідальність аудитора перед підприємством-клієнтом і форма представлення аудиторського звіту.
Після підготовки аудиторського меморандуму, як його називають у закордонній практиці, чи висновку договору на аудит і вивчення необхідної додаткової інформації про підприємство-клієнта аудитор складає повний план аудиту і програму в письмовій формі.
У плані аудиту передбачається перелік загальних питань основних напрямків аудиторської перевірки.
Першочерговому плануванню підлягають аудиторські перевірки бухгалтерської (фінансової) звітності в товаристві, де відповідно до чинного законодавства вони є обов'язковими. Потім планується надання аудиторських послуг по додаткових договорах.
При складанні загального плану проведення аудиту доцільно передбачити наступні аспекти:
-умови договору на виконання аудиту;
-зміст аудиторського звіту, терміни його представлення й інші способи передачі інформації клієнту;
-встановлена законом відповідальність аудитора;
-відповідальність клієнта за надану бухгалтерську звітність і повноту іншої необхідної інформації;
-фінансові звіти, використовувані для аудита;
-виконавці аудиторської роботи;
-тривалість роботи;
-бюджет часу і витрат;
-вплив на аудит нових бухгалтерських чи аудиторських інструкцій, нормативів, законів у ході аудиторських перевірок;
-встановлення рівнів істотності розв'язуваних задач;
-визначення найбільш важливих етапів і задач аудита;
-ступінь довіри до системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;
-робота внутрішніх аудиторів і масштаби їх залучення;
-сутність і обсяг аудиторських доказів:
-умови, що вимагають особливої уваги (можливість помилки, обману й ін.);
-аудиторський ризик;
-залучення експертів.
При організації перевірки і підготовці до неї аудитор зобов'язаний визначити: найважливіші напрямки діяльності підприємства; питання підпорядкованості; форму представлення висновків і висновків: мета (об'єкт) аудита; сильні і слабкі сторони ключових напрямків системи управління і контролю підприємства; найбільш прийнятний метод перевірки.
Крім того, необхідно погодити з клієнтом тривалість роботи, інформацію, що повинна бути надана клієнту, суму гонорару.
Для успішного виконання цих задач потрібно вивчити систему внутрішнього аудиту товариства, його робочу програму, заходи, що були здійснені для виконання рекомендацій попереднього аудиту, підготувати документацію, необхідну для проведення аудита.
Проводити аудит найбільш раціонально по таких напрямках:—
розуміння зовнішніх умов діяльності товариства;—
визначення типу, структури товариства і управління ним;—
планування і наступний контроль аудиту;—
вивчення й оцінка форми і методів обліку;—
вивчення, оцінка і перевірка внутрішнього контролю;—
перевірка господарських операцій і облікових регістрів;—
перевірка реальності статей балансу;—
перевірка відповідності даних бухгалтерської звітності обліковим регістрам;—
перевірка відповідності прибутків і збитків фактичним результатам діяльності;—
перевірка відповідності бухгалтерської звітності обліковій практиці і чинному законодавству;—
аналіз бухгалтерської звітності в цілому і перевірка аудиторської роботи з метою визначення вірогідності й об'єктивності інформації, що міститься в звітності;—
узагальнення результатів перевірки і складання аудиторського звіту.
Після прийняття зобов'язання по виконанню аудиту аудитор зобов'язаний зробити аудиторські процедури, погоджені з клієнтом.
Одержувачі аудиторського звіту повинні ознайомитися з його змістом і скласти власну думку про фактичний стан даного підприємства.
Аудиторський звіт повинний виключати можливість невірного відображення дійсності.
Документальне оформлення аудиту вважається із найважливіших умов його кваліфікованого проведення. Для аудитора, який складає аудиторський висновок та звіт за результатами проведеного аудиту, робочі документи з детальним описом планування перевірки, її ходу, аналізу системи внутрішнього контролю і обліку, висновки за результатами перевірки окремих розділів обліку і документів, що підтверджують їх, - це ті документи, без яких підготовка достовірного звіту (висновку) неможлива. Робоча документація дає змогу аналізувати дії аудиторів і організувати як внутрішній, так і зовнішній контроль якості їх роботи. Контроль якості аудиту може здійснюватись на основі аналізу і оцінки створеної в ході аудиту робочої документації .
Основною метою підготовки робочих документів є підтвердження того, що аудит був проведений відповідно до прийнятих принципів аудиту. Якщо виникне потреба, аудитор повинен продемонструвати контролюючим органам і в суді, що аудит був, добре спланований і відповідним чином контролювався, що зібрані свідчення достовірні, достатні і своєчасні, і що аудиторський висновок відповідає результатам перевірки.
Робочі документи - це записи, в яких аудитор фіксує проведення аудиторської перевірки. А саме записи процедур планування, характеру, строків і масштабу виконаних аудиторських процедур, їх результатів, а також висновків складених на основі одержаних аудиторських доказів.
У робочих документах повинні міститись відповіді аудитора на всі суттєві питання, з яких необхідно висловити професійне судження і сформувати аудиторські висновки.
Робочі документи містять інформацію, яка використовується для коректування інформації підприємства - клієнта та підготовки достовірної фінансової звітності, допомагають аудитору прийняти рішення стосовно адекватного виду аудиторського висновку. Також робочі документи можуть використовуватись для багатьох інших напрямів роботи: послужити основою для підготовки податкових декларацій, інформації для біржі цінних паперів та інших повідомлень, допомагати в плануванні і координувати виконання наступних аудиторських перевірок, забезпечити програмований контроль.
Аудитору необхідно вести робочі документи повно і детально для забезпечення найбільш повного розуміння аудиту. Обсяг робочих документів, є питанням, яке має вирішуватися з точки зору професійного судження аудитора, оскільки немає практичної необхідності документувати кожне питання, яке розглядається аудитором.
Після завершення перевірки робочі документи залишаються у аудитора. Вони знаходяться у власності аудитора, він має право складати різноманітні довідки на підставі витягів із своїх робочих документів. Але його право власності обмежене етичними нормами та зобов'язаннями конфіденційності перед клієнтом. Робочі документи аудитора не можуть використовуватися як частина фінансової документації клієнта або як їх заміна. Робочі документи не можна вимагати або вилучати в аудитора, за винятком тих випадків, коли це передбачено законодавством.
Аудитор повинен забезпечити надійне зберігання робочих документів. Робочі документи, зберігаються протягом терміну, який встановлений аудитором самостійно або на підставі термінів позовної давності з моменту надання аудиторського висновку.
При проведені аудиту аудитор в процесі перевірки фіксує результати такої перевірки у своїх робочих документах.
При перевірці повноти оприбуткування придбаних товарів від постачальника і видачі векселя в національній валюті, аудитор результати такої перевірки фіксує у робочому документі. У даному документі наводяться дані про кількість, ціну та суму товарів по документах підприємства і по результатах проведеного аудиту.
Під час перевірки кореспонденції рахунків при здійснені вищенаведеної операції визначається правильність застосування підприємством рахунків бухгалтерського обліку для здійснення такої діяльності. Аудитор перевіряє кореспонденцію рахунків і виявлені порушення реєструє у робочі документи. В ході проведення перевірки кореспонденції рахунків по обліку зобов'язань, аудитором виявлено розбіжність у відображені в бухгалтерському обліку розрахунків векселем, а саме неправильність відображення ПДВ за даною операцією.
Отримана в ході аудиторської перевірки інформація повинна бути задокументована у вигляді робочих документів як складова частина аудиторського досьє. Це здійснюється з метою документального підтвердження виконаних аудитором процедур, збору необхідних даних для складання аудиторського висновку, здійснення контролю за ходом виконання перевірки як самим аудитором, так і керівником аудиторської фірми. Кожен робочий документ має бути складений з додержанням установлених вимог і містити всі необхідні обов'язкові реквізити. Документи можуть бути стандартизовані і довільної форми та змісту. Склад і кількість аудиторських документів визначаються аудитором самостійно.
Згідно Закону України "Про аудиторську діяльність" аудитор має провести перевірку бухгалтерської річної звітності суб'єкта господарювання з метою надання висновку про достовірність і реальність представленої інформації і її підтвердження або не підтвердження.
Норматив аудиту №6 "Аудиторський висновок" регулює основними принципами, за якими складається аудиторський висновок. Відповідно до нього аудитор повинен проаналізувати та оцінити висновки, одержані на основі отриманих аудиторських доказів для підготовки аудиторського висновку про перевірену фінансову звітність.
Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів. Його публікація являється доказом того, що річний бухгалтерський звіт підприємства як в цілому так і в усіх деталях відповідає діючому законодавству, методології ведення бухгалтерського обліку визначеної внутрішнім регламентом облікової політики підприємства і являється достовірним.
Аудиторський висновок (звіт) складається у довільній формі, але обов'язково повинен містити такі основні елементи:
1. Назва, заголовок - говориться про те, що аудиторська перевірка проводилась незалежним аудитором; дається назва аудитора або аудиторської фірми, повна назва підприємства, яке перевірялося, та час перевірки.
2. Абзац - де зазначається кому адресований цей аудиторський висновок.
3. Вступ - зазначається склад перевіреної звітності, період і час перевірки, визначаються межі відповідальності керівництва підприємства і аудитора.
4. Масштаб перевірки - цей розділ аудиторського висновку дає впевненість його користувачам у тому, що аудиторська перевірка здійснена у відповідності з вимогами українського законодавства та норм, які регулюють аудиторську практику та ведення бухгалтерського обліку, або у відповідності з вимогами міжнародних стандартів і практики; також зазначається, що перевірка була спланована і підготовлена з достатнім рівнем впевненості про те, що фінансова звітність немає суттєвих помилок.
5. Розділ, який містить думку аудитора про перевірену звітність.
6. Дата складання аудиторського висновку - день завершення аудиторської перевірки.
7. Адреса аудиторської фірми.
8. Підписи — підписує аудитор і директор підприємства клієнта. Аудиторський висновок може бути:
1. Позитивний аудиторський висновок:
- безумовно-позитивний висновок;
- умовно-позитивний висновок.
2. Негативний аудиторський висновок.
3. Дається відмова від надання висновку.
Позитивний висновок має містити такі формулювання як: "відповідає вимогам", "належним чином", "дає достовірне і дійсне уявлення", "достовірно відображає", "відповідає".
Аудитор може видати умовно - позитивний висновок при існуванні невпевненості і незгоди.
Будь-яка невпевненість або незгода є підставою для відмови від надання безумовно-позитивного висновку. Якщо в ході перевірки аудитором отримано достатньо даних, не було ні яких обмежень і перешкод в отриманні інформації, а попередньо оцінена величина аудиторського ризику була виправданою, то аудитор може зробити висновок у письмовому вигляді. У протилежному випадку він повинен змінити план та програму перевірки, переоцінити величину аудиторського ризику, виконати додаткові аудиторські процедури по отриманню необхідних доказів. Якщо отримання додаткової потрібної аудитору інформації неможливе, аудитор, враховуючи наслідки перевірки інших статей звітності, може відмовитись від надання висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від рівня невпевненості або незгоди. Невпевненість або незгода вважається фундаментальними у тому випадку, коли вплив факторів на фінансову інформацію, які викликали невпевненість чи незгоду настільки значний, що це може суттєво перекрутити дійсний стан справ в цілому або в основному необхідно врахувати сукупний ефект усіх невпевненостей та незгоди на фінансову звітність.
Наявність незгоди може привести до представлення клієнту негативного аудиторського висновку.
При підготовці негативного аудиторського висновку застосовуються такі висловлення: "не відповідає вимогам", "перекручує дійсний стан звітності", "не дає достовірної інформації", "суперечить".
Якщо аудитор дає відмову від представлення аудиторського висновку, він говорить про неможливість на підставі наведених аргументів сформувати висновок про фінансову звітність підприємства. При цьому аудиторський висновок не складається, а пишеться лист аудитора замовнику.
3.НОРМАТИВИ АУДИТУ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ В РЕЗУЛЮВАННІ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Діяльність аудитора суворо регламентована законодавчими і підзаконними актами, міжнародними, вітчизняними стандартами і нормативами. Міжнародна федерація бухгалтерів такі стандарти називає міжнародними нормативами аудиту (МНА) та суміжних робіт (МНА/СР). Під ними розуміють основні принципи, котрих треба додержуватися при проведенні аудиту.
Відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" (ст. 14) Аудиторська палата України розробляє і затверджує національні нормативи аудиту, обов'язкові для дотримання всіма аудиторами. Своїм рішенням № 73 від 18 грудня 1998 р. Палата затвердила "Національні нормативи аудиту" і "Кодекс професійної етики аудиторів України". Ці документи набули чинності з 1 січня 1999 р. і більшість із них є обов'язковими для дотримання.
Система Національних нормативів аудиту України складається з 32 нормативів, згрупованих у 9 груп.
1. Вступний матеріал (№1, 2).
2. Відповідальність (№ 3, 4, 5, 6, 7, 8).
3. Планування (№ 9, 10, 11).
4. Внутрішній контроль (№ 12, 13).
5. Аудиторські докази (№ 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22).
6. Використання роботи інших фахівців (№ 23, 24, 25).
7. Аудиторські висновки та звіти (№ 26, 27).
8. Окремі вимоги до аудиторських висновків та звітів (№ 28, 29).
9. Нормативи, які регулюють спеціальні умови проведення аудиту (№30,31, 32).
Правила використання документів наведені у нормативі № 1 "Вимоги національних нормативів аудиту". У ньому насамперед пояснюються терміни: "аудитор", "підприємство", "гарантія"; наводиться перелік видів фінансових звітів, який підтверджується аудиторами, і вимог до аудиту та сукупних послуг; визначаються випадки, коли ім'я аудитора починає асоціюватися з фінансовою інформацією клієнта.
Кодекс професійної етики аудиторів України" разом з Національними нормативами запроваджує:—
морально-етичні принципи аудиту;,—
правила проведення аудиту і надання аудиторських послуг.
"Кодекс професійної етики аудиторів України" складається з двох глав: вступної з 6 розділів та Кодексу з 14 розділів.
"Кодекс професійної етики аудиторів України" визначає вимоги щодо поведінки аудиторів у різних умовах проведення аудиту і надання аудиторських послуг.
Цей документ детально роз'яснює застосування завдань і фундаментальних засад аудиту на практиці для багатьох типових ситуацій під час вирішення етичних конфліктів.
Дотримання вимог "Національних нормативів аудиту" і "Кодексу професійної етики аудиторів України" контролюється Аудиторською палатою України в межах її компетенції.
Перевіряючи правильність бухгалтерського обліку і відображення у фінансовій звітності результатів діяльності товариств, аудитор повинен контролювати дотримання підприємством-клієнтом таких основних законодавчих та нормативних актів:
-Закону України "Про аудиторську діяльність", яким регламентовано діяльність та повноваження аудиторської палати, яка очолює весь аудит. Дія даного закону поширюється на всі суб'єкти господарської діяльності, незалежно від форм власності і підпорядкування, які функціонують на території України.
-Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Даний закон розкриває основні поняття щодо організації та ведення бухгалтерського обліку.
-Національні нормативи аудиту, якими регламентується методологія аудиторської діяльності, обґрунтовуються основні принципи, процедури аудиту, порядок укладання договору та написання аудиторського ризику, відповідальність аудиторів та аудиторський ризик;
-Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених відповідними наказами Мінфіну України:
П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Цим Положенням визначаються мета і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги по визначенню і розкриттю її елементів. Норми цього повинні Положення застосовувати до фінансової звітності підприємств усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) і консолідованої фінансової звітності.
П(С)БО 2 "Баланс". Даним Положенням визначаються зміст і форма Балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.
П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати", розкриває суть змісту і форми Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей.
П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів". Цим Стандартом визначаються зміст і форма Звіту про рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей.
П(С)БО довгострокові "Зобов'язання", яке визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та їх розкриття у фінансовій звітності.
П(С)БО 15 "Дохід". Це Положення розкриває методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.
П(С)БО 16 "Витрати" - визначає педологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності .
інші.
- Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій.
Наведений перелік нормативних документів не є вичерпним, оскільки потрібно враховувати дію інших нормативних актів, що опосередковано впливають на облік операцій товариств.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Аудит — це незалежна перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання з метою визначення достовірності звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
Необхідність проведення аудиту обумовлюється потребою користувачів інформації про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Користувачами цієї інформації можуть бути:—
уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади;—
власники, засновники господарюючого суб'єкта;—
інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності суб'єкта господарювання (кредитори, інвестори, постачальники та інші особи).
Під час перевірки аудитор для здійснення своїх функцій використовує загальнонаукові і власні методичні прийоми аудиту.
Загальнонаукові методичні прийоми включають в себе аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкретизацію, системний аналіз, функціонально - вартісний аналіз.
Методичні прийоми аудиторського прийому можна об'єднати в такі групи: органолептичні, розрахунково-аналітичні, документальні, узагальнення і реалізації результатів контролю.
Аудит проводиться на підставі договору між ним та аудитором (аудиторською фірмою).
Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).
В договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.
Як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід аудиторської практики, аудиторська перевірка складається з окремих послідовних етапів, які в узагальненому вигляді можна назвати так: підготовчий, проміжний, етап фізичної перевірки, основний (етап аудиту окремих статей звітності), заключний етап.
Документальне оформлення аудиту вважається із найважливіших умов його кваліфікованого проведення. Для аудитора, який складає аудиторський висновок та звіт за результатами проведеного аудиту, робочі документи з детальним описом планування перевірки, її ходу, аналізу системи внутрішнього контролю і обліку, висновки за результатами перевірки окремих розділів обліку і документів, що підтверджують їх, - це ті документи, без яких підготовка достовірного звіту (висновку) неможлива. Робоча документація дає змогу аналізувати дії аудиторів і організувати як внутрішній, так і зовнішній контроль якості їх роботи. Контроль якості аудиту може здійснюватись на основі аналізу і оцінки створеної в ході аудиту робочої документації.
Отримана в ході аудиторської перевірки інформація повинна бути задокументована у вигляді робочих документів як складова частина аудиторського досьє. Це здійснюється з метою документального підтвердження виконаних аудитором процедур, збору необхідних даних для складання аудиторського висновку, здійснення контролю за ходом виконання перевірки як самим аудитором, так і керівником аудиторської фірми. Кожен робочий документ має бути складений з додержанням установлених вимог і містити всі необхідні обов'язкові реквізити. Документи можуть бути стандартизовані і довільної форми та змісту. Склад і кількість аудиторських документів визначаються аудитором самостійно.
Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів. Його публікація являється доказом того, що річний бухгалтерський звіт підприємства як в цілому так і в усіх деталях відповідає діючому законодавству, методології ведення бухгалтерського обліку визначеної внутрішнім регламентом облікової політики підприємства і являється достовірним.
Діяльність аудитора суворо регламентована законодавчими і підзаконними актами, міжнародними, вітчизняними стандартами і нормативами. Міжнародна федерація бухгалтерів такі стандарти називає міжнародними нормативами аудиту (МНА) та суміжних робіт (МНА/СР). Під ними розуміють основні принципи, котрих треба додержуватися при проведенні аудиту.
Відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" (ст. 14) Аудиторська палата України розробляє і затверджує національні нормативи аудиту, обов'язкові для дотримання всіма аудиторами. Своїм рішенням № 73 від 18 грудня 1998 р. Палата затвердила "Національні нормативи аудиту" і "Кодекс професійної етики аудиторів України". Ці документи набули чинності з 1 січня 1999 р. і більшість із них є обов'язковими для дотримання.
Система Національних нормативів аудиту України складається з 32 нормативів, згрупованих у 9 груп.
Кодекс професійної етики аудиторів України" разом з Національними нормативами запроваджує:—
морально-етичні принципи аудиту;,—
правила проведення аудиту і надання аудиторських послуг.
"Кодекс професійної етики аудиторів України" складається з двох глав: вступної з 6 розділів та Кодексу з 14 розділів.
"Кодекс професійної етики аудиторів України" визначає вимоги щодо поведінки аудиторів у різних умовах проведення аудиту і надання аудиторських послуг.
Дотримання вимог "Національних нормативів аудиту" і "Кодексу професійної етики аудиторів України" контролюється Аудиторською палатою України в межах її компетенції.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Господарський кодекс України.-К.: Парлам. Вид-о, 2003.-368 с.
Про аудиторську діяльність: Закон України; Затв. Постановою Верховної Ради України від 22.04.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 23, із змін. і доп.
Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні; Закон України: Затв. Постановою Верховної Ради України від 16.07.1999 р. // Все про бухгалтерський облік. - 1999 р. - № 80.
Національні нормативи аудиту. N 73 від 18.12.1998 м.Київ
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку: Наказ МФ від 24.05.95 №88.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Затвердже-но наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року №87
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів”, затв. наказом МФУ від 29.1999р. №290.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси". Затвердже-но наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затв. наказом МФУ від 29.1999р. №290.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затв. наказом МФУ від 31.12.99р. №318.
Адамс Р., Основи аудита. -М.: Аудит- ЮНИТИ, 1995.–14с./ Аренс З.А., Лоббек Дж. К., Аудит. -- М: Финансы и статистика, 1995.–18 с.
Андреев В. Д., Практический аудит: Справочное пособие.- М.: Экономика, 2000р.–81с.
Аудит и ревизия: Справочное пособие / А. Л. Бавдей и др.- Минск: 000 "Мисанта", 2000р.–54с.
Аудит Монтгомери - М.: Аудит - ЮНИТИ, 1999р.–155с.
Бардаш С.В., Інвентаризація: теорія, практика, комп`ютерізація.-ЖІТІ,1999.
Білуха М. Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту.- К.: Манускрипт, 1996.
Бутинець Ф.Ф, Бардаш С.В., Малюга Н.М., Петренко Н.І., Контроль і ревізія- Житомир: ЖІТІ,2000р.
Бутинець Ф.Ф., Усач Б.Ф. Аудит і ревізія підприємницької діяльності.-К., 2001 р.
Бухгалтерський аналіз: Пер. с англ.- К.: Торгово-іздат. бюро ВНУ,1998.
Гутцайт Е.М. Аудит: концепция, проблеми, стандарти. - М.:0. - 80 с.
Данилевский Ю.А., Шапигузов С.М., Аудит: Учебное пособие.-М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 1999.-544 с.
Мумінова -Савіна Г.Г., Кравець В.М., Мазур О.А., Галенко О.М., Кириленко В.Б., Тим, хто не нехтує законом. Контроль, ревізія та аудит.-К:Факт, 2001.
Опорний конспект лекцій з курсу "Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку" для студентів з фаху "Облік та аудит", викл. Никонович М.О., КДТЕУ, 2001 р.
Пипко В.А., Булавина Л.Н. Настольная книга бухгалтера и аудитора.-М. Финансы и статистика, 2000р.
Романів Є.М. Контроль і ревізія.-К, 2001р.
Шеремет А.Д., Суйц В.П. Аудит: Учебник.-2-е изд., доп. и перераб.-М.: Инфра, 2001р.
Шохин С.О., Воронина Л.И. Бюджетно-финансовый контроль и аудит. Теория и практика применеий в Росии.-М.,1998г.
Стефанюк І.Б., Мета і завдання державного фінансового контролю підприємницької діяльності.-Контроль і фінансовий облік.- К-№ 3/2001р.,c 10-14.
