Виникнення та розвиток аудиту у системі фінансово-господарського контролю
АУДИТОРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ
Виникнення та розвиток аудиту у системі фінансово-господарського контролю
За історіографічними джерелами можна стверджувати, що аудит як незалежний фінансовий контроль має багатовіко-вий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяль-ності пов'язаний із виникненням обліку у державах, роз-ташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де облік вели на папірусі, а в подальшому — на папері. Так, при І і II династіях у Стародавньому Єгипті (3400—2980 рр. до н. е.) через кожних два роки провадилися інвентаризації рухомого і нерухомого майна. При IV династії періодична інвентари-зація була замінена поточною (перманентною). Метою її була перевірка достовірності розподілу хліба та інших продуктів харчування. Контроль господарської операції здійснювався трьома особами — один відмічав на папірусі кількість цін-ностей, які передбачалися до відпуску; другий — проставляв поряд фактичний відпуск і, нарешті, третій — порівнював кількість виданих продуктів з нормами, виявляв відхилен-ня. Уже на зорі зародження контроль за господарськими процесами формувався як незалежний від безпосередніх виконавців та на документуванні господарських процесів.
При VI династії в Єгипті у обліку почали складати кош-ториси витрат та контролювати їх додержання господарюю-чими суб'єктами, що підтверджується документами (2500— 2400 рр. до н. е.). Зокрема, внутрішній аудит здійснюється на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах. Ке-рівник робіт у кінці дня подавав письмовий звіт. Приймання робіт і контроль за їх кількістю і якістю здійснювалися спе-ціальною комісією.
У Вавилонії керівники робіт також складали звіти щод-ня, які перевірялися згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Збереглися звіти про роботу прядильних майстерень. Працівниця одержувала із комори вовняну пряжу за масою, залежно від якості і маси її визначали угари, що контролювали за нормами.
Вавилонія була першою державою, де виникло спеціальне законодавство. Закони Хаммураби (2200—2150 рр. до н. е.) передбачали: купцям — ведення самостійного обліку; хра-мам — державне рахівництво; передавання грошей без роз-писки вважалося недійсним. Отже, законодавче регулювання обліку було підпорядковане здійсненню контролю за діяль-ністю суб'єктів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків.
В Іудеї облік поєднувався з незалежним контролем. Про це у Біблії зберігся вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховуй і оці-нюй, що даєш, і що отримуєш — запиши. На Великдень жерці Єрусалимського храму не розпочинали службу доти,
поки "головний бухгалтер" Іудеї не закриє всі контокорентні рахунки і не складе звіт і цей звіт не отримає санкції конт-рольних органів. Спеціальною інструкцією передбачався порядок обліку пожертвувань у храм. Перед алтарем вста-новлювалася скриня, царський контролер разом з головним жрецем відмикали замок і підраховували пожертвування.
У великій багатонаціональній імперії Персії, розділеній на сатрапії, велика постійно діюча армія зумовила потребу жорсткого контрольного апарату. Бухгалтери і контролери у цій імперії вели не лише відкритий облік явищ господа-рювання, а й таємний. Контролерів називали "очима і вуха-ми царя".
У Стародавній Греції особлива увага приділялася кон-тролю збереження власності, зокрема майна (інвентаря). Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Тому ство-рювали такі умови, за яких державі була вигідна нестача цінностей у матеріально відповідальних осіб. Проте важли-во, щоб у розкрадача було чим погасити нестачу, тому на посади з матеріальною відповідальністю призначали лише осіб багатих, спроможних внести велику заставу або пред-ставити впливових поручителів. Нестача цінностей покри-валася із закладу або майна матеріально відповідальної осо-би або його поручителів, причому якщо нестача кваліфіку-валася як розкрадання, то відшкодування її провадилося у десятикратному розмірі. Звідси інше розуміння контроль-ного прийому інвентаризації як засобу перевірки цінностей у натурі. Поняття раптової інвентаризації було чуже грекам. Більше того, ініціатива інвентаризації мала виходити від матеріально відповідальної особи, яка після здавання звіту повинна потурбуватися про докази його достовірності. Цей підхід відповідає сучасному договірному аудиту, коли влас-ник, керівник підприємства за угодою з аудитором замовляє контрольну перевірку з питань, що потребують незалежного висновку аудитора.
В Афінах були спеціальні чиновники і контролери, до обов'язків яких входило складання звітів про доходи і ви-датки держави та їх контроль. Фінансовий облік і контроль були в руках десяти обраних населенням осіб, до функцій яких входили облік і контроль усіх державних доходів і видатків, проведення інвентаризацій рухомого і нерухомого майна.
Гроші зберігали дуже своєрідно. Так, на кожний вид до-ходів був окремий глечик, якому присвоювали буквений індекс. На конкретні витрати можна було брати гроші тіль-ки із чітко визначеного глечика. При цьому ключ від каси знаходився у чиновника, а від приміщення, де зберігалася документація, — у іншого чиновника-контролера. Ключі мали нумерацію і обмінюватися ними заборонялось. Як бачимо, це елементи обособлення і незалежності аудитора-контролера, які застосовуються у сучасному фінансово-господарсь-кому контролі.
Характерним є контроль за сплатою податків. Докумен-ти з сплати податків розподілялися і зберігалися за стро-ками. Чиновники, що збирали податки, отримуючи гроші, викреслювали платників із списків, отже, залишалися лише несплачені платежі. Так, у Греції зародився прийом лінійно-го (позиційного) запису, який застосовувався в обліку і кон-тролі.
Звітність подавалася у встановлені строки періодично, звіти контролювалися, причому спочатку державні чинов-ники складали за первинними документами паралельний звіт і зіставляли його з поданим. У цьому подібність до ауди-торського контролю, запровадженого у податкових органах України. В Афінах звітність мала публічний характер. (Це також передбачено законодавством України.) Звіти храмів, державних установ записували на мармурові або бронзові дошки і виставляли у народних зборах, в огорожах храмів, вздовж шляхів.
Істотно, що великі філософи Греції приділяли належну увагу обліку і контролю. Так, Арістотель у "Політеці" чітко розмежував облікові і контрольні функції, причому розгля-дав ревізію як частину контролю. Це був новий підхід: ревізор рівноправний із головним бухгалтером і незалежний від нього. Як бачимо, незалежність аудиту сягає глибокої давнини.
У Стародавньому Римі метою обліку був в основному контроль господарської діяльності, сплати податків. Було створено складний апарат ревізорів і контролерів, і все ж факти шахрайства, ухилення від сплати податків були не поодинокі. Облік мав запобігати збиткам, які виникали внас-лідок шахрайства або невміння вести господарство.
У Китаї у VII ст. до н. е. було запроваджено посаду го-ловного аудитора, основним обов'язком якого було визначати чесність урядових чиновників, що розпоряджалися дер-жавними коштами, майном. З часом форми державних ауди-торських органів змінювалися від однієї династії до іншої, але зміст роботи аудиторів полягав у об'єктивному (неза-лежному) фінансовому контролі діяльності чиновників, суб'єктів господарювання, розподілі державних і громадсь-ких коштів тощо.
У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-еко-номічних відносин удосконалюються облік і контроль гос-подарської діяльності, з'являються спеціальні трактати про контроль обліку і звітності, який нині здійснює аудит. Так, у одному із трактатів домініканського чернеця Вальтера Хенлі визначено:
· піддавати ретельній перевірці звіти; щороку провадити інвентаризацію для перевірки звітних і фактичних залишків цінностей;
· обов'язково здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості;
· підтверджувати правильність цін, зазначених у звіті, ос-кільки є випадки навмисного зменшення у звітах виручки від продажу товарів і послуг.
В інших трактатах особлива увага приділялася ревізії, суть якої зводилася до зіставлення початкових залишків, зазначених у звіті, з вихідними на звітну дату.
Розвиток господарської діяльності потребував і нових форм контролю за якістю обліку та достовірністю звітності. У відповідь на це в Англії з'явився інститут контролері» (аудиторів). Поява такої посади пов'язана з потребою га-рантувати достовірність звітності.
Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. 24 бе-резня 1324 р. Едуард II призначив трьох державних аудито-рів. В указі про призначення зазначалося, що аудитори зо-бов'язані запитувати, слухати і перевіряти всі рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді, Беркенхеді, Уельсі та ін., відмічати про всі зауваження щодо ведення рахунків. Є немало історичних свідчень активної діяльності аудиторів протягом усього середньовіччя в усіх країнах Європи.
Аудит, як і весь фінансово-господарський контроль, тіс-но пов'язаний із бухгалтерським обліком. Тому доцільно зробити екскурс у розвиток подвійної бухгалтерії, яка зародилася між 1250—1350 рр. одночасно в кількох містах Італії. Найбільший внесок у зародження італійської подвійної бух-галтерії вніс францісканський чернець-математик Лука Па-чолі (1445—1515), який узагальнив її принципи у Трактаті про рахунки і записи, опублікованому у 1494 р. Трактат був перекладений на багато мов світу і став початком наукового узагальнення методології подвійної бухгалтерії.
Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної від-повідальності за збереження і витрачання коштів власника. Контроль стає головним знаряддям збереження приватної власності. До XX ст. основна функція обліку була суто конт-рольною. Пізніше на перше місце виходить функція управ-ління господарськими процесами, а звідси об'єктами конт-ролю стають сировина та її витрачання на виробництво про-дукції, праця та заробітна плата робітників, використання механізмів тощо. Отже, бухгалтерський облік виступає як засіб економічного контролю, який вивчає рух цінностей. Контроль стає функцією бухгалтерського обліку і поділяється на попередній, поточний і завершальний. З розвитком еконо-мічних відносин у суспільстві, удосконаленням управління виробництвом конкурентоспроможної продукції на внут-рішньому і зарубіжному ринках контроль виділяється у са-мостійну функцію управління виробничою, господарською і фінансовою діяльністю власників капіталу. Сформувався фінансово-господарський контроль із структуризацією на ревізії, тематичні перевірки, бухгалтерську експертизу, аудит.
Поштовх до розвитку аудиту в Англії дав закон про бри-танські компанії, прийнятий у 1862 р. У ньому запропоно-вано в обов'язковому порядку перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не рідше одного разу на рік. Це зумов-лено потребою в об'єктивній оцінці звітності акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний фінансовий стан підприємства і результати його господарсь-кої діяльності за конкретний період. Покладатися цілком на саму компанію становило б певний ризик, бо нерідкими були випадки банкрутства підприємств, внаслідок чого акціонери і кредитори втрачали свої капітали. В результаті цього недо-віра акціонерів і кредиторів, з одного боку, і податкових органів — з другого, до достовірності бухгалтерських балан-сів і звітів про доходи сприяла появі бухгалтерів-аудиторів, котрі мали вивчати і аналізувати звітність акціонерного товариства і давати кваліфікований висновок про її достовір-ність. При обговоренні річного звіту товариства на загаль-них зборах акціонерів заслуховувався висновок аудитора і лише після цього звіт затверджувався або не затверджу-вався і давалася оцінка діяльності правління товариства.
Отже, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали га-рантом того, що підприємство має такий фінансовий стан, як оприлюднений. Спираючись на дані аудиторської пере-вірки, різні користувачі інформації можуть вирішувати пи-тання про інвестування, спільну виробничу діяльність тощо.
Аудиторська служба швидкого розвитку набула у краї-нах з ринковою економікою. Уже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.
Аудиторська діяльність у США виникла під безпосеред-нім впливом британської практики аудиту. У 1896 р. зако-нодавчими органами штату Нью-Йорк був ухвалений за-кон, що регулював аудиторську діяльність. Тепер практично в усіх країнах світу з ринковою економікою існує громадсь-кий інститут аудиту зі своєю правовою і організаційною інфраструктурою.
Професійні організації бухгалтерів-аудиторів створені: у Великобританії — Інститут присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу (1880 р.); США — Інститут дипломованих бухгал-терів (1887 р.); ФРН — Інститут аудиторів (1932 р.) і Пала-та аудиторів; Франції — Палата експертів-бухгалтерів і по-вірених бухгалтерів, Товариство комісарів по рахунках.
У розвинених країнах незалежний аудит є провідною формою фінансового контролю. Порівнюючи законодавство різних країн у галузі організації аудиту, можна виявити пев-ну подібність, яка полягає у тому, що скрізь є нормативні акти про обов'язковий аудит річної фінансової звітності пев-них суб'єктів підприємництва, встановлені кваліфікаційні вимоги до аудиторів на право зайняття аудиторською діяль-ністю.
Розвиток аудиторської справи сприяв створенню вели-ких транснаціональних аудиторсько-консультативних фірм, які мають свої філії і представництва у багатьох країнах ("Артур Андерсен", "Делойт енд Туш" та ін.).
Аудиторська діяльність у країнах СНД — в Україні, Ро-сійській Федерації, Білорусі, Казахстані, Вірменії, Узбекистані та інших — розвивається у міру формування ринкової економіки, урізноманітнення форм власності капіталу. Ауди-торська діяльність у цих країнах регулюється спеціальним законодавством та нормативно-правовими актами з аудиту. Позитивним у розвитку аудиту у країнах СНД є те, що ство-рено Координаційний центр з аудиту за участю певних струк-тур ООН, Асоціації бухгалтерів і аудиторів СНД, Асоціації бухгалтерів і аудиторів України та інших країн СНД. Коорди-наційний центр сприяє розробці методичного забезпечення аудиту, створенню підручників для підготовки бухгалтерів-аудиторів у вузах, уніфікації навчальних планів для підго-товки бакалаврів і магістрів за фахом "економіст з бухгал-терського обліку і аудиту".
Спеціалістів із аудиту у різних країнах називають по-різному: у США — громадськими бухгалтерами; в Англії і англосаксонських країнах — ревізорами або присяжними бухгалтерами; ФРН — контролерами господарства, контро-лерами книг; країнах СНД — аудиторами, економістами з обліку й аудиту. Незважаючи на різне найменування фахів-ців із аудиту, всі вони виконують одну функцію: провадять незалежний фінансовий контроль соціальних і економічних програм на стадії їх проектування та виконання; перевіряють діяльність господарюючих суб'єктів та відображення її у обліку і звітності з метою запобігання зловживанням і по-милкам у сплаті податків до державного і місцевого бюджетів, громадських та державних фінансових фондів; складають об'єктивні (незалежні) висновки про результати перевірки, а також надають консультативні послуги з питань марке-тингу, менеджменту, бухгалтерського обліку, звітності тощо.
Отже, виникнення і розвиток аудиту у системі фінансо-во-господарською контролю пов'язані з урізноманітненням форм власності капіталу в різних суспільно-економічних фор-маціях та потребою його раціонального використання.
Виникнення та розвиток аудиту у системі фінансово-господарського контролю
За історіографічними джерелами можна стверджувати, що аудит як незалежний фінансовий контроль має багатовіко-вий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяль-ності пов'язаний із виникненням обліку у державах, роз-ташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де облік вели на папірусі, а в подальшому — на папері. Так, при І і II династіях у Стародавньому Єгипті (3400—2980 рр. до н. е.) через кожних два роки провадилися інвентаризації рухомого і нерухомого майна. При IV династії періодична інвентари-зація була замінена поточною (перманентною). Метою її була перевірка достовірності розподілу хліба та інших продуктів харчування. Контроль господарської операції здійснювався трьома особами — один відмічав на папірусі кількість цін-ностей, які передбачалися до відпуску; другий — проставляв поряд фактичний відпуск і, нарешті, третій — порівнював кількість виданих продуктів з нормами, виявляв відхилен-ня. Уже на зорі зародження контроль за господарськими процесами формувався як незалежний від безпосередніх виконавців та на документуванні господарських процесів.
При VI династії в Єгипті у обліку почали складати кош-ториси витрат та контролювати їх додержання господарюю-чими суб'єктами, що підтверджується документами (2500— 2400 рр. до н. е.). Зокрема, внутрішній аудит здійснюється на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах. Ке-рівник робіт у кінці дня подавав письмовий звіт. Приймання робіт і контроль за їх кількістю і якістю здійснювалися спе-ціальною комісією.
У Вавилонії керівники робіт також складали звіти щод-ня, які перевірялися згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Збереглися звіти про роботу прядильних майстерень. Працівниця одержувала із комори вовняну пряжу за масою, залежно від якості і маси її визначали угари, що контролювали за нормами.
Вавилонія була першою державою, де виникло спеціальне законодавство. Закони Хаммураби (2200—2150 рр. до н. е.) передбачали: купцям — ведення самостійного обліку; хра-мам — державне рахівництво; передавання грошей без роз-писки вважалося недійсним. Отже, законодавче регулювання обліку було підпорядковане здійсненню контролю за діяль-ністю суб'єктів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків.
В Іудеї облік поєднувався з незалежним контролем. Про це у Біблії зберігся вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховуй і оці-нюй, що даєш, і що отримуєш — запиши. На Великдень жерці Єрусалимського храму не розпочинали службу доти,
поки "головний бухгалтер" Іудеї не закриє всі контокорентні рахунки і не складе звіт і цей звіт не отримає санкції конт-рольних органів. Спеціальною інструкцією передбачався порядок обліку пожертвувань у храм. Перед алтарем вста-новлювалася скриня, царський контролер разом з головним жрецем відмикали замок і підраховували пожертвування.
У великій багатонаціональній імперії Персії, розділеній на сатрапії, велика постійно діюча армія зумовила потребу жорсткого контрольного апарату. Бухгалтери і контролери у цій імперії вели не лише відкритий облік явищ господа-рювання, а й таємний. Контролерів називали "очима і вуха-ми царя".
У Стародавній Греції особлива увага приділялася кон-тролю збереження власності, зокрема майна (інвентаря). Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Тому ство-рювали такі умови, за яких державі була вигідна нестача цінностей у матеріально відповідальних осіб. Проте важли-во, щоб у розкрадача було чим погасити нестачу, тому на посади з матеріальною відповідальністю призначали лише осіб багатих, спроможних внести велику заставу або пред-ставити впливових поручителів. Нестача цінностей покри-валася із закладу або майна матеріально відповідальної осо-би або його поручителів, причому якщо нестача кваліфіку-валася як розкрадання, то відшкодування її провадилося у десятикратному розмірі. Звідси інше розуміння контроль-ного прийому інвентаризації як засобу перевірки цінностей у натурі. Поняття раптової інвентаризації було чуже грекам. Більше того, ініціатива інвентаризації мала виходити від матеріально відповідальної особи, яка після здавання звіту повинна потурбуватися про докази його достовірності. Цей підхід відповідає сучасному договірному аудиту, коли влас-ник, керівник підприємства за угодою з аудитором замовляє контрольну перевірку з питань, що потребують незалежного висновку аудитора.
В Афінах були спеціальні чиновники і контролери, до обов'язків яких входило складання звітів про доходи і ви-датки держави та їх контроль. Фінансовий облік і контроль були в руках десяти обраних населенням осіб, до функцій яких входили облік і контроль усіх державних доходів і видатків, проведення інвентаризацій рухомого і нерухомого майна.
Гроші зберігали дуже своєрідно. Так, на кожний вид до-ходів був окремий глечик, якому присвоювали буквений індекс. На конкретні витрати можна було брати гроші тіль-ки із чітко визначеного глечика. При цьому ключ від каси знаходився у чиновника, а від приміщення, де зберігалася документація, — у іншого чиновника-контролера. Ключі мали нумерацію і обмінюватися ними заборонялось. Як бачимо, це елементи обособлення і незалежності аудитора-контролера, які застосовуються у сучасному фінансово-господарсь-кому контролі.
Характерним є контроль за сплатою податків. Докумен-ти з сплати податків розподілялися і зберігалися за стро-ками. Чиновники, що збирали податки, отримуючи гроші, викреслювали платників із списків, отже, залишалися лише несплачені платежі. Так, у Греції зародився прийом лінійно-го (позиційного) запису, який застосовувався в обліку і кон-тролі.
Звітність подавалася у встановлені строки періодично, звіти контролювалися, причому спочатку державні чинов-ники складали за первинними документами паралельний звіт і зіставляли його з поданим. У цьому подібність до ауди-торського контролю, запровадженого у податкових органах України. В Афінах звітність мала публічний характер. (Це також передбачено законодавством України.) Звіти храмів, державних установ записували на мармурові або бронзові дошки і виставляли у народних зборах, в огорожах храмів, вздовж шляхів.
Істотно, що великі філософи Греції приділяли належну увагу обліку і контролю. Так, Арістотель у "Політеці" чітко розмежував облікові і контрольні функції, причому розгля-дав ревізію як частину контролю. Це був новий підхід: ревізор рівноправний із головним бухгалтером і незалежний від нього. Як бачимо, незалежність аудиту сягає глибокої давнини.
У Стародавньому Римі метою обліку був в основному контроль господарської діяльності, сплати податків. Було створено складний апарат ревізорів і контролерів, і все ж факти шахрайства, ухилення від сплати податків були не поодинокі. Облік мав запобігати збиткам, які виникали внас-лідок шахрайства або невміння вести господарство.
У Китаї у VII ст. до н. е. було запроваджено посаду го-ловного аудитора, основним обов'язком якого було визначати чесність урядових чиновників, що розпоряджалися дер-жавними коштами, майном. З часом форми державних ауди-торських органів змінювалися від однієї династії до іншої, але зміст роботи аудиторів полягав у об'єктивному (неза-лежному) фінансовому контролі діяльності чиновників, суб'єктів господарювання, розподілі державних і громадсь-ких коштів тощо.
У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-еко-номічних відносин удосконалюються облік і контроль гос-подарської діяльності, з'являються спеціальні трактати про контроль обліку і звітності, який нині здійснює аудит. Так, у одному із трактатів домініканського чернеця Вальтера Хенлі визначено:
· піддавати ретельній перевірці звіти; щороку провадити інвентаризацію для перевірки звітних і фактичних залишків цінностей;
· обов'язково здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості;
· підтверджувати правильність цін, зазначених у звіті, ос-кільки є випадки навмисного зменшення у звітах виручки від продажу товарів і послуг.
В інших трактатах особлива увага приділялася ревізії, суть якої зводилася до зіставлення початкових залишків, зазначених у звіті, з вихідними на звітну дату.
Розвиток господарської діяльності потребував і нових форм контролю за якістю обліку та достовірністю звітності. У відповідь на це в Англії з'явився інститут контролері» (аудиторів). Поява такої посади пов'язана з потребою га-рантувати достовірність звітності.
Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. 24 бе-резня 1324 р. Едуард II призначив трьох державних аудито-рів. В указі про призначення зазначалося, що аудитори зо-бов'язані запитувати, слухати і перевіряти всі рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді, Беркенхеді, Уельсі та ін., відмічати про всі зауваження щодо ведення рахунків. Є немало історичних свідчень активної діяльності аудиторів протягом усього середньовіччя в усіх країнах Європи.
Аудит, як і весь фінансово-господарський контроль, тіс-но пов'язаний із бухгалтерським обліком. Тому доцільно зробити екскурс у розвиток подвійної бухгалтерії, яка зародилася між 1250—1350 рр. одночасно в кількох містах Італії. Найбільший внесок у зародження італійської подвійної бух-галтерії вніс францісканський чернець-математик Лука Па-чолі (1445—1515), який узагальнив її принципи у Трактаті про рахунки і записи, опублікованому у 1494 р. Трактат був перекладений на багато мов світу і став початком наукового узагальнення методології подвійної бухгалтерії.
Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної від-повідальності за збереження і витрачання коштів власника. Контроль стає головним знаряддям збереження приватної власності. До XX ст. основна функція обліку була суто конт-рольною. Пізніше на перше місце виходить функція управ-ління господарськими процесами, а звідси об'єктами конт-ролю стають сировина та її витрачання на виробництво про-дукції, праця та заробітна плата робітників, використання механізмів тощо. Отже, бухгалтерський облік виступає як засіб економічного контролю, який вивчає рух цінностей. Контроль стає функцією бухгалтерського обліку і поділяється на попередній, поточний і завершальний. З розвитком еконо-мічних відносин у суспільстві, удосконаленням управління виробництвом конкурентоспроможної продукції на внут-рішньому і зарубіжному ринках контроль виділяється у са-мостійну функцію управління виробничою, господарською і фінансовою діяльністю власників капіталу. Сформувався фінансово-господарський контроль із структуризацією на ревізії, тематичні перевірки, бухгалтерську експертизу, аудит.
Поштовх до розвитку аудиту в Англії дав закон про бри-танські компанії, прийнятий у 1862 р. У ньому запропоно-вано в обов'язковому порядку перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не рідше одного разу на рік. Це зумов-лено потребою в об'єктивній оцінці звітності акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний фінансовий стан підприємства і результати його господарсь-кої діяльності за конкретний період. Покладатися цілком на саму компанію становило б певний ризик, бо нерідкими були випадки банкрутства підприємств, внаслідок чого акціонери і кредитори втрачали свої капітали. В результаті цього недо-віра акціонерів і кредиторів, з одного боку, і податкових органів — з другого, до достовірності бухгалтерських балан-сів і звітів про доходи сприяла появі бухгалтерів-аудиторів, котрі мали вивчати і аналізувати звітність акціонерного товариства і давати кваліфікований висновок про її достовір-ність. При обговоренні річного звіту товариства на загаль-них зборах акціонерів заслуховувався висновок аудитора і лише після цього звіт затверджувався або не затверджу-вався і давалася оцінка діяльності правління товариства.
Отже, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали га-рантом того, що підприємство має такий фінансовий стан, як оприлюднений. Спираючись на дані аудиторської пере-вірки, різні користувачі інформації можуть вирішувати пи-тання про інвестування, спільну виробничу діяльність тощо.
Аудиторська служба швидкого розвитку набула у краї-нах з ринковою економікою. Уже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.
Аудиторська діяльність у США виникла під безпосеред-нім впливом британської практики аудиту. У 1896 р. зако-нодавчими органами штату Нью-Йорк був ухвалений за-кон, що регулював аудиторську діяльність. Тепер практично в усіх країнах світу з ринковою економікою існує громадсь-кий інститут аудиту зі своєю правовою і організаційною інфраструктурою.
Професійні організації бухгалтерів-аудиторів створені: у Великобританії — Інститут присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу (1880 р.); США — Інститут дипломованих бухгал-терів (1887 р.); ФРН — Інститут аудиторів (1932 р.) і Пала-та аудиторів; Франції — Палата експертів-бухгалтерів і по-вірених бухгалтерів, Товариство комісарів по рахунках.
У розвинених країнах незалежний аудит є провідною формою фінансового контролю. Порівнюючи законодавство різних країн у галузі організації аудиту, можна виявити пев-ну подібність, яка полягає у тому, що скрізь є нормативні акти про обов'язковий аудит річної фінансової звітності пев-них суб'єктів підприємництва, встановлені кваліфікаційні вимоги до аудиторів на право зайняття аудиторською діяль-ністю.
Розвиток аудиторської справи сприяв створенню вели-ких транснаціональних аудиторсько-консультативних фірм, які мають свої філії і представництва у багатьох країнах ("Артур Андерсен", "Делойт енд Туш" та ін.).
Аудиторська діяльність у країнах СНД — в Україні, Ро-сійській Федерації, Білорусі, Казахстані, Вірменії, Узбекистані та інших — розвивається у міру формування ринкової економіки, урізноманітнення форм власності капіталу. Ауди-торська діяльність у цих країнах регулюється спеціальним законодавством та нормативно-правовими актами з аудиту. Позитивним у розвитку аудиту у країнах СНД є те, що ство-рено Координаційний центр з аудиту за участю певних струк-тур ООН, Асоціації бухгалтерів і аудиторів СНД, Асоціації бухгалтерів і аудиторів України та інших країн СНД. Коорди-наційний центр сприяє розробці методичного забезпечення аудиту, створенню підручників для підготовки бухгалтерів-аудиторів у вузах, уніфікації навчальних планів для підго-товки бакалаврів і магістрів за фахом "економіст з бухгал-терського обліку і аудиту".
Спеціалістів із аудиту у різних країнах називають по-різному: у США — громадськими бухгалтерами; в Англії і англосаксонських країнах — ревізорами або присяжними бухгалтерами; ФРН — контролерами господарства, контро-лерами книг; країнах СНД — аудиторами, економістами з обліку й аудиту. Незважаючи на різне найменування фахів-ців із аудиту, всі вони виконують одну функцію: провадять незалежний фінансовий контроль соціальних і економічних програм на стадії їх проектування та виконання; перевіряють діяльність господарюючих суб'єктів та відображення її у обліку і звітності з метою запобігання зловживанням і по-милкам у сплаті податків до державного і місцевого бюджетів, громадських та державних фінансових фондів; складають об'єктивні (незалежні) висновки про результати перевірки, а також надають консультативні послуги з питань марке-тингу, менеджменту, бухгалтерського обліку, звітності тощо.
Отже, виникнення і розвиток аудиту у системі фінансо-во-господарською контролю пов'язані з урізноманітненням форм власності капіталу в різних суспільно-економічних фор-маціях та потребою його раціонального використання.
