Характеристика загальних умов отримання кредиту

 
  • Версія друку Весь реферат без реклами та завантаження шаблону:)
  •  
    Щоб отримати кредит, позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, яка складається з певного пакету документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.

    Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк має ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позики (сума, термін, відсоткова ставка тощо).

    У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, термін, порядок, форма видачі та погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткова ставка, порядок і форма сплати відсотків й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання та погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявність і стан зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитного договору сторони визначають залежно від конкретної кредитної операції.

    Якщо в позичальника виникають тимчасові фінансові труднощі з об'єктивних причин, а отже, він неспроможний погасити кредит у термін, передбачений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого терміну погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

    Здійснення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам.

    Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, урахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25 % розміру регулятивного капіталу банку.

    Загальний розмір великих кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру регулятивного капіталу банку.

    Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

    Позики надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

    Рішення про надання кредиту приймається колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) та оформляється протоколом.

    Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів і структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень відсоткової ставки тощо.

    Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:

    • оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

    • кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

    • позичальник має надати певне забезпечення під кредит, а в деяких випадках брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

    Окрім того, для забезпечення своєї платоспроможності банк має створювати резерви для покриття можливих втрат від активних операцій, забезпечувати певну якість банківського менеджменту.

    При оцінюванні фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

    • соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

    • сімейний стан клієнта;

    • вік і здоров'я клієнта;

    • доходи та витрати клієнта;

    • інтенсивність користування банківськими позиками в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

    • зв'язки клієнта в діловому світі тощо.

    Основним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки й збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, виконані на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Адже є й інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.Банк-кредитор має право вимагати від клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з'ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

    Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди.

    Банки можуть надавати банківські кредити (які не забезпечуються майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 40 % номінальної вартості акцій банку, що перебувають у їхній власності.

    Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів до бюджету і позабюджетних фондів (за винятком кредитування за контокорентним рахунком); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непостачання товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отримані позики і несплачені відсотки.

    Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позикових рахунків: простого, спеціального, контокорентного.

    Простий позиковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі й погашення кредиту оформлюється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).

    Спеціальний позиковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад, при кредитуванні позичальника під заставу векселів. Він є формою обліку позик до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок позичальника. Кредит може погашатися як за платіжними дорученнями позичальника, так і зарахуванням коштів, що надходять на користь позичальника від боржників за векселями, у кредит спеціального позикового рахунка. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позиковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта, але це має бути передбачено кредитною угодою.

    Контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість клієнта перед банком і всі платежі з рахунка за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) — надходження коштів клієнта в банк від платників.

    Контокорентний рахунок поєднує в собі позиковий рахунок і поточний і може мати дебетове або кредитове сальдо. Операції на ньому здійснюються за допомогою письмових доручень клієнта. Клієнт банку з цього рахунка отримує кредит за овердрафтом, тобто кредит у розмірі дебетового залишку на рахунку.

    Банк контролює виконання позичальниками умов кредитного договору, цільове використання кредиту, своєчасне й повне його погашення, сплату відсотків за ним. У разі виникнення певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні та правові санкції.

    У разі погіршення економічного стану позичальника використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухиляння від контролю банку, надання недостовірної звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення кредиту чи незабезпеченості наданого кредиту банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і відсотків за ним, у тому числі спрямуванням стягнення на забезпечення в передбаченому законодавством порядку.

    Якщо виявлено факти використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором.

    У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами та відсотками і ненадання банком пролонгації погашення кредиту він має право застосувати штрафні санкції в розмірах, передбачених кредитним договором.

    Якщо позичальник відмовляється оплатити борги за позиками, банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

    Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язань щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися в передбаченому законом порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

    З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як переуступка права вимоги та переведення боргу іншій особі.

    Згідно зі статтею 197 Цивільного кодексу України в період дії зобов'язань може відбуватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може передавати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про переуступку права вимоги, що оформляється письмовою угодою з повідомленням про це боржника.Переведення боргу оформляється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладання угоди про переведення боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.

    Форми забезпечення повернення банківських позик

    Під формою забезпечення повернення банківської позики варто розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю цього джерела.

    Основною передумовою повернення банківської позики є цільові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації прокредитованого об'єкта. Але будь-яка кредитна операція пов'язана з певним ризиком, тобто можлива ситуація, що позичальник не зможе одержати достатню суму цільових грошових надходжень, доходу, прибутку й тому не забезпечить своєчасного повернення боргу. Для страхування цього ризику застосовуються певні форми страхування повернення боргу або певні гарантії.

    Отже, у банківській практиці використовується два джерела погашення позик — первинні й вторинні.

    Для фінансово стабільних позичальників, які належать до першокласних клієнтів банку, достатньо закріпити у кредитній угоді первинне джерело погашення позики. Але такі клієнти не домінують у загальній масі позичальників, тому здебільшого банки змушені застосовувати поряд із первинними також вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.

    В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позик:

    • заставу;

    • гарантію;

    • переуступку (цесію) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

    • іпотеку;

    • страхову угоду (поліс).

    Застава — це спосіб забезпечення зобов'язання. Найпоширенішою є застава, застережена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором.

    Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза договором, виконання якого він забезпечує.

    Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

    Заставне майно мусить мати:

    • високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в кошти;

    • здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну користування позикою);

    • стабільні ціни;

    • низькі витрати щодо зберігання й реалізації;

    • легкий доступ для контролю.

    Кредитор-заставоутримувач має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов'язання не буде виконано. Кредитор має право в разі невиконання боржником-заставником забезпеченого заставою зобов'язання отримати задоволення з вартості заставного майна раніше від інших кредиторів боржника.

    Застава має забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату відсотків і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позики.

    Список використаної літератури:

    1.Коцовсъка Р., Ричаківська В., Табачук Г., Вовнюк М. Операції комерційних банків; Курс лекцій. — Львів; Центр Європи, 1997. — 276 с.

    2.Остапишин Т. П. Основи банківської справи; Курс лекцій. — К: МАУП, 1999.— 112 с.

    3.Основы банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза. — К.; Либра, 1994.— 330 с.

    4.Платіжні системи; Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти / В. А. Ющенко, А. С. Савченко, С. Л. Цокол та ін. — К.; Либідь, 1998. —416 с.

    5.Попович В. М., Степаненко А. И. Управление кредитными рисками заемщика, кредитора, страховщика.; Учеб.-практ. пособие. — К; Правові джерела, 1996. — 259 с.

    6.Савлук М. I., Мороз А. М., Коряк А. А. Вступ до банківської справи. — К; Лібра, 1998. — 344 с.

    7.Усоскин В. М. Современный коммерческий банк; управление и операции. — М.; "Все для вас", 1993. — 320 с.

    8.Шевченко Р. І. Банківські операції; Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.; КНЕУ, 2000. — 160 с.

    9.Ширинская Е. Б. Операции коммерческих банков; российский и зарубежный опыт. — М.; Финансы и статистика, 1993. — 144 с.Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы