ФІНАНСОВІ КОМПАНІЇ
Фінансові компанії це небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитування продаж споживчих товарів з відстрочкою платежу.
Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або ж як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відображає прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створюватись промисловими фірмами виробниками споживчих товарів.
Ресурси фінансових компаній формуються шляхом випуску власних боргових зобов’язань як правило, облігацій або векселів. Крім того, фінансові компанії можуть використовуавтися короткостроковими кредитами комерційних банків.
Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов’язань, якими були оформлені відповідні продажі. При цьому діє наступна схема операцій (мал.6).
Фінансова компанія
32
ПокупецьТорговельна
фірма
1
Мал.15.1. Схема організації операцій фінансових компаній з надання
споживчого кредиту
У процесі придбання товару покупцем, як правило, початково сплачується частина його вартості (в межах 20%), а решта суми оформляється в кредит (1). Після цього фінансова компанія на основі попередньо укладного з торговою фірмою договору та представлених нею документів про продаж в кредит направляє продавцю обумовлену суму, що дорівнює ціні товару за мінусом оплаченої частини (2). Покупець, що придбав товар, погашає свою заборгованість перед фінансовою компанією протягом обумовленого договором строку (1-4 роки) щомісячними внесками з виплатою відповідних процентів (3). При цьому фінансова компанія може виставити ряд тратт на покупця, який повинен їх акцептувати. Процент за такого роду кредитами, як правило, вищий, ніж процент за звичайними позиками комерційних банків, виданими на аналогічні строки, від 10 до 30%, що пов’язано з більшим рівнем ризику непогашення кредиту.
Фінансові компанії можуть застосовувати також інші схеми кредитування. Наприклад, надавати позики торговельним фірмам під заставу боргових зобов’язань покупців або кредитувати безпосередньо самих покупців. У деяких випадках фінансові компанії здійснюють також лізингові і факторингові операції.
У промислово розвинутих країнах інтенсивний розвиток фінансових компаній в останні десятиліття пов’язаний з потребами товаровиробників у швидкому просуванні своєї продукції до споживача в періоди економічних спадів та зниження купівельної спроможності населення. Це насамперед стосується автомобільної промисловості, виробництва елекропобутових товарів та інших предметів тривалого користування. Зокрема у США розвиток таких крупних фінансових компаній, як “Дженерал Моторз Аксептанс Корпорейшн”, “Форд Мотор Кредит”, “Ай-Бі-Ем Кредит” та деяких інших призвів до поступового відвоювання ними у банків значної частини ринку позичкових капіталів. Почавши з видачі споживчих кредитів, вони поступово поширили свою діяльність на кредитування корпорацій, іпотечні послуги і навіть деякі види страхування.
КРЕДИТНІ СПІЛКИ
Кредитні спілки це кооперативні організації, що створюються з метою акумулюції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Об’єднання громадян у кредитні спілки може здійснюватись за професійною, релігійною, територіальною або іншими ознаками, тобто ініціаторами їх утворення можуть виступати відповідно підприємства, профспілки, церковні громади, місцеві органи самоврядування. Спільність інтересів осіб, що формують кредитну спілку визначається потребами у дохідному розміщенні власних коштів та можливості оперативного отримання кредиту на власні потреби.
Ресурси кредитних спілок формуються за рахунок вступних пайових внесків членів, а також їхніх подальших періодичних вкладів. У США, наприклад, кредитні спілки випускають акції особливого роду, що еквівалентні за змістом ощадним вкладам. Крім того, кредитні спілки можуть користуватися кредитами комерційних банків, а також випускати власні боргові зобов’язання.
Активні операції кредитних спілок полягають у видачі позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби придбання автомобіля, ремонт будинку та ін. Забезпеченням виданих кредитів служать різні види майна та доходів. Не залучені у позичкові операції кошти кредитні спілки можуть депонувати на окремих рахунках в комерційних банках або ж інвестувати їх у короткострокові державні боргові зобов’язання.Маючи здебільшого статус некомерційних громадських організацій та відповідні пільги в оподаткуванні, кредитні спілки спроможні забезпечувати дещо вищий рівень доходності за внесками своїх членів та стягувати з них нижчі проценти за позиками, ніж комерційні банки. Основна відмінність кредитних спілок від інших кредитно-фінансових установ полягає у тому, що кредитні спілки здійснюють операції практично тільки для своїх членів.
В останні роки зберігається тенденція до більшої універсалізації діяльності кредитних спілок у розвинутих країнах. Зокрема вони надають брокерські послуги по операціях з цінними паперами, випускають кредитні картки (систем “Віза” і “Мастер-кард”), надають консультації з інвестиційних питань і комерційної діяльності.
ЛОМБАРДИ
Ломбард кредитна установа, що здійснює видачу позик під заставу рухомого майна (різного роду цінних речей).
Перші ломбарди виникли ще у XV ст. у Франції, а їх засновниками стали лихварі з однієї із провінцій Італії Ломбардії. Пізніше подібні установи отримали поширення в інших країнах Європи. Основною сферою діяльності ломбардів на початкових етапах розвитку було надання лихварського кредиту, за користування яким стягувались високі проценти. Починаючи з XVI ст. ломбарди створюються деякими органами міського самоврядування, що являло собою один із заходів боротьби держави проти лихварства. В подальшому цей процес перейшов у безпосереднє створення ломбардів державними структурами, що призвело до функціонування нарівні з приватними ломбардами і державних.
Нині основою спеціалізації ломбардів є надання споживчого кредиту фізичним особам під заставу рухомого майна, яке можна легко реалізувати. При цьому вартість майна, відданого у заставу, як правило, перевищує суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право підтверджується заставною квитанцією або іншим документом, який завідчує факт внесення того чи іншого майна в заставу та по суті замінює кредитний договір. У тому разі, якщо кредит не буде повернено в строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виручка за яке має компенсувати суму боргу разом з нарахованими процентами.
Специфіка позичкових операцій ломбардів полягає у видачі невеликих сум позик на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).
Іншою сферою дільності ломбардів є приймання речей на зберігання за певну плату (в основному приймаються ювелірні вироби та антикваріат).
Для здійснення усіх своїх операцій ломбарди окрім власних коштів можуть користуватися кредитами комерційних банків.
МІЖБАНКІВСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ
Міжбанківські об’єднання відіграють все помітнішу роль в діяльності банківської та кредитної системи. Вони утворюються банками та іншими установами за участю банків з метою координації і узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів і т.п.
Перші міжбанківські об’єднання виникли як результат появи величезних монополій в промисловості (концентрації промислового капіталу) та внаслідок розвитку конкурентної боротьби між банками. Основними шляхами створення міжбанківських об’єднань стали:
а)“злиття” самостійних банків;
б)“поглинання” одним банком своїх конкурентів.
Сьогодні у світі існує велика кількість різноманітних міжбанківських об’єднань. Їх утворення базується як на добровільному об’єднанні самостійних банків (“злиття”), так і на правах власності контролю і централізованого управління, прямого підпорядкування та залежності (“поглинання”).
Умовно, виходячи із різних критеріїв класифікації, міжбанківські об’єднання поділяються (див. малюнок 20):
а)в залежності від сладу учасників:
•чисто банківські об’єднання;
•об’єднання змішаного типу, учасниками яких виступають як підприємства та організації, так і один чи кілька банків;
б)виходячи із цілей об’єднання:
•комерційного типу, діяльність яких орієнтована на отримання і максималізацію прибутку;
•некомерційного типу, основною метою діяльності яких є надання різних видів послуг своїм членам;
в)в залежності від строків діяльності:
•об’єднання, створені на певний строк;
•безстрокові об’єднання, що діють постійно;
г)в залежності від ступеня залежності і підпорядкування окремих структур:
•асоціативні добровільні об’єднання, членами яких виступають рівноправні по статусу самостійні банки, які за своїм бажанням делегують виконання окремих функцій створеному ними об’єднанню та його апарату;
•корпоративні, основані на відносинах власності і системі участі в капіталі об’єднання, які мають жорстку ієрархічну структуру, відносини залежності між головним банком (що володіє контрольним пакетом акцій) і залежними від нього банками.
Міжбанківські об’єднання
НекомерційногоКомерційного
типутипу
АсоціативніКорпоративні
структуриструктури
АсоціаціїКартелінанаСпілкиКонсорціумиакціонернихпайових
ЛігиСиндикатиначалахначалах
КонцерниТрести
(корпорації)
об’єднання комерційного типу
Малюнок 20.Міжбанківські об’єднання
Найбільш характерним є розподіл міжбанківських об’єднань на асоціативні і корпоративні.
Характерними рисами об’єднань асоціативного та корпоративного типу являються:
Асоціативні об’єднанняКорпоративні об’єднання
1)добровільний характер членства на
підставі спільних інтересів 1)велика ступінь залежності та близькі зв’язки між учасниками
2)вільний вибір організаційної форми
об’єднання та виходу із складу учасників2)відсутність можливостей та повної свободи вибору партнерів, бо партнером стає власник паю чи акції, які продаються і купуються
3)делегування ряду повноважень
асоціативному об’єднанню на підставі
рішень, що приймаються його членами3)велика ступінь централізації управлінських та контрольних функцій
4)демократичний характер управління
(стосується в основному асоціативних
об’єднань некомерційного типу)
5)договірна форма організації відносин між учасниками та організацією
Головними представниками міжбанківських об’єднань є:
•асоціативного комерційного типу консорціуми та картелі;
•корпоративного типу концерни та трести.
Саме ці об’єднання і будуть розглянуті далі.
Банківський консорціум тимчасове об’єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Організуються під головуванням найбільшого банку (голови консорціуму), який діє від імені і в інтересах всіх учасників консорціуму. При цьому об’єднанні юридична самостійність банків, що входять до складу консорціуму, не втрачається.
Головна мета консорціуму:
1. Збільшення обсягів операцій шляхом концентрації ресурсів.
2. Розподілення ризиків, що дає можливість обмежити втрати для кожного учасника консорціуму в разі неплатежів учасників.
Часто консорціальні об’єднання банків називають банківськими синдикатами, а кредити, що надаються консорціумом банків консорціальними або синдикативними. В банківській практиці синдикатами називають тимчасові банківські об’єднання, створені для розміщення значних випусків цінних паперів, обслуговування емісійно-засновницької діяльності клієнтів.
Наприклад, в 1973 р. “Рабобанк” (Нідерланди) та “Бенк оф Америка” утворили консорціум “Рабоамерика інтернешенел бенк” для фінансування різних проектів.
Банківський картель об’єднання крупних банків, в основі якого угода про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики при встановленні відсоткових ставок та виплати дивідендів, умов кредитування тощо). Умови угоди, як правило, не “афішуються”. Незалежність банків, що входять до складу картелі, зберігається.
Банківський концерн це монополістичне об’єднання акціонерних банків, при якому крупний банк (головне акціонерне товариство) володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків (дочірних товариств), тим самим фактично встановлює фінансовий контроль за їх діяльністю.
Головне і дочірні акціонерні банки утворюють банківський концерн.
Як відомо, доля акцій, зосереджена в руках одного власника, що дає можливість здійснювати фактичний контоль над акціонерним товариством (контрольний пакет акцій) теоретично складає 50% випущених акцій + 1 акція. На практиці ця доля значно менша, оскільки частина акцій не має права голосу, а дрібні власники акцій, як правило, не беруть участі в загальних зборах акціонерів.
До складу банківського концерну, крім банків, можуть входити також акціонерні товариства з різною специфікою діяльності, не залежні одне від одного, але об’єднані під єдиним керівництвом контролюючого акціонерного товариства, якому належать контрольні пакети акцій всіх акціонерних товариств концерну. Таке об’єднання отримало назву банківської холдинг-компанії.
Банківські холдинг-компанії є об’єднаннями змішаного типу. До їх складу, крім банків, входять різні парабанківські установи (страхові, лізингові, факторингові та інші компанії). Банківські холдинги стали дуже поширеними в останні роки, вони утворюються на величезних територіях, їх називають “супермаркетами” банківських і небанківських послуг.
Основна мета холдингу направляти, контролювати діяльність всього об’єднання і кожної його складової окремо, оптимізуючи прибуток.
Серед банківських холдингових компаній виділяють однобанківські та багатобанківські холдингові компанії.
Однобанківські холдингові компанії (фінансові концерни) складаються з одного банку, який виконує функції холдингу, а також певної кількості парабанків.
Багатобанківські холдингові компанії контролюють два або більше банків. Найчастіше головною холдинговою компанією в цьому об’єднанні виступає інвестиційна або фінансова корпорація, створена на базі промислових підприємств та банків.Банківський трест це монополістичне об’єднання банків, яке утворюється шляхом об’єднання власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органу управління. На відміну від концерну, трест базується не на акціонерній, а на пайовій формі власності.
Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або ж як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відображає прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створюватись промисловими фірмами виробниками споживчих товарів.
Ресурси фінансових компаній формуються шляхом випуску власних боргових зобов’язань як правило, облігацій або векселів. Крім того, фінансові компанії можуть використовуавтися короткостроковими кредитами комерційних банків.
Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов’язань, якими були оформлені відповідні продажі. При цьому діє наступна схема операцій (мал.6).
Фінансова компанія
32
ПокупецьТорговельна
фірма
1
Мал.15.1. Схема організації операцій фінансових компаній з надання
споживчого кредиту
У процесі придбання товару покупцем, як правило, початково сплачується частина його вартості (в межах 20%), а решта суми оформляється в кредит (1). Після цього фінансова компанія на основі попередньо укладного з торговою фірмою договору та представлених нею документів про продаж в кредит направляє продавцю обумовлену суму, що дорівнює ціні товару за мінусом оплаченої частини (2). Покупець, що придбав товар, погашає свою заборгованість перед фінансовою компанією протягом обумовленого договором строку (1-4 роки) щомісячними внесками з виплатою відповідних процентів (3). При цьому фінансова компанія може виставити ряд тратт на покупця, який повинен їх акцептувати. Процент за такого роду кредитами, як правило, вищий, ніж процент за звичайними позиками комерційних банків, виданими на аналогічні строки, від 10 до 30%, що пов’язано з більшим рівнем ризику непогашення кредиту.
Фінансові компанії можуть застосовувати також інші схеми кредитування. Наприклад, надавати позики торговельним фірмам під заставу боргових зобов’язань покупців або кредитувати безпосередньо самих покупців. У деяких випадках фінансові компанії здійснюють також лізингові і факторингові операції.
У промислово розвинутих країнах інтенсивний розвиток фінансових компаній в останні десятиліття пов’язаний з потребами товаровиробників у швидкому просуванні своєї продукції до споживача в періоди економічних спадів та зниження купівельної спроможності населення. Це насамперед стосується автомобільної промисловості, виробництва елекропобутових товарів та інших предметів тривалого користування. Зокрема у США розвиток таких крупних фінансових компаній, як “Дженерал Моторз Аксептанс Корпорейшн”, “Форд Мотор Кредит”, “Ай-Бі-Ем Кредит” та деяких інших призвів до поступового відвоювання ними у банків значної частини ринку позичкових капіталів. Почавши з видачі споживчих кредитів, вони поступово поширили свою діяльність на кредитування корпорацій, іпотечні послуги і навіть деякі види страхування.
КРЕДИТНІ СПІЛКИ
Кредитні спілки це кооперативні організації, що створюються з метою акумулюції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Об’єднання громадян у кредитні спілки може здійснюватись за професійною, релігійною, територіальною або іншими ознаками, тобто ініціаторами їх утворення можуть виступати відповідно підприємства, профспілки, церковні громади, місцеві органи самоврядування. Спільність інтересів осіб, що формують кредитну спілку визначається потребами у дохідному розміщенні власних коштів та можливості оперативного отримання кредиту на власні потреби.
Ресурси кредитних спілок формуються за рахунок вступних пайових внесків членів, а також їхніх подальших періодичних вкладів. У США, наприклад, кредитні спілки випускають акції особливого роду, що еквівалентні за змістом ощадним вкладам. Крім того, кредитні спілки можуть користуватися кредитами комерційних банків, а також випускати власні боргові зобов’язання.
Активні операції кредитних спілок полягають у видачі позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби придбання автомобіля, ремонт будинку та ін. Забезпеченням виданих кредитів служать різні види майна та доходів. Не залучені у позичкові операції кошти кредитні спілки можуть депонувати на окремих рахунках в комерційних банках або ж інвестувати їх у короткострокові державні боргові зобов’язання.Маючи здебільшого статус некомерційних громадських організацій та відповідні пільги в оподаткуванні, кредитні спілки спроможні забезпечувати дещо вищий рівень доходності за внесками своїх членів та стягувати з них нижчі проценти за позиками, ніж комерційні банки. Основна відмінність кредитних спілок від інших кредитно-фінансових установ полягає у тому, що кредитні спілки здійснюють операції практично тільки для своїх членів.
В останні роки зберігається тенденція до більшої універсалізації діяльності кредитних спілок у розвинутих країнах. Зокрема вони надають брокерські послуги по операціях з цінними паперами, випускають кредитні картки (систем “Віза” і “Мастер-кард”), надають консультації з інвестиційних питань і комерційної діяльності.
ЛОМБАРДИ
Ломбард кредитна установа, що здійснює видачу позик під заставу рухомого майна (різного роду цінних речей).
Перші ломбарди виникли ще у XV ст. у Франції, а їх засновниками стали лихварі з однієї із провінцій Італії Ломбардії. Пізніше подібні установи отримали поширення в інших країнах Європи. Основною сферою діяльності ломбардів на початкових етапах розвитку було надання лихварського кредиту, за користування яким стягувались високі проценти. Починаючи з XVI ст. ломбарди створюються деякими органами міського самоврядування, що являло собою один із заходів боротьби держави проти лихварства. В подальшому цей процес перейшов у безпосереднє створення ломбардів державними структурами, що призвело до функціонування нарівні з приватними ломбардами і державних.
Нині основою спеціалізації ломбардів є надання споживчого кредиту фізичним особам під заставу рухомого майна, яке можна легко реалізувати. При цьому вартість майна, відданого у заставу, як правило, перевищує суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право підтверджується заставною квитанцією або іншим документом, який завідчує факт внесення того чи іншого майна в заставу та по суті замінює кредитний договір. У тому разі, якщо кредит не буде повернено в строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виручка за яке має компенсувати суму боргу разом з нарахованими процентами.
Специфіка позичкових операцій ломбардів полягає у видачі невеликих сум позик на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).
Іншою сферою дільності ломбардів є приймання речей на зберігання за певну плату (в основному приймаються ювелірні вироби та антикваріат).
Для здійснення усіх своїх операцій ломбарди окрім власних коштів можуть користуватися кредитами комерційних банків.
МІЖБАНКІВСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ
Міжбанківські об’єднання відіграють все помітнішу роль в діяльності банківської та кредитної системи. Вони утворюються банками та іншими установами за участю банків з метою координації і узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів і т.п.
Перші міжбанківські об’єднання виникли як результат появи величезних монополій в промисловості (концентрації промислового капіталу) та внаслідок розвитку конкурентної боротьби між банками. Основними шляхами створення міжбанківських об’єднань стали:
а)“злиття” самостійних банків;
б)“поглинання” одним банком своїх конкурентів.
Сьогодні у світі існує велика кількість різноманітних міжбанківських об’єднань. Їх утворення базується як на добровільному об’єднанні самостійних банків (“злиття”), так і на правах власності контролю і централізованого управління, прямого підпорядкування та залежності (“поглинання”).
Умовно, виходячи із різних критеріїв класифікації, міжбанківські об’єднання поділяються (див. малюнок 20):
а)в залежності від сладу учасників:
•чисто банківські об’єднання;
•об’єднання змішаного типу, учасниками яких виступають як підприємства та організації, так і один чи кілька банків;
б)виходячи із цілей об’єднання:
•комерційного типу, діяльність яких орієнтована на отримання і максималізацію прибутку;
•некомерційного типу, основною метою діяльності яких є надання різних видів послуг своїм членам;
в)в залежності від строків діяльності:
•об’єднання, створені на певний строк;
•безстрокові об’єднання, що діють постійно;
г)в залежності від ступеня залежності і підпорядкування окремих структур:
•асоціативні добровільні об’єднання, членами яких виступають рівноправні по статусу самостійні банки, які за своїм бажанням делегують виконання окремих функцій створеному ними об’єднанню та його апарату;
•корпоративні, основані на відносинах власності і системі участі в капіталі об’єднання, які мають жорстку ієрархічну структуру, відносини залежності між головним банком (що володіє контрольним пакетом акцій) і залежними від нього банками.
Міжбанківські об’єднання
НекомерційногоКомерційного
типутипу
АсоціативніКорпоративні
структуриструктури
АсоціаціїКартелінанаСпілкиКонсорціумиакціонернихпайових
ЛігиСиндикатиначалахначалах
КонцерниТрести
(корпорації)
об’єднання комерційного типу
Малюнок 20.Міжбанківські об’єднання
Найбільш характерним є розподіл міжбанківських об’єднань на асоціативні і корпоративні.
Характерними рисами об’єднань асоціативного та корпоративного типу являються:
Асоціативні об’єднанняКорпоративні об’єднання
1)добровільний характер членства на
підставі спільних інтересів 1)велика ступінь залежності та близькі зв’язки між учасниками
2)вільний вибір організаційної форми
об’єднання та виходу із складу учасників2)відсутність можливостей та повної свободи вибору партнерів, бо партнером стає власник паю чи акції, які продаються і купуються
3)делегування ряду повноважень
асоціативному об’єднанню на підставі
рішень, що приймаються його членами3)велика ступінь централізації управлінських та контрольних функцій
4)демократичний характер управління
(стосується в основному асоціативних
об’єднань некомерційного типу)
5)договірна форма організації відносин між учасниками та організацією
Головними представниками міжбанківських об’єднань є:
•асоціативного комерційного типу консорціуми та картелі;
•корпоративного типу концерни та трести.
Саме ці об’єднання і будуть розглянуті далі.
Банківський консорціум тимчасове об’єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Організуються під головуванням найбільшого банку (голови консорціуму), який діє від імені і в інтересах всіх учасників консорціуму. При цьому об’єднанні юридична самостійність банків, що входять до складу консорціуму, не втрачається.
Головна мета консорціуму:
1. Збільшення обсягів операцій шляхом концентрації ресурсів.
2. Розподілення ризиків, що дає можливість обмежити втрати для кожного учасника консорціуму в разі неплатежів учасників.
Часто консорціальні об’єднання банків називають банківськими синдикатами, а кредити, що надаються консорціумом банків консорціальними або синдикативними. В банківській практиці синдикатами називають тимчасові банківські об’єднання, створені для розміщення значних випусків цінних паперів, обслуговування емісійно-засновницької діяльності клієнтів.
Наприклад, в 1973 р. “Рабобанк” (Нідерланди) та “Бенк оф Америка” утворили консорціум “Рабоамерика інтернешенел бенк” для фінансування різних проектів.
Банківський картель об’єднання крупних банків, в основі якого угода про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики при встановленні відсоткових ставок та виплати дивідендів, умов кредитування тощо). Умови угоди, як правило, не “афішуються”. Незалежність банків, що входять до складу картелі, зберігається.
Банківський концерн це монополістичне об’єднання акціонерних банків, при якому крупний банк (головне акціонерне товариство) володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків (дочірних товариств), тим самим фактично встановлює фінансовий контроль за їх діяльністю.
Головне і дочірні акціонерні банки утворюють банківський концерн.
Як відомо, доля акцій, зосереджена в руках одного власника, що дає можливість здійснювати фактичний контоль над акціонерним товариством (контрольний пакет акцій) теоретично складає 50% випущених акцій + 1 акція. На практиці ця доля значно менша, оскільки частина акцій не має права голосу, а дрібні власники акцій, як правило, не беруть участі в загальних зборах акціонерів.
До складу банківського концерну, крім банків, можуть входити також акціонерні товариства з різною специфікою діяльності, не залежні одне від одного, але об’єднані під єдиним керівництвом контролюючого акціонерного товариства, якому належать контрольні пакети акцій всіх акціонерних товариств концерну. Таке об’єднання отримало назву банківської холдинг-компанії.
Банківські холдинг-компанії є об’єднаннями змішаного типу. До їх складу, крім банків, входять різні парабанківські установи (страхові, лізингові, факторингові та інші компанії). Банківські холдинги стали дуже поширеними в останні роки, вони утворюються на величезних територіях, їх називають “супермаркетами” банківських і небанківських послуг.
Основна мета холдингу направляти, контролювати діяльність всього об’єднання і кожної його складової окремо, оптимізуючи прибуток.
Серед банківських холдингових компаній виділяють однобанківські та багатобанківські холдингові компанії.
Однобанківські холдингові компанії (фінансові концерни) складаються з одного банку, який виконує функції холдингу, а також певної кількості парабанків.
Багатобанківські холдингові компанії контролюють два або більше банків. Найчастіше головною холдинговою компанією в цьому об’єднанні виступає інвестиційна або фінансова корпорація, створена на базі промислових підприємств та банків.Банківський трест це монополістичне об’єднання банків, яке утворюється шляхом об’єднання власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органу управління. На відміну від концерну, трест базується не на акціонерній, а на пайовій формі власності.