Лікарські рослини. Деревій тисячолистий, альтея лікарська, оман високий
Лікарські рослини. Деревій тисячолистий, альтея лікарська, оман високий
Деревій тисячолистий (Achillea millefolium L.). Російська назва —тысячелистник; місцева — білоголовник, гулявиця, деревей, деревець, деревень крівавник, деревій женський, деревій крівавник, деревій мужеський, деревій польовий, деревінь, деревляник, деревник, деревиця, дирвій, диревец, загазьовка, зеленець, кашка, кервавник, кирвавчник, корвавник, кравник, крвавник, кревавник, кречка, крівавниця, кровавник, кровник, кровоспирач, моращівник, муральник, мурачуник, мурашина, муращівник, мурашник, мураіданик, муращатник, муращуник, мурущун, мурющувник, мурянга, мурянджник, мурящівник, мурящульник, мурящаник, подбілка, пупки дівочі, ранник, румер, серборіз, серпій, серпівник, серпник, серпоріз, тисяченець.
Застосування. З лікувальною метою використовують траву деревію (Herba millefolii, Herba millefolii cum floribus). Вона містить в собі ще мало вивчену аморфну речовину — ахїллеїн, ефірне масло (0,1—0,4%), фітонциди, дубильні речовини, органічні кислоти (зокрема, ахіллеову), вітамін К- В ефірних маслах є борнеол, цінеол, пінен, туйон, азулеп та інші.
Протягом багатьох віків деревій застосовували як надійний засіб при різних захворюваннях, поганому апетиті, лікуванні ран і кровотеч. З літописів відомо, що внука Дмитрія Донського, який був обезсилений від носових кровотеч, вилікували соком деревію.
Листки й суцвіття деревію широко використовують при відсутності апетиту, слабому травленні, лікуванні кровотеч, кров'яних поносів, геморою, при аномаліях менструацій, хворобах печінки, кам'яних хворобах, катарі і виразці шлунка тощо.
Настій деревію (0,8 г на 200 г води) по столовій ложці 2—3 рази на день п'ють для поліпшення апетиту і травлення.
Соком, а також напаром з сухих квітів деревію з домішкою (1/3 за вагою) квітів ромашки вмивають обличчя. Шкіра набуває матового кольору.
Для заспокоєння сильних болей у шлунку (спазм) п'ють чай з деревію та квітів ромашки — по столовім ложці на склянку кип'ятку. При цьому на область шлунка кладуть грілку.
Чай з квітів деревію п'ють (по 3 склянки на день) при маткових кровотечах і при кровохарканні.
Розім'яті свіжі листки рослини прикладають до ран.
Збирання. Траву, листя і квітки збирають в період цвітіння, в червні—жовтні. При збиранні рослину підрізують приблизно наполовину; листки обривають, коли вони досить розвинені, в квітках цінні тільки кошики.
Сушать у теплому, добре провітрюваному приміщенні, на горищі під залізним дахом.
Альтея лікарська (Althaea officinalis L.). Російська назва — алтея лекарственная; місцева — альтей, альтея, бешишник, буй, вологлід, гордовля, гордовля лікарська, калачики, лопуханя, маковійник, мальва лікарська, па-ланиця, пацірник, пацурник, просвирняк, проскурець, проскурки, проскурняк, рожа городня, рожа кошача, рожа собача, слиз, слиз городовий, слиз лікарський, слизник, сліз, слюз, цятки, шльоз.
Застосування. З лікувальною метою використовують листки (Folia althaeac), квітки (Flos althaeae) і корені (Radix althaeae). Листки містять слиз і ефірне масло; квітки — також слиз, цукор, крохмаль, сахарозу, інвертний цукор, олію І аспарагін; корені — слиз, крохмаль, пектинові речовини, цукор, аспарагін.
Застосовується як слизовий і відхаркувальний засоби при запаленні дихальних органів і при поносах.
Альтея вживається у вигляді порошків, сиропу, відвару. Настій, виготовлений на холодній воді (10—20 г на 200 г води), призначають по столовій ложці 3—4 рази на день.
Збирання. Корені збирають весною, в березні — квітні, або восени, в серпні—вересні, коли в них накопичується найбільше слизу. Влітку збирають квітки і листки. Просушувати потрібно якомога швидше в теплому і добре провітрюваному приміщенні, на звичайній печі або в сушарках при температурі до 35°.
Оман високий (Inula helenium L.). Російська назва -девясил высокий, лекарственный; місцева — аман, аман луговий, вухо медвеже, гільтяйзілля, дивосил, дівосил, зілля солодке, капотка, коров'ян, кров'як, майник, об-мил, оман правдивий, оман справедливий, оман, підсолнок дикий, старівник, трава животна, умен, ухо ведмеже, хліб новий.
Застосування. В медицині застосовують корені з кореневищами (Rhizoma et Radix inulae helenium), які містять 1—3% ефірної олії, до складу якої входить геленїн; алантол, проазулен; крім того, в коренях І ко-реневищах ще знайдено інулін (44%), жеудоінулін, інуленін.
Вживають відвар кореневища і кореня як добрий відхаркувальний засіб при різних захворюваннях дихальних шляхів (в тому числі й бронхіальній астмі), як заспокійливий засіб при бронхіальних спазмах, як протизапальне; він здатний підвищувати функціональну діяльність шлунка й кишок (при їх запаленні, проносі), вживається як жовчогінний, легкий потогінний засіб, для поліпшення обміну речовин і в гінекологічній практиці (викликає місячні). Вживається корінь як зовнішнє при лікуванні захворювань шкіри (короста, екзема).
В народній медицині, згідно з даними О. П. Попова, корінь оману успішно застосовують при гострому та хронічному ревматизмі. Особливий ефект дає вживання всередину коренів оману й лопуха.
Оман відомий і як протиглистний засіб.
О. П. Попов пропонує такі рецепти: при ревматизмі — відвар кореня оману у співвідношенні 20 : 200 (краще пополам з коренем лопуха), настояний протягом 20 хв. Вживати по столовій ложці 3 рази на день. При катарі кишок і пониженій кислотності — вино оманове (на пляшку кагору або портвейну взяти 12 г свіжого кореня й варити протягом 10 хв., бажано додати столову ложку меду; вживати 2—3 чарки (по 50 г) на день після їди.
Збирання. Заготовляють кореневища з коренями восени, після відмирання надземних частин (вересень— жовтень) або рано навесні (квітень). Сушать в добре провітрюваних приміщеннях.
В медицині використовують також оман британський (Inula britannk'a L.). Російська назва — девясил британский; місцева — варахія, горкуша, губушник, заболоточник, золотуха, золотушник, крокіс жовтий, оман заболоточник, оман луковий, оман пильчастий, пожарки, цвіт жовтий.
Трав'яниста рослина, досягає 60—70 см у висоту, з тонким повзучим кореневищем. Стебло м'якопухнасте. Листки звичайно ланцетовидні, суцільнокраї або з рідкими дрібними зубчиками. Росте на береіах річок, канав, на луках, як бур'ян вздовж доріг, рідше на полях в лісовій зоні.
Деревій тисячолистий (Achillea millefolium L.). Російська назва —тысячелистник; місцева — білоголовник, гулявиця, деревей, деревець, деревень крівавник, деревій женський, деревій крівавник, деревій мужеський, деревій польовий, деревінь, деревляник, деревник, деревиця, дирвій, диревец, загазьовка, зеленець, кашка, кервавник, кирвавчник, корвавник, кравник, крвавник, кревавник, кречка, крівавниця, кровавник, кровник, кровоспирач, моращівник, муральник, мурачуник, мурашина, муращівник, мурашник, мураіданик, муращатник, муращуник, мурущун, мурющувник, мурянга, мурянджник, мурящівник, мурящульник, мурящаник, подбілка, пупки дівочі, ранник, румер, серборіз, серпій, серпівник, серпник, серпоріз, тисяченець.
Застосування. З лікувальною метою використовують траву деревію (Herba millefolii, Herba millefolii cum floribus). Вона містить в собі ще мало вивчену аморфну речовину — ахїллеїн, ефірне масло (0,1—0,4%), фітонциди, дубильні речовини, органічні кислоти (зокрема, ахіллеову), вітамін К- В ефірних маслах є борнеол, цінеол, пінен, туйон, азулеп та інші.
Протягом багатьох віків деревій застосовували як надійний засіб при різних захворюваннях, поганому апетиті, лікуванні ран і кровотеч. З літописів відомо, що внука Дмитрія Донського, який був обезсилений від носових кровотеч, вилікували соком деревію.
Листки й суцвіття деревію широко використовують при відсутності апетиту, слабому травленні, лікуванні кровотеч, кров'яних поносів, геморою, при аномаліях менструацій, хворобах печінки, кам'яних хворобах, катарі і виразці шлунка тощо.
Настій деревію (0,8 г на 200 г води) по столовій ложці 2—3 рази на день п'ють для поліпшення апетиту і травлення.
Соком, а також напаром з сухих квітів деревію з домішкою (1/3 за вагою) квітів ромашки вмивають обличчя. Шкіра набуває матового кольору.
Для заспокоєння сильних болей у шлунку (спазм) п'ють чай з деревію та квітів ромашки — по столовім ложці на склянку кип'ятку. При цьому на область шлунка кладуть грілку.
Чай з квітів деревію п'ють (по 3 склянки на день) при маткових кровотечах і при кровохарканні.
Розім'яті свіжі листки рослини прикладають до ран.
Збирання. Траву, листя і квітки збирають в період цвітіння, в червні—жовтні. При збиранні рослину підрізують приблизно наполовину; листки обривають, коли вони досить розвинені, в квітках цінні тільки кошики.
Сушать у теплому, добре провітрюваному приміщенні, на горищі під залізним дахом.
Альтея лікарська (Althaea officinalis L.). Російська назва — алтея лекарственная; місцева — альтей, альтея, бешишник, буй, вологлід, гордовля, гордовля лікарська, калачики, лопуханя, маковійник, мальва лікарська, па-ланиця, пацірник, пацурник, просвирняк, проскурець, проскурки, проскурняк, рожа городня, рожа кошача, рожа собача, слиз, слиз городовий, слиз лікарський, слизник, сліз, слюз, цятки, шльоз.
Застосування. З лікувальною метою використовують листки (Folia althaeac), квітки (Flos althaeae) і корені (Radix althaeae). Листки містять слиз і ефірне масло; квітки — також слиз, цукор, крохмаль, сахарозу, інвертний цукор, олію І аспарагін; корені — слиз, крохмаль, пектинові речовини, цукор, аспарагін.
Застосовується як слизовий і відхаркувальний засоби при запаленні дихальних органів і при поносах.
Альтея вживається у вигляді порошків, сиропу, відвару. Настій, виготовлений на холодній воді (10—20 г на 200 г води), призначають по столовій ложці 3—4 рази на день.
Збирання. Корені збирають весною, в березні — квітні, або восени, в серпні—вересні, коли в них накопичується найбільше слизу. Влітку збирають квітки і листки. Просушувати потрібно якомога швидше в теплому і добре провітрюваному приміщенні, на звичайній печі або в сушарках при температурі до 35°.
Оман високий (Inula helenium L.). Російська назва -девясил высокий, лекарственный; місцева — аман, аман луговий, вухо медвеже, гільтяйзілля, дивосил, дівосил, зілля солодке, капотка, коров'ян, кров'як, майник, об-мил, оман правдивий, оман справедливий, оман, підсолнок дикий, старівник, трава животна, умен, ухо ведмеже, хліб новий.
Застосування. В медицині застосовують корені з кореневищами (Rhizoma et Radix inulae helenium), які містять 1—3% ефірної олії, до складу якої входить геленїн; алантол, проазулен; крім того, в коренях І ко-реневищах ще знайдено інулін (44%), жеудоінулін, інуленін.
Вживають відвар кореневища і кореня як добрий відхаркувальний засіб при різних захворюваннях дихальних шляхів (в тому числі й бронхіальній астмі), як заспокійливий засіб при бронхіальних спазмах, як протизапальне; він здатний підвищувати функціональну діяльність шлунка й кишок (при їх запаленні, проносі), вживається як жовчогінний, легкий потогінний засіб, для поліпшення обміну речовин і в гінекологічній практиці (викликає місячні). Вживається корінь як зовнішнє при лікуванні захворювань шкіри (короста, екзема).
В народній медицині, згідно з даними О. П. Попова, корінь оману успішно застосовують при гострому та хронічному ревматизмі. Особливий ефект дає вживання всередину коренів оману й лопуха.
Оман відомий і як протиглистний засіб.
О. П. Попов пропонує такі рецепти: при ревматизмі — відвар кореня оману у співвідношенні 20 : 200 (краще пополам з коренем лопуха), настояний протягом 20 хв. Вживати по столовій ложці 3 рази на день. При катарі кишок і пониженій кислотності — вино оманове (на пляшку кагору або портвейну взяти 12 г свіжого кореня й варити протягом 10 хв., бажано додати столову ложку меду; вживати 2—3 чарки (по 50 г) на день після їди.
Збирання. Заготовляють кореневища з коренями восени, після відмирання надземних частин (вересень— жовтень) або рано навесні (квітень). Сушать в добре провітрюваних приміщеннях.
В медицині використовують також оман британський (Inula britannk'a L.). Російська назва — девясил британский; місцева — варахія, горкуша, губушник, заболоточник, золотуха, золотушник, крокіс жовтий, оман заболоточник, оман луковий, оман пильчастий, пожарки, цвіт жовтий.
Трав'яниста рослина, досягає 60—70 см у висоту, з тонким повзучим кореневищем. Стебло м'якопухнасте. Листки звичайно ланцетовидні, суцільнокраї або з рідкими дрібними зубчиками. Росте на береіах річок, канав, на луках, як бур'ян вздовж доріг, рідше на полях в лісовій зоні.
