Аксіома про потенційну небезпеку. Класифікація небезпек
Реферат на тему:
Аксіома про потенційну небезпеку. Класифікація небезпек
Виходячи з основних задач, головним об'єктом вивчення БЖД є потенційна і реальна небезпека, під якою розуміють явища, процеси, об'єкти, здатні у визначених умовах негативно впливати на природні процеси, що протікають у біосфері і завдавати шкоду здоров'ю людини безпосередньо чи побічно.
Кожний об'єкт матеріального світу, що містить енергетичні, хімічні чи біологічні активні компоненти характеризується тим чи іншим ступенем небезпеки. Таким чином, ця характеристика є невід'ємною формою їхнього існування. Виходячи з цього, формується аксіома про потенційну небезпеку:
Потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях життєвого циклу.
Аксіома про потенційну небезпеку визначає, що всі дії людини й усі компоненти середовища існування (насамперед технічні і технологічні) крім позитивних властивостей і результатів мають здатність генерувати негативні фактори. Причому, будь-яка нова позитивна дія чи результат предметної діяльності людини неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек.
Справедливість аксіоми потенційної небезпеки підтверджена аналізом системи «людина – середовище існування» на всіх етапах її розвитку. Так, на ранніх стадіях розвитку, при відсутності технічних засобів людина відчувала значний вплив небезпек природного походження (підвищена, знижена температура повітря; атмосферні опади, землетруси, контакти з дикими тваринами і т.п.).
У процесі розвитку системи «людина – середовище існування» до природних небезпек додалися численні небезпеки техногенного походження – вібрація, шум, електромагнітні поля, висока напруга в електричній мережі, збільшення концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунті і т.п.
Виходячи з того факту, що природа походження небезпек, шкідливий чи небезпечний вплив, який вони наносять, рівень їх локалізації і ряд інших їхніх характеристик відрізняються значною розмаїтістю, у безпеці життєдіяльності розроблений ряд відповідних класифікацій.
Метою цих класифікацій є забезпечення системного підходу до визначення ступеня негативного впливу конкретної потенційної чи реальної небезпеки на людину і біосферу. Класифікація небезпек розроблена на основі положень таксономії.
Таксономія це наука про класифікацію і систематизацію явищ, процесів, об'єктів. Так як небезпека являє собою в більшості випадків комплексне явище, яке найчастіше має складну ієрархічну структуру, що має багато ознак, таксономування їх виконує важливу роль в організації наукового знання в області безпеки життєдіяльності і тим самим дозволяє розкрити природу небезпеки.
По природі походження небезпеки класифікуються на природні, антропогенні й антропогенно-природні.
По природі дії небезпеки підрозділяються на наступні основні групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.
До фізичних небезпек відносяться: шум, вібрація, електромагнітні й іонізуючі випромінювання, параметри мікроклімату (температура, відносна вологість повітря, рухливість повітря), атмосферний тиск, рівень освітленості, запиленість, загазованість повітря, і т.д.
До хімічних небезпек відносяться: отрутні, токсичні речовини у різних фазових станах (газоподібному, рідкому чи твердому).
Біологічні небезпеки – це небезпечні і шкідливі мікро- і макроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності і життєдіяльності людей.
Психофізіологічні – статичні і динамічні перевантаження, розумова перенапруга, одноманітність праці, емоційні стреси.
Наступною класифікацією небезпек є поділ за часом прояву негативних наслідків після реалізації небезпеки. Такий підхід дозволяє виділити їх у дві наступні групи: імпульсні та кумулятивні.
Під імпульсними небезпеками маються на увазі такі, негативний вплив яких на людину і середовище існування виявляється безпосередньо після реалізації небезпеки. Рівень негативних наслідків таких небезпек знижується з плином часу.
Кумулятивні небезпеки характеризуються підвищенням рівня небезпеки в плині деякого періоду часу після їхньої реалізації.
Небезпеки класифікуються так само за рівнем локалізації. У цьому плані вони підрозділяються на зв'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом та комплексні.
По викликуваних наслідках небезпеки класифікуються на такі, котрі викликають стомлення, захворювання, травми, летальні випадки.
По виду збитку, який наноситься небезпекою вони підрозділяються на соціальні, технічні, екологічні і комплексні.
Небезпеки класифікуються також по сфері прояву: виробничі, військові, шляхово-транспортні, побутові, спортивні.
За структурою небезпеки підрозділяються на прості і похідні, що породжуються впливом простих.
По характеру впливу на людину небезпеки розділяються на активні і пасивні.
До пасивних відносяться небезпеки, що активізуються за рахунок енергії дій людини. До них відносяться гострі (колючі і що ріжуть) нерухомі предмети та елементи; нерівності поверхні, по якій переміщається людина; ухили, підйоми, незначне тертя між дотичними поверхнями, однією з яких є частина тіла людини і т.п.
До активних небезпеками відносяться такі, котрі реалізуються в результаті вивільнення потенційної енергії об'єктів предметної діяльності людини в природних умовах чи в аварійних, нестандартних ситуаціях.
При рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності основним етапом є прогнозування потенційних і аналіз реальних небезпек, що дозволяє оцінити передбачуваний рівень їхнього негативного впливу на людину і навколишнє середовище. У цьому плані розрізняють апріорні й апостеріорні ознаки небезпек.
До першої групи, – апріорних, відносяться ознаки, що зафіксовані і вивчені на основі досвіду реалізованих небезпек. Такі ознаки використовуються для рішення задач попередження і ліквідації наслідків у випадку реалізації конкретної і відомої небезпеки.
Апостеріорні ознаки відносяться до потенційних невідомих чи невивчених небезпек. Вони виявляються в період, що передує реалізації небезпек. Унаслідок цього вони піддаються вивченню і класифікації в період реалізації і постреалізаційний періоди. Після цього дані дають змогу трансформувати апостеріорні ознаки небезпеки в клас апріорних.
Життєдіяльність людини безпосередньо зв'язана з біосферою Землі. Стан біосфери, її екологічних систем, закономірність протікання енергетичних і біохімічних процесів, тобто динамічна рівновага системи «людина – середовище існування» залежить від рівня негативних природних і антропогенних факторів.
Так, концентрація пилу і ступінь загазованості повітря, впливають на інтенсивність припливу сонячної енергії до екологічних систем і механізм фотосинтезу, круговорот хімічних елементів і речовин в екологічній і біохімічній природних системах, що уразливі стосовно впливу таких природних і антропогенних факторів. Зазнав негативного впливу і процес круговороту води в природі в результаті глобальної зміни клімату на Землі.
В результаті інтенсифікації науково-технічного розвитку суспільства слід підкреслити зростання інтенсивності впливу негативних факторів на біосферу Землі, що пов'язано з безупинним зростанням енергетичного рівня антропогенних факторів, а також підвищення рівня природних факторів.
При чому слід зазначити, що підвищення рівня та інтенсивності природних факторів, в основному, пов’язане з діяльністю людини, яка у глобальному масштабі впливає на закономірність протікання природних процесів, які регулюють життєдіяльність біосфери Землі. Цей тезис відноситься, частково, до явища глобального підвищення температури повітря в масштабах Землі, підвищення інтенсивності ультрафіолетової радіації, які змінюють природні, сформовані у процесі еволюції закони розвитку біосфери. Фізична суть цих явищ розглядається нижче.
Не поглиблюючись у подробиці формування цих змінних процесів зрозуміло, що такі ґрунтовні зміни в характеристиках біосфери викликають адекватну негативну реакцію організму людини. Це пов’язано з тим, що він не пристосований до динаміки наявних змін характеристик біосфери. У зв’язку з таким положенням фізико-хімічні, біологічні процеси, які протікають у організмі людини підлягають підвищеному негативному зовнішньому впливу. Це, логічно, викликає появу нових захворювань, які спостерігаються не тільки у людини, але і в елементах біосфери – її флори та фауни.
Формування визначених вище негативних процесів пояснюється об’єктивною реальністю еволюції людини і обґрунтовано також тим фактом, що наприклад, активність діяльності природних процесів, які протікають у ядрі Землі, у гідросфері, атмосфері та її літосфері, при абстрагуванні від діяльності людини, в наявний період часу можна прийняти умовно постійною.
Виходячи з вище викладеного можна зробити висновок, що вказані вище глобальні зміни природних факторів викликані діяльністю людини. У зв’язку з тим, що описані зміни характеристик навколишнього середовища знаходяться на рівні інтенсивності природних процесів, логічно іх віднести до групи антропогенно-природних негативних факторів.
Список літератури
Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995.
Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С-Пб., 1996.
Безопасность жизнедеятельности; Учебник / Под ред. проф. Э.А. Арустамова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. дом «Дашков и К», 2000.
Безопасность жизнедеятельности. Уч. пособие / Под ред О.Н. Русака. – ЛТА, С- Пб., 1996.
Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.
Безопасность труда в промышленности / К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В. Сабарно и др. – К.: Техніка, 1982.
Безпека життєдіяльності / За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1999.
Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 208 с.
Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. 2-ге вид. стереотипне. – Львів: Афіша, 2000.
Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. – К.: Комерційний коледж, 1998
Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник – Харків, 1995. – 107 с.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник. 2-е видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во Знання, КОО, 1999.
Пістун І.П. Безпека життєдільності: Навч. посібник. – Суми: Вид-во «Університетська книга», 2000.
Аксіома про потенційну небезпеку. Класифікація небезпек
Виходячи з основних задач, головним об'єктом вивчення БЖД є потенційна і реальна небезпека, під якою розуміють явища, процеси, об'єкти, здатні у визначених умовах негативно впливати на природні процеси, що протікають у біосфері і завдавати шкоду здоров'ю людини безпосередньо чи побічно.
Кожний об'єкт матеріального світу, що містить енергетичні, хімічні чи біологічні активні компоненти характеризується тим чи іншим ступенем небезпеки. Таким чином, ця характеристика є невід'ємною формою їхнього існування. Виходячи з цього, формується аксіома про потенційну небезпеку:
Потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях життєвого циклу.
Аксіома про потенційну небезпеку визначає, що всі дії людини й усі компоненти середовища існування (насамперед технічні і технологічні) крім позитивних властивостей і результатів мають здатність генерувати негативні фактори. Причому, будь-яка нова позитивна дія чи результат предметної діяльності людини неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек.
Справедливість аксіоми потенційної небезпеки підтверджена аналізом системи «людина – середовище існування» на всіх етапах її розвитку. Так, на ранніх стадіях розвитку, при відсутності технічних засобів людина відчувала значний вплив небезпек природного походження (підвищена, знижена температура повітря; атмосферні опади, землетруси, контакти з дикими тваринами і т.п.).
У процесі розвитку системи «людина – середовище існування» до природних небезпек додалися численні небезпеки техногенного походження – вібрація, шум, електромагнітні поля, висока напруга в електричній мережі, збільшення концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунті і т.п.
Виходячи з того факту, що природа походження небезпек, шкідливий чи небезпечний вплив, який вони наносять, рівень їх локалізації і ряд інших їхніх характеристик відрізняються значною розмаїтістю, у безпеці життєдіяльності розроблений ряд відповідних класифікацій.
Метою цих класифікацій є забезпечення системного підходу до визначення ступеня негативного впливу конкретної потенційної чи реальної небезпеки на людину і біосферу. Класифікація небезпек розроблена на основі положень таксономії.
Таксономія це наука про класифікацію і систематизацію явищ, процесів, об'єктів. Так як небезпека являє собою в більшості випадків комплексне явище, яке найчастіше має складну ієрархічну структуру, що має багато ознак, таксономування їх виконує важливу роль в організації наукового знання в області безпеки життєдіяльності і тим самим дозволяє розкрити природу небезпеки.
По природі походження небезпеки класифікуються на природні, антропогенні й антропогенно-природні.
По природі дії небезпеки підрозділяються на наступні основні групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.
До фізичних небезпек відносяться: шум, вібрація, електромагнітні й іонізуючі випромінювання, параметри мікроклімату (температура, відносна вологість повітря, рухливість повітря), атмосферний тиск, рівень освітленості, запиленість, загазованість повітря, і т.д.
До хімічних небезпек відносяться: отрутні, токсичні речовини у різних фазових станах (газоподібному, рідкому чи твердому).
Біологічні небезпеки – це небезпечні і шкідливі мікро- і макроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності і життєдіяльності людей.
Психофізіологічні – статичні і динамічні перевантаження, розумова перенапруга, одноманітність праці, емоційні стреси.
Наступною класифікацією небезпек є поділ за часом прояву негативних наслідків після реалізації небезпеки. Такий підхід дозволяє виділити їх у дві наступні групи: імпульсні та кумулятивні.
Під імпульсними небезпеками маються на увазі такі, негативний вплив яких на людину і середовище існування виявляється безпосередньо після реалізації небезпеки. Рівень негативних наслідків таких небезпек знижується з плином часу.
Кумулятивні небезпеки характеризуються підвищенням рівня небезпеки в плині деякого періоду часу після їхньої реалізації.
Небезпеки класифікуються так само за рівнем локалізації. У цьому плані вони підрозділяються на зв'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом та комплексні.
По викликуваних наслідках небезпеки класифікуються на такі, котрі викликають стомлення, захворювання, травми, летальні випадки.
По виду збитку, який наноситься небезпекою вони підрозділяються на соціальні, технічні, екологічні і комплексні.
Небезпеки класифікуються також по сфері прояву: виробничі, військові, шляхово-транспортні, побутові, спортивні.
За структурою небезпеки підрозділяються на прості і похідні, що породжуються впливом простих.
По характеру впливу на людину небезпеки розділяються на активні і пасивні.
До пасивних відносяться небезпеки, що активізуються за рахунок енергії дій людини. До них відносяться гострі (колючі і що ріжуть) нерухомі предмети та елементи; нерівності поверхні, по якій переміщається людина; ухили, підйоми, незначне тертя між дотичними поверхнями, однією з яких є частина тіла людини і т.п.
До активних небезпеками відносяться такі, котрі реалізуються в результаті вивільнення потенційної енергії об'єктів предметної діяльності людини в природних умовах чи в аварійних, нестандартних ситуаціях.
При рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності основним етапом є прогнозування потенційних і аналіз реальних небезпек, що дозволяє оцінити передбачуваний рівень їхнього негативного впливу на людину і навколишнє середовище. У цьому плані розрізняють апріорні й апостеріорні ознаки небезпек.
До першої групи, – апріорних, відносяться ознаки, що зафіксовані і вивчені на основі досвіду реалізованих небезпек. Такі ознаки використовуються для рішення задач попередження і ліквідації наслідків у випадку реалізації конкретної і відомої небезпеки.
Апостеріорні ознаки відносяться до потенційних невідомих чи невивчених небезпек. Вони виявляються в період, що передує реалізації небезпек. Унаслідок цього вони піддаються вивченню і класифікації в період реалізації і постреалізаційний періоди. Після цього дані дають змогу трансформувати апостеріорні ознаки небезпеки в клас апріорних.
Життєдіяльність людини безпосередньо зв'язана з біосферою Землі. Стан біосфери, її екологічних систем, закономірність протікання енергетичних і біохімічних процесів, тобто динамічна рівновага системи «людина – середовище існування» залежить від рівня негативних природних і антропогенних факторів.
Так, концентрація пилу і ступінь загазованості повітря, впливають на інтенсивність припливу сонячної енергії до екологічних систем і механізм фотосинтезу, круговорот хімічних елементів і речовин в екологічній і біохімічній природних системах, що уразливі стосовно впливу таких природних і антропогенних факторів. Зазнав негативного впливу і процес круговороту води в природі в результаті глобальної зміни клімату на Землі.
В результаті інтенсифікації науково-технічного розвитку суспільства слід підкреслити зростання інтенсивності впливу негативних факторів на біосферу Землі, що пов'язано з безупинним зростанням енергетичного рівня антропогенних факторів, а також підвищення рівня природних факторів.
При чому слід зазначити, що підвищення рівня та інтенсивності природних факторів, в основному, пов’язане з діяльністю людини, яка у глобальному масштабі впливає на закономірність протікання природних процесів, які регулюють життєдіяльність біосфери Землі. Цей тезис відноситься, частково, до явища глобального підвищення температури повітря в масштабах Землі, підвищення інтенсивності ультрафіолетової радіації, які змінюють природні, сформовані у процесі еволюції закони розвитку біосфери. Фізична суть цих явищ розглядається нижче.
Не поглиблюючись у подробиці формування цих змінних процесів зрозуміло, що такі ґрунтовні зміни в характеристиках біосфери викликають адекватну негативну реакцію організму людини. Це пов’язано з тим, що він не пристосований до динаміки наявних змін характеристик біосфери. У зв’язку з таким положенням фізико-хімічні, біологічні процеси, які протікають у організмі людини підлягають підвищеному негативному зовнішньому впливу. Це, логічно, викликає появу нових захворювань, які спостерігаються не тільки у людини, але і в елементах біосфери – її флори та фауни.
Формування визначених вище негативних процесів пояснюється об’єктивною реальністю еволюції людини і обґрунтовано також тим фактом, що наприклад, активність діяльності природних процесів, які протікають у ядрі Землі, у гідросфері, атмосфері та її літосфері, при абстрагуванні від діяльності людини, в наявний період часу можна прийняти умовно постійною.
Виходячи з вище викладеного можна зробити висновок, що вказані вище глобальні зміни природних факторів викликані діяльністю людини. У зв’язку з тим, що описані зміни характеристик навколишнього середовища знаходяться на рівні інтенсивності природних процесів, логічно іх віднести до групи антропогенно-природних негативних факторів.
Список літератури
Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995.
Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С-Пб., 1996.
Безопасность жизнедеятельности; Учебник / Под ред. проф. Э.А. Арустамова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. дом «Дашков и К», 2000.
Безопасность жизнедеятельности. Уч. пособие / Под ред О.Н. Русака. – ЛТА, С- Пб., 1996.
Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.
Безопасность труда в промышленности / К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В. Сабарно и др. – К.: Техніка, 1982.
Безпека життєдіяльності / За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1999.
Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 208 с.
Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. 2-ге вид. стереотипне. – Львів: Афіша, 2000.
Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. – К.: Комерційний коледж, 1998
Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник – Харків, 1995. – 107 с.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник. 2-е видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во Знання, КОО, 1999.
Пістун І.П. Безпека життєдільності: Навч. посібник. – Суми: Вид-во «Університетська книга», 2000.
