Історія села Рунгури
Реферат
Історія села РУНГУРИ
Довідник засвідчує, що, в Рунгурах 1890р. розмовляли українською мовою 1641 житель, німецького-38, польського – жоден не розмовляв.
1912р. у сілі проживало 2044 осіб (євреїв-140, поляків-50). Школа зареєстрована як одно класова, але з російською мовою.
В наслідок першої світової війни розпалася Австро-Угорщина. 1 листопада 1918р. у Львові проголошена ЗУНР. (Західно-Українська Республіка).
24 травня 1919р. Покуття зайняли румуно-боярскі окупанти, а у вересні 1919р. їх замінили польські війська. Польський уряд не признавав ніяких рішень уряду ЗУНР. Тому в 1919р. створюється українсько Галицька Армія.
Рунгурські хлопці були мобілізовані в УПА.
1930р. у селі працювало чотирикласова утраквістична школа, три класова школа була у Слободі і одно класова з польською мовою у Ропах.
Часи панування польських окупантів були соками жорстокого адміністративного і соціального гніту та тяжких бідувань і для селян с.Рунгури.
Про це свідчать дані перепису населення від 9 грудня 1931року, де визначалась рідна мова тільки польська, а замість української вживався термін «інша». І цією «іншою» мовою говорило 2093 чол. населення села.
Польська міліція переслідувала членів товариства «Просвіта» та кооперативи «Праця». Переслідувались і ті, хто передплачував газети, тому для села приходилось всього 13 примірників газет. Селяни платили податок по 5 золотих за морг.
1937році побудовано нова школа. З приходом армії більшовиків в селі відбувалися зміни. 18 вересня у Рунгурах був створений селянський комітет в складі 5 чоловік і відділ народної міліції в складі 8 чоловік.
2 липня 1941р. с. Рунгури було окуповано німецько-угорськими військами. За час тимчасової окупації з Рунгур було вивезеного на примусові роботи 41 чол.,11 жінок.
У квітні – серпні 1944 року на території села точилися кровопролитні бої. Під час воєнних дій загарбниками спалено 655 дворів (з 718 усіх), вбито 36 чол. цивільного населення .
Важким тягарем лягла війна на плечі селян нашого села. Вони змушені були залишити Рунгури і перебути зиму в навколишніх селах :Сопові, Нижньому вербіжі, Верхньому Вербіжі, Корнилі, Воскресіннях, Замулинцях та запрутських селах – Грушеві , Дебеславцях.
Повернулися рунгуряни до своїх домівок, на місці яких застали згарища. Копали землянки, бурдеї, щоб було де пережити. Не було що ні їсти , ні сіяти , ні садити.
Почалася епідемія тифу. Селяни варили сіль і пішки на плечах несли її до Дністра, а то і за Дністер, щоб поміняти на зерно чи муку. А в 1947 році додався ще й голод.
В 1946 році с. Рунгури було перейменовано на с. Новомарківку. (Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.06.1946 р.)
В 1950 р. В селі побудували нову школу – семирічку.
В 1977 р. Побудована середня школа.
Після війни селяни платили дуже великі податки: за гектар землі – 400 крб. , 250 л. молока, 150 яєць, 60-80 кг м’яса , 3 кг вовни, 1,5 шкіри 50 кг зерна, козячу шерсть.
21 травня 1990 р. Селу Новомарківка повернуто його назву Рунгури ((Указ Президії Верховної Ради від 21 травня 1990 р.)
В 1990 році жителі с. Рунгури почали будувати нову церкву. Так як збудована після війни маленька церква не вміщувала парафіян села (церква у війну згоріла).
1992 рік
2 серпня відбулася панахида і освячення хреста на місці повстанської криївки в урочищі Пекупчєва. В цей же день був освячений і хрест на місці загибелі повстанців Михайла і Орисі з Вербіжа. До хрестів були покладені живі квіти, вінки. На місце освячення прийшли цілими сім’ями . Було багато людей із Слободи, Печеніжина, Вербіжа, Коломиї і ін. сіл . Після освячення довго лунали повстанські пісні, які виконували жінки горішнього кутка с. Рунгури .
19 вересня – Архістратига Михаїла Чудотворця – храмове свято – праздник у Рунгурах . В цей день відбулося освячення нової церкви. На освячення церкви прибули : владика – єпископ Іриней, гості із Німеччини, Польщі, Риму, Канади. Були присутні 18 священиків із інших парафій .Після привітання владики всі вийшли на зустріч із парафіянами Печеніжина і Слободи.
Потім відбулося освячення церкви. Владика звернувся з подякою до парафіян села. Парафіяни привітали владику, священиків, а також Федька Прокопа – старшого церковного брата, який керував будовою церкви.
20 вересня – освячення хреста в урочищі Глини ця. Відбулася панахида.
13 жовтня відбулося свято приурочене 50 –річчю УПА, на яке були запрошені учасники УПА – ОУН і їм були вручені грамоти.
В селі 4 каплиці. Відновлено каплицю, яка була поставлена в честь скасування панщини. На Василія – 14 січня 1991 року освячено каплицю. На той час в селі мешкало 2570 осіб.
1993 рік.
13 червня – відкритя та посвята символічної могили борцям за волю України та пам’ятника Т.Г.Шевченку. В освяченні брали участь 6 священиків.
У відкритті символічної могили та пам’ятника Т.Г.Шевченку брали участь представники від районної держадміністрації, члени Руху, представники від різних партій.
1994 рік
22 квітня – 50 років трагедії нашого села. Церковний дзвін оповістив про початок цієї сумної події. Після служби Божої люди нашого села, гості прийшли до символічної могили борцям за волю України. Учні ставлять до могили гірлянди та живі квіти. Національні прапори приспущені в скорботі.
Священик біля могили відправив панахиду.
Після панахиди відбулося віче, на якому виступив голова сільсько Ради Стефорак В.М., голова Коломийської районної ради М.Наконечний, жителі села – очевидці подій, вчителька історії Платановська м.О. та учні 9 класу.
На закінчення цього сумного ювілею учні виконали пісні – молитви : “Господи , помилуй нас”, “Ой, боже, боже, зглянься на нас”.
Про цю подію говорилося по місцевому радіо, писали газети “Вісник Коломиї”, “Галичина”, “Молода Україна”.
Написана книга “Книга пам’яті”.
26 червня – у Рунгурах успішно пройшли вибори до місцевих Рад та до Верховної Ради України.
10 липня – повторні вибори , в результаті яких було вибрано депутатом до Верховної Ради Лілію Григорович.
1994р.
2 травня в селі відбулося масове святкування 420 річниці першої письмової згадки про Рунгури.
На свято приїхали майже всі уродженці села, які проживають за межами не тільки області, але й за межами України. На свято приїхали : заслужений лікар м. Чернівці Супник Д.В., старший секретар обласного радіомовлення Андріященко Р.О., член спілки письменників України Стефак В.Ф. і Федю П.В. На святі були присутні представники району та області.
4 грудня у селі відбулося масове відкриття моста через річку Лючку. Цей міст з’єднав дві частини села, адже важко було людям під час стихійного лиха.
На відкритті були присутні : голова райдержадміністрації Живак В.М., начальник обласної податкової міліції Кузенко М.В.
2000 рік
“Тепло долонь і розуму і серця я Україні милій віддаю”, - під таким девізом повинні жити українці. На жаль , в наш час, в час духовного відродження не кожен дотримується Божих заповідей. Адже невід’ємною рисою свідомого українця є його духовне багатство. Саме з цією метою з 30 серпня по 2 вересня 2000 року в нашому селі була проведена Свята Місія. Найпочеснішими гостями Святого торжества були місіонери Василь і Дмитро які проповідували Божу науку. Також монашки проводили релігійні уроки в школі серед дітей. Напевне, кожна людина, яка побувала на Святій місії, взяла для себе хоч зернину того добра, милосердя, ввічливості. А ця зернина проросте в душах людей і дасть плідний урожай.
2002 рік
14 жовтня 2002 року в селі Рунгури відбулося відкриття та освячення каплички із статуєю Богородиці. І це знаменно – Богородиця, як покровителька і заступниця.
Поруч із капличкою стоїть уже цілий меморіальний комплекс: пам’ятник Т.Г.Шевченку та пам’ятний знак борцям за волю України. Капличка є третім елементом сільського меморіалу. Вона чудово доповнює весь комплекс.
І ще одна подія відбулась того дня в Рунгурах. В урочищі Пекупчєва було освячено споруджений хрест біля підніжжя гори , де в лютому 1951 року енкаведисти закидали гранатами останній бандерівський бункер.
Сьогодні з самих бункерів не залишилось нічого , крім невеличких ярів на крутосхилі, до яких тяжко доступитися.
2004 рік
В цьому ж році в Рунгурах нараховується 2400 осіб. Територія села займає площу 2465 гектарів, в тому числі наші ліси займають 1307 гектарів. У користуванні сільчан – 889 га, з них рілля – 400 га.
У селі налічується 965 дворів.
Використана література.
Василь Стефаник . Рунгури. Нариси з історії села. Коломия. 2002 рік
Грабовський В. Ілюстрована історія Прикарпаття. Друге доповнене видання. Т.1
Грабовець Т.2 344с.
Історія міст і сіл УРСР. Івано-Франківська обл. Київ, 1971 636с.
Енциклопедія Коломийщини. – Коломия. Вік .2003 Зшиток 3, літера 3.
Історія села РУНГУРИ
Довідник засвідчує, що, в Рунгурах 1890р. розмовляли українською мовою 1641 житель, німецького-38, польського – жоден не розмовляв.
1912р. у сілі проживало 2044 осіб (євреїв-140, поляків-50). Школа зареєстрована як одно класова, але з російською мовою.
В наслідок першої світової війни розпалася Австро-Угорщина. 1 листопада 1918р. у Львові проголошена ЗУНР. (Західно-Українська Республіка).
24 травня 1919р. Покуття зайняли румуно-боярскі окупанти, а у вересні 1919р. їх замінили польські війська. Польський уряд не признавав ніяких рішень уряду ЗУНР. Тому в 1919р. створюється українсько Галицька Армія.
Рунгурські хлопці були мобілізовані в УПА.
1930р. у селі працювало чотирикласова утраквістична школа, три класова школа була у Слободі і одно класова з польською мовою у Ропах.
Часи панування польських окупантів були соками жорстокого адміністративного і соціального гніту та тяжких бідувань і для селян с.Рунгури.
Про це свідчать дані перепису населення від 9 грудня 1931року, де визначалась рідна мова тільки польська, а замість української вживався термін «інша». І цією «іншою» мовою говорило 2093 чол. населення села.
Польська міліція переслідувала членів товариства «Просвіта» та кооперативи «Праця». Переслідувались і ті, хто передплачував газети, тому для села приходилось всього 13 примірників газет. Селяни платили податок по 5 золотих за морг.
1937році побудовано нова школа. З приходом армії більшовиків в селі відбувалися зміни. 18 вересня у Рунгурах був створений селянський комітет в складі 5 чоловік і відділ народної міліції в складі 8 чоловік.
2 липня 1941р. с. Рунгури було окуповано німецько-угорськими військами. За час тимчасової окупації з Рунгур було вивезеного на примусові роботи 41 чол.,11 жінок.
У квітні – серпні 1944 року на території села точилися кровопролитні бої. Під час воєнних дій загарбниками спалено 655 дворів (з 718 усіх), вбито 36 чол. цивільного населення .
Важким тягарем лягла війна на плечі селян нашого села. Вони змушені були залишити Рунгури і перебути зиму в навколишніх селах :Сопові, Нижньому вербіжі, Верхньому Вербіжі, Корнилі, Воскресіннях, Замулинцях та запрутських селах – Грушеві , Дебеславцях.
Повернулися рунгуряни до своїх домівок, на місці яких застали згарища. Копали землянки, бурдеї, щоб було де пережити. Не було що ні їсти , ні сіяти , ні садити.
Почалася епідемія тифу. Селяни варили сіль і пішки на плечах несли її до Дністра, а то і за Дністер, щоб поміняти на зерно чи муку. А в 1947 році додався ще й голод.
В 1946 році с. Рунгури було перейменовано на с. Новомарківку. (Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.06.1946 р.)
В 1950 р. В селі побудували нову школу – семирічку.
В 1977 р. Побудована середня школа.
Після війни селяни платили дуже великі податки: за гектар землі – 400 крб. , 250 л. молока, 150 яєць, 60-80 кг м’яса , 3 кг вовни, 1,5 шкіри 50 кг зерна, козячу шерсть.
21 травня 1990 р. Селу Новомарківка повернуто його назву Рунгури ((Указ Президії Верховної Ради від 21 травня 1990 р.)
В 1990 році жителі с. Рунгури почали будувати нову церкву. Так як збудована після війни маленька церква не вміщувала парафіян села (церква у війну згоріла).
1992 рік
2 серпня відбулася панахида і освячення хреста на місці повстанської криївки в урочищі Пекупчєва. В цей же день був освячений і хрест на місці загибелі повстанців Михайла і Орисі з Вербіжа. До хрестів були покладені живі квіти, вінки. На місце освячення прийшли цілими сім’ями . Було багато людей із Слободи, Печеніжина, Вербіжа, Коломиї і ін. сіл . Після освячення довго лунали повстанські пісні, які виконували жінки горішнього кутка с. Рунгури .
19 вересня – Архістратига Михаїла Чудотворця – храмове свято – праздник у Рунгурах . В цей день відбулося освячення нової церкви. На освячення церкви прибули : владика – єпископ Іриней, гості із Німеччини, Польщі, Риму, Канади. Були присутні 18 священиків із інших парафій .Після привітання владики всі вийшли на зустріч із парафіянами Печеніжина і Слободи.
Потім відбулося освячення церкви. Владика звернувся з подякою до парафіян села. Парафіяни привітали владику, священиків, а також Федька Прокопа – старшого церковного брата, який керував будовою церкви.
20 вересня – освячення хреста в урочищі Глини ця. Відбулася панахида.
13 жовтня відбулося свято приурочене 50 –річчю УПА, на яке були запрошені учасники УПА – ОУН і їм були вручені грамоти.
В селі 4 каплиці. Відновлено каплицю, яка була поставлена в честь скасування панщини. На Василія – 14 січня 1991 року освячено каплицю. На той час в селі мешкало 2570 осіб.
1993 рік.
13 червня – відкритя та посвята символічної могили борцям за волю України та пам’ятника Т.Г.Шевченку. В освяченні брали участь 6 священиків.
У відкритті символічної могили та пам’ятника Т.Г.Шевченку брали участь представники від районної держадміністрації, члени Руху, представники від різних партій.
1994 рік
22 квітня – 50 років трагедії нашого села. Церковний дзвін оповістив про початок цієї сумної події. Після служби Божої люди нашого села, гості прийшли до символічної могили борцям за волю України. Учні ставлять до могили гірлянди та живі квіти. Національні прапори приспущені в скорботі.
Священик біля могили відправив панахиду.
Після панахиди відбулося віче, на якому виступив голова сільсько Ради Стефорак В.М., голова Коломийської районної ради М.Наконечний, жителі села – очевидці подій, вчителька історії Платановська м.О. та учні 9 класу.
На закінчення цього сумного ювілею учні виконали пісні – молитви : “Господи , помилуй нас”, “Ой, боже, боже, зглянься на нас”.
Про цю подію говорилося по місцевому радіо, писали газети “Вісник Коломиї”, “Галичина”, “Молода Україна”.
Написана книга “Книга пам’яті”.
26 червня – у Рунгурах успішно пройшли вибори до місцевих Рад та до Верховної Ради України.
10 липня – повторні вибори , в результаті яких було вибрано депутатом до Верховної Ради Лілію Григорович.
1994р.
2 травня в селі відбулося масове святкування 420 річниці першої письмової згадки про Рунгури.
На свято приїхали майже всі уродженці села, які проживають за межами не тільки області, але й за межами України. На свято приїхали : заслужений лікар м. Чернівці Супник Д.В., старший секретар обласного радіомовлення Андріященко Р.О., член спілки письменників України Стефак В.Ф. і Федю П.В. На святі були присутні представники району та області.
4 грудня у селі відбулося масове відкриття моста через річку Лючку. Цей міст з’єднав дві частини села, адже важко було людям під час стихійного лиха.
На відкритті були присутні : голова райдержадміністрації Живак В.М., начальник обласної податкової міліції Кузенко М.В.
2000 рік
“Тепло долонь і розуму і серця я Україні милій віддаю”, - під таким девізом повинні жити українці. На жаль , в наш час, в час духовного відродження не кожен дотримується Божих заповідей. Адже невід’ємною рисою свідомого українця є його духовне багатство. Саме з цією метою з 30 серпня по 2 вересня 2000 року в нашому селі була проведена Свята Місія. Найпочеснішими гостями Святого торжества були місіонери Василь і Дмитро які проповідували Божу науку. Також монашки проводили релігійні уроки в школі серед дітей. Напевне, кожна людина, яка побувала на Святій місії, взяла для себе хоч зернину того добра, милосердя, ввічливості. А ця зернина проросте в душах людей і дасть плідний урожай.
2002 рік
14 жовтня 2002 року в селі Рунгури відбулося відкриття та освячення каплички із статуєю Богородиці. І це знаменно – Богородиця, як покровителька і заступниця.
Поруч із капличкою стоїть уже цілий меморіальний комплекс: пам’ятник Т.Г.Шевченку та пам’ятний знак борцям за волю України. Капличка є третім елементом сільського меморіалу. Вона чудово доповнює весь комплекс.
І ще одна подія відбулась того дня в Рунгурах. В урочищі Пекупчєва було освячено споруджений хрест біля підніжжя гори , де в лютому 1951 року енкаведисти закидали гранатами останній бандерівський бункер.
Сьогодні з самих бункерів не залишилось нічого , крім невеличких ярів на крутосхилі, до яких тяжко доступитися.
2004 рік
В цьому ж році в Рунгурах нараховується 2400 осіб. Територія села займає площу 2465 гектарів, в тому числі наші ліси займають 1307 гектарів. У користуванні сільчан – 889 га, з них рілля – 400 га.
У селі налічується 965 дворів.
Використана література.
Василь Стефаник . Рунгури. Нариси з історії села. Коломия. 2002 рік
Грабовський В. Ілюстрована історія Прикарпаття. Друге доповнене видання. Т.1
Грабовець Т.2 344с.
Історія міст і сіл УРСР. Івано-Франківська обл. Київ, 1971 636с.
Енциклопедія Коломийщини. – Коломия. Вік .2003 Зшиток 3, літера 3.
