Демографічні проблеми в Україні
Реферат з економічної географії
Демографічні проблеми в Україні.
Вступ
Територіальні відомості і чинники розміщення і густоти населення
На вересень 2003 р. на території України проживало 47,870 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччині, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 84 осіб на 1 кмІ.
У минулому великий вплив на кількість, густоту населення Ук-раїни і внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії.
Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917 р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими і закатованими. Це найбільший з відомих геноцидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна і агресія російських, польських і, німецьких військ 1917-1920 рр., голодомори 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., масові репресії 1935-1939 рр., Друга світова війна, голод 1946-1947 рр. Під час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953-1954 рр. з України було вивезено понад 1,5 млн. осіб. І, на-решті, чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні тери-торії.
Основними чинниками сучасного розміщення населення по тери-торії держави є економічний, природний та історичний. Кількість населення в різних областях України неоднакова і, крім наведених вище чинників, залежить від їхньої площі. Найбільше його в Доне-цькій, Київській (разом з Києвом), Дніпропетровській та Харківській областях.
За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степо-вих областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономної Республіки Крим.
На кількість і розміщення населення України мало вплив і орга-нізоване владою переміщення населення з менш економічно розви-нених областей у великі промислові центри і райони, а також повер-нення на батьківщину репресованих комуністичним режимом на-родів, зокрема кримських татар у Крим.
Природні й екологічні умови життя населення та їхній вплив на основні показники його розміщення
Упродовж ХХ століття природні чинники, що визначають кількість населення нашої держави і особливості його розміщення по її території, поступово втрачали своє значення. Але і нині вони все ще мають певний вплив на ці показники. Так, у наш час наймен-ша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрун-ти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігів-ської та Сумської областей.
Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.
Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області — 45 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запо-різької областей та Автономної Республіки Крим.
Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається найвища густота населення.
З другої половини XX століття на розміщення населення Украї-ни все більший вплив мало поступове загострення екологічної кри-зи і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були по-вністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безу-мовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території України.
Природний рух населення
Природний рух населення — це зміна чисельності і складу насе-лення в результаті народжуваності і смертності без врахування ме-ханічного переміщення (міграції). Кількість населення збільшуєть-ся за рахунок природного приросту населення, тобто перевищення кількості народжених над кількістю померлих за рік. Може вона і зменшуватися внаслідок депопуляції, тобто переважання кількості померлих над кількістю народжених. Для України характерний ос-танній процес. У 1996 році загальний показник народжуваності скла-дав 9,1 на 1000 осіб, а смертності — 15,2 на 1000 осіб, тобто відбулося зменшення населення на 6,1 осіб на кожну тисячу населення. Особ-ливо інтенсивно зменшується населення Чернігівської, Вінницької, Житомирської та інших центральних областей нашої держави.
Причинами цього явища е екологічна криза, що виникла через неправильну експлуатацію великої кількості "брудних" підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті чорнобильської катас-трофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза — наслідок соціалістичного способу виробництва.
Головна ж причина перевищення смертності над народжувані-стю, а зростання смертності і зменшення народжуваності в Україні почалося ще з 1965 року, криється в підриві життєвої сили україн-ського народу внаслідок винищення найздоровішої, най життєздатнішої частини нації під час голодоморів, воєн і репресій за часів перебування нашої держави в складі Радянського Союзу.
Негативно позначається на природному прирості населення і розпад традиційної української сім'ї, що супроводжується зростан-ням розлучень.
Вікова і статева структура
Віковий склад населення України типовий для Європи. Так, воно в цілому дещо старіше, ніж у таких Її сусідів, як Молдова, Білорусь та Польща, але молодше, ніж у Швеції чи Великобританії. Середній вік українського народу вже досяг 37 років і продовжує зростати. За цим показником наша держава входить до 15 найстаріших країн світу. Зростає частка людей похилого віку, тобто йде процес старіння нації.
За середньою тривалістю життя - 67 років - Україна стоїть позаду багатьох країн Європи. Водночас жінки живуть у середньому 73 роки, а чоловіки - лише 62 роки.
Хлопчиків народжується завжди більше. Але вже з вікової гру-пи 25-29 років кількість жінок починає переважати над кількістю чоловіків. І це не лише в Україні. Така ситуація характерна для більшості країн світу.
Для розвитку окремих галузей господарства важливе значення має статева структура населення.
В Україні протягом багатьох років співвідношення між чолові-ками і жінками, тобто статева структура населення, є сталим і стано-вить відповідно 47% і 53%. Це пов'язано з меншою пристосовані-стю чоловічого організму до довкілля, а також із шкідливими для здоров'я звичками, характерними більше для чоловіків (паління, вживання алкоголю), та небезпечними умовами праці чоловіків у багатьох галузях господарства.
Погіршення демографії ситуації і шляхи розв’язання цієї проблеми
Демографічні ситуації в Україні постійно погіршується. Це загрожує знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороно-здатності країни тощо. Без проведення глибоких соціально-економ-ічних реформ, ліквідації колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє, реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна ситуація в Україні буде погіршува-тися й надалі. Вирішальну роль у виправленні такого становища може відіграти лише держава, сприяючи росту національної свідо-мості українського народу, відновлюючи традиційні родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи сім'ї, в яких народжується і виховується по 3 і більше дітей.
Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей в дусі традиційних цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв, поваги до батьків і, зокрема, звертання до них на "Ви". Все це дозволить покращити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і загрожує самому існуванню україн-ської нації і держави.
Економічна криза і демографічна політика
Одним із важливих чинників демографічної кризи є економічні проблеми молодих родин, що мають недостатні або ненадійні засоби одержання сімейного доходу. Це призводить до відкладання народ-ження першої дитини на пізніше, до відмови від народження другої.
Зростає частка дітей, народжених поза шлюбом. Середній заробі-ток жінок складає близько 88% від заробітку чоловіків. Тому не-заміжні жінки не можуть собі дозволити мати більш, як одну дити-ну. А це відповідно призводить до зменшення народжуваності.
Демографічна політика держави повинна спрямовуватись на еко-номічну підтримку молодих родин, створення нових робочих місць для молоді, виділення субсидій матерям, які самі виховують своїх дітей. Необхідне введення спеціальних крамниць, в яких за невели-ку ціну або безкоштовно видавалося б усе необхідне для немовлят тим родинам, котрі неспроможні за власний кошт підтримувати нормальний розвиток своїх дітей. Демографічна політика держави повинна бути спрямована не лише на матеріальну, але й на моральну підтримку молодих родин, має включати в себе роз'яснювальну і ви-ховну роботу.
Міграція населення, види і причини
Кількість населення в країні в цілому і в різних її районах зок-рема може змінюватися у зв'язку з переїздами людей з одних місць постійного проживання в інші, з країни в країну. Такі зміни в кількості населення називають механічними, а сам рух — міграціями.
Розрізняють внутрішню і зовнішню міграції. Зовнішня міграція поділяється на еміграцію (виїзд за межі України) і імміграцію (в'їзд іноземців на тривале чи постійне проживання).
Внутрішні міграційні процеси в державі пов'язані з різними чин-никами. Так, протягом багатьох десятиліть відбувалося переміщен-ня населення із недостатньо промислове розвинених областей захо-ду і центру України в Донбас, Промислове Придніпров'я та малоза-селені землі півдня.
У колишньому СРСР здійснювалася політика штучного пересе-лення різних народів за межі свого постійного проживання. Так, українців переселяли в Сибір, на Далекий Схід, у Казахстан тощо. На їхнє місце переміщувалися переважно росіяни з різних частин Росії. Заселяли ними і вимерлі під час голодомору 1932-1933 рр. українські села на сході й півдні України. Такі переселення прово-дилися насамперед з політичних міркувань і були спрямовані на те, щоб корінний народ втрачав свої національні особливості — мову, культуру тощо.
Значну хвилю внутрішніх міграцій викликала чорнобильська трагедія. Населення північних районів Київської, Житомирської, Рівненської та деяких інших областей за державною програмою або за власною ініціативою почало переселятися в порівняно екологічно чисті райони України.
Істотне значення мають так звані маятникові міграції. Як маятник коливається з одного боку в інший, так і сотні тисяч громадян України щодня їдуть на роботу з приміської зони в міста, а ввечері повертають-ся додому.
Значні імміграційні процеси в Україні останніх років пов'язані з поверненням репресованих народів, а також військовослужбовців на батьківщину, переміщення біженців із зон збройних конфлік-тів тощо. . *
Нині в Україні еміграція перевищує за офіційними даними іммі-грацію. Разом з тим в нашій державі постійно зростає чисельність нелегальних емігрантів з країн, що розвиваються. За офіційною ста-тистикою в Україні 1997 року мешкало 350 тис. нелегальних емігран-тів. Вони є однією з причин зростання злочинності, наркоманії, прости-туції, епідемій.
Національний та етнічний склад населення
В Україні живуть і працюють представники 100 національностей. усі вони становлять український народ. Більшість населення нашої держави — українці. Тільки в Криму вони за кількістю на другому місці. Українці — корінне населення нашої країни, одна з найдавн-іших націй на планеті. Частка їх в усьому населенні України стано-вить 73%. У складі української нації є окремі етнографічні групи — литвини, поліщуки, гуцули, бойки, лемки тощо.
В Україні живе понад 14 млн. або 27% від загальної кількості населення представників інших національностей. Понад 22% — росіян. На початку XX ст. їхня частка становила 11%, за переписом 1959 р. — 17%. Найбільше їх в Автономній Республіці Крим (67%), Донбасі, Харківській і Запорізькій областях.
Третьою за величиною національною групою є євреї. Їхня чи-сельність близько 500 тис. осіб. Живуть вони переважно в містах (99%). У зв'язку з переселенням до Ізраїлю — історичної батьків-щини євреїв, їхня чисельність зменшується. / .,
В Україні проживають також білоруси (близько 440 тис. осіб), молдавани (понад 325 тис. осіб), поляки (понад 210 тис. осіб), болга-ри (близько 240 тис. осіб), угорці (близько 163 тис. осіб) та ін.
Білоруси мешкають у прикордонних з Білоруссю областях, Дон-басі та Києві, молдавани — в Житомирській і Хмельницькій облас-тях, угорці — переважно в Закарпатті, болгари — в Одеській і За-порізькій областях.
До корінних жителів України належать і кримські татари, які були примусово виселені з власної землі в 1944 р. Нині відбувається важкий процес Їхнього повернення і облаштування на Батьківщині.
В Україні є області із строкатим національним складом. До них належать Одеська, Закарпатська та деякі інші.
Українська діаспора і причини її виникнення
Українська діаспора — це перебування народу поза етнічною територією внаслідок добровільної чи примусової еміграції. Основ-ними причинами, виникнення української діаспори є політичні й економічні. Політичні причини були обумовлені чужоземним, в ос-новному російським пануванням, а економічні були похідними від політичних і пов'язані з кризами в економіці, які визначалися іно-земним пограбуванням нашої Батьківщини.
Українське населення, яке державними кордонами було відок-ремлене від України і нині живе в прикордонних районах Росії, Біло-русі, Польщі, Словаччини, Румунії, Молдови, не можна вважати діас-порою. Це українські етнічні землі.
Кордон між Росією та Україною формувався за правом сильно-го. Мільйони українців опинилися за межами своєї Батьківщини — в Курській, Бєлгородській та Воронезькій областях, на Кубані. У 1925 р. було передано Росії заселені переважно українцями Таган-розьку і Шахтинську округи, які увійшли до складу Ростовської області.
Масове переселення українців на Нижнє Поволжя почалося ще у XVIII ст. У другій половині XIX ст. значна їхня кількість оселилася на Тереку. З 1880 р. по 1914 р. понад 2 млн. українців переселилися за Урал, у Західний Сибір, на Амур та Уссурі. У цей же період поча-лося землеробське освоєння українцями степів Казахстану і Чуйської долини в Киргизії.
Наприкінці XIX ст. із західних територій України розпочалося масове переселення українців за Атлантичний океан. Найбільше осіб українського походження нині живе у Росії, США та Канаді, значна Їх частина виїхала до країн Південної Америки: Бразилії, Аргенти-ни, Парагваю, Уругваю. Венесуели і Чилі.
Після другої світової війни кілька сотень тисяч українців пере-селилося до Австралії, Німеччини, Великобританії, Бельгії, Франції, кілька тисяч живе в Південно-Африканській Республіці.
На території колишньої Югославії українці оселилися ще XVIII ст. У 90-ті роки XX ст. вони опинилися у зоні запеклих зброй-них конфліктів, тому частина їх переселилася в Україну.
Нині за межами нашої держави проживає від 11 до 15 млн. українців.
1) Урбанізація та регіональні відмінності в її рівнях
В Україні протягом багатьох років відбувалося зростання міст і підвищення Їхньої ролі в житті суспільства, тобто процес урбані-зації. Відповідно кількість і питома вага міського населення зроста-ла і досягла 68%. Найвищий рівень урбанізації спостерігається в Донбасі. В Донецькій області, наприклад, понад 90% населення живе в містах і селищах міського типу. Понад 80% населення є міськими жителями в Луганській і Дніпропетровській областях. Високий рівень урбанізації в Харківській і Запорізькій областях. Близькі до середньо-державних ці показники в Автономній Республіці Крим, Миколаїв-ській та Одеській областях. Найнижчі рівні урбанізації в Закарпат-ській, Тернопільській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях.
В останні роки співвідношення між міським і сільським насе-ленням залишається сталим. Крім того, почала зменшуватися кількість населення в найбільших містах. Особливо інтенсивно цей процес відбувався в Одесі та деяких містах Донбасу, де він триває вже майже 30 років.
2) Типи міських поселень
На території України знаходиться 447 міст, які значно відрізня-ються за чисельністю населення, економічним потенціалом, адміні-стративними функціями тощо. Міста нашої держави у залежності від кількості їхніх мешканців поділяються на окремі категорії: малі (до 50 тис. осіб), середні (від 50 до 100 тис.), значні (від 100 до 250 тис.), великі (від 250 до 500 тис.), найбільші (від 500 до 1 млн.), міста-мільйонери (в них проживає понад 1 млн. осіб). До першої ка-тегорії належать, наприклад, такі міста, як Глухів Сумської обл., Гадяч Полтавської, Золочів Львівської, Балта — Одеської обл. До дру-гої — Артемівськ Донецької, Дрогобич Львівської, Ковель Волинсь-кої, Коломия Івано-Франківської обл. тощо. Значними містами є Керч в Криму, Нікополь на Дніпропетровщині, Слов'янськ на Донеччині, Ужгород у Закарпатті тощо. До великих міст належать Черкаси, Вінниця, Полтава, Кіровоград, Горлівка, Житомир тощо. Найбільші міста можна перерахувати всі, оскільки їх небагато. Це Запоріжжя, Кривий Ріг, Луганськ, Львів, Маріуполь, Миколаїв. Ще менше міст-мільйонерів: Київ (2,622), Дніпропетровськ (1,134), Донецьк (1,076), Одеса (1,037), Харків (1,536).
З-поміж міських населених пунктів розрізняють міста, селища міського типу, робітничі та шахтарські селища, курортні селища. Їх виокремлення пов'язане вже не стільки з чисельністю населення, скільки зі сферою зайнятості. Головна особливість всіх типів міських поселень — їхні жителі, не пов'язані безпосередньо з сільськогоспо-дарським виробництвом.
Визначають також міста за адміністративним підпорядкуванням. Найвищий його ранг у Києва та Севастополя. Значна кількість міст обласного підпорядкування.
3) Функції міст і міські агломерації
Міста виконують різні функції і, як промислові підприємства чи люди, спеціалізуються на одному або кількох видах діяльності. Прак-тично кожне місто виконує адміністративно-господарські функції, які територіальне найбільше поширені. Крім того, міста виконують транс-портно-розподільчі функції (міста — транспортні вузли), науково-освітні (міста з вищими навчальними закладами і науково-дослід-ними інститутами), курортно-оздоровчі (міста-курорти) та деякі інші.
За кількістю виконуваних функцій міста України поділяються на одно функціональні і багатофункціональні. До міських населених пунктів з однією яскраво вираженою функцією належать, наприк-лад, селище міського типу Ромодан на Полтавщині (залізничний вузол), Трускавець (місто-курорт) тощо. Найбільше функцій, фактично майже всі з можливих, виконує столиця нашої країни — Київ.
Різні функції виконують міста і в територіальному поділі праці. Найбільші міста і міста-мільйонери відіграють велику роль у міждер-жавному поділі праці. У внутрішньодержавному, міжрайонному поділі праці велике значення мають великі і значні міста. Малі й середні міста є адміністративно-господарськими організаторами менших те-риторій — районів та областей.
Зосередження по сусідству міст і селищ міського типу призво-дить до виникнення між ними тісних зв'язків і формування міських агломерацій, Найбільшими серед них є Київська (моноцентрична), Донецько-Макіївська (біцентрична), Харківська (моноцентрична), Горлівсько-Єнакієвська (бідентрична) та багато інших.
Сільське розселення та його територіальні відмінності
Система сільського розселення в Україні формувалася століття-ми і тисячоліттями. На характер сільського розселення значно впли-вають природні умови. Тому найбільша густота сільського населен-ня характерна для лісостепової зони. Нижчим є цей показник у поліській частині країни і ще нижчий у степовій.
На півночі (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250-500 осіб. Вони розташовані на підвищенням, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні – 500-1500 осіб - і знахо-дяться, як правило, біля річкових долин і ярів. На півдні села на-лічують по кілька тисяч осіб. Іноді на багато кілометрів простяга-ються вони вздовж річок і балок. У високогірній частині Карпат-ських гір окремі садиби розкидані на схилах за кілька кілометрів одна від одної і фактично не утворюють сіл.
В Україні є області, де сільське населення переважає над міським. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопіль-ська та Чернівецька області. Найвищий показник густоти сільсько-го населення з розрахунку на 1 км2 у Чернівецькій області (67 осіб), за нею ідуть Івано-Франківська та Закарпатська області.
Демографічні проблеми сільського населення України, шляхи їх вирішення
Найгостріше постають демографічні проблеми сільського насе-лення в центральних областях нашої держави. Вони пов'язані на-самперед з тим, що багато десятків років з українського села виїжд-жали на постійне місце проживання молоді люди. Наприклад, в ок-ремих селах Київської області протягом багатьох років жоден ви-пускник школи не залишився на роботу в селі. Врешті-решт це при-звело не лише до знелюднення сіл, але й до того, що середній вік їхніх мешканців у багатьох областях почав наближатися до 60 років. У цьому віці, зрозуміло, вже не народжують дітей, тому в сільській місцевості в таких областях де популяційні процеси виражені найяскравіше. Найгірша ситуація склалася в селах Чернігівської області. Тут в окремих районах на одного народженого за рік припа-дає п'ять померлих.
Для того, щоб подолати демографічну кризу, потрібно ліквідува-ти її причину, що криється в соціалістичній системі господарюван-ня. Молодь буде переселятися з міст у села тільки у власні фер-мерські господарства і на власну, приватну землю, яку буде легше обробляти; легше буде утримувати й господарство а цілому, маючи багато дітей.
Трудові ресурси та Їх розподіл за галузями господарства і в регіонах
Трудові ресурси - це працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років і жінки - від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери. Загальна кількість трудових ресурсів в Україні близько ЗО млн. осіб.
У матеріальному виробництві на початку 1997 р. було зайнято 89,8% усіх працюючих. Понад 23% населення країни працювало в промисловості, 21,8 - у сільському господарстві, 10,7% - в освіті, галузях культури і науки. Значна частка припадала на будівництво (5,9%), торгівлю, громадське харчування (6,7%), транспорт і зв'язок (6,0%). Відбувається поступовий перерозподіл зайнятих з виробни-чої у невиробничу сферу і, перш за все, у торгівлю.
Спостерігаються значні територіальні відміни в розподілі насе-лення, зайнятого в народному господарстві по окремих регіонах. Так, у Донецькій області цей показник складає близько 2,5 млн. осіб, а в Чернівецькій — 370 тис. осіб. Велика кількість зайнятих у народно-му господарстві характерна для Дніпропетровської, Харківської, Лу-ганської, Львівської областей. В Україні в 1995 р. налічувалось близь-ко 14,5 млн осіб пенсіонерів, що становить 286 осіб на 1000 осіб населення.
Висновок: Раціональне використання трудових ресурсів
Трудові ресурси в Україні використовуються нераціонально. Пе-реважаючою формою зайнятості населення все ще залишається дер-жавний сектор економіки. Проте частка недержавних форм влас-ності і питома вага працюючих у ній поступово зростає. Особливо багато проблем з раціональним використанням трудових ресурсів у малих і середніх містах, переважно на Правобережжі. Загострюється ситуація і в Донбасі у зв'язку із закриттям шахт.
У народному господарстві жінки переважають над чоловіками. Часто-густо вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну. Це ще один із чинників демографічної кризи в Україні.
За тим, у скільки змін працює підприємство, визначається його коефіцієнт змінності. У більшості промислових підприємств Украї-ни цей коефіцієнт невисокий і не перевищує 1. У нашій країні вста-новлено восьмигодинний робочий день. Оскільки доба має 24 години, обладнання і робітники можуть працювати у три зміни (коефіцієнт - 3). Отже. для того щоб збільшити випуск продукції, не обов'язко-во будувати нові заводи і фабрики. Необхідно повніше й ефективн-іше використовувати устаткування і робочу силу протягом доби. В цьому полягає також один із резервів підвищення рівня зайнятості населення.
Безробіття і його географічні аспекти
Оскільки в господарстві України не проводяться економічні ре-форми і продовжує панувати соціалістичний спосіб виробництва, - це призводить до постійного зростання безробіття. На початку 1997 р. чисельність офіційно зареєстрованих безробітних досягла 562 тис. осіб. Від 70 до 82% усіх безробітних у різних регіонах краї-ни жінки. Різні форми власності і різні галузі господарства по-різному використовують робочу силу і мають різний рівень безробіття. Най-більший приплив зайнятих у приватному бізнесі. Найбільші втрати кадрів у соціалістичному секторі легкої промисловості. В останні роки в цій галузі у відпустках без збереження або з частковим збе-реженням заробітної платні побувало близько 75% усіх зайнятих.
Основним явищем зайнятості в господарстві України є прихова-не безробіття. Робітники і службовці рахуються на своїх робочих. місцях, але ніякої роботи не виконують І місяцями не одержують платню. Крім того, близько 5,6% зайнятих працюють у режимі не-повного робочого дня.
Часткова зайнятість на основному робочому місці, в більшості випадків, супроводжується вторинною зайнятістю. Це призводить до того, що зростає питома вага людей, прибуток яких на додатковій роботі вищий, ніж на основній.
У регіонах рівень безробіття залежить від орієнтації місцевого керівництва (ринкової чи соціалістичної), спеціалізації регіону, ве-личини міста. Особливо гостра ситуація в Донбасі, областях з домі-нуванням легкої промисловості, в невеликих населених пунктах з незначним вибором працевлаштування.
Демографічні проблеми в Україні.
Вступ
Територіальні відомості і чинники розміщення і густоти населення
На вересень 2003 р. на території України проживало 47,870 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччині, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 84 осіб на 1 кмІ.
У минулому великий вплив на кількість, густоту населення Ук-раїни і внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії.
Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917 р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими і закатованими. Це найбільший з відомих геноцидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна і агресія російських, польських і, німецьких військ 1917-1920 рр., голодомори 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., масові репресії 1935-1939 рр., Друга світова війна, голод 1946-1947 рр. Під час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953-1954 рр. з України було вивезено понад 1,5 млн. осіб. І, на-решті, чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні тери-торії.
Основними чинниками сучасного розміщення населення по тери-торії держави є економічний, природний та історичний. Кількість населення в різних областях України неоднакова і, крім наведених вище чинників, залежить від їхньої площі. Найбільше його в Доне-цькій, Київській (разом з Києвом), Дніпропетровській та Харківській областях.
За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степо-вих областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономної Республіки Крим.
На кількість і розміщення населення України мало вплив і орга-нізоване владою переміщення населення з менш економічно розви-нених областей у великі промислові центри і райони, а також повер-нення на батьківщину репресованих комуністичним режимом на-родів, зокрема кримських татар у Крим.
Природні й екологічні умови життя населення та їхній вплив на основні показники його розміщення
Упродовж ХХ століття природні чинники, що визначають кількість населення нашої держави і особливості його розміщення по її території, поступово втрачали своє значення. Але і нині вони все ще мають певний вплив на ці показники. Так, у наш час наймен-ша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрун-ти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігів-ської та Сумської областей.
Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.
Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області — 45 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запо-різької областей та Автономної Республіки Крим.
Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається найвища густота населення.
З другої половини XX століття на розміщення населення Украї-ни все більший вплив мало поступове загострення екологічної кри-зи і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були по-вністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безу-мовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території України.
Природний рух населення
Природний рух населення — це зміна чисельності і складу насе-лення в результаті народжуваності і смертності без врахування ме-ханічного переміщення (міграції). Кількість населення збільшуєть-ся за рахунок природного приросту населення, тобто перевищення кількості народжених над кількістю померлих за рік. Може вона і зменшуватися внаслідок депопуляції, тобто переважання кількості померлих над кількістю народжених. Для України характерний ос-танній процес. У 1996 році загальний показник народжуваності скла-дав 9,1 на 1000 осіб, а смертності — 15,2 на 1000 осіб, тобто відбулося зменшення населення на 6,1 осіб на кожну тисячу населення. Особ-ливо інтенсивно зменшується населення Чернігівської, Вінницької, Житомирської та інших центральних областей нашої держави.
Причинами цього явища е екологічна криза, що виникла через неправильну експлуатацію великої кількості "брудних" підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті чорнобильської катас-трофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза — наслідок соціалістичного способу виробництва.
Головна ж причина перевищення смертності над народжувані-стю, а зростання смертності і зменшення народжуваності в Україні почалося ще з 1965 року, криється в підриві життєвої сили україн-ського народу внаслідок винищення найздоровішої, най життєздатнішої частини нації під час голодоморів, воєн і репресій за часів перебування нашої держави в складі Радянського Союзу.
Негативно позначається на природному прирості населення і розпад традиційної української сім'ї, що супроводжується зростан-ням розлучень.
Вікова і статева структура
Віковий склад населення України типовий для Європи. Так, воно в цілому дещо старіше, ніж у таких Її сусідів, як Молдова, Білорусь та Польща, але молодше, ніж у Швеції чи Великобританії. Середній вік українського народу вже досяг 37 років і продовжує зростати. За цим показником наша держава входить до 15 найстаріших країн світу. Зростає частка людей похилого віку, тобто йде процес старіння нації.
За середньою тривалістю життя - 67 років - Україна стоїть позаду багатьох країн Європи. Водночас жінки живуть у середньому 73 роки, а чоловіки - лише 62 роки.
Хлопчиків народжується завжди більше. Але вже з вікової гру-пи 25-29 років кількість жінок починає переважати над кількістю чоловіків. І це не лише в Україні. Така ситуація характерна для більшості країн світу.
Для розвитку окремих галузей господарства важливе значення має статева структура населення.
В Україні протягом багатьох років співвідношення між чолові-ками і жінками, тобто статева структура населення, є сталим і стано-вить відповідно 47% і 53%. Це пов'язано з меншою пристосовані-стю чоловічого організму до довкілля, а також із шкідливими для здоров'я звичками, характерними більше для чоловіків (паління, вживання алкоголю), та небезпечними умовами праці чоловіків у багатьох галузях господарства.
Погіршення демографії ситуації і шляхи розв’язання цієї проблеми
Демографічні ситуації в Україні постійно погіршується. Це загрожує знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороно-здатності країни тощо. Без проведення глибоких соціально-економ-ічних реформ, ліквідації колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє, реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна ситуація в Україні буде погіршува-тися й надалі. Вирішальну роль у виправленні такого становища може відіграти лише держава, сприяючи росту національної свідо-мості українського народу, відновлюючи традиційні родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи сім'ї, в яких народжується і виховується по 3 і більше дітей.
Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей в дусі традиційних цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв, поваги до батьків і, зокрема, звертання до них на "Ви". Все це дозволить покращити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і загрожує самому існуванню україн-ської нації і держави.
Економічна криза і демографічна політика
Одним із важливих чинників демографічної кризи є економічні проблеми молодих родин, що мають недостатні або ненадійні засоби одержання сімейного доходу. Це призводить до відкладання народ-ження першої дитини на пізніше, до відмови від народження другої.
Зростає частка дітей, народжених поза шлюбом. Середній заробі-ток жінок складає близько 88% від заробітку чоловіків. Тому не-заміжні жінки не можуть собі дозволити мати більш, як одну дити-ну. А це відповідно призводить до зменшення народжуваності.
Демографічна політика держави повинна спрямовуватись на еко-номічну підтримку молодих родин, створення нових робочих місць для молоді, виділення субсидій матерям, які самі виховують своїх дітей. Необхідне введення спеціальних крамниць, в яких за невели-ку ціну або безкоштовно видавалося б усе необхідне для немовлят тим родинам, котрі неспроможні за власний кошт підтримувати нормальний розвиток своїх дітей. Демографічна політика держави повинна бути спрямована не лише на матеріальну, але й на моральну підтримку молодих родин, має включати в себе роз'яснювальну і ви-ховну роботу.
Міграція населення, види і причини
Кількість населення в країні в цілому і в різних її районах зок-рема може змінюватися у зв'язку з переїздами людей з одних місць постійного проживання в інші, з країни в країну. Такі зміни в кількості населення називають механічними, а сам рух — міграціями.
Розрізняють внутрішню і зовнішню міграції. Зовнішня міграція поділяється на еміграцію (виїзд за межі України) і імміграцію (в'їзд іноземців на тривале чи постійне проживання).
Внутрішні міграційні процеси в державі пов'язані з різними чин-никами. Так, протягом багатьох десятиліть відбувалося переміщен-ня населення із недостатньо промислове розвинених областей захо-ду і центру України в Донбас, Промислове Придніпров'я та малоза-селені землі півдня.
У колишньому СРСР здійснювалася політика штучного пересе-лення різних народів за межі свого постійного проживання. Так, українців переселяли в Сибір, на Далекий Схід, у Казахстан тощо. На їхнє місце переміщувалися переважно росіяни з різних частин Росії. Заселяли ними і вимерлі під час голодомору 1932-1933 рр. українські села на сході й півдні України. Такі переселення прово-дилися насамперед з політичних міркувань і були спрямовані на те, щоб корінний народ втрачав свої національні особливості — мову, культуру тощо.
Значну хвилю внутрішніх міграцій викликала чорнобильська трагедія. Населення північних районів Київської, Житомирської, Рівненської та деяких інших областей за державною програмою або за власною ініціативою почало переселятися в порівняно екологічно чисті райони України.
Істотне значення мають так звані маятникові міграції. Як маятник коливається з одного боку в інший, так і сотні тисяч громадян України щодня їдуть на роботу з приміської зони в міста, а ввечері повертають-ся додому.
Значні імміграційні процеси в Україні останніх років пов'язані з поверненням репресованих народів, а також військовослужбовців на батьківщину, переміщення біженців із зон збройних конфлік-тів тощо. . *
Нині в Україні еміграція перевищує за офіційними даними іммі-грацію. Разом з тим в нашій державі постійно зростає чисельність нелегальних емігрантів з країн, що розвиваються. За офіційною ста-тистикою в Україні 1997 року мешкало 350 тис. нелегальних емігран-тів. Вони є однією з причин зростання злочинності, наркоманії, прости-туції, епідемій.
Національний та етнічний склад населення
В Україні живуть і працюють представники 100 національностей. усі вони становлять український народ. Більшість населення нашої держави — українці. Тільки в Криму вони за кількістю на другому місці. Українці — корінне населення нашої країни, одна з найдавн-іших націй на планеті. Частка їх в усьому населенні України стано-вить 73%. У складі української нації є окремі етнографічні групи — литвини, поліщуки, гуцули, бойки, лемки тощо.
В Україні живе понад 14 млн. або 27% від загальної кількості населення представників інших національностей. Понад 22% — росіян. На початку XX ст. їхня частка становила 11%, за переписом 1959 р. — 17%. Найбільше їх в Автономній Республіці Крим (67%), Донбасі, Харківській і Запорізькій областях.
Третьою за величиною національною групою є євреї. Їхня чи-сельність близько 500 тис. осіб. Живуть вони переважно в містах (99%). У зв'язку з переселенням до Ізраїлю — історичної батьків-щини євреїв, їхня чисельність зменшується. / .,
В Україні проживають також білоруси (близько 440 тис. осіб), молдавани (понад 325 тис. осіб), поляки (понад 210 тис. осіб), болга-ри (близько 240 тис. осіб), угорці (близько 163 тис. осіб) та ін.
Білоруси мешкають у прикордонних з Білоруссю областях, Дон-басі та Києві, молдавани — в Житомирській і Хмельницькій облас-тях, угорці — переважно в Закарпатті, болгари — в Одеській і За-порізькій областях.
До корінних жителів України належать і кримські татари, які були примусово виселені з власної землі в 1944 р. Нині відбувається важкий процес Їхнього повернення і облаштування на Батьківщині.
В Україні є області із строкатим національним складом. До них належать Одеська, Закарпатська та деякі інші.
Українська діаспора і причини її виникнення
Українська діаспора — це перебування народу поза етнічною територією внаслідок добровільної чи примусової еміграції. Основ-ними причинами, виникнення української діаспори є політичні й економічні. Політичні причини були обумовлені чужоземним, в ос-новному російським пануванням, а економічні були похідними від політичних і пов'язані з кризами в економіці, які визначалися іно-земним пограбуванням нашої Батьківщини.
Українське населення, яке державними кордонами було відок-ремлене від України і нині живе в прикордонних районах Росії, Біло-русі, Польщі, Словаччини, Румунії, Молдови, не можна вважати діас-порою. Це українські етнічні землі.
Кордон між Росією та Україною формувався за правом сильно-го. Мільйони українців опинилися за межами своєї Батьківщини — в Курській, Бєлгородській та Воронезькій областях, на Кубані. У 1925 р. було передано Росії заселені переважно українцями Таган-розьку і Шахтинську округи, які увійшли до складу Ростовської області.
Масове переселення українців на Нижнє Поволжя почалося ще у XVIII ст. У другій половині XIX ст. значна їхня кількість оселилася на Тереку. З 1880 р. по 1914 р. понад 2 млн. українців переселилися за Урал, у Західний Сибір, на Амур та Уссурі. У цей же період поча-лося землеробське освоєння українцями степів Казахстану і Чуйської долини в Киргизії.
Наприкінці XIX ст. із західних територій України розпочалося масове переселення українців за Атлантичний океан. Найбільше осіб українського походження нині живе у Росії, США та Канаді, значна Їх частина виїхала до країн Південної Америки: Бразилії, Аргенти-ни, Парагваю, Уругваю. Венесуели і Чилі.
Після другої світової війни кілька сотень тисяч українців пере-селилося до Австралії, Німеччини, Великобританії, Бельгії, Франції, кілька тисяч живе в Південно-Африканській Республіці.
На території колишньої Югославії українці оселилися ще XVIII ст. У 90-ті роки XX ст. вони опинилися у зоні запеклих зброй-них конфліктів, тому частина їх переселилася в Україну.
Нині за межами нашої держави проживає від 11 до 15 млн. українців.
1) Урбанізація та регіональні відмінності в її рівнях
В Україні протягом багатьох років відбувалося зростання міст і підвищення Їхньої ролі в житті суспільства, тобто процес урбані-зації. Відповідно кількість і питома вага міського населення зроста-ла і досягла 68%. Найвищий рівень урбанізації спостерігається в Донбасі. В Донецькій області, наприклад, понад 90% населення живе в містах і селищах міського типу. Понад 80% населення є міськими жителями в Луганській і Дніпропетровській областях. Високий рівень урбанізації в Харківській і Запорізькій областях. Близькі до середньо-державних ці показники в Автономній Республіці Крим, Миколаїв-ській та Одеській областях. Найнижчі рівні урбанізації в Закарпат-ській, Тернопільській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях.
В останні роки співвідношення між міським і сільським насе-ленням залишається сталим. Крім того, почала зменшуватися кількість населення в найбільших містах. Особливо інтенсивно цей процес відбувався в Одесі та деяких містах Донбасу, де він триває вже майже 30 років.
2) Типи міських поселень
На території України знаходиться 447 міст, які значно відрізня-ються за чисельністю населення, економічним потенціалом, адміні-стративними функціями тощо. Міста нашої держави у залежності від кількості їхніх мешканців поділяються на окремі категорії: малі (до 50 тис. осіб), середні (від 50 до 100 тис.), значні (від 100 до 250 тис.), великі (від 250 до 500 тис.), найбільші (від 500 до 1 млн.), міста-мільйонери (в них проживає понад 1 млн. осіб). До першої ка-тегорії належать, наприклад, такі міста, як Глухів Сумської обл., Гадяч Полтавської, Золочів Львівської, Балта — Одеської обл. До дру-гої — Артемівськ Донецької, Дрогобич Львівської, Ковель Волинсь-кої, Коломия Івано-Франківської обл. тощо. Значними містами є Керч в Криму, Нікополь на Дніпропетровщині, Слов'янськ на Донеччині, Ужгород у Закарпатті тощо. До великих міст належать Черкаси, Вінниця, Полтава, Кіровоград, Горлівка, Житомир тощо. Найбільші міста можна перерахувати всі, оскільки їх небагато. Це Запоріжжя, Кривий Ріг, Луганськ, Львів, Маріуполь, Миколаїв. Ще менше міст-мільйонерів: Київ (2,622), Дніпропетровськ (1,134), Донецьк (1,076), Одеса (1,037), Харків (1,536).
З-поміж міських населених пунктів розрізняють міста, селища міського типу, робітничі та шахтарські селища, курортні селища. Їх виокремлення пов'язане вже не стільки з чисельністю населення, скільки зі сферою зайнятості. Головна особливість всіх типів міських поселень — їхні жителі, не пов'язані безпосередньо з сільськогоспо-дарським виробництвом.
Визначають також міста за адміністративним підпорядкуванням. Найвищий його ранг у Києва та Севастополя. Значна кількість міст обласного підпорядкування.
3) Функції міст і міські агломерації
Міста виконують різні функції і, як промислові підприємства чи люди, спеціалізуються на одному або кількох видах діяльності. Прак-тично кожне місто виконує адміністративно-господарські функції, які територіальне найбільше поширені. Крім того, міста виконують транс-портно-розподільчі функції (міста — транспортні вузли), науково-освітні (міста з вищими навчальними закладами і науково-дослід-ними інститутами), курортно-оздоровчі (міста-курорти) та деякі інші.
За кількістю виконуваних функцій міста України поділяються на одно функціональні і багатофункціональні. До міських населених пунктів з однією яскраво вираженою функцією належать, наприк-лад, селище міського типу Ромодан на Полтавщині (залізничний вузол), Трускавець (місто-курорт) тощо. Найбільше функцій, фактично майже всі з можливих, виконує столиця нашої країни — Київ.
Різні функції виконують міста і в територіальному поділі праці. Найбільші міста і міста-мільйонери відіграють велику роль у міждер-жавному поділі праці. У внутрішньодержавному, міжрайонному поділі праці велике значення мають великі і значні міста. Малі й середні міста є адміністративно-господарськими організаторами менших те-риторій — районів та областей.
Зосередження по сусідству міст і селищ міського типу призво-дить до виникнення між ними тісних зв'язків і формування міських агломерацій, Найбільшими серед них є Київська (моноцентрична), Донецько-Макіївська (біцентрична), Харківська (моноцентрична), Горлівсько-Єнакієвська (бідентрична) та багато інших.
Сільське розселення та його територіальні відмінності
Система сільського розселення в Україні формувалася століття-ми і тисячоліттями. На характер сільського розселення значно впли-вають природні умови. Тому найбільша густота сільського населен-ня характерна для лісостепової зони. Нижчим є цей показник у поліській частині країни і ще нижчий у степовій.
На півночі (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250-500 осіб. Вони розташовані на підвищенням, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні – 500-1500 осіб - і знахо-дяться, як правило, біля річкових долин і ярів. На півдні села на-лічують по кілька тисяч осіб. Іноді на багато кілометрів простяга-ються вони вздовж річок і балок. У високогірній частині Карпат-ських гір окремі садиби розкидані на схилах за кілька кілометрів одна від одної і фактично не утворюють сіл.
В Україні є області, де сільське населення переважає над міським. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопіль-ська та Чернівецька області. Найвищий показник густоти сільсько-го населення з розрахунку на 1 км2 у Чернівецькій області (67 осіб), за нею ідуть Івано-Франківська та Закарпатська області.
Демографічні проблеми сільського населення України, шляхи їх вирішення
Найгостріше постають демографічні проблеми сільського насе-лення в центральних областях нашої держави. Вони пов'язані на-самперед з тим, що багато десятків років з українського села виїжд-жали на постійне місце проживання молоді люди. Наприклад, в ок-ремих селах Київської області протягом багатьох років жоден ви-пускник школи не залишився на роботу в селі. Врешті-решт це при-звело не лише до знелюднення сіл, але й до того, що середній вік їхніх мешканців у багатьох областях почав наближатися до 60 років. У цьому віці, зрозуміло, вже не народжують дітей, тому в сільській місцевості в таких областях де популяційні процеси виражені найяскравіше. Найгірша ситуація склалася в селах Чернігівської області. Тут в окремих районах на одного народженого за рік припа-дає п'ять померлих.
Для того, щоб подолати демографічну кризу, потрібно ліквідува-ти її причину, що криється в соціалістичній системі господарюван-ня. Молодь буде переселятися з міст у села тільки у власні фер-мерські господарства і на власну, приватну землю, яку буде легше обробляти; легше буде утримувати й господарство а цілому, маючи багато дітей.
Трудові ресурси та Їх розподіл за галузями господарства і в регіонах
Трудові ресурси - це працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років і жінки - від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери. Загальна кількість трудових ресурсів в Україні близько ЗО млн. осіб.
У матеріальному виробництві на початку 1997 р. було зайнято 89,8% усіх працюючих. Понад 23% населення країни працювало в промисловості, 21,8 - у сільському господарстві, 10,7% - в освіті, галузях культури і науки. Значна частка припадала на будівництво (5,9%), торгівлю, громадське харчування (6,7%), транспорт і зв'язок (6,0%). Відбувається поступовий перерозподіл зайнятих з виробни-чої у невиробничу сферу і, перш за все, у торгівлю.
Спостерігаються значні територіальні відміни в розподілі насе-лення, зайнятого в народному господарстві по окремих регіонах. Так, у Донецькій області цей показник складає близько 2,5 млн. осіб, а в Чернівецькій — 370 тис. осіб. Велика кількість зайнятих у народно-му господарстві характерна для Дніпропетровської, Харківської, Лу-ганської, Львівської областей. В Україні в 1995 р. налічувалось близь-ко 14,5 млн осіб пенсіонерів, що становить 286 осіб на 1000 осіб населення.
Висновок: Раціональне використання трудових ресурсів
Трудові ресурси в Україні використовуються нераціонально. Пе-реважаючою формою зайнятості населення все ще залишається дер-жавний сектор економіки. Проте частка недержавних форм влас-ності і питома вага працюючих у ній поступово зростає. Особливо багато проблем з раціональним використанням трудових ресурсів у малих і середніх містах, переважно на Правобережжі. Загострюється ситуація і в Донбасі у зв'язку із закриттям шахт.
У народному господарстві жінки переважають над чоловіками. Часто-густо вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну. Це ще один із чинників демографічної кризи в Україні.
За тим, у скільки змін працює підприємство, визначається його коефіцієнт змінності. У більшості промислових підприємств Украї-ни цей коефіцієнт невисокий і не перевищує 1. У нашій країні вста-новлено восьмигодинний робочий день. Оскільки доба має 24 години, обладнання і робітники можуть працювати у три зміни (коефіцієнт - 3). Отже. для того щоб збільшити випуск продукції, не обов'язко-во будувати нові заводи і фабрики. Необхідно повніше й ефективн-іше використовувати устаткування і робочу силу протягом доби. В цьому полягає також один із резервів підвищення рівня зайнятості населення.
Безробіття і його географічні аспекти
Оскільки в господарстві України не проводяться економічні ре-форми і продовжує панувати соціалістичний спосіб виробництва, - це призводить до постійного зростання безробіття. На початку 1997 р. чисельність офіційно зареєстрованих безробітних досягла 562 тис. осіб. Від 70 до 82% усіх безробітних у різних регіонах краї-ни жінки. Різні форми власності і різні галузі господарства по-різному використовують робочу силу і мають різний рівень безробіття. Най-більший приплив зайнятих у приватному бізнесі. Найбільші втрати кадрів у соціалістичному секторі легкої промисловості. В останні роки в цій галузі у відпустках без збереження або з частковим збе-реженням заробітної платні побувало близько 75% усіх зайнятих.
Основним явищем зайнятості в господарстві України є прихова-не безробіття. Робітники і службовці рахуються на своїх робочих. місцях, але ніякої роботи не виконують І місяцями не одержують платню. Крім того, близько 5,6% зайнятих працюють у режимі не-повного робочого дня.
Часткова зайнятість на основному робочому місці, в більшості випадків, супроводжується вторинною зайнятістю. Це призводить до того, що зростає питома вага людей, прибуток яких на додатковій роботі вищий, ніж на основній.
У регіонах рівень безробіття залежить від орієнтації місцевого керівництва (ринкової чи соціалістичної), спеціалізації регіону, ве-личини міста. Особливо гостра ситуація в Донбасі, областях з домі-нуванням легкої промисловості, в невеликих населених пунктах з незначним вибором працевлаштування.
