Фізична географія України: внутрішні води
Фізична географія України: внутрішні води
План
1. Поверхневі води, особливості їхнього формування і розподілу
2. Основні річкові басейни. Канали
3. Озера й водосховища
4. Підземні води.
5. Болота, їхні типи і поширення
6. Водний баланс і водні ресурси України
7. Література
Поверхневі води, особливості їхнього формування і розподілу
В Україні малих річок (завдовжки 10—100 км) налічують майже 4000, середніх (100—500 км) — 123, а великих (понад 500 км) — 14.
На території країни річки розподіляються нерівномірно. Для порівняння використовують густоту річкової мережі, яка визначається відношенням загальної довжини річок до площі території. Найбільша її густота у Карпатах (до 1,1 км/км2), а в степах між Дніпром і Молочною цей показник найменший — наближається до 0.
Переважна більшість річок України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і тільки 4% — до басейну Балтійського моря. Загальний нахил поверхні України зумовлює те, що більшість річок течуть до південних морів.
Для використання річкових вод у господарстві (при будівництві електростанцій, водосховищ, зрошувальних систем) важливо знати падіння і середній похил річок, які залежать від рельєфу. Гірські річки Карпат і Криму характеризуються не тільки значним похилом та швидкістю, але й глибокими (до 700 м) долинами зі стрімкими схилами, порогами і водоспадами. Через малий похил річок Полісся їхні течії дуже сповільнюються, що значно посилює заболоченість прилеглих територій.
Унаслідок випадання зливових дощів можуть сформуватися селі.
Головним джерелом живлення річок України є атмосферні опади. Однак основна частка (50— 80%) у живленні рівнинних річок припадає на талі снігові води, а гірських — на дощові. Підземне живлення річок більшої частини території становить 10—20 % і тільки для деяких районів — до 50 %.
Таким чином, рівнинні річки України здебільшого мають мішане та переважаюче снігове, а гірські — переважаюче дощове живлення.
За режимом річки України можна поділити на дві групи: з весняною повінню (водопіллям) — рівнинні річки; з паводковим режимом — річки Карпат та Кримських гір.
Отже, у водному режимі рівнинних річок України чітко відображена весняна повінь і зимова та літня межень.
Формування паводкового режиму гірських річок зумовлене густою гідрографічною сіткою, зливовими дощами та значним похилом водотоків. Для карпатських річок наводки характерні протягом року, а в Кримських горах — переважно взимку та навесні.
Льодостав на річках України формується у грудні. Зазвичай його тривалість — 2—3,5 місяця, у суворі зими — до 4 місяців. Гірські річки Карпат не мають стійкого льодового покриву, а на кримських річках він не утворюється.
Найбагатоводнішою річкою України є Дніпро. Його середньорічна витрата води в гирлі — 1700 м3/с> річний стік — 53,5 км3.
Величина річного стоку річок залежить від клімату. На заході України, де коефіцієнт зволоження близький до одиниці, річний стік найбільший, а найменший він у південних низовинних районах морського узбережжя.
Основні річкові басейни. Канали
Дунай — друга за величиною річка Європи, що має довжину 2850 км. По території України він протікає тільки своєю нижньою течією протяжністю 174 км.
Найбільша річка басейну Дунаю в Україні — Тиса (довжина — 966 км, у межах України — 201 км) бере початок в Українських Карпатах, де зливаються Чорна та Біла Тиси. У зоні Карпат ці річки утворюють вузькі глибокі долини, мають швидку течію. Вони характеризуються значним вмістом рухомого матеріалу з каміння, піску та мулу, який потім відкладається остаточно на рівнинах. Уздовж течії річок є багато порогів та водоспадів.
Другою великою притокою Дунаю, що починається в межах України, є річка Прут (довжина — 967 км у межах України — 299 км).
Дніпро (давньогрецька назва — Борисфен, старослов'янська — Славутич) — четверта за довжиною та третя за площею басейну (після Волги та Дунаю) річка Європи. Довжина — 2200 км, у межах України — 1121 км.
Дніпро — типова рівнинна річка. На території України річище звивисте, утворює рукави, багато перекатів, островів і обмілин.. На заплаві Дніпра є багато стариць, прісних озер, а також заболочені ділянки, які утворюють у нижній течії плавні з численними протоками, острівцями, заводями.
У Дніпро впадає 1155 приток, з яких 55 мають довжину понад 100 км, а шість — понад 500 км. З правих приток найважливішими є Прип'ять (748 км), Тетерів, Ірпінь, Тясмин, Базавлук, Інгулець. Серед лівих найбільші Десна (1126 км), Сож, Сула, Псел, Ворскла, Орель, Самара.
Живлення Дніпра мішане. У лісостеповій зоні переважає снігове (до 50 %), на дощове і підземне припадає відповідно понад 20% і 30 %. Нижче, в межах степової зони, частка снігового живлення зростає до 70—75 %, дощового майже немає.
На території України Дніпро є основним джерелом води і головною воднотранспортною магістраллю. Його водами живляться численні зрошувальні системи (Інгулецька, Каховська та інші). Для потреб водопостачання та зрошування споруджено канали: Дніпро—Кривий Ріг, Дніпро— Донбас, Північно-Кримський.
Дністер має довжину 1362 км (у межах України — 925 км), бере початок на північних схилах Карпатських гір. У верхів'ях Дністер має характер швидкої гірської річки.
Нижче, у передгір'ї, долина розширюється до 13 км, течія сповільнюється, а прилеглі території заболочені.
Головні притоки Дністра в межах України — Стрий, Лімниця, Бистриця (праві) та Гнила Липа, Золота Липа, Серет, Збруч (ліві).
Живлення Дністра мішане, з переважанням снігового. Характерні весняна повінь і літні дощові паводки.
Дністер, який тече в межах семи областей України, має велике господарське значення. На ньому споруджено ГЕС і водосховище. Річка судноплавна у середній і нижній течії.
Сіверський Донець (довжина 1053 км, у межах України — 700 км) — найбільша притока Дону, що бере початок з південних схилів Середиьоросій-ської височини. Для режиму річки властиві значна весняна повінь і швидкий її спад (75 % річного
стоку). Живлення в основному снігове. Льодостав триває 3—4 місяці.
Південний Буг (довжина — 792 км) бере початок на Подільській височині і впадає в Бузький лиман Чорного моря. У середній течії він перетинає кристалічні породи Українського щита, утворюючи пороги.
Озера й водосховища
В Україні налічується близько 20 тис. озер, із них 43 площею 10 км2 і більше, тобто середніх за розміром. Розподілені вони на території нерівномірно.
Озер тектонічного походження на території України практично немає. Найрозповсюдженішими в Україні є озерні улоговини, що утворилися під дією річкових вод (стариці, дельтових та заплавних озер). Здебільшого ці озера невеликі і зустрічаються у долинах майже всіх рівнинних річок країни.
Озера морського походження поширені у Причорномор'ї та Приазов'ї. Серед них виділяють озера-лагуни та озера-лимани. Озер-лагун найбільше у межиріччі Дунаю та Дністра. Озера-лимани утворюються в результаті затоплення річкових долин*морем (Дністровський, Куяльницький, Хаджибейський лимани). Одним з них є озеро-лиман Сасик (Кундук). На сьогодні це найбільше прісноводне озеро в Україні (площа — 204,8 км2, довжина — 35 км, ширина від 4,5 до 11 км). Озером лиманного походження вважають і найбільше природне прісноводне озеро України — Ялпуг. Протоками воно зв'язане з озером Кугурлуй і Дунаєм, який живить озера своїми водами. Площа озера Ялпуг — 149 км2, довжина — 39 км, ширина — 2—5 км, найбільша глибина — 6 м.
Льодовикові озерні улоговини утворилися в нашій країні тільки у межах найвищої частини Карпат, де в четвертинному періоді існували гірські льодовики.
Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід. Найбільшою з них є група Шацьких озер, які об'єднують понад ЗО невеликих природних водойм у межиріччі Бугу та Прип'яті. Це, зокрема, озера Світязь, Пулемецьке, Лука. Найбільшим серед них є Світязь, яке має довжину понад 9 км, середню ширину — 3,5 км, площу — 27,5 км .
У басейні Сіверського Дінця, в результаті просідання ґрунту над вимитими солями, утворилися озера Ріпне, Сліпне тощо. За походженням вони належать до просадочних.
Завальні (греблеві) озера характерні для Карпат. Утворюються вони внаслідок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку. Прикладом такого озера є Синєвир.
Озерні улоговини вулканічного походження зустрічаються у Закарпатті, на Вигорлат-Гутин-ському вулканічному хребті. Вони є кратерами згаслих вулканів (Липовецьке, Синє та ін.).
Підземні води. Болота, їхні типи і поширення
У межах України найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях), у долинах степових річок та Карпатах. Загальна площа боліт ще донедавна становила близько 1 млн га. Тепер значна їхня частина осушена і використовується у сільському та лісовому господарствах.
Залежно від умов живлення й характеру рослинності виділяються низинні, верхові та перехідні болота.
В Україні підземні води належать до окремих артезіанських басейнів, серед яких найбільшими є Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський. Найбільші запаси підземних * вод мають Дніпровсько-Донецький та Волино-Подільський басейни. Прісні води тут містяться до глибини 500—600 м на півночі і 300—400м — на півдні. У південній частині країни запаси вод залягають на глибині 100—250 м. Води нижчих горизонтів засолені.
В артезіанських басейнах міститься 89,7% питних вод України, з ними пов'язані джерела мінеральних вод (курорти Моршин, Трускавець, Миргород та інші).
Водний баланс і водні ресурси України
Люди, будуючи греблі, регулюють стік річок. Вони затримують весняні води, які нагромаджуються у водосховищах і рівномірно витрачаються влітку та взимку. В Україні до найрегульованіших річок належить Дніпро, на якому в межах країни споруджено шість водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Запорізьке, Каховське).
Поверхневі й підземні води, які придатні для використання у господарстві, називають водними ресурсами. їхні запаси в Україні у середній за водністю рік становлять 94 км , але для використання придатні тільки 56 км3. *
ЛІТЕРАТУРА
1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.
2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.
3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.
4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.
5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.
6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.
6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.
7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.
8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.
9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.
10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.
11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.
План
1. Поверхневі води, особливості їхнього формування і розподілу
2. Основні річкові басейни. Канали
3. Озера й водосховища
4. Підземні води.
5. Болота, їхні типи і поширення
6. Водний баланс і водні ресурси України
7. Література
Поверхневі води, особливості їхнього формування і розподілу
В Україні малих річок (завдовжки 10—100 км) налічують майже 4000, середніх (100—500 км) — 123, а великих (понад 500 км) — 14.
На території країни річки розподіляються нерівномірно. Для порівняння використовують густоту річкової мережі, яка визначається відношенням загальної довжини річок до площі території. Найбільша її густота у Карпатах (до 1,1 км/км2), а в степах між Дніпром і Молочною цей показник найменший — наближається до 0.
Переважна більшість річок України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і тільки 4% — до басейну Балтійського моря. Загальний нахил поверхні України зумовлює те, що більшість річок течуть до південних морів.
Для використання річкових вод у господарстві (при будівництві електростанцій, водосховищ, зрошувальних систем) важливо знати падіння і середній похил річок, які залежать від рельєфу. Гірські річки Карпат і Криму характеризуються не тільки значним похилом та швидкістю, але й глибокими (до 700 м) долинами зі стрімкими схилами, порогами і водоспадами. Через малий похил річок Полісся їхні течії дуже сповільнюються, що значно посилює заболоченість прилеглих територій.
Унаслідок випадання зливових дощів можуть сформуватися селі.
Головним джерелом живлення річок України є атмосферні опади. Однак основна частка (50— 80%) у живленні рівнинних річок припадає на талі снігові води, а гірських — на дощові. Підземне живлення річок більшої частини території становить 10—20 % і тільки для деяких районів — до 50 %.
Таким чином, рівнинні річки України здебільшого мають мішане та переважаюче снігове, а гірські — переважаюче дощове живлення.
За режимом річки України можна поділити на дві групи: з весняною повінню (водопіллям) — рівнинні річки; з паводковим режимом — річки Карпат та Кримських гір.
Отже, у водному режимі рівнинних річок України чітко відображена весняна повінь і зимова та літня межень.
Формування паводкового режиму гірських річок зумовлене густою гідрографічною сіткою, зливовими дощами та значним похилом водотоків. Для карпатських річок наводки характерні протягом року, а в Кримських горах — переважно взимку та навесні.
Льодостав на річках України формується у грудні. Зазвичай його тривалість — 2—3,5 місяця, у суворі зими — до 4 місяців. Гірські річки Карпат не мають стійкого льодового покриву, а на кримських річках він не утворюється.
Найбагатоводнішою річкою України є Дніпро. Його середньорічна витрата води в гирлі — 1700 м3/с> річний стік — 53,5 км3.
Величина річного стоку річок залежить від клімату. На заході України, де коефіцієнт зволоження близький до одиниці, річний стік найбільший, а найменший він у південних низовинних районах морського узбережжя.
Основні річкові басейни. Канали
Дунай — друга за величиною річка Європи, що має довжину 2850 км. По території України він протікає тільки своєю нижньою течією протяжністю 174 км.
Найбільша річка басейну Дунаю в Україні — Тиса (довжина — 966 км, у межах України — 201 км) бере початок в Українських Карпатах, де зливаються Чорна та Біла Тиси. У зоні Карпат ці річки утворюють вузькі глибокі долини, мають швидку течію. Вони характеризуються значним вмістом рухомого матеріалу з каміння, піску та мулу, який потім відкладається остаточно на рівнинах. Уздовж течії річок є багато порогів та водоспадів.
Другою великою притокою Дунаю, що починається в межах України, є річка Прут (довжина — 967 км у межах України — 299 км).
Дніпро (давньогрецька назва — Борисфен, старослов'янська — Славутич) — четверта за довжиною та третя за площею басейну (після Волги та Дунаю) річка Європи. Довжина — 2200 км, у межах України — 1121 км.
Дніпро — типова рівнинна річка. На території України річище звивисте, утворює рукави, багато перекатів, островів і обмілин.. На заплаві Дніпра є багато стариць, прісних озер, а також заболочені ділянки, які утворюють у нижній течії плавні з численними протоками, острівцями, заводями.
У Дніпро впадає 1155 приток, з яких 55 мають довжину понад 100 км, а шість — понад 500 км. З правих приток найважливішими є Прип'ять (748 км), Тетерів, Ірпінь, Тясмин, Базавлук, Інгулець. Серед лівих найбільші Десна (1126 км), Сож, Сула, Псел, Ворскла, Орель, Самара.
Живлення Дніпра мішане. У лісостеповій зоні переважає снігове (до 50 %), на дощове і підземне припадає відповідно понад 20% і 30 %. Нижче, в межах степової зони, частка снігового живлення зростає до 70—75 %, дощового майже немає.
На території України Дніпро є основним джерелом води і головною воднотранспортною магістраллю. Його водами живляться численні зрошувальні системи (Інгулецька, Каховська та інші). Для потреб водопостачання та зрошування споруджено канали: Дніпро—Кривий Ріг, Дніпро— Донбас, Північно-Кримський.
Дністер має довжину 1362 км (у межах України — 925 км), бере початок на північних схилах Карпатських гір. У верхів'ях Дністер має характер швидкої гірської річки.
Нижче, у передгір'ї, долина розширюється до 13 км, течія сповільнюється, а прилеглі території заболочені.
Головні притоки Дністра в межах України — Стрий, Лімниця, Бистриця (праві) та Гнила Липа, Золота Липа, Серет, Збруч (ліві).
Живлення Дністра мішане, з переважанням снігового. Характерні весняна повінь і літні дощові паводки.
Дністер, який тече в межах семи областей України, має велике господарське значення. На ньому споруджено ГЕС і водосховище. Річка судноплавна у середній і нижній течії.
Сіверський Донець (довжина 1053 км, у межах України — 700 км) — найбільша притока Дону, що бере початок з південних схилів Середиьоросій-ської височини. Для режиму річки властиві значна весняна повінь і швидкий її спад (75 % річного
стоку). Живлення в основному снігове. Льодостав триває 3—4 місяці.
Південний Буг (довжина — 792 км) бере початок на Подільській височині і впадає в Бузький лиман Чорного моря. У середній течії він перетинає кристалічні породи Українського щита, утворюючи пороги.
Озера й водосховища
В Україні налічується близько 20 тис. озер, із них 43 площею 10 км2 і більше, тобто середніх за розміром. Розподілені вони на території нерівномірно.
Озер тектонічного походження на території України практично немає. Найрозповсюдженішими в Україні є озерні улоговини, що утворилися під дією річкових вод (стариці, дельтових та заплавних озер). Здебільшого ці озера невеликі і зустрічаються у долинах майже всіх рівнинних річок країни.
Озера морського походження поширені у Причорномор'ї та Приазов'ї. Серед них виділяють озера-лагуни та озера-лимани. Озер-лагун найбільше у межиріччі Дунаю та Дністра. Озера-лимани утворюються в результаті затоплення річкових долин*морем (Дністровський, Куяльницький, Хаджибейський лимани). Одним з них є озеро-лиман Сасик (Кундук). На сьогодні це найбільше прісноводне озеро в Україні (площа — 204,8 км2, довжина — 35 км, ширина від 4,5 до 11 км). Озером лиманного походження вважають і найбільше природне прісноводне озеро України — Ялпуг. Протоками воно зв'язане з озером Кугурлуй і Дунаєм, який живить озера своїми водами. Площа озера Ялпуг — 149 км2, довжина — 39 км, ширина — 2—5 км, найбільша глибина — 6 м.
Льодовикові озерні улоговини утворилися в нашій країні тільки у межах найвищої частини Карпат, де в четвертинному періоді існували гірські льодовики.
Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід. Найбільшою з них є група Шацьких озер, які об'єднують понад ЗО невеликих природних водойм у межиріччі Бугу та Прип'яті. Це, зокрема, озера Світязь, Пулемецьке, Лука. Найбільшим серед них є Світязь, яке має довжину понад 9 км, середню ширину — 3,5 км, площу — 27,5 км .
У басейні Сіверського Дінця, в результаті просідання ґрунту над вимитими солями, утворилися озера Ріпне, Сліпне тощо. За походженням вони належать до просадочних.
Завальні (греблеві) озера характерні для Карпат. Утворюються вони внаслідок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку. Прикладом такого озера є Синєвир.
Озерні улоговини вулканічного походження зустрічаються у Закарпатті, на Вигорлат-Гутин-ському вулканічному хребті. Вони є кратерами згаслих вулканів (Липовецьке, Синє та ін.).
Підземні води. Болота, їхні типи і поширення
У межах України найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях), у долинах степових річок та Карпатах. Загальна площа боліт ще донедавна становила близько 1 млн га. Тепер значна їхня частина осушена і використовується у сільському та лісовому господарствах.
Залежно від умов живлення й характеру рослинності виділяються низинні, верхові та перехідні болота.
В Україні підземні води належать до окремих артезіанських басейнів, серед яких найбільшими є Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський. Найбільші запаси підземних * вод мають Дніпровсько-Донецький та Волино-Подільський басейни. Прісні води тут містяться до глибини 500—600 м на півночі і 300—400м — на півдні. У південній частині країни запаси вод залягають на глибині 100—250 м. Води нижчих горизонтів засолені.
В артезіанських басейнах міститься 89,7% питних вод України, з ними пов'язані джерела мінеральних вод (курорти Моршин, Трускавець, Миргород та інші).
Водний баланс і водні ресурси України
Люди, будуючи греблі, регулюють стік річок. Вони затримують весняні води, які нагромаджуються у водосховищах і рівномірно витрачаються влітку та взимку. В Україні до найрегульованіших річок належить Дніпро, на якому в межах країни споруджено шість водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Запорізьке, Каховське).
Поверхневі й підземні води, які придатні для використання у господарстві, називають водними ресурсами. їхні запаси в Україні у середній за водністю рік становлять 94 км , але для використання придатні тільки 56 км3. *
ЛІТЕРАТУРА
1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.
2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.
3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.
4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.
5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.
6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.
6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.
7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.
8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.
9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.
10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.
11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.
